Постанова від 18 березня 2026 р. у справі №713/3375/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2026 року

м. Чернівці

справа № 713/3375/25

провадження № 22-ц/822/391/25

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Одинака О. О.

суддів: Височанської Н. К., Кулянди М. І.

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР»

відповідач ОСОБА_1

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Карвинська Юлія Вікторівна, на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 22 грудня 2025 року

головуючий в суді першої інстанції суддя Осокін А. Л.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» (далі – ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 .

Просило суд стягнути із ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 13 грудня 2024 року № 12.12.2024-100000881 у сумі 66 881 гривня 63 копійки, з яких: 26 787 гривень 12 копійок – тіло кредиту, 29 787 гривень 51 копійку – проценти за користування кредитом, 11 020 гривень – неустойка.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 13 грудня 2024 року між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 укладено договір № 12.12.2024-100000881 про надання споживчого кредиту.

Вказувало, що відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 29 000 гривень строком на 140 днів.

ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» свої зобов`язання за договором виконало у повному обсязі, натомість відповідачка свої зобов`язання за договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим у останньої виникла заборгованість по цьому договору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 22 грудня 2025 року позов ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» заборгованість за кредитним договором від 13 грудня 2024 року № 12.12.2024-100000881 у сумі 66 881 гривню 63 копійки.

Задовольняючи позов ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР», суд вважав доведеною ту обставину, що відповідачка 13 грудня 2024 року отримала кредитні кошти та у зв`язку із невиконанням останньої умов укладеного між сторонами кредитного договору з неї слід стягнути прострочену заборгованість.

Рішення суду першої інстанції в частині позовної вимоги про стягнення заборгованості по неустойці мотивоване тим, що положення пункту 18 Перехідних положень ЦК України застосовується виключно до договорів, які були укладені до 24 лютого 2022 року, а оскільки кредитний договір у даній справі укладено 13 грудня 2024 року, то вказане вище положення не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 22 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційну скаргу мотивовано невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, фактично встановленим обставинам справи, а також неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вказувала, що оскільки в Україні введено правовий режим воєнного стану, то з огляду на положення пункту 18 ЦК України суд першої інстанції неправомірно стягнув із відповідачки неустойку за порушення кредитного зобов`язання.

Вважає, що позичальник не повинен сплачувати комісію за виконання кредитодавцем свого обов`язку з надання кредитних коштів, оскільки така умова договору обмежує права ОСОБА_1 як споживача та не є послугою у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», а тому таке положення кредитного договору є нікчемним.

З огляду на нікчемність умов договору про комісію зазначала, що сплачена відповідачкою сума, яка зарахована позивачем на погашення заборгованості по комісії, підлягає зарахуванню в рахунок погашення простроченої заборгованості по відсоткам та тілу кредиту.

Також із посиланням на положення Закону України «Про споживче кредитування» щодо обмеження максимальної денної відсоткової ставки, вказувала на неправильний розрахунок заборгованості відповідачки по кредитному договору від 13 грудня 2024 року.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

13 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» з метою отримання кредиту та шляхом підписання заявки, яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення договору (оферти) та відповіді про прийняття пропозиції (акцепт) уклала кредитний договір № 12.12.2024-100000881.

Вищевказану заявку, пропозицію про укладення кредитного договору та відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) ОСОБА_1 підписала за допомогою накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором «Е513».

Відповідно до умов кредитного договору, зокрема пунктів 1-4 відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), кредит надається на наступних умовах: сума кредиту – 29 000 гривень; строк, на який надається кредит – 140 днів з дати його надання; дата повернення кредиту 01.05.2025 року; денна процентна ставка та її розрахунок: 0,82 % = (33 465,53 / 29 000) / 140 х 100%.

Відповідно до пункту 6 відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) процентна ставка за користування – фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за кожен день користування кредитними коштами, яка застосовується протягом всього строку на який надається кредит.

Пролонгація строку кредитування договором не передбачена.

Комісія пов`язана із наданням кредиту (плата за надання кредиту) становить 4 350 гривень (15% від суми кредиту) (пункт 7 відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт)).

За цим договором кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію (пункт 3.1 пропозиції).

Кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5355-28XX-XXXX-1372 (пункт 4.1 пропозиції).

Перерахування коштів на платіжну картку клієнта підтверджується листом ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ СИСТЕМИ» вих. № 138-2710 від 27 жовтня 2025 року, з якого слідує, що 13 грудня 2024 року о 09 годині 12 хвилин перераховано кошти на платіжну карту клієнта № НОМЕР_1 , на суму 29 000 гривень, номер транзакції в системі iPay.ua 593785991, призначення платежу: видача за договором кредиту № 12.12.2024-100000881.

Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором №12.12.2024-100000881, позивачем обліковується заборгованість за ОСОБА_1 по цьому кредитному договору в розмірі 26 787 гривень 12 копійок основного боргу, 29 074 гривні 51 копійка заборгованості по відсоткам та 11 020 гривень неустойки. Проценти по кредиту нараховані за період з 13 грудня 2024 по 01 травня 2025 року.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає зазначеним вище вимогам з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

Враховуючи зазначене вище, а також з огляду на предмет та підстави позовної заяви, а також доводи апеляційної скарги, перед апеляційним судом у даній справі постало питання про:

– обґрунтованість заявленої позивачем до стягнення суми заборгованості по процентам за користування кредитом, з огляду на наведені в апеляційній скарзі доводи про її суперечність;

– можливість кваліфікації умови про стягнення комісії у спірних правовідносинах як нікчемної;

– можливість нарахування та стягнення із відповідачки заборгованості по неустойці під час дії в Україні правового режиму воєнного стану.

За обставин цієї справи, апеляційним судом (1) здійснено перерахунок спірної заборгованості, з огляду на помилковість наданого позивачем розрахунку, (2) підтверджено правомірність умови дослідженого договору щодо стягнення комісії за надання кредиту, а також (3) встановлено безпідставність нарахування пені під час дії в Україні правового режиму воєнного стану.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості по тілу та процентам за правомірне користування кредитними коштами

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом частини першої стаття 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Договір, який укладений в електронній формі є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205 та 207 ЦК України).

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Як вбачається з матеріалів справи договір підписаний відповідачкою з використанням одноразового ідентифікатором «Е513», сам факт укладення договору та отримання коштів нею не заперечується, а отже такі дії сторін свідчать про укладення кредитного договору з дотриманням встановленої Законом України «Про електронну комерцію» форми правочину та визнається відповідачем.

Разом з тим, згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 1049 ЦК України).

На підтвердження суми заборгованості відповідачки ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» надано суду довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором №12.12.2024-100000881, з якої вбачається, що позивачем обліковується заборгованість за ОСОБА_1 по цьому кредитному договору в розмірі 26 787 гривень 12 копійок основного боргу, 29 074 гривні 51 копійка заборгованості по відсоткам та 11 020 гривень неустойки.

Колегія суддів зауважує, що по своїй суті розрахунок заборгованості не є доказом (зокрема письмовим) у розумінні статей 76, 95 ЦПК України, а є результатом вчинення арифметичних дій стороною, зокрема, позикодавцем, з метою визначення суми боргу з урахуванням умов договору, періоду користування кредитними коштами тощо, з яким суд може погодитись або ж навести свій розрахунок, виконуючи обов`язок щодо визначення належної до стягнення суми заборгованості (див. постанову Верховного Суду від 09 лютого 2023 року № 464/3214/16-ц).

В апеляційній скарзі, апелянт вказує на помилковість наданого позивачем розрахунку заборгованості та вважає, що з огляду на узгоджену сторонами відсоткову ставку за користування кредитними коштами та суму сплачених відповідачкою коштів, які зараховані позивачем у тому числі на погашення заборгованості по комісії, загальний розмір заборгованості останньої по відсоткам не може перевищувати 18 814 гривень 02 копійки.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок – це процесуальний обов`язок суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 у справі № 917/1739/17 та постанову Верховного Суду від 22 серпня 2023 року в справі № 922/1280/22).

Втім, наведені правові висновки Верховного Суду не були враховані судом першої інстанції, адже незважаючи на те, що у цій справі відповідачка заперечувала правильність визначення позивачем розміру заборгованості по кредитному договору, суд визнав правильним розрахунок позивача, фактично не перевіривши його та не спростувавши доводи відповідачки.

В матеріалах справи відсутній детальний розрахунок заборгованості відповідача за кредитним договором, у тому числі розрахунок суми основного боргу, нарахованих відсотків за користування кредитними коштами та неустойки.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачка не надала суду обґрунтований контррозрахунок на спростування наведених фінансовою установою розрахунків заборгованості в частині нарахованих процентів, а тому, визначаю розмір заборгованості ОСОБА_1 , апеляційний суд виходить із узгоджених сторонами у заявці кредитного договору №12.12.2024-100000881 від 13 грудня 2024 року наступних умов:

– дата надання кредиту – 13 грудня 2024 року (пункт 1 заяки);

– сума кредиту – 29 000 гривень (пункт 2 заяки);

– строк кредитування – 140 днів, тобто до 01 травня 2025 року (пункт 3, 4 заяки);

– комісія за надання кредиту – 4350 гривень (пункт 7 заяки).

