Рішення від 08 січня 2026 р. у справі №630/596/23 — Люботинський міський суд Харківської області

Справа № 630/596/23

Провадження № 2/630/7/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2026 року м Люботин

Люботинський міський суд Харківської області у складі:

головуючого судді Малихіна О.О.,

за участі секретаря Нерубацької А.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представників відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Люботин Харківської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу № 630/596/23 (провадження № 2/630/2/26) за позовом ОСОБА_8 , яка є правонаступником первісного позивача ОСОБА_9 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , в якому з урахуванням заяв про зміну підстав позову від 23 травня 2024 року та 23 грудня 2024 року заявлені вимоги про наступне:

• встановити факт, що батько ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - ОСОБА_10 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

• встановити факт, що ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , належить свідоцтво про право на особисту власності на житловий будинок від 17 жовтня 1989 року на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , видане виконавчим комітетом Люботинської міської ради народних депутатів на підставі рішення виконавчого комітету Люботинської міської ради народних депутатів № 11 від 10 жовтня 1989 року на ім`я ОСОБА_11 ;

• визнати за ОСОБА_8 право власності на житловий будинок, загальною площею 49,20 кв.м, житловою площею 17,50 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

в с т а н о в и в:

Первісно до суду звернувся позивач ОСОБА_9 , в особі свого представника ОСОБА_1 , з позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому просив:

• встановити факт, що батько ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - ОСОБА_10 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

• визнати за ОСОБА_9 право власності на житловий будинок, загальною площею 49,20 кв.м, житловою площею 17,50 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті бабусі ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В обґрунтування заявленого позову позивач ОСОБА_9 вказав, що за адресою: АДРЕСА_1 , розташовані два житлових будинки, які належали на праві власності ОСОБА_11 , з яких один будинок на підставі свідоцтва про право на особисту власності на житловий будинок від 17 жовтня 1989 року, а другий будинок на підставі свідоцтва про право на особисту власності на житловий будинок від 19 березня 1993 року. Однак ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 та свідоцтво про її смерть було втрачено. Після її смерті відрилась спадщина, яка складалась з двох житлових будинків, розташований за однією адресою: АДРЕСА_1 . У ОСОБА_11 були двоє синів - ОСОБА_13 і ОСОБА_10 . Але ОСОБА_10 помер ще ІНФОРМАЦІЯ_2 . Тому спадкоємцями після смерті ОСОБА_11 були її син ОСОБА_13 та її онук ОСОБА_9 , який є сином померлого спадкоємця ОСОБА_10 . Але свідоцтво про народження ОСОБА_10 було втрачено, тому виникла необхідність встановлення факту його родинних відносин з ОСОБА_11 . Також представник позивача вказала, що між спадкоємцями була домовленість, що житловий будинок, який належав ОСОБА_11 на підставі свідоцтва від 17 жовтня 1989 року успадкує ОСОБА_9 , а житловий будинок, який належав ОСОБА_11 на підставі свідоцтва від 19 березня 1993 року успадкує ОСОБА_13 . Своє право на спадкування визначеного житлового будинку ОСОБА_13 реалізував шляхом звернення до Другої державної нотаріальної контори Харківського району та отримання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину від 26 травня 1993 року на житловий будинок, який належав ОСОБА_11 на підставі свідоцтва про право на особисту власності на житловий будинок від 19 березня 1993 року. В подальшому ОСОБА_13 розпорядився належним йому житловим будинком, подарувавши його своєму синові ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 21 липня 2001 року. Але ОСОБА_13 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 . Що до іншого житлового будинку, то він повинен належати позивачу ОСОБА_9 в якості спадщини після померлої бабусі ОСОБА_11 , бо він прийняв будинок в своє управління та володіння, адже постійно проживав в ньому постійно після смерті бабусі. Але реалізувати своє право на оформлення спадщини позивач ОСОБА_9 не може, що й спонукало його звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою від 27 червня 2023 року відкрито провадження в справі та призначено проведення підготовчого судового засідання. Відповідачу був встановлений строк у 15-днів з дня отримання копії ухвали для подання відзиву.

Ухвалою про відкриття провадження в справі одночасно було витребувано від Харківської районної державної нотаріальної контори Харківської області інформація про осіб, які зверталися із заявами про прийняття або відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_13 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 , який на момент смерті мешкав за адресою: АДРЕСА_2 .

Копії ухвалою про відкриття провадження в справі та позовної заяви ОСОБА_9 з доданими до неї матеріалами відповідач ОСОБА_2 отримав в приміщенні суду під розпис лише 02 травня 2024 року. У визначений судом строк відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Позивач по справі ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Ухвалою суду від 02 листопада 2023 року провадження по справі було зупинено до визначення спадкоємців після смерті ОСОБА_9 і залучення їх до участі в справі в якості правонаступників.

Ухвалою від 25 квітня 2024 року було відновлено провадження по справі з огляду на сплив шести місячного строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 .

Ухвалою від 10 травня 2024 року до участі в справі була залучена ОСОБА_8 в якості правонаступника померлого позивача ОСОБА_9 .

