Рішення від 08 березня 2026 р. у справі №175/21913/25 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/21913/25

Провадження № 2-а/175/285/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 березня 2026 року Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Озерянської Ж.М.,

за участю секретаря Рожкової Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Слобожанське справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, -

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2025 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, та з урахуванням уточненої позовної заяви просив суд постановити рішення, яким поновити строк на оскарження постанови серія ЕНА №2354789 від 09 червня 2024 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі; скасувати постанову серія ЕНА №2354789 від 09 червня 2024 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП та провадження по справі закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

12 березня 2026 року представник відповідача надав до суду відзив в якому просив відмовити в задоволенні позову, оскільки факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, підтверджується наявними у матеріалах справи належними та допустимими доказами. Окрім того, позивачем було пропущено строк ля оскарження постанови, а доказів поважності надано не було.

Представник позивача надав заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги з підстав викладених у позові підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надав відзив в якому просив відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов до наступного.

Як передбачено ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

09 червня 2004 року було складено постанову серія ЕНА №2354789 від 09 червня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляд штрафу у розмірі 3400 грн.

В постанові серія ЕНА №2354789 від 09 червня 2024 року зазначено, що ОСОБА_1 , 09 червня 2024 року об 19 год. 37 хв. в м. Кривий Ріг пр. Миру, 46, керував транспортним засобом не маючи посвідчення водія на право керування транспортного засобу відповідної категорії, чим порушив п.2.1.а ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 ст. 126 КУпАП.

Відповідно до 2.1.а. ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Згідно п. 1.10 ПДР України транспортний засіб — пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

У свою чергу, водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керування транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Частиною 2 статті 126 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Однак обов`язковою ознакою складу даного правопорушення є сам факт керування транспортним засобом, який позивач заперечує, і факт керування транспортним засобом повинен бути належним чином встановлений і підтверджений доказами.

Згідно з позицією, викладеною в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року, під керуванням транспортним засобом слід розуміти виконання функцій водія під час руху транспортного засобу, незалежно від того, рухається він своїм ходом чи за допомогою буксирування. Таким чином, лише фактичне виконання дій, пов`язаних із керуванням, може свідчити про наявність складу правопорушення.

Суду не надано будь-які належні, допустимі та достовірні докази, що позивач здійснював керування транспортним засобом у час та місці, зазначених у оскаржуваній постанові. Працівники поліції не зафіксували факт руху транспортного засобу під керуванням позивача.

Саме по собі твердження поліцейського, не підкріплене доказами, не може бути належним підтвердженням факту керування транспортним засобом.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами у справі можуть бути лише фактичні дані, встановлені протоколами, показаннями свідків, відео- чи фотозйомкою, іншими матеріалами. У даному випадку жодного з таких доказів до постанови не долучено.

Отже, у відсутність доведеного факту керування транспортним засобом, відсутній об`єктивний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП. Таким чином, без встановлення факту керування транспортним засобом, притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності є безпідставним, та таким, що підлягає скасуванню.

Сама по собі постанова про притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП, не дає підстав стверджувати про порушення позивачем Правил дорожнього руху України.

Така позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №338/1/17 від 26.04.2018, зокрема, що посилання в оскаржуваній постанові як на беззаперечний доказ вчинення позивачем правопорушення є недопустимим, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Відповідач намагається надати постанові доказового значення, стверджуючи, що її зміст підтверджує факт керування. Однак правова природа постанови зовсім інша.

Постанова — це рішення, ухвалене органом державної влади, а не засіб фіксації фактичних обставин.

У постанові Верховного Суду від 26.04.2018 у справі №338/1/17 наголошено, що постанова у справі про адміністративне правопорушення може містити лише оцінку наданих доказів, однак сама по собі не є самодостатнім доказом події правопорушення. Верховний Суд підкреслив, що така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Оскільки доказів у справі немає, зміст постанови не може підтверджувати подію правопорушення.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Не доведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи, факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП є недоведеним.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами у справі можуть бути лише фактичні дані, підтверджені протоколом про адміністративне правопорушення; поясненнями особи, яку притягають до відповідальності; поясненнями потерпілих або свідків; висновками експертів; речовими доказами; показаннями технічних засобів фото- або відеофіксації; іншими документами, що встановлюють наявність події правопорушення.

