Рішення від 19 березня 2026 р. у справі №643/15812/25 — Салтівський районний суд міста Харкова

Справа № 643/15812/25

Провадження № 2/643/1463/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

20.03.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого - судді Замікули Б.С.,

за участю секретаря судового засідання - Каратаєвої Я.В.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Пархоменко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

за участю третьої особи – Харківська міська рада,

про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та знаття з реєстраційного обліку,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Салтівського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_2 в якому просить визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зі зняттям його з реєстраційного обліку.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що відповідно до ордеру на житлове приміщення його батьки та позивач отримали право на проживання у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

В подальшому у вказаній квартирі продовжив мешкати позивач зі своєю дружиною та сином (відповідачем), однак, після розірвання шлюбу зі своєю дружиною, позивач втратив зв`язок із сином. Між тим позивач зазначає, що у дорослому віці син повернувся до нього та деякий час мешкав у вказаній квартирі, однак добровільно залишив квартиру, приблизно у 2015 році. Попри це син позивача залишається зареєстрованим у зазначеній квартирі дотепер.

Як стверджує позивач, на даний час йому невідомо місцезнаходження відповідача, при цьому ОСОБА_2 квартирою не цікавиться, не бере участі в її утриманні та сплаті комунальних послуг.

Позивач зазначає, що реєстрація місця проживання відповідача у вказаній квартирі призводить до додаткових витрат за комунальні послуги, що для нього є обтяжливим. Крім того, він позбавлений можливості оформити субсидію для оплати за комунальні послуги.

Ухвалою суду від 06.10.2025 відкрито провадження у справі, а її розгляд постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання та встановлено строк для надання заяв по суті справи.

Ухвалою суду від 24.11.2025 задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, зокрема, щодо перетину відповідачем державного кордону та його притягнення до кримінальної відповідальності.

Ухвалою суду від 28.01.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Відповідач, який з дотриманням вимог п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив не подав.

Згідно з ч. 2 ст. 43 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов`язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Положенням ч. 3 ст. 131 ЦПК України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Як визначено ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Пояснень третьої особи щодо позову до суд не надходило.

Відтак, зі згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

На підставі ордеру № 02009 від 30.05.1978, виданого виконавчим комітетом Фрунзенської міської ради трудящих, ОСОБА_3 разом із членами родини ( ОСОБА_4 – дружина, ОСОБА_1 - син) отримав право на зайняття житлової площі у кварти за адресою: АДРЕСА_1 . Копія вказаного ордеру долучена до позовної заяви, а оригінал – оглянутий в судовому засіданні.

Згідно копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 30.03.1982, виданого відділом ЗАГС Московського району м. Харкова, ОСОБА_3 розірвав шлюб із ОСОБА_4 .

В подальшому ОСОБА_4 зареєструвала шлюб із ОСОБА_5 та змінила прізвище на « ОСОБА_6 », що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 12.06.1982, виданого Київським відділом ЗАГС м. Харкова.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 02.07.1985 виданого відділом Московським відділом ЗАГС м. Харкова, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що зроблено актовий запис про смерть № 2406 від 02.06.1985.

Як вбачається із копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 28.01.1998, виданого Харківським міським відділом РАЦС, ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що зроблено актовий запис про смерть актовий запис № 1357 від 28.01.1998.

Відтак, судом встановлено, що після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , користувачем квартири за адресою: АДРЕСА_1 став ОСОБА_1 (позивач у даній справі), як член сім`ї первісного квартиронаймача, якому було надано вказане житло.

На підставі довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 25.08.2025 встановлено, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані такі особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (позивач), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (відповідач), ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Згідно з копією свідоцтва про народження (повторне) серії НОМЕР_5 від 07.08.2003, виданого відділом РАЦС Московського районного управління юстиції, м. Харків встановлено, що батьками ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Харкові, є: ОСОБА_1 та ОСОБА_9 .

Відповідно до наданих позивачем квитанцій вбачається наявність заборгованості за надані житлово-комунальні послуги. Крім того, встановлено, що Салтівським відділом ДВС у м. Харкові в рамках виконавчого провадження № 77848023 здійснюється примусове стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, надані за користування вказаною квартирою. Згідно з постановою про відкриття виконавчого провадження № 77848023 від 18.04.2025 боржником у вказаному виконавчому провадженні є ОСОБА_1 (позивач у даній справі).

Згідно копії відповіді начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 18.09.2025, наданої на адвокатський запит представника позивача встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на військовому обліку у зазначеному ТЦК та СП не перебуває.

Відповідно до інформації ГУ НП в Харківській області від 05.12.2025, наданої на виконання ухвали суду від 24.11.2025, встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на території України до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості немає та в розшуку не перебуває. Також згідно відповіді ХРУП № 2 ГУ НП в Харківській області від 28.08.2025, наданої на адвокатський запит представника позивача встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не звертався до органів поліції із заявами та скаргами щодо перешкоджання йому у проживанні за місцем своєї реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з інформацією Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 04.12.2025 наданої на виконання ухвали суду від 24.11.2025, встановлено, що відомостей щодо перетинання державного кодону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в період з 08.11.2017 по 04.12.2025 в базі даних не виявлено.