23 травня 2024 року в межах підготовчого провадження представником позивача ОСОБА_8 - адвокатом Дем`яненко Ольгою Олегівною подано заяву про зміну підстав позову. В обґрунтування поданої заяви представник ОСОБА_1 вказала, що її чоловік ОСОБА_9 був онуком ОСОБА_11 , яка володіла житловим будинком на підставі свідоцтва про право на особисту власності на житловий будинок від 17 жовтня 1989 року, і що саме цей житловий будинок ОСОБА_9 успадкував, бо постійно в ньому проживав та прийняв його в своє управління та володіння. З метою оформлення свого права власності на спадщину за законом після смерті бабусі ОСОБА_9 звернення до суду з відповідним позов. Але він помер під час розгляду справи, та його спадкоємцем є лише його дружина ОСОБА_8 .

В поданій заяві представник позивача ОСОБА_1 також уточнила раніше заявлену позовні вимогу майнового характеру та просила визнати за ОСОБА_8 право власності на житловий будинок, загальною площею 49,20 кв.м, житловою площею 17,50 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В підготовчому засіданні 23 травня 2024 року судом для відповідача ОСОБА_2 був встановлений 15-денний строк для подання відзиву щодо заявлених ОСОБА_8 вимог та обставин, на яких засновані такі вимоги.

Однак протягом визначеного судом строку відповідач ОСОБА_2 правом на подання відзиву не скористався.

В підготовчому засіданні 18 червня 2024 року представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Сусловим Вадимом Юрійовичем було подано клопотання від 18 червня 2024 року про приєднання до справи наявних у відповідача документів, пов`язаних з проведенням технічної інвентаризації та виникнення права власності відповідача на житловий будинок загальною площею 34,60 кв.м, житловою площею 23,80 кв.м, розташований за однією адресою: АДРЕСА_1 , та укладенням шлюбу ОСОБА_11 та реєстрацією смерті ОСОБА_11 .

Ухвалою від 10 липня 2024 року за клопотанням представник позивача ОСОБА_1 були витребувані від Харківського відділу державної РАЦС у Харківському районі Харківської області Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції копії актового запису № 193 про реєстрацію шлюбу ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; актового запису про розірвання шлюбу ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; актового запису про смерть ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Цією ж ухвалою була витребувана від Харківського обласного державного нотаріального архіву інформацію про особи (П.І.Б., дата народження, адреса мешкання), які подавали заяву про прийняття або про відмову від прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_11 , яка на день смерті мешкала за адресою: АДРЕСА_1 , та чи заводилася спадкова справа; та чи вчинювався померлою ОСОБА_11 заповіт. Також ухвалою було витребувати від Державного архіву Харківської області копію актового запису про народження ОСОБА_10 , який народився у 1938 році в м. Люботин Харківської області.

Ухвалою від 02 жовтня 2024 року за клопотанням представник позивача ОСОБА_1 до участі в справі була залучена в якості співвідповідача ОСОБА_5 , яка є спадкоємцем ОСОБА_13 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 . Одночасно співвідповідачу ОСОБА_5 було роз`яснено, що вона має право у строк протягом п`ятнадцяти днів з дня одержання копії цієї ухвали подати відзив на позов, складений з дотриманням вимог ст. 178 ЦПК України.

Однак протягом визначеного судом строку співвідповідач ОСОБА_5 відзив на позов не подала.

23 грудня 2024 року в межах підготовчого провадження представником позивача ОСОБА_8 - адвокатом Дем`яненко Ольгою Олегівною подано заяву про зміну підстав позову. В обґрунтування заяви представник ОСОБА_1 в якості доповнення обставин, яким обґрунтований первісний позов, вказала, що потреба в поданні цієї заяви була обумовлена тим, що під час підготовчого провадження були з`ясовані ті обставини, що бабуся первісного позивача ОСОБА_9 - ОСОБА_11 зареєструвала шлюб з ОСОБА_14 , та як наслідок, нею було змінено прізвище з ОСОБА_11 на ОСОБА_11 . Та оскільки неможливо пояснити причини, через які свідоцтво про право на особисту власності на житловий будинок від 17 жовтня 1989 року на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , було видане виконавчим комітетом Люботинської міської ради народних депутатів саме на ім`я ОСОБА_11 , виникла необхідність встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що вказане вище свідоцтво від 17 жовтня 1989 року, яке видано на ім`я ОСОБА_11 , належить саме ОСОБА_11 .

В поданій заяві представник позивача ОСОБА_1 також зазначила додаткову позовні вимогу про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме просила встановити факт, що ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , належить свідоцтво про право на особисту власності на житловий будинок від 17 жовтня 1989 року на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , видане виконавчим комітетом Люботинської міської ради народних депутатів на підставі рішення виконавчого комітету Люботинської міської ради народних депутатів № 11 від 10 жовтня 1989 року на ім`я ОСОБА_11 .

В підготовчому засіданні, яке відбулось 23 грудня 2024 року, відповідачам ОСОБА_2 і ОСОБА_5 судом була забезпечена можливість реалізувати процесуальне право на подання відзиву.