У даній справі повністю відсутні відеозапис з бодікамери чи будь-якого іншого технічного засобу; фотозйомка чи інші матеріали фіксації; протокол про адміністративне правопорушення; пояснення свідків; будь-які документи, що підтверджують подію.

Таким чином, подія правопорушення не доведена.

Постанова сама по собі не може виступати доказом, що прямо зазначено у постанові Верховного Суду у справі №338/1/17 від 26.04.2018, де підкреслено, що опис події у постанові – це не доказ, а лише викладення позиції органу, який її виніс, і не може підтверджувати фактичні обставини.

Оскільки в позові позивач прямо вказував, що керування він не здійснював, а доказів цього відповідач не надав, твердження про «встановленість» факту керування є необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Позивач не погоджується з рішенням про притягнення його до адміністративної відповідальності оскільки, він не керував транспортним засобом не маючи права керування таким транспортним засобом та вважає, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення були порушені процесуальні та матеріальні норми права.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію», у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ч.1 ст.268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Зазначене право на правову допомогу гарантується статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Дане право є непорушним та не може бути обмежене в жодному випадку в силу ст.64 Конституції України: Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені положеннями Конституції.

Позивач зазначає, що не розумів на той час підстав для притягнення до адміністративної відповідальності та наслідків, не володіє достатніми знаннями у галузі законодавства про адміністративні правопорушення, йому була необхідна кваліфікована правова допомога при розгляді даної справи, зокрема, для складання й написання ґрунтовних заперечень та пояснень, за необхідністю надання додаткових документів та встановлення фактичних обставин.

Також, у своєму позові позивач акцентує увагу, що працівниками поліції не було роз`яснено його право, якими він може скористатися під час розгляду даної справи про адміністративне правопорушення.

Разом з тим, відповідач посилається на підпис позивача у постанові як підтвердження того, що йому нібито були роз`яснені права.

Ст. 268 КУпАП вимагає не формального, а змістовного роз`яснення прав, включно з правом на правничу допомогу; на заявлення клопотань; на ознайомлення з матеріалами; на надання пояснень та доказів.

Без реального роз`яснення підпис не може вважатися доказом дотримання права на захист.

Це також узгоджується з ст. 59 Конституції України та практикою Верховного Суду.

Порушення права позивача на надання пояснень та доказів, які спростовують його провину, що також є прошенням його права на захист, яке гарантоване кожному діючим законодавством.

Відповідно до ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду під час розгляду адміністративної справи № 337/3389/16-а в постанові від 30.05.2018р. зазначив, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений.

Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

В контексті наведеного Верховний Суд відмітив, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Працівником поліції при розгляді справи про адміністративне правопорушення не було з`ясовано чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 5 КАС України, передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 року зміст постанови повинен відповідати вимогам ст.ст. 283-284 КУпАП.

Положеннями статей 276, 278, 279, 280-285 КУпАП встановлено, які дії орган (посадова особа) повинен провести при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення, чітко регламентовано порядок розгляду справи та обставини, які при цьому підлягають з`ясуванню, зокрема: місце розгляду справи; строки розгляду справи; порядок розгляду справи, обставини, які пом`якшують та обтяжують відповідальність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ч.2 ст. 33 КУпАП, при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису). Особливості накладення стягнення при розгляді справ без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1 – 279-4 цього Кодексу.

Принцип застосування адміністративної відповідальності лише за наявності вини. Застосування відповідальності без наявності вини, можливо лише у випадках, прямо передбачених законодавством, що регулює конкретні суспільні правовідносини.

Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Відповідно до ст. 276 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем його вчинення.

Однак, Конституційний Суд України у своєму рішенні № 5-рп/2015 від 26.05.2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначив, що за загальним правилом фіксація адміністративного правопорушення починається зі складення уповноваженою посадовою особою протоколу про його вчинення.