Допитана як свідок ОСОБА_10 , яка є дружиною позивача, повідомила, що зареєструвала шлюб із ОСОБА_1 2006, водночас мешкає із позивачем у квартирі за адресою АДРЕСА_1 , приблизно з 2000 року. Повідомила, що до 2006 разом з ними у квартирі мешкав син позивача - ОСОБА_2 . Потім деякий час ОСОБА_2 мешкав разом зі своєю дружиною та малолітнім сином. Згодом їй стало відомо, що ОСОБА_2 розлучився та через деякий час він повернувся жити разом із іншою дружиною. Проте, вже понад 10 років ОСОБА_2 разом із ними не живе, оскільки він самостійно зібрав свої речі та залишив квартиру. ОСОБА_1 втратив зв`язок зі своїм сином, а тому відсутні будь-яка інформація щодо його місцезнаходження.

Свідок ОСОБА_11 повідомила суду, що є сусідкою позивача та мешкає за адресою АДРЕСА_2 . Підтвердила, що упродовж, приблизно, 10 років вона не бачила, щоб ОСОБА_2 мешкав у квартирі разом із батьком. Будь-якою інформацією щодо його місцезнаходження вона не володіє.

Отже, як встановлено судом на підставі письмових доказів та показань свідків, ОСОБА_2 , місце проживання якого зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , у вказаній квартирі не мешкає щонайменше понад 6 місяців та не цікавиться питаннями її утримання, а його фактичне місцезнаходження нарізі невідоме.

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_2 не призваний на військову службу, не перебуває під вартою чи засуджений до арешту, обмеження волі, позбавлення волі, тобто за ним не зберігається жиле приміщення в силу положення ст. 71 ЖК України.

До того ж упродовж розгляду справи, починаючи з 06.10.2025 і до моменту ухвалення рішення, відповідач не з`явився в судові засідання та не висловив своєї позиції по суті спору, тобто не висловив жодної зацікавленості щодо збереження свого права на житло.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та доводам сторін, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються учасниками цивільної справи.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із положеннями ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Позивач звертаючись до суду з позовом про зняття відповідачів з реєстрації обґрунтував його положеннями статей 71, 72 ЖК України, якими врегульовано порядок визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, отже саме такий позов і є предметом даного судового розгляду.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Отже, кожній особі, окрім інших прав, гарантовано право на повагу до її житла, яке охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Судом встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 не приватизована, тобто відноситься до громадського житлового фонду, позивач є наймачем зазначеної квартири.

Враховуючи суб`єкти даних правовідносин та правові підстави позову, під час розгляду вказаного спору підлягають застосуванню положення ЖК України.

Згідно із ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Як визначено ч. 1 ст. 58 ЖК України, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Відповідно до ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

У постанові Верховного Суду від 20.09.2021 у справі № 200/17337/17 зазначено, що із урахуванням положень ст. 55 Конституції України, ст. 15, 16 ЦК України, ст. 64, 65, 71, 72 ЖК України, враховуючи те, що особа, яка на законних підставах вселилася в жиле приміщення як член сім`ї наймача та зареєстрована у ньому, набула рівного права із наймачем на користування жилим приміщенням, несе тягар його утримання, така особа має право на звернення до суду за захистом своїх прав, зокрема, і з позовом про визнання іншої особи (зокрема й наймача) такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Оскільки ОСОБА_1 є наймачем житлового приміщення на підставі ордера (виданого його батькам та позивачеві, як члену сім`ї) і несе витрати, пов`язані з його утриманням, він має право на судовий захист, зокрема шляхом звернення з позовом про визнання іншої особи, яка зареєстрована у квартирі, але фактично не проживає у ній понад шість місяців, такою, що втратила право користування цим житлом.

Положення ст. 71 ЖК України встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.

Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.

Відповідно до ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз ст. 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

У постанові Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 161/20415/19 зазначено, що підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки на підставі пред`явлених доказів встановлено, що ОСОБА_2 , понад 6 місяців фактично не проживає за вищевказаною адресою, залишив квартиру добровільно, комунальних послуг не сплачує, при цьому перешкод в користуванні житлом відповідачеві ніхто не чинить, а намірів до повернення для проживання у квартирі не вбачається.

Щодо заявлених вимог про зняття з реєстрації відповідача за вказаною адресою, суд зазначає наступне.

Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані зі зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин виникнення, зміни чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи або її законного представника, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, свідоцтва про смерть. Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації.

З наведеного слідує, що суд не здійснює зняття особи з місця реєстрації, а лише визнає особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, що є підставою для подальшого зняття з реєстрації місця проживання.

У зв`язку з цим позовні вимоги в частині зняття з реєстрації відповідача не підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд враховує позицію позивача, який просив не стягувати їх з відповідача. Тому, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного

ст. 13 ЦПК України, суд не здійснює розподіл судових витрат, понесених позивачем під час розгляду справи. Водночас, це не позбавляє права позивача стягнути понесені ним судові витрати в порядку, визначеному ст. 270 ЦПК України.

Керуючись ст. 4, 12, 76 81, 89, 263 265, 288 289, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи – Харківська міська рада, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та знаття з реєстраційного обліку - задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині позову - відмовити.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 );

Відповідач: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 );

Третя особа: Харківська міська рада, код ЄДРПОУ 04059243, м. Харків, м-н Конституції, 7.

Суддя Борис ЗАМІКУЛА