Крім цього, ухвалою від 23 грудня 2024 року судом були витребувані від Харківського обласного державного нотаріального архіву належним чином засвідчені копії матеріалів спадкової справи № 183/1992, яка була відкрита Другою державною нотаріальною конторою Харківського району після смерті ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

07 січня 2025 року відповідачем ОСОБА_2 до суду поданий відзив, в якому він просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що він заперечує лише проти визнання за позивачем ОСОБА_8 права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом; в іншій частині позову та позовних вимог він не заперечує про задоволення. Відповідач ОСОБА_2 вказав, що за вказаною вище адресою розташовані одразу два житлові будинку, які на підставі свідоцтв про право особистої власності на житловий будинок від 17 жовтня 1989 року та від 18 березня 1993 року відповідно належали на праві власності ОСОБА_11 , яка змінила прізвище після реєстрації в 1962 році шлюбу зі своїм чоловіком ОСОБА_14 . ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_11 померла, та після її смерті спадкоємцем був лише її син ОСОБА_13 , оскільки її чоловік ОСОБА_17 подав до нотаріальної контори заяву про відмову від прийняття спадщини. Але ніщо не підтверджує те, що ОСОБА_9 теж був спадкоємцем ОСОБА_11 , а тим більше те, що існувати будь-які домовленості стосовно розподілу спадщини. Також відповідач ОСОБА_2 вказав у відзиві, що його батько ОСОБА_13 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , після його смерті з заявами про прийняття спадщини звернулись він, ОСОБА_2 , та ОСОБА_5 , його донька. Таким чином спадкоємцями майна померлої ОСОБА_11 у виді житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , являються лише діти ОСОБА_13 - ОСОБА_2 і ОСОБА_5 , які спадщину прийняли у встановленому порядку.

Ухвалою від 03 березня 2025 року за клопотанням представник позивача ОСОБА_1 до участі в справі були залучені в якості співвідповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з огляду на доводи представника позивача про те, що вони є рідними сестрами первісного позивача ОСОБА_9 та відповідно онуками спадкодавця ОСОБА_11 . Співвідповідачам було роз`яснено, що кожна з них має право у строк протягом п`ятнадцяти днів з дня одержання копії цієї ухвали подати відзив на позов зі змінами до нього, складений з дотриманням вимог ст. 178 ЦПК України.

Протягом визначеного судом строку співвідповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відзиви на позов не подали.

Однак 15 квітня 2025 року відповідачі ОСОБА_6 і ОСОБА_7 подали заяви про визнання позовних вимог ОСОБА_18 в повному обсязі

Інших письмових заяв по суті справи від учасників не надходило.

Ухвалою від 15 квітня 2025 року в справі було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Дем`яненко О.О. позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, в своїх поясненнях посилалася на ті обставини, що на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , розташовані два житлові будинки, які були збудовані та належали ОСОБА_11 , яка була бабусею первісного позивача ОСОБА_9 . Хоча ОСОБА_11 багато років перебувала у зареєстрованому шлюбі, документи про право власності на обидва житлові будинки чомусь були видані виконавчим комітетом Люботинської міської ради на її дівоче прізвище « ОСОБА_11 ». На час смерті ОСОБА_11 в живих був лише один з її синів - ОСОБА_13 ,а інших син ОСОБА_10 , який був батьком первісного позивача ОСОБА_9 , помер ще у 1970 році. Як раз у спірному житловому будинку й проживав ОСОБА_9 , який і прийняв його в своє володіння та управління після смерті бабусі ОСОБА_11 . До того ж, за життя ОСОБА_11 неодноразово говорила, що один з її будинків залишиться сім`ї її сина ОСОБА_13 , а інший - її онуку ОСОБА_9 . Відповідно до такого волевиявлення ОСОБА_11 її син ОСОБА_13 оформив після її смерті у 1993 році документи на житловий будинок, який залишився йому у спадок, а ОСОБА_9 продовжив проживати в іншому будинку, в якому на час смерті ОСОБА_11 він проживав зі своєю сім`єю. Але за життя ОСОБА_9 не оформив документи на свій будинок.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 пояснив, що він визнає вимоги позивача що встановлення фактів, що мають юридичне значення, та підтверджує, що батьком ОСОБА_9 був ОСОБА_10 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та який був сином ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ; та що ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , належить свідоцтво про право на особисту власності на житловий будинок від 17 жовтня 1989 року на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , видане виконавчим комітетом Люботинської міської ради народних депутатів на підставі рішення виконавчого комітету Люботинської міської ради народних депутатів № 11 від 10 жовтня 1989 року на ім`я ОСОБА_11 . Проти вимоги про визнання права власності на житловий будинок відповідач ОСОБА_2 заперечив, бо вважає, що спірний житловий будинок може належати позивачу лише в 1/2 частині, а іншу половину необхідно поділити між іншими спадкоємцями. Також ОСОБА_2 пояснив, що в 1992 році він проживав в м. Харкові, а його батько ОСОБА_13 проживав за адресою: АДРЕСА_2 , і саме він займався похованням своєї матері, яку й поховали під прізвищем « ОСОБА_11 ».