Відповідно до висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року у справі №5-рп/2015, складання протоколу про адміністративне правопорушення та розгляд уповноваженим органом (посадовою особою) справи про таке правопорушення належать до різних стадій адміністративного провадження. Перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом.

До переліку адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, не відносяться правопорушення передбачені ч. 2 ст. 126 КУпАП.

При вирішенні спорів про правомірність розгляду органами Національної поліції справ про адміністративне правопорушення одразу після їх вчинення та складання постанов про притягнення до адміністративної відповідальності одразу після складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці вчинення правопорушення, а також правомірність винесення органами Національної поліції постанови про накладення адміністративного стягнення без складання протоколу про адміністративне правопорушення у скороченому провадженні існують розбіжності.

Розбіжності виникли через різне розуміння змісту словосполучення «на місці вчинення правопорушення», використане в статті 258 КУпАП, якою встановлено випадки, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається, а на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення, та словосполучення «за місцем його вчинення», вжитого в частині першій статті 276 цього Кодексу, яка визначає місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Зазначену проблему аналізував Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.05.2015 № 5-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 КУпАП.

Таким чином, згідно Рішення Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року у справі №5-рп/2015, яке є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене, підстав для ототожнення місця вчинення адміністративного правопорушення з місцем розгляду справи про таке правопорушення немає, а словосполучення «на місці вчинення правопорушення» і «за місцем його вчинення», які містяться у статтях 258, 276 Кодексу, мають різне цільове спрямування і різний правовий зміст. Зокрема, словосполучення «за місцем його вчинення», застосоване у положенні частини першої статті 276 Кодексу, за якою «справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення», вказує на місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення у межах його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України. Положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яке передбачає, що «справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення», в аспекті порушеного у конституційному поданні питання необхідно розуміти так, що використане в ньому словосполучення «за місцем його вчинення» визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.

Тому, винесення постанов у справі про адміністративне правопорушення, уповноваженими на те особами одразу після складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці вчинення правопорушення, у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, є неправомірним і призводить до порушення прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статті 268 КУпАП, зокрема право користуватися юридичною допомогою адвоката, заявляти клопотання, подавати докази по справі тощо.

За своєю юридичною силою рішення Конституційного суду є вищим і за норми Кодексу України про адміністративні правопорушення, і за норми відомчого наказу МВС, тому в даній справі відповідач повинен був скласти протокол відносно позивача та додати його до постанови, що він не зробив, порушивши відповідну процедуру, що має прямим наслідком скасування оскаржуваної постанови.

Згідно п.1 ст.247 Кодексу України про адміністративне правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

В рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland) визначено, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету. З урахуванням суми судового збору, який є близьким за розміром до суми адміністративного штрафу, прошу звільнити від сплати судового збору.

Відповідно до ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Копію оскаржуваної постанови позивач отримав лише 09 січня 2026 року після отримання відповіді на адвокатський запит.

Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні із 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався. За таких обставин позивач не мав можливості своєчасно дізнатися про існування оскаржуваної постанови та своєчасне її отримання.

Твердження відповідачів, що строк оскарження постанови нібито пропущений, оскільки у матеріалах справи міститься підпис позивача в оскаржуваній постанові, є юридично необґрунтованим та суперечить фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства.

Сам факт наявності підпису позивача в постанові у даному випадку не є підтвердженням того, що позивачу було вручено примірник постанови, він був ознайомлений із її змістом, йому було роз`яснено право на її оскарження, йому було доведено строки та порядок оскарження.

Позивач акцентує увагу, що підпис був поставлений формально, під тиском працівника поліції, без повідомлення йому про юридичні наслідки підписання та без фактичного вручення копії постанови.

Підпис про «роз`яснення прав» та «ознайомлення» часто використовується як формальна відмітка, яка не підтверджує фактичного вручення документа, тим більше — не підтверджує отримання стороною її копії.

Відповідач не надав суду жодного доказу, який би свідчив, що позивачу було вручено копію постанови особисто; постанова була надіслана позивачу поштою; існує будь-яке повідомлення про вручення; існує реєстр поштових відправлень або інші документи, що підтверджують направлення.