Крім того, у пункті 12 заявки сторони узгодили графік повернення кредитних коштів, відповідно до якого відповідачка зобов`язалась повернути кредит та сплатити відсотки за правомірне користування кредитними коштами десятьма платежами після завершення кожного чотирнадцятиденного чергового періоду. З графіку також вбачається, що комісія погашається двома рівними частинами після завершення перших двох чергових періодів.

Суд також враховує внесені відповідачкою платежі на погашення заборгованості: 3 400 гривень (29 грудня 2024 року), 4 296 гривень 55 копійок (31 грудня 2024 року), 4 000 гривень (14 січня 2025 року), 2 000 гривень (15 січня 2025 року), 2 276 гривень 55 копійок (16 січня 2025 року), 3 600 гривень (31 січня 2025 року).

Враховуючи встановлені вище обставини у справі апеляційний суд проводить власний розрахунок заборгованості ОСОБА_1 по кредитному договору кредитного договору №12.12.2024-100000881 від 13 грудня 2024 року:

Дата чергового платежуДата початку і закінчення чергового періодуКіль-кість днів у пері-одіРозмір нара-хованих відсотків за період, гривеньРозмір обов`яз-кового платежу по тілу, гривеньСума простро-чених відсотків, гривеньСума простро-ченого тіла, гривеньЗалишок тіла, гривеньРозмір платежу, гривень

26.12.202413.12.2024-26.12.2024144060,00000290000

09.01.202527.12.2024-29.12.20243870,0023,140600290003400

30.12.2024-31.12.20242580,0040600290004296,55

01.01.2025-09.01.202592610,00713,450290000

23.01.202510.01.2025-14.01.202551450,002189,784773,4523,1290004000

15.01.20251290,00773,4523,1290002000

16.01.2025-23.01.202582318,150028976,92276,55

06.02.202524.01.2025-31.01.202582318,152496,35578,152189,7828976,93600

01.02.2025-06.02.202561607,230026787,120

20.02.202507.02.2025-20.02.2025143750,202845,843093,232496,3526787,120

06.03.202521.02.2025-06.03.2025143750,203244,266843,435342,1926787,120

20.03.202507.03.2025-20.03.2025143750,203698,4610593,628586,4526787,120

03.04.202521.03.2025-03.04.2025143750,204216,2414343,8212284,9126787,120

17.04.202504.04.2025-17.04.2025143750,204806,5118094,0216501,1526787,120

01.05.202518.04.2025-01.05.2025143750,205479,4621844,2121307,6626787,120

Загалом:25594,4126787,12

Отже, станом на 01 травня 2025 року у ОСОБА_1 виникла заборгованість за тілом кредиту у розмірі 26 787 гривень 12 копійок та за відсотками у сумі 25 594 гривень 41 копійка.

Колегія суддів доходить висновку, що оскільки відповідно до викладеного вище ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» без належних правових підстав нараховувало відповідачці відсотки за користування кредитними коштами у розмірі вищому, аніж узгоджено сторонами у кредитному договорі, суму заборгованості до стягнення з відповідачки на користь позивача слід зменшити, виходячи з проведеного апеляційним судом розрахунку.

З огляду на зазначене слід виснувати, що суд першої інстанції належним чином не перевірив відповідність наданого позивачем розрахунку заборгованості із узгодженими сторонами умовами кредитного договору, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про повне задоволення позовних вимог, а тому рішення суду першої у цій частині слід змінити, позовні вимоги ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» задовольнити часткового та стягнути із відповідачки на користь позивача заборгованість за тілом кредиту у розмірі 26 787 гривень 12 копійок та за відсотками у сумі 25 594 гривні 41 копійку.

Щодо умов кредитного договору про стягнення комісії

Надаючи оцінку умовам кредитного договору №12.12.2024-100000881 від 13 грудня 2024 року про нарахування комісії, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом – витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку чи іншої фінансової установи встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту і, відповідно, така умова не є нікчемною.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 20 вересня 2024 року у справі № 331/2974/23 (провадження № 61-7620св24).

Крім того, відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про споживче кредитування» споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів.