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Суслов В.Ю. також висловився проти задоволення вимоги позивача про визнання право власності на житловий будинок з тих міркувань, що спірний житловий будинок належав ОСОБА_11 , у якої було два сина, і лише батько відповідача ОСОБА_13 прийняв усю спадщину після матері, бо подав нотаріусу відповідну заяву. Та оскільки у померлої ОСОБА_11 були у власності два житлових будинку, той і ділити необхідно обидва будинку, і зробити це спадкоємці можуть лише після прийняття спадщини та отримання на неї відповідних документів.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Шестопал К.Є., яка замінила представника ОСОБА_3 на завершальній стадії судового розгляду, заперечила проти задоволення позову та просила відмовити в його задоволенні з тих підстав, що позивачем не були залучені до участі в справі належні відповідачі, оскільки ОСОБА_2 не являється належним відповідачем, бо не являється власником спірного житлового будинку; та й взагалі ця справа не підлягає розгляду в суді, бо позивачем не підтверджено те, що він був позбавлений можливості реалізувати свої спадкові права на спірний житловий будинок в нотаріальному порядку.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_5 пояснила, що вона вимоги позивача визнає повністю та підтверджує ті факти, які позивач просить встановити. ОСОБА_5 пояснила, що станом на березень 1992 року, коли померла її бабуся ОСОБА_11 , вона проживала зі своїм чоловіком за адресою: АДРЕСА_3 , а її батько ОСОБА_13 проживав у власному будинку за адресою: АДРЕСА_2 , і з ним проживала бабуся. Те, що бабуся перебувала у шлюбі, вона, ОСОБА_5 не знала, тому коли бабусю поховали вважали, що вона мала прізвище « ОСОБА_11 ». Відповідач також підтвердила, що за адресою: АДРЕСА_1 , знаходяться два житлові будинку, в одному з яких проживали сестри ОСОБА_9 , а сам ОСОБА_9 проживав з сім`єю в сусідньому будинку.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_6 пояснила, що вона підтримує заявлені позовні вимоги та просила їх задовольнити повністю, а також підтвердила ті факти, які позивач просить встановити. ОСОБА_6 пояснила, що ОСОБА_11 була її бабусею, та у неї були два сина - ОСОБА_13 і ОСОБА_10 , який був її батьком. Своєму сину ОСОБА_20 бабуся віддала земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , а інший син ОСОБА_21 почав будівництво власного будинку за адресою: АДРЕСА_1 . За цією ж адресою проживала і ОСОБА_11 зі своїм чоловіком, але не задовго до смерті ОСОБА_11 забрав жити до себе її син ОСОБА_13 . Після смерті ОСОБА_11 утриманням спірного житлового будинку займався ОСОБА_9 , її брат, який зробив в будинку ремонт, провів до будинку систему газопостачання, займався домашнім господарством.

Відповідач ОСОБА_7 в судовому засідання також висловила підтримку заявленим позовним вимогам та просила їх задовольнити. Вона пояснила, що ОСОБА_11 була її рідною бабусею, а її батьком був ОСОБА_10 , син ОСОБА_11 . Вона, ОСОБА_7 , в молоді роки проживала в спірному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та підтвердила, що за цією адресою розташований ще один житловий будинок, в якому і проживала її бабуся, яку вона знала як ОСОБА_11 . Незадовго до смерті бабусю забрав до себе її син ОСОБА_13 , якому бабуся заповіла свій будинок. Що ж до іншого будинку, то бабуся завжди говорила, що він має залишитися її онуку ОСОБА_9 . Після смерті бабусі ОСОБА_9 продовжив користуватися спірним житловим будинком та доглядав за ним, провів до нього газопостачання, займався господарством. Вона на цей будинок не претендувала. Що ж стосується іншого будинку, в якому постійно проживала ОСОБА_11 , то відповідно до її волі цей будинок оформив на своє ім`я її син ОСОБА_13 .

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши наявні в справі докази, суд встановив наступне.

Первісний позивач ОСОБА_9 , який внаслідок смерті замінений залученим до участі в справі правонаступником ОСОБА_8 , народився ІНФОРМАЦІЯ_8 , та його батьками були ОСОБА_10 і ОСОБА_22 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 , виданим 12 жовтня 1961 року Люботинським міським Бюро ЗАГС (т. 1 а.с. 10).

Відомості за 1938 рік про народження ОСОБА_10 , як і того, хто є його батьками, позивачу та його представнику ОСОБА_1 віднайти не представилось можливим через пошкодження будівлі Державного архіву Харківської області, спричинені збройною агресією російської федерації проти України, що підтверджується листом державної установи від 15 червня 2023 року (т. 1 а.с. 12). В іншому листі від 15 серпня 2024 року на виконання ухвали суду Державний архів Харківської області повідомив, що книги реєстрації актів цивільного стану по м. Люботин Харківського району Харківської області за 1938 рік збереглися неповністю і запис про народження ОСОБА_10 не виявлено (т. 1 а.с. 167).

З іншого документу - запису акта про одруження № 193 від 09 серпня 1962 року, вбачається, що у виконавчому комітеті Люботинської міської ради депутатів трудящих 09 серпня 1962 року був зареєстрований шлюб ОСОБА_14 і ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка на той час мала двох дітей, і проживала в АДРЕСА_4 . Після реєстрації шлюбу дружині було присвоєне прізвище « ОСОБА_11 » (т. 1 а.с. 170).

Відповідач ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_9 та його батьками були ОСОБА_13 і ОСОБА_23 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_2 , виданим 23 липня 1959 року Люботинським міським Бюро ЗАГС (т. 1 а.с. 14).

Відповідач ОСОБА_5 народилась ІНФОРМАЦІЯ_10 та її батьками також являться ОСОБА_13 і ОСОБА_23 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_3 від 23 березня 1962 року (т. 2 а.с. 102).

Батьками ОСОБА_13 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_11 , були ОСОБА_24 і ОСОБА_11 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_4 від 16 лютого 1953 року (т. 1 а.с. 234).

Досліджені документи підтверджують існування родинних відносин між ОСОБА_11 і ОСОБА_13 , як матері і сина, та з відповідачем ОСОБА_2 , як бабусі та онука.

