Постанова від 18 березня 2026 р. у справі №462/210/26 — Залізничний районний суд м. Львова

Єдиний унікальний номер судової справи 462/210/26

Номер провадження 3/462/398/26

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2026 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Галайко Н. М., розглянувши матеріали справи, які надійшли з Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції (далі – УПП у Львівській області), електронна пошта: lviv@patrol.police.gov.ua, місцезнаходження: 79053, м. Львів, вул. Перфецького, 19 про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , відомостей про притягнення раніше до адміністративної відповідальності немає, відомостей про наявність встановлених законодавством України пільг немає (дані щодо особи зазначено згідно протоколу),

за ознаками вчинення правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв`язку, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), -

встановив:

І. Рух справи

УПП у Львівській області, 08.01.2026 року (вх. № 477) звернулося у Залізничний районний суд м. Львова із матеріалами справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2026 року для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю – Галайко Н. М.

ІІ. Опис обставини, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення

2.1. Щодо протоколу серії ЕПР1 № 554461 від 30.12.2025 року

Згідно вказаного протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 , 29.12.2025 року о 23 год. 17 хв. за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 249, керувала транспортним засобом «Nissan Note», державний номерний знак НОМЕР_1 у стані алкогольного сп`яніння. Огляд проводився у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі, що підтверджується висновком лікаря 002671.

2.2. Правова кваліфікація діяння

Так, ОСОБА_1 , порушила вимоги п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху (далі – ПДР). Дії особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 органом поліції кваліфіковано за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

ІІІ. Правова позиція особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

ОСОБА_1 у судовому засіданні надала усні пояснення, свою вину в інкримінованому їй адміністративному правопорушенні за ч. 1 ст. 130 КУпАП не визнала, заперечила фактичні обставини справи, просить суд закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю у її діях складу адміністративного правопорушення.

IV. Позиція суду

Суд, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні усіх обставин цієї справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, дійшов наступних висновків.

Адміністративне провадження є не формальною процедурою, а дієвим інструментом забезпечення захисту прав, свобод і законності у суспільстві. Закон встановлює його основне призначення – не лише реагування на факти порушень, а й запобігання їхнім наслідкам, формування правової культури і поваги до норм, що регулюють суспільні відносини (ст. 1 КУпАП).

Водночас факт певної події сам по собі не є підставою для визнання правопорушення.

Для настання адміністративної відповідальності необхідне одночасне встановлення трьох складових: протиправної дії або бездіяльності, вини особи – умисної або необережної, а також наявності шкоди або реальної загрози охоронюваним законом інтересам (ст. 9 КУпАП). Лише сукупність цих елементів створює правову основу для притягнення до відповідальності.

Таким чином, суд оцінює не просто фактичні обставини, а їхню правову природу, умови та характер, що впливають на кваліфікацію події. Такий підхід забезпечує збалансоване і справедливе застосування закону, що захищає права громадян і підтримує правопорядок.

V. Застосоване судом законодавство при розгляді справи (загальні принципи)

Згідно із ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративне правопорушення.

Згідно ст. 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Як зазначено в ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 9 КУпАП, правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно положень КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.

Наявність події правопорушення доводиться шляхом подання доказів.

У ст. 251 КУпАП зазначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Допустимість доказів це придатність їх для використання у адміністративному процесі за формою, на відмінну від їх належності придатність для використання за змістом.

При цьому, у відповідності до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.

У практиці Європейського Суду з прав людини існує тенденція поступової універсалізації понять «обвинувачення за адміністративним проступком» та «обвинувачення, які мають ознаки злочину», залежно від ступеня їх суспільної небезпеки (рішення у справі «Лутц проти Німеччини», «Отцюрк проти Німеччини», «Девеєр проти Бельгії», «Адольф проти Австрії» та інші), отже, адміністративне обвинувачення має бути доведено державою, в особі уповноважених на те посадових осіб.

Адміністративне правопорушення – це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об`єктивну сторону, об`єкт, суб`єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб`єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності. В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачиться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Для визначення складу даного правопорушення необхідно встановити чи керувала особа, що притягується до адміністративної відповідальності транспортним засобом, законність запропонованого їй порядку огляду, тощо.