ОСОБА_1 ознайомившись з умовами паспорта споживчого кредитування та кредитного договору, мала реальну можливість відмовитися від укладення останнього та на момент його підписання додаткових вимог щодо спірних умов договору не заявляв.

Суд бере до уваги, що відповідачка, незважаючи на зазначену в апеляційній скарзі незгоду із встановленням комісії, таким своїм правом не скористалася.

Після укладення кредитного договору позичальник у подальшому виконувала його умови та покладені на неї договірні зобов`язання, сплачуючи кредит, проценти та комісію у відповідному розмірі, що свідчить про свідоме визнання позичальником умов договору, в тому числі й щодо комісії. Дані обставини сторонами не заперечувалися.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 червня 2021 року в справі № 201/10403/19, від 13 березня 2023 року в справі № 707/782/22.

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium - принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них

Зазначене у сукупності свідчить про безпідставність доводів про нікчемність умов кредитного договору щодо визначення розміру комісії за надання кредитних коштів.

Такий висновок апеляційного суду узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 20 вересня 2024 року у справі № 331/2974/23.

Щодо стягнення заборгованості по неустойці

Колегія суддів вважає безпідставним включення позивачем до суми заборгованості, яка підлягає стягненню ОСОБА_1 , пені у сумі 11 020 гривень, з посиланням на положення пункту 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» 15 листопада 2016 року № 1734-VIII зважаючи на наступне.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23)).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Зазначене також узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23 (провадження № 61-15103св24).

Вказане свідчить, що судом касаційної інстанції визначено єдиний підхід щодо застосування норм права до правовідносин, які випливають, зокрема й з споживчого кредиту та щодо стягнення неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року.

Натомість, суд першої інстанції у порушення вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України не врахував вказані вище висновки Верховного Суду, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, та дійшов помилкового висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

З урахуванням вищевикладеного, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором від 13 грудня 2024 року №12.12.2024-100000881 у сумі 52 381 гривню 53 копійки, з яких: 26 787 гривень 12 копійок – тіло кредиту, 25 594 гривні 41 копійка – проценти за користування кредитом.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції від 22 грудня 2025 року частково ухвалено із порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, а тому слід змінити його мотивувальну частину відповідно до змісту цієї постанови.

Також, слід змінити резолютивну частину рішення від 22 грудня 2025 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» заборгованості, виклавши її в наступній редакції:

«Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» заборгованість за кредитним договором від 13 грудня 2024 року №12.12.2024-100000881 у сумі 52 381 гривню 53 копійки, з яких: 26 787 гривень 12 копійок – тіло кредиту, 25 594 гривні 41 копійка – проценти за користування кредитом».

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання в електронній формі позовної заяви у цій справі ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» у встановленому законом порядку та розмірі сплачено судовий збір у сумі 2 422 гривні 40 копійок, що підтверджується платіжною інструкцією від 29 жовтня 2025 року.

За подання в електронній формі апеляційної скарги у цій справі ОСОБА_1 у встановленому законом порядку та розмірі сплачено судовий збір у сумі 3 633 гривні 60 копійок, що підтверджується платіжною інструкцією від 14 січня 2026 року.

Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови позов ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 задоволено частково на 78,32 % (52 381,53 / 66 881,63 х 100).

З урахуванням викладеного з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» пропорційно до задоволених позовних вимог підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого за подання позовної заяви у цій справі, у сумі 1 897 гривень 22 копійки (78,32 % х 2422,4).

В свою чергу, з ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору, які підлягали сплаті за подання апеляційної скарги, у сумі 787 гривень 76 копійок (3 633,6 х (21,68 %).

Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

За правилами частини десятої статті 141 ЦПК України слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» 1 109 гривень 46 копійок (1897,22 – 787,76) в рахунок відшкодування судових витрат у вигляді судового збору.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

Ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 22 грудня 2025 року відповідно до змісту цієї постанови.

Резолютивну частину рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 22 грудня 2025 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» заборгованості змінити, виклавши її в наступній редакції:

«Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» заборгованість за кредитним договором від 13 грудня 2024 року №12.12.2024-100000881 у сумі 52 381 гривню 53 копійки, з яких: 26 787 гривень 12 копійок – тіло кредиту, 25 594 гривні 41 копійка – проценти за користування кредитом».

Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1 109 гривень 46 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 19 березня 2026 року.

Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК

Судді: Мирослава КУЛЯНДА

Наталія ВИСОЧАНСЬКА