Те, що іншим, молодшим сином ОСОБА_11 був ОСОБА_10 , визнали та підтвердили усі сторони в даній справі, і визнання сторонами цієї обставини не викликає у суду сумнівів в її достовірності.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Тому суд вважає встановленим факт того, що батько ОСОБА_9 - ОСОБА_10 є сином ОСОБА_11 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_11 померла, що підтверджено копією свідоцтва про смерть НОМЕР_5 , виданого 01 квітня 1992 року Люботинською міською радою народних депутатів (т. 1 а.с. 145, 233).

З запису акту про смерть № 133 від 01 квітня 1992 року, складеного Люботинською міською радою народних депутатів, вбачається, що ОСОБА_11 , починаючи з 1955 року і до дня своєї смерті постійно проживала за адресою: АДРЕСА_4 (т. 1 а.с. 171).

Згідно з технічним паспортом, виготовленим Люботинським БТІ станом на 15 травня 2023 року на замовлення ОСОБА_9 , первісного позивача, на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , розташований житловий будинок літ. «А-1» з прибудовою літ. «А1-1», тамбуром літ. «а1», загальною площею 49,20 кв.м, житловою площею 17,50 кв.м, та з надвірними будівлями і спорудами: погреб літ. «ап», сарай літ. «Е», колодязь літ. «К», огорожа 2, 3 (т. 1 а.с. 18-22). В технічному паспорті також вказано рік побудови житлового будинку та прибудови - 1964 рік.

Саме з приводу цього житлового будинку заявлено вимогу позивачем про визнання права власності в порядку спадкування.

Вказаний житловий будинок належав на праві власності ОСОБА_11 на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого 17 жовтня 1989 року виконавчим комітетом Люботинської міської ради народних депутатів на підставі рішення № 11 від 10 жовтня 1989 року (т. 1 а.с. 16). На зворотному боці свідоцтва позначено, що запис про реєстрацію права власності ОСОБА_11 на житловий будинок внесений 21 жовтня 1989 року до реєстрової книги № 1 за реєстр. № 39.

Разом із тим, на ім`я ОСОБА_11 виконавчим комітетом Люботинської міської ради народних депутатів на підставі рішення № 3 від 09 березня 1993 року було видано 18 березня 1993 року свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок, розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 29, 238). На зворотному боці свідоцтва позначено, що запис про реєстрацію права власності ОСОБА_11 на житловий будинок внесений 19 березня 1993 року до реєстрової книги № 1 за реєстр. № 103.

Згідно з технічним паспортом, виготовленим Люботинським БТІ станом на 07 травня 2024 року на замовлення ОСОБА_2 , відповідача в даній справі, на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , розташований житловий будинок літ. «А-1» з прибудовою літ. «А1-1», сіньми літ. «а», загальною площею 37,20 кв.м, житловою площею 23,80 кв.м, та з надвірними будівлями і спорудами: сарай літ. «Б», погреб літ. «В», гараж літ. «Г», вбиральня літ. «Д», колодязь літ. «К», вигрібні ями літ. «Я» і «Я1», ворота № 1, 6, огорожа 3, 4, 5 (т. 1 а.с. 134-139). В технічному паспорті також вказано рік побудови житлового будинку - 1938 рік.

Отже, досліджені докази підтверджують те, що за однією адресою: АДРЕСА_1 , де постійно мешкала до дня своєї смерті ОСОБА_11 (дошлюбне прізвище ОСОБА_11 ), розташовані одночасно два житлових будинки, які є різними за своїми розмірами та площами і допоміжними надвірними будівлями і спорудами, що в свою чергу діє можливість розцінювати їх як два окремі домоволодіння, але які мають однакому адресу.

Враховуючи підтверджену належними доказами обставину, що ОСОБА_11 змінила прізвище на « ОСОБА_11 » внаслідок одруження 09 серпня 1962 року, та ту обставину, що ОСОБА_11 постійно до дня смерті своєї смерті мешкала за адресою: АДРЕСА_1 , суд вважає встановленим факт, що свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок від 17 жовтня 1989 року на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , видане виконавчим комітетом Люботинської міської ради народних депутатів на підставі рішення виконавчого комітету Люботинської міської ради народних депутатів № 11 від 10 жовтня 1989 року на ім`я ОСОБА_11 , належить саме ОСОБА_11 .

Приналежність вказаного свідоцтва саме ОСОБА_11 також визнали та підтвердили усі сторони в справі, і визнання сторонами цієї обставини не викликає у суду сумнівів в її достовірності.

Згідно зі ст. 525 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Тобто спадщина у виді двох житлових будинків, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , які належали ОСОБА_11 , відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто після її смерті.

Згідно зі ст. 529 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого; онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Згідно з ст.ст. 548, 549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв; прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Спадкоємець, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він на протязі шести місяців з дня відкриття спадщини фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або якщо він подав в нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Станом на 1992 рік державні нотаріальні контори вчиняли нотаріальні дії на підставі Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої Наказом Міністерства юстиції УРСР № 45/5 від 31 жовтня 1975 року (втратила чинність 07 липня 1994 року). Главою III «Видача свідоцтва про право на спадщину» розділу ІІІ цієї Інструкції було передбачено, зокрема, наступне:

Пункт 121. «Заяви про прийняття спадщини, про відмову від неї або про видачу свідоцтва про право на спадщину повинні бути зроблені в письмовій формі.»

Пункт 122. «Заява про прийняття спадщини, а також заява про відмову від спадщини не можуть бути повернуті спадкоємцям або скасовані ними. Прийняття і відмова від спадщини можуть мати місце відносно всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої частини відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.»