Відповідно до ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

VІ. Досліджені у судовому засіданні докази

У даній справі відносно ОСОБА_1 про вчинення зазначеного адміністративного правопорушення у судовому засіданні досліджено такі докази:

- протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 554461 від 30.12.2025 року;

- тест на алкоголь № 2119 від 30.12.2025 року «Drager Alcotest ARHE – 0191»;

- акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів;

- відеоматеріали;

- висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу на швидкість реакції № 002671 від 30.12.2025 року;

- рапорт інспектора поліції від 30.12.2025 року;

- копію постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6433039 від 30.12.2025 року.

VII. Щодо вчинення адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП

Положеннями п. 27 Постанови Пленуму ВСУ від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», судам роз`яснено, що відповідальність за ст. 130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Диспозицією ст. 130 КУпАП передбачено, що керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - передбачає адміністративну відповідальність.

Отже об`єктивна сторона ч. 1 ст. 130 КУпАП характеризується такими діяннями: 1) керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції; 2) передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів та 3) відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національну Поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо водій порушив Правила дорожнього руху.

У п. 1.9 ПДР становлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно положень п. 2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до п. п. «а» п. 2.9 ПДР водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно з п. 2 Загальних положень Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 року № 1452/735 огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Відповідно до п. 3 ч. 1 зазначеної Інструкції ознаками алкогольного (наркотичного) сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці. Пунктом 6 ч. 1 визначено, що огляд проводиться двома альтернативними способами: - поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом; - лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

Отже поліцейський вправі пред`явити до водія транспортного засобу вимогу пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану сп`яніння за наявності підстав вважати, що водій перебуває в стані, зокрема, алкогольного сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Так, поліцейський зобов`язаний запропонувати водію транспортного засобу пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки, а у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, провести такий огляд в найближчому закладі охорони здоров`я.

Відповідно п. 8 Р. І Інструкції, у разі скоєння дорожньо-транспортної пригоди, унаслідок якої є особи, що загинули або травмовані, проведення огляду на стан сп`яніння учасників цієї пригоди є обов`язковим у закладі охорони здоров`я.

Згідно п. 22 Р. ІІІ Інструкції, висновки щодо результатів медичного огляду осіб на стан сп`яніння, складені з порушенням вимог цієї Інструкції, вважаються недійсними.

Серед іншого необхідно вказати, що п. 3.5 Р. ІІІ Інструкції про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відео реєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них, затвердженої наказом Департаменту патрульної поліції НП України від 03.02.2016 року № 100 встановлює, що після активації нагрудної відеокамери (відео реєстратора) все спілкування повинно бути записане безперервно.

Згідно вказаної Інструкції під час виконання своїх повноважень поліцейським забороняються: 1) самовільне видалення відеозаписів з носіїв відеозапису, заміна цих носіїв, зміна їх системної дати та часу; 2) примусове виключення відео реєстраторів, у тому числі на вимогу сторонніх осіб; 3) перешкоджання здійсненню фото - і кінозйомки, відеозапису; 4) використання носіїв відеозапису у випадках, не пов`язаних із здійсненням ними повноважень поліції; 5) копіювання, передання інформації з відповідних носіїв стороннім особам.

За загальним правилом, відповідно до положень ст. 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

У справі Проніна проти України, № 63566/00 від 18.07.2006 року Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

Окрім цього, необхідно приймати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Також, як у справі «Бакланов проти росії» (рішення від 9.06.2005 року), так і в справі «Фрізен проти росії» (рішення від 24.03.2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.

VІII. Висновки суду

Так, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, суд враховує, що для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.

При цьому у процесі доказування вини, доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282. Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.

Юридичний склад адміністративного правопорушення – це передбачена нормами адміністративного права сукупність ознак, при наявності яких те чи інше протиправне діяння можна кваліфікувати як правопорушення. Отже, склад правопорушення містить чотири необхідні елементи: об`єкт, об`єктивну сторону, суб`єкт та суб`єктивну сторону правопорушення.

Повнота і цілісність цієї системи є необхідною умовою для притягнення особи до юридичної відповідальності. Відсутність хоча б одного з елементів свідчить про те, що дії (бездіяльність) особи, поведінка якої оцінюється у даному конкретному випадку, не є правопорушенням.

Суб`єктом адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є водій транспортного засобу, а обов`язковою ознакою правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП - є саме керування транспортним засобом.

Відповідно до п. 27 постанови Пленуму Верховного суду України № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 року (із змінами), керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

Обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Так, під час розгляду справи судом досліджено, у тому числі відеозаписи, що містяться у матеріалах справи.

