Рішення від 22 березня 2026 р. у справі №363/303/26 — Ічнянський районний суд Чернігівської області

Ічнянський районний суд Чернігівської області

Провадження № 2/733/297/26

Єдиний унікальний №363/303/26

Рішення

Іменем України

23 березня 2026 року м.Ічня

Ічнянський районний суд Чернігівської області

в складі: головуючого судді - Вовченка А.В.,

за участю секретаря – Мошенець Л.М.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Рєзнік Катерина Олександрівна до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу

встановив:

З Вишгородського районного суду Київської області за підсудністю надійшла вищезазначена. цивільна справа. У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовними вимогами до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, мотивуючи їх тим, що з 04 травня 2012 року вона перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народилась донька ОСОБА_3 . Позов мотивує тим, що спільне життя з відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння між ними та різні погляди на життя. На даний час подружні стосунки між ними припинені, проживають окремо, подальше сумісне життя і збереження сім`ї вважає неможливим, на примирення не згодна , тому позивач просить розірвати їх шлюб.

В судове засідання позивач та її представник не з`явилися. В клопотанні просили розглядати справу без участі позивача та його представника.

Відповідач в заяві, поданій через канцелярію суду на розірвання шлюбу згоден. Також згоден сплатити позивачці судові витрати по сплату судового збору в розмірі 1331,20 грн., однак не згоден сплатити 7 000, 00 грн. витрат на правову допомогу, оскільки вони є завищеними.

Відповідно до ч. 2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, так як розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи.

Розглянувши наявні у справі документи і матеріали, суд приходить до висновку, що позов про розірвання шлюбу підлягає задоволенню з наступних підстав.

З актового запису про шлюб Серії НОМЕР_1 , виданого відділом ДРАЦС Сквирського РУЮ у Київській області вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб 04 травня 2012 року, актовий запис № 15, прізвище дружини після реєстрації шлюбу змінено на « ОСОБА_5 » (а.с. 4).

Спільна дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 залишається проживати з позивачкою.

Судом встановлено, що на час розгляду справи сторони не підтримують подружніх стосунків, живуть окремо, позивачка вважає неможливим збереження сім`ї, бажає шлюб розірвати, наполягає не розлученні, на примирення не згодна.

Відповідно до ст. 24 Сімейного кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно ст. 55 Сімейного кодексу України, дружина та чоловік зобов`язані піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 56 Сімейного кодексу України, кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість.

Згідно ч. 2 ст. 114 Сімейного Кодексу України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 3 ст. 115 Сімейного кодексу України - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Враховуючи вищезазначені норми закону та особливий характер сімейних відносин і їх об`єктивну недоступність для оточуючих, суд не може покласти обов`язок збереження сім`ї на одного з подружжя при наявності на це його категоричного заперечення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що сім`я сторін розпалася, збереження шлюбу буде суперечити інтересам як подружжя, і тому цей шлюб необхідно розірвати.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, то розмір сплаченого судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача в сумі 1331,20 грн.

Вирішуючи вимогу позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, за змістом ч.4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41

Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.

Як встановлено судом, 14.01.2026 року між адвокатом Резнік К.О. та позивачем укладено договір про надання правничої допомоги, відповідно до п.1.1 клієнт доручає, а адвокат відповідно до чинного законодавства України приймає на себе зобов`язання в якості правової допомоги здійснювати представницькі повноваження, захищати права і законні інтереси клієнта в обсязі та на умовах, встановлених цим договором та за домовленістю. Згідно з п.4.1 договору розмір гонорару за надання правової допомоги встановлюється у розмірі, що визначається за домовленістю сторін (а.с. 7-8).

Разом з тим, суд вважає, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 7 000 грн. є завищеним, на сому наполягає відповідач, зважаючи на складність справи, час, витрачений на виконання відповідних робіт, обсяг наданих адвокатом послуг. Крім того, вартість вказаних послуг є необґрунтованими, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру та з конкретних обставин справи, пов`язаність витрат з розглядом справи. Оскільки вказаний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу є дещо завищеним, суд вважає за необхідне обмежити розмір заявлених позивачем до стягнення витрат до 3 000,00 грн.

На підставі викладеного та відповідно до ч. 1 ст.110, ст.112 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст.12,13,81,263-265,273,274-279 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_2 , РНОКПП – НОМЕР_2 та ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 зареєстрований 04 травня 2012 року відділом ДРАЦС Сквирського РУЮ у Київській області, актовий запис №15.

Після розірвання шлюбу позивачу залишити шлюбне прізвище « ОСОБА_5 ».

Шлюб вважати припиненим в день набрання даним рішенням законної сили.

Стягнути з ОСОБА_2 РНОКПП – НОМЕР_2 ,на користь ОСОБА_1 РНОКПП -2743318267 1331,20 грн. сплаченого судового збору та 3 000,00грн. витрат на правничу допомогу, а всього 4 331 (чотири тисячі триста тридцять одна) грн. 20 коп.

Рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано 23 березня 2026 року.

Суддя А. В. Вовченко