Пункт 123. «Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена.»

Пункт 124. «Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (ст. 549 Цивільного кодексу УРСР).

Доказом вступу в управління чи володіння майном можуть бути: довідка управління будинками, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взяте майно спадкодавця; довідка фінансового органу, органу держстраху чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому окладному страхуванню або збори; квитанція про сплату податку, платежу, збору; копія рішення суду, яке вступило в законну силу, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис в паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку в період шести місяців після дня смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.»

Пункт 125. «Державний нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність родинних чи інших відносин осіб, що подали заяви про видачу свідоцтва, з спадкодавцем, склад і місце знаходження спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців обов`язково вимагаються відповідні документи.»

З матеріалів спадкової справи № 183/92, відкритої після смерті ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1 а.с. 228-240), яка була витребувана з Харківського обласного державного нотаріального архіву, вбачається, що вона була заведена державним нотаріусом Другої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області 08 квітня 1992 року на підставі заяви ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , який мешкав за адресою: АДРЕСА_2 , та який повідомив про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_11 .

В спадковій справі також зареєстровано заяву ОСОБА_14 від 16 жовтня 1992 року, який є чоловіком спадкодавці ОСОБА_11 , в якій він підтвердив, що спадщину після смерті своєї дружини він не приймав і не претендує на спадщину у вигляді житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 , оскільки спадкове майно є особистою власністю померлої ОСОБА_11 .

Будь-яких інших заяв про прийняття або про відмову від спадщини в спадковій справі немає.

Іншим потенційним спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_11 був її син ОСОБА_10 , але він помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_6 , виданими 20 липня 1970 року Люботинським міським бюро ЗАГС (т. 1 а.с. 11). Отже право на спадкування частки майна, належного ОСОБА_11 , отримав ОСОБА_9 - син померлого спадкоємця ОСОБА_10 , та одночасно онук спадкодавця.

В паспорті громадянина України НОМЕР_7 , виданого 08 січня 2003 року на ім`я ОСОБА_9 , первісного позивача в даній справі, є запис від 18 жовтня 1982 року про реєстрацію його постійного місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 8). Реєстрація постійного місця проживання ОСОБА_9 за вказаною адресою з 18 жовтня 1982 року також підтверджена довідкою виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області, як органу реєстрації, № 03-10/809 від 24 травня 2023 року (т. 1 а.с. 15).

Відповідачі в даній справі ОСОБА_6 і ОСОБА_7 також являються доньками ОСОБА_10 та онуками ОСОБА_11 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження та про реєстрацію шлюбів, а також визнано відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_5 (т. 2 а.с. 101-106).

Але відповідачами ОСОБА_6 і ОСОБА_7 не надано суду належних доказів вступу в управління чи володіння майном, яке залишились після смерті ОСОБА_11 , в тому числі й спірним житловим будинком. Більш того, відповідачі наполягали на тому, що їх бабуся ОСОБА_11 за життя розпорядження щодо свого майна таким чином - один житловий будинок отримає її син ОСОБА_13 , а інший, спірний, будинок її онуку ОСОБА_9 , бо той проживав в цьому будинку.

Таким чином, спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_11 являються її онук ОСОБА_9 , первісний позивач, та її син ОСОБА_13 . Кожен з них вправі був розраховувати на рівну частку у спадщині, тобто по 1/2 кожного з двох житлових будинків на кожного з спадкоємців.

Однак, в спадковій справі № 183/92 міститься заява ОСОБА_13 від 26 травня 1993 року, в якій він просить видати йому свідоцтво про право власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок з надвірними спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . До заяви ОСОБА_13 додано довідку-характеристику, видану Харківським міжміським БТІ від 07 травня 1993 року, про підтвердження приналежності житлового будинку в АДРЕСА_1 , збудованого у 1938 році, ОСОБА_11 на праві особистої власності, заснованого на свідоцтві про право особистої власності на житловий будинок, виданого 18 березня 1993 року виконавчим комітетом Люботинської міської ради народних депутатів, зареєстрованому під реєстр. № 1-103; а також вказане свідоцтво.

Пунктом 128. глави ІІІ спадщину» розділу ІІІ Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР передбачено, що якщо до складу спадкового майна входить жилий будинок (частина будинку) або квартира в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників, державний нотаріус вимагає правовстановлюючий документ про належність будинку (частини будинку), квартири спадкодавцю, довідку-характеристику бюро технічної інвентаризації, а в місцевостях, де інвентаризація не провадилась,- довідку виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих, а також перевіряє по документах державної нотаріальної контори за місцем знаходження жилого будинку, чи є заборона відчуження жилого будинку (частини будинку), квартири або арешт, накладений на них.

На підставі поданих спадкоємцем ОСОБА_13 документів державним нотаріусом Другої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області було видано 26 травня 1993 року за реєстр. № 2-1475 свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок за надвірними спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та який належав померлій ОСОБА_11 на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого 18 березня 1993 року виконавчим комітетом Люботинської міської ради народних депутатів, зареєстрованого Харківським міжміським БТІ 19 березня 1992 року в реєстровій книзі № 1 за реєстр. № 103.