Cуд вважає необхідним зазначити, що до матеріалів справи долучено один диск із відеозаписами: clip-0.mp4, clip-1.mp4, clip-2.mp4, clip-3.mp4, clip-4.mp4, clip-5.mp4, clip-6.mp4, clip-7.mp4, clip-8.mp4, clip-9.mp4.

8.1. Щодо недоведеності факту керування транспортним засобом

Обов`язковою ознакою об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, є саме керування транспортним засобом у стані сп`яніння. Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року, під керуванням транспортним засобом слід розуміти виконання функцій водія під час руху такого засобу.

Як вбачається із досліджених у судовому засіданні відеозаписів (файл clip-0.mp4), подія відбувалася 29.12.2025 року у нічний час доби за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 249. Відеофіксація розпочинається з моменту (23 год. 52 хв. 30 сек.), коли працівники поліції підходять до вже припаркованого на узбіччі автомобіля «Nissan Note», державний номерний знак НОМЕР_1 , у якому на місці водія перебуває ОСОБА_1 . Матеріали справи не містять жодних доказів (відеозапису моменту зупинки або динаміки руху), які б підтверджували факт керування ОСОБА_1 вказаним транспортним засобом о 23 год. 17 хв., як це зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення.

Зі змісту розмови, зафіксованої на відео, встановлено, що ОСОБА_1 була лише поінформована інспекторами про те, що у автомобілі не увімкнено ближнє світло фар. Проте, за умови фрагментарності наданих відеозаписів, які не відображають початок події та сам процес руху, суд констатує відсутність безпосередньої фіксації виконання особою функцій водія.

Враховуючи викладене, факт керування особою транспортним засобом не підтверджений належними та допустимими доказами. Перебування особи у нерухомому (припаркованому) автомобілі без доведення факту його руху не утворює складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

8.2. Щодо процедурних порушень при ініціюванні огляду

Судом встановлено суттєві порушення порядку виявлення ознак сп`яніння, що передували проведенню огляду:

-неконкретизація ознак та безпідставність підозри: так, згідно з п. 2 Загальних положень та п. 3 розд. I Інструкції № 1452/735, огляду підлягають водії, щодо яких у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з вичерпним переліком ознак (запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації, мови, тремтіння пальців рук тощо). Переглядом відеозапису встановлено, що інспектором поліції не було названо ОСОБА_1 жодної конкретної ознаки алкогольного сп`яніння, яка б стосувалася її особисто. З відеозапису не вбачається вираженого тремтіння пальців рук, поведінка особи є спокійною та відповідає обстановці, мова – зрозуміла та чітка. Натомість, зафіксоване на відео припущення поліцейського: «Чую запах алкоголю з салону, можливо це не від вас, може це від пасажирів залишився, яких ви везли», прямо свідчить про відсутність у суб`єкта владних повноважень впевненості у наявності ознак сп`яніння саме у водія. Наявність стороннього запаху в салоні авто, походження якого поліцейський сам пов`язує з третіми особами (пасажирами), не є законною підставою для висунення підозри водію та ініціювання процедури огляду.

-відсутність направлення до закладу охорони здоров`я: суд зазначає, що на чеку приладу «Drager» (тест № 2119) зафіксовано власноручний запис ОСОБА_1 «З результатом не згідна». Відповідно до ч. 3-4 ст. 266 КУпАП та п. 8 Порядку № 1103, у разі незгоди водія з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в закладі охорони здоров`я на підставі письмового направлення. Проте у матеріалах справи відсутнє письмове направлення встановленого зразка. Проведення медичного огляду в лікарні без оформленого належним чином направлення є порушенням стадійності та процедури огляду, що робить отриманий висновок лікаря недопустимим доказом.

8.3. Щодо тестування на алкоголь та медичного висновку закладу охорони здоров`я

При правовій оцінці письмових доказів суд констатує наявність у них суттєвих процесуальних вад, що унеможливлюють ідентифікацію та встановлення належності доказової бази до обставин даного провадження:

-відсутність ідентифікуючих ознак паперового носія «Тестування на алкоголь до протоколу»: дослідженням результату тестування (тест № 2119 від 30.12.2025 року) встановлено, що у графі «до протоколу №» інспектором не внесено жодних відомостей. Суд наголошує, що відсутність прив`язки технічного заміру до конкретного провадження (серії та номера протоколу) розриває об`єктивний зв`язок між доказом та інкримінованим правопорушенням. Таке неналежне оформлення первинної документації позбавляє вказане тестування статусу допустимого доказу;

-недопустимість Висновку № 002671 як доказу: згідно з п. 22 розд. ІІІ Інструкції № 1452/735, висновки, складені з порушенням встановлених вимог, вважаються недійсними. Судом встановлено, що у Висновку № 002671 у графі встановленого діагнозу зазначено прізвище « ОСОБА_2 ». Враховуючи, що документ містить висновок щодо стану здоров`я сторонньої особи, він не може бути покладений в основу обвинувачення ОСОБА_1 .