Таким чином, відповідачі не довели факту вручення постанови, а без цього неможливо стверджувати про настання строків її оскарження.

Стаття 289 КУпАП передбачає, що постанова у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом 10 днів з моменту її отримання, а не з моменту: складення; підписання; формального ознайомлення; занесення відмітки в постанову.

Аналогічну норму містить ст. 123 КАС України, відповідно до якої строк починається з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

В даному випадку, як чітко зазначено в позові, позивач дізнався про зміст постанови лише після надання постави у відповідь на адвокатський запит, коли отримав можливість фактично переглянути її текст. До цього моменту позивачу не було вручено жодного документа.

У зв`язку з відсутністю доказів вручення постанови, стверджувати про пропуск строку є неправомірним.

Відповідно до численної практики Верховного Суду, а також роз`яснень відносно поважних причин пропуску строків, воєнний стан: обмежує можливість пересування; ускладнює доступ до правничої допомоги; порушує роботу державних і поштових сервісів; є об`єктивною та поважною причиною пропуску строків.

Отже, навіть за наявності найменшого сумніву, такі обставини трактуються на користь позивача, що відповідає вимогам ст. 62 Конституції України щодо презумпції невинуватості та тлумачення сумнівів на користь особи.

Враховуючи поважність причин пропуску строку на оскарження, суд вважає за необхідне поновити строк на оскарження постанови серія ЕНА №2354789 від 09 червня 2024 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст.ст. 73, 74 КАС України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.ст. 75, 76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень в порушення зазначених вище вимог закону щодо обов`язку доказування правомірності своїх дій з приводу складання постанови по справі про адміністративне правопорушення, не було надано суду будь-яких доказів на доведення законності складеної постанови.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства по справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху і експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови повинен відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283, 284 КУпАП. У ній повинні бути докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, і вказано мотиви не взяття до уваги інших доказів, на які посилається правопорушник чи висловлені останнім доводи.

Таким чином судом встановлено, що при винесенні постанови не було наведено доказів, на яких ґрунтується висновок про скоєння позивачем адміністративного правопорушення передбаченого саме за ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Статтями 245-246 КУпАП встановлено, що завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин справи, вирішення її з точною відповідністю з законом.

Постанова про адміністративне правопорушення, складена відповідачем, не може оцінюватися судом в розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України у якості належних і допустимих доказів, що підтверджують факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.126 КУпАП, оскільки заперечується позивачем, а інші докази які б їх обґрунтовували в матеріалах справи відсутні.

За приписами ст. 23 Закону України «Про національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого виявляє причини та умови, що спричиняють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає в межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом статті 9 Кодексу саме винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність суб`єкта адміністративної відповідальності є однією з ознак адміністративного правопорушення (проступку).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що постанова серія ЕНА №2354789 від 09 червня 2024 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, винесена з порушенням норм адміністративного законодавства, не наведено доказів, на яких ґрунтується висновок посадової особи про встановлення факту вчинення правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. За таких обставин, факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, суд вважає недоведеним.

Згідно ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд, як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Згідно КАС України, завданням Кодексу про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, конституційного ладу, власності, прав та інтересів підприємств, установ, організацій, встановлення правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання у громадян поваги до Конституції та інших законів України, поваги до гідності та честі інших громадян, виконання своїх обов`язків, правил співжиття, відповідальності перед суспільством.

В зв`язку з цим, враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини, суд приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню та оскаржувану постанову відповідно до ст.286 КАС України слід скасувати із закриттям справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного та керуючись ст.19 Конституції України, Законом України «Про національну поліцію», ст.ст. 7, ч. 1 ст. 121, 245-247, 251, 258, 283, 287, 289 КУпАП, ст.ст. 2, 5-11, 72-77, 78, 159-162, 165, 241-246, 250, 286, 292, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі – задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк на оскарження постанови серія ЕНА №2354789 від 09 червня 2024 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі.

Скасувати постанову серія ЕНА №2354789 від 09 червня 2024 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Провадження у адміністративній справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП – закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі проголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в письмову провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ж.М. Озерянська