Інших свідоцтв про право на спадщину в спадковій справі немає. Отже інший житловий будинок, який також знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належав на праві власності ОСОБА_11 на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 17 жовтня 1989 року, зареєстрованого Харківським міжміським БТІ 21 жовтня 1989 року в реєстровій книзі № 1 за реєстр. № 39, не був заявлений спадкоємцем ОСОБА_13 як спадкове майно. Це може вказувати на те, що цей житловий будинок не становив інтересу для ОСОБА_13 .

Статтею 562 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) передбачено, що поділ спадкового майна провадиться за згодою спадкоємців, що прийняли спадщину. При недосягненні згоди поділ провадиться судовим порядком відповідно до часток належних кожному з спадкоємців за законом або за заповітом.

В позові первісний позивач ОСОБА_9 стверджував, що між ним та ОСОБА_13 , як спадкоємцями майна померлої ОСОБА_11 , існувала домовленість про поділ спадкового майна згідно з тим, як того бажала ОСОБА_11 , і що за взаємною згодою житловий будинок, на який було видано свідоцтво про право на особисту власність від 17 жовтня 1989 року, залишиться ОСОБА_9 , а інший будинок, на який в подальшому було видано свідоцтво про право на особисту власність від 18 березня 1993 року, залишиться ОСОБА_13 .

На те, що така домовленість між спадкоємцями дійсно існувала і що вона була реалізована, переконливо вказують пояснення відповідача ОСОБА_7 , яка протягом останнього року життя ОСОБА_11 проживала разом з нею в одному будинку, а також те, що спадкоємцем ОСОБА_13 державному нотаріусу в спадковій справі були подані документи лише щодо одного житлового будинку, який хоча й належав ОСОБА_11 , але не був зареєстрований на праві власності на її ім`я на день смерті. Враховуючи те, що свідоцтво про право на особисту власність ОСОБА_11 на житловий будинок було видано 18 березня 1993 року, тобто майже через рік після її смерті та на ім`я ОСОБА_11 , суд виснує, що оформлення такого документу було здійснено ОСОБА_13 саме з метою реалізації права на спадкування виключно того будинку, який дістався йому у спадок згідно з волевиявленням ОСОБА_11 .

В подальшому ОСОБА_13 розпорядився житловим будинком, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та який він отримав у свою власність як спадкове майно, та подарував цей житловий будинок на підставі договору дарування від 21 липня 2001 року своєму синові ОСОБА_2 , який є відповідачем в даній справі (т. 1 а.с. 28, 146).

Отже, досліджені докази свідчать про те, що спадкоємцями померлої ОСОБА_11 - онуком ОСОБА_9 і сином ОСОБА_13 за взаємною згодою було поділено спадкове майно, яке складалося з двох житлових будинків, то кожен з них отримав у своє володіння та користування по одному житловому будинку, що формально відповідає розмірам часток у спадщині, належних кожному з спадкоємців, тобто по 1/2 частині.

Право власності відповідача ОСОБА_2 на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування було зареєстровано 24 липня 2001 року в Люботинському БТІ, що підтверджується листом КП «Люботинське АПБ» Люботинської міської ради Харківської області від 16 червня 2023 року (т. 1 а.с. 27). Але до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказаний житловий будинок був внесений лише 10 червня 2024 року на підставі відповідної заяви відповідача (т. 1 а.с. 143).

Крім того, відповідач ОСОБА_2 вже 27 липня 2001 року зареєстрував місце свого постійного проживання в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , про що в його паспорті громадянина України проставлений відповідний штамп (т. 2 а.с. 48, 49).

Під час розгляду справи відповідач ОСОБА_2 наголосив на тому, що спірний житловий будинок може належати первісному позивачу ОСОБА_9 лише в 1/2 частині, а інша частина має бути поділена між іншими спадкоємцями.

Оцінюючи заявлені відповідачем ОСОБА_2 доводи, суд вважає за необхідне зазначити, що такі доводи притаманні для цивільного спору, заснованого на вимогах про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та про визнання права власності на спадщину за тими спадкоємцями, які були позбавлені права на спадкування або можливості розпоряджатися таким майном. Виходячи з логіки міркувань відповідача про те, що ОСОБА_9 має право лише на 1/2 частину спірного житлового будинку як спадкового майна, суд робить висновок, що ОСОБА_2 не враховано той суттєвий аспект, що до предмету доказування в даній справі входять не лише правовідносини спадкування, а і обставини визначення обсягу спадкового майна, яке залишилось після смерті спадкодавця ОСОБА_11 . І станом на 1992 рік обсяг спадкового майна складався саме з двох житлових будинків, розташованих за однією і тією ж адресою: АДРЕСА_1 . Від так, первісний позивач ОСОБА_9 міг набути право власності на спадщину у вигляді як 1/2 частини спірного житлового будинку, так і 1/2 частини житлового будинку, на який у 1993 році оформив право власності батько відповідача ОСОБА_13 .

Однак, ані первісним позивачем чи його правонаступником, ані будь-яким з відповідачів не заявлені позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва від 26 травня 1993 року за реєстр. № 2-1475 про право на спадщину за законом на житловий будинок за надвірними спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та про визнання права власності на частину в кожному з двох житлових будинків за вказаною адресою.

Згідно з свідоцтвом про смерть НОМЕР_8 від 18 лютого 2002 року, ОСОБА_13 , який був сином ОСОБА_11 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (т. 1 а.с. 13). За інформацією, наданою Харківською державною нотаріальною конторою Харківського району Харківської області, після смерті ОСОБА_13 з заявами про прийняття спадщини у шестимісячний строк звернулись син померлого ОСОБА_2 і донька померлого ОСОБА_5 . В цей же строк до нотаріальної контори звернулась ОСОБА_23 з заявою про відмову від спадщини після померлого чоловіка на користь ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 41-45).