8.4. Щодо порушення процедури медичного огляду в закладі охорони здоров`я та недопустимості його результатів

Суд констатує, що процедура огляду ОСОБА_1 у закладі охорони здоров`я відбулася з ігноруванням вимог Розділу ІІІ Інструкції № 1452/735, що ставить під сумнів достовірність встановленого діагнозу:

-порушення порядку відбору біологічного середовища: згідно з п. 12-13 Розділу ІІІ Інструкції, предметом дослідження біологічного середовища є слина, сеча та змиви, а за неможливості їх відбору – кров. Дослідженням відеозапису та матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 не було запропоновано здати зразки біологічного середовища для лабораторного дослідження, які за правилами п. 11 Інструкції мають відбиратися у дві ємності (одна для первинного дослідження, інша – для зберігання протягом 90 днів). Відсутність лабораторного підтвердження за наявності лише показів газоаналізатора свідчить про неповноту огляду.

-недотримання правил експлуатації приладу «Drager»: при використанні алкотестера в закладі охорони здоров`я суду не надано доказів дотримання регламенту його експлуатації. Зокрема, з відеозапису неможливо встановити факт під`єднання нового стерильного мунштука перед кожним продувом, здійснення попереднього забору навколишнього повітря на предмет відсутності парів алкоголю чи дезінфікуючих засобів у приміщенні, а також режим відбору повітря (автоматичний чи ручний). Враховуючи чутливість аналізатора до зовнішніх факторів (електромагнітні випромінювання мобільних пристроїв, пари спирту в повітрі медкабінету), будь-які сумніви щодо чистоти процедури мають тлумачитися на користь особи.

8.5. Щодо дефектів відеофіксації та ідентифікації технічних засобів

При дослідженні протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 554461 суд встановив суттєві недоліки у частині фіксації доказової бази технічними засобами:

-відсутність належної ідентифікації пристроїв: у п. 10 протоколу у графі «Технічний засіб відеозапису» зазначено номер: 474577. Проте суд наголошує, що у протоколі не вказана марка та модель технічних пристроїв, за допомогою яких здійснювався запис, відсутні відомості про їх сертифікацію та місце розміщення. Суд приймає до уваги правову позицію Верховного Суду від 15.11.2018 року (справа № 524/5536/17), згідно з якою відеозапис не може вважатися належним доказом, якщо протокол не містить посилань на конкретний технічний засіб (марку, модель), яким здійснено запис;

-порушення принципу безперервності відеозапису: відповідно до п. 5 розділу II Інструкції № 1026, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення. Дослідженням відеофайлів встановлено, що запис (clip-0.mp4) має розрив у часі з 00 год. 35 хв. 34 сек. по 00 год. 48 хв. 04 сек. (понад 12 хвилин). Така фрагментарність фіксації позбавляє відеозапис статусу беззаперечного доказу, оскільки не відображає подію у повному обсязі та не дозволяє суду перевірити правомірність дій поліції у цей проміжок часу.

-технічна непридатність наданих відеозаписів: суд зазначає, що до матеріалів справи долучено оптичний диск із відеофайлами «clip-0.mp4» – «clip-9.mp4». Однак, під час судового розгляду встановлено, що відеозаписи clip-7.mp4, clip-8.mp4 та clip-9.mp4 є технічно пошкодженими: вони не відкриваються та не відтворюються жодним програмним забезпеченням. Оскільки зміст вказаних файлів залишився недоступним для безпосереднього дослідження, вони не можуть бути визнані належними доказами. Вказана обставина у сукупності з фрагментарністю інших записів та відсутністю ідентифікації технічних засобів у протоколі, свідчить про невиконання органом поліції обов`язку щодо доведення вини особи (ст. 251 КУпАП) та унеможливлює встановлення цілісної сукупності обставин події.

8.6. Щодо порушення права на захист та застосування доктрини «плодів отруєного дерева»

При правовій оцінці процедури збору доказів у даному провадженні, суд встановив істотне ігнорування базових процесуальних гарантій особи, що притягається до адміністративної відповідальності. Відповідно до ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України, обов`язок щодо роз`яснення прав не є формальним елементом оформлення протоколу, а виступає імперативною вимогою закону та фундаментом справедливого розгляду справи.

Дослідженими у судовому засіданні відеозаписами встановлено, що з моменту першого контакту працівників поліції з ОСОБА_1 і до моменту пропозиції пройти огляд на стан сп`яніння, з відео не вбачається, що особі було роз`яснено її процесуальні права у повному обсязі. Зокрема, матеріали відеофіксації не містять підтвердження роз`яснення права на професійну правничу допомогу, права не свідчити проти себе, а також права надавати пояснення та заявляти клопотання. Більше того, на відео зафіксовано, що поліцейські одразу перейшли до висунення підозри у вчиненні правопорушення та пропозиції пройти тест, оминувши обов`язкову стадію роз`яснення прав, яка має передувати будь-яким технічним чи медичним маніпуляціям.

Враховуючи сукупність виявлених дефектів – відсутність доказів керування транспортним засобом, фрагментарність відеозапису (порушення принципу безперервності), технічну непридатність частини відеофайлів для дослідження, порушення стадійності огляду в медичному закладі та ігнорування обов`язку щодо роз`яснення процесуальних прав – суд вважає за необхідне застосувати доктрину «плодів отруєного дерева» (fruits of the poisonous tree).

Зміст цієї доктрини, сформульованої у практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах «Гефген проти Німеччини», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України»), полягає у тому, що якщо джерело отримання доказів є неналежним та процесуально дефектним, то всі подальші фактичні дані, отримані на його основі, є автоматично недопустимими.

Суд наголошує, що якщо первинний етап ініціювання процесуальної дії та фіксації обставин відбувся за відсутності належного технічного та процедурного забезпечення, то всі наступні похідні дані, що випливають із цих дій, є юридично нікчемними. Вказані докази не можуть бути покладені в основу обвинувального рішення, оскільки вони є прямим результатом («плодами») початково незаконних або процедурно дефектних дій суб`єкта владних повноважень. Будь-яке інше тлумачення легітимізувало б можливість доведення вини особи на підставі доказів, отриманих із суттєвим порушенням гарантованих законом процедур, що суперечить принципу верховенства права.

Сукупність виявлених порушень не є формальними, а такими, що унеможливлюють встановлення фактичних обставин події та перевірку достовірності доказів, що в свою чергу виключає можливість покладення їх в основу обвинувального рішення.

Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що використання доказів, які не дозволяють належним чином перевірити їх зміст та достовірність, порушує принцип справедливого судового розгляду, гарантований ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема рішення у справах «Бочаров проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України»). За відсутності чіткої, безперервної та зрозумілої фіксації процесуальних дій сумніви щодо доведеності вини особи не можуть тлумачитися проти неї.

Протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належними доказами по даній справі в розумінні ст. 251 КУпАП, оскільки, за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.

З урахуванням рішення ЄСПЛ у справах «Malofeyeva v. russia» та «Karelin v. russia» суд зазначає, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Інших доказів, працівниками поліції, для доведення вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не надано.

Стаття 129 Конституції України передбачає, що однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах, в тому числі, і закріпленої у ст. 62 Конституції України – презумпції невинності.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, що сформульовані у п. 43 рішення від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини»), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

А згідно вимог ч. 2 ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи.

За таких обставин, суд вважає, що суть правопорушення з кваліфікацією дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП є сумнівною, що є не прийнятним, оскільки, суперечить практиці Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що вина особи повинна бути обґрунтована доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівів, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom).

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи наведене, керуючись принципом презумпції невинуватості, згідно якого, крім іншого, усі сумніви мають трактуватись на користь особи, яка притягується до відповідальності, суд дійшов висновку, що провадження у справі відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

ІX. Судові витрати

Згідно вимог ст. 40-1 КУпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.

Водночас ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та ст. 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір стягується лише у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому виходячи з норм ч. 2 ст. 284 та ст. 247 КУпАП не вбачається підстав для стягнення судового збору.

На підставі наведеного та керуючись ст. 1, 9, 23, 33, 130, 247, 266, 276-285, 294 КУпАП, суд -

ухвалив:

1. Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП – закрити, у зв`язку з відсутністю у її діях складу адміністративного правопорушення.

2. Порядок оскарження постанови суду

Постанова суду у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга подається до відповідного апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову.

Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя/підпис/

Згідно з оригіналом.

Суддя: Н. М. Галайко