Таким чином, уразі пред`явлення позивачем ОСОБА_9 вимоги про визнання права власності на частину спадщини після ОСОБА_11 одночасно з вимогою про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 26 травня 1993 року на ім`я ОСОБА_13 , та враховуючи обґрунтованість права ОСОБА_9 на спадкування майна після смерті бабусі ОСОБА_11 , то задоволення таких вимог могло б відбутися у спосіб визнання за ОСОБА_9 права власності на 1/2 частину кожного з двох житлових будинків. Але в такому випадку це призвело б правової невизначеності та втручанню у мирне володіння відповідачем ОСОБА_2 житловим будинком, який він отримав у дар від свого батька ОСОБА_13 . За такого розвитку подій кожен з двох житлових будинків підлягав би поділу між ОСОБА_9 , як спадкоємцем ОСОБА_11 , який отримав право на половину спадщини, з одного боку та між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 , яка спадкоємцями ОСОБА_13 , який отримав право на половину спадщини після ОСОБА_11 з іншого боку.

З огляду на викладені вище обставини, суд виснує, що запропонований первісними позивачем ОСОБА_9 спосіб захисту його прав та інтересів щодо спадкового майна, є допустимим, оскільки дозволяє забезпечити дотримання розумного балансу між приватними інтересами сторін щодо спадкового майна відповідно до тих правовідносин, які склалися і тривають понад тридцять років, а також не суперечить ЦК УРСР (в редакції 1963 року).

Первісний позивач ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть НОМЕР_9 , виданого 10 жовтня 2023 року виконавчим комітетом Люботинської міської ради Харківської області (т. 1 а.с. 64).

Відповідно до ст.ст. 1261, 1268, 1269 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки; малолітня, неповнолітня особа вважаються такими, що прийняли спадщину. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї; в іншому випадку спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

За інформацією, наданою приватним нотаріусом ХРНО Гонтаренко С.Л., після смерті ОСОБА_9 в шестимісячний строк з заявою про прийняття спадщини звернулась лише його дружина ОСОБА_8 .

Слід зазначити, що аналіз норм статей 1216, 1218, 1219, 1231, 1268, 1269, 1296, 1297 ЦК України дає підстави для висновку про те, що спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, реалізувавши які спадкоємець, незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, набуває прав на спадкове майно, в тому числі нерухоме (право володіння, користування), а з моменту оформлення права власності на нерухоме майно - і право розпорядження ним.

Отже, ОСОБА_8 , як дружина померлого ОСОБА_9 , у належний спосіб прийняла спадщину, а тому до неї перейшли усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, в тому числі й право володіння спірним житловим будинком як спадковим майном, яке її чоловік прийняв за законом після смерті своєї бабусі ОСОБА_11 .

Неможливість реалізації первісним позивачем ОСОБА_9 свої спадкових прав в нотаріальному порядку обумовлена відсутністю документів, які підтверджують родинний зв`язок його батька ОСОБА_10 зі спадкодавцем ОСОБА_11 , а також перебування спадкодавця у зареєстрованому шлюбі і зміну прізвища, оскільки ОСОБА_11 була похована під прізвищем ОСОБА_11 .

Щодо вирішення заявлених у позові представником позивача ОСОБА_1 вимог про встановлення фактів, що мають юридичне значення, суд вважає за необхідне застосувати правові висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23 січня 2024 року під час розгляду справи № 523/14489/15-ц, який зводиться до наступного. У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).

Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справі позовного провадження про поділ майна подружжя є помилковими, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи.

Отже, з огляду на викладене, вирішення вимоги про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу є передумовою для задоволення чи відмови в задоволенні вимоги позивача про визнання батьківства відповідача.

Таким чином, суд виснує, що вимоги позивача про встановлення юридичних фактів наявності родинних відносин та приналежності правовстановлюючого документу спадкодавцю являються лише способами підтвердження права позивача на спадкування майна та визнання права власності на таке майно.

За таких обставин суд задовольняє позовні вимоги ОСОБА_8 в повному обсязі та визнає за нею право власності на спірний житловий будинок, в тому числі з підстав підтвердження фактів, що мають юридичне значення, на яких заснована майнова позовна вимога.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 525, 529, 549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), ст.ст. 1261, 1268, 1269, 1270 ЦК України, ст.ст. 10-13, 76-81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_8 , яка є правонаступником первісного позивача ОСОБА_9 , задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_8 право власності на житловий будинок, загальною площею 49,20 кв.м, житловою площею 17,50 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , та який прийняв спадщину за законом після смерті ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. У разі проголошення лише вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , ідентифікаційний № НОМЕР_10 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 ;

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_14 , ідентифікаційний № НОМЕР_11 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;

Відповідач - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_15 , ідентифікаційний № НОМЕР_12 , адреса реєстрації: АДРЕСА_6 ;

Відповідач - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_16 , ідентифікаційний № НОМЕР_13 , адреса реєстрації: АДРЕСА_7 ;

Відповідач - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_17 , ідентифікаційний № НОМЕР_14 , адреса реєстрації: АДРЕСА_8 .

Суддя О. О. Малихін

Повне рішення складено

19 березня 2026 року.