Постанова від 25 лютого 2026 р. у справі №953/1054/23 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 953/1054/23 Головуючий суддя І інстанції Губська Я. В.

Провадження № 22-ц/818/823/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: про приватну власність, з них:

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката – Моісеєнко Оксани Олексіївни на рішення Київського районного суду м. Харкова від 04 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення часткової власності на нежитлове приміщення, поділ та виділення частки в натурі,-

в с т а н о в и в :

9 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 з вимогами: припинити право спільної часткової власності на нежитлове приміщення цокольного поверху № 6-:-11, загальною площею 31,1 кв.м. в літ «Д-3», яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ; провести поділ нежитлового приміщення № 6-:-11, загальною площею 31,1 кв.м. в літ «Д-3», яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 між співвласниками наступним чином: виділити в натурі належну ОСОБА_1 1/2 частини нежитлового приміщення, розташованого на цокольному поверху будинку, що складається з №8 – підсобне приміщення – 7,7 кв.м, №9- коридор – 2,5 кв.м., № 10 коридор -3,4 кв.м., № 11 - вбиральня – 1,2 кв.м. загалом площею – 14,8 кв.м.

Згідно технічного паспорту (експлікації приміщень), спірне нежитлове приміщення розташоване на цокольному поверху будинку та складається з № 6 - кабінет - 7,2 кв.м, №7 – підсобне приміщення – 9,1 кв.м, №8 – підсобне приміщення – 7,7 кв.м, №9 коридор – 2,5 кв.м., № 10 – коридор -3,4 кв.м., № 11 - убиральня – 1,2 кв.м., усього 31.1 кв.м., з них основна 7,2 кв.м., підсобна 23,9 кв.м. Приміщення використовувалося сторонами для здійснення підприємницької діяльності (ательє з пошиву та ремонту одягу). Вказує, що між співвласниками склалися неприязні стосунки, тому спільне користування приміщенням неможливе, його поділ у добровільному, позасудовому, договірному порядку неможливий через негативне ставлення до цього відповідачки.

28 квітня 2023 року до суду надійшов відзив на позов, поданий відповідачем ОСОБА_2 , за змістом відзиву відповідачем висловлені заперечення щодо підстав та предмету позову, наведених позивачем обставин для припинення права спільної часткової власності на нежитлове приміщення цокольного поверху №6-:-11, загальною площею 31,1 кв.м. в літ «Д-3», яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .; проведення поділу нежитлового приміщення цокольного поверху №6-:-11, загальною площею 31,1 кв.м. в літ «Д-3», яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 між співвласниками. Відповідач просила відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.

Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 04 серпня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_1 – адвокат Моісеєнко О.О. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати рішення та залишити позовну заяву без розгляду.

Апеляційна скарга мотивовано тим, що судом І інстанції не враховано заяву представника позивача від 03.08.2025 року про залишення позову без розгляду, подану відповідно до вимог та у встановлений ЦПК України строк, розглянуто справу по суті та 04.08.2025 року винесено рішення про відмову в позові.

До початку розгляду справи по суті - 03 серпня 2025 року представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Моісеєнко О.О. через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему “Електронний суд” в інтересах та від імені позивача було подано заяву про залишення позову без розгляду.

Карткою руху документу, яка автоматично сформована в ЕСІТС “Електронний суд” підтверджено, що заява про залишення позову без розгляду сформована в системі «Електронний суд» 03.08.2025, надіслана до суду 03.08.2025. Проте зареєстрована судом лише 05.08.2025. Дата та час підписання документа в Електронному суді, а також дата та час його надсилання автоматично зберігаються і не підлягають корегуванню (пункт 28 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року №1845/0/15-21).

Суд І інстанції не врахував, що дата подачі заяви - це дата надсилання заяви через систему «Електронний суд» або поштою.

У вирішенні процесуального питання - встановлення дати (часу) подання заяви до суду потрібно враховувати, коли саме таку заяву подав заявник, а не коли її було отримано та зареєстровано судом.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення: 1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. 3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржене рішення суду не відповідає.

Відмовляючи в позові суд , розглянувши справу по суті дійшов висновку, що позивач не довід обставини, на які посилається в позові, не надав доказів на спростування відзиву та пояснень наданих до суду відповідачем.

Разом з тим суд дійшов вказаного висновку з порушенням норм процесуального права, що спричинило неправильне її вирішення та є підставою для скасування рішення суду з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно з положеннями пункту 5 частини 3 статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність.

Дії та воля сторони цивільного процесу фактично визначає спрямованість процесуальної діяльності суду та її результати.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Залишення позову без розгляду за заявою позивача належить до дискреційних повноважень не суду, а позивача. Таке процесуальне право позивача обумовлене лише стадією провадження по справі.

Так, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Верховний Суд неодноразово виснував про те, що закріплене за позивачем право на подання заяви про залишення позову без розгляду є абсолютним і не залежить від думки інших учасників процесу. Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд (постанови Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 548/2531/18, від 05 жовтня 2021 року у справі №308/13199/17, від 04 квітня 2022 у справі № 441/1609/19).

Право на подання заяви про залишення позову без розгляду не залежить від думки інших учасників справи і суд не зобов`язаний при вирішенні відповідного питання з`ясовувати обставини, які стосуються суті справи або мотивів, у зв`язку з якими така заява подана.

Окрім цього, суд не наділений повноваженнями відмовити позивачу, який вчасно просить не розглядати його позовні вимоги по суті.

Аналогічна правова позиція висловлена 23 листопада 2022 року Верховним Судом у межах справи №759/14677/21, провадження № 61-10292св22.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З матеріалів справи убачається, що справу було призначено до розгляду на 04.08.2025 року.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2024 року поновлення провадження у справі та призначено підготовче засідання на 11 грудня 2025 року.

В подальшому справа 11 грудня 2024 року, 05 березня 2025 року, 15 квітня 2025 року не розглядалась через перебування судді у нарадчій кімнаті по кримінальному провадженню та перебуванні у щорічній відпустці.

Ухвалою Київського районного суду від 15 квітня 2025 року в задоволенні клопотання представника позивача про зупинення провадження відмовлено та закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13 травня 2025 року.

13 травня 2025 року розгляд справи не відбувся та розгляд справи було призначено на 4 серпня 2026 року.

03 серпня 2025 року представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Моісеєнко О.О. через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему “Електронний суд” в інтересах та від імені позивача було подано заяву про залишення позову без розгляду.

04 серпня 2025 року рішенням Київського районного суду м.Харкова у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Зазначена заява зареєстрована судом 05.08.2025 року.

Однак суд першої інстанції, розглянувши справу по суті, не звернув увагу на те, що позивач 03.08.2025 року подав заяву про залишення позову без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.257 ЦПК України, відтак суд мав залишити позов без розгляду.

Правовим наслідком відсутності підстав для відмови у задоволенні заяви про залишення позову без розгляду, поданої до початку розгляду справи по суті має бути судове рішення про задоволення заяви позивача про залишення позову без розгляду. Залишення позову без розгляду на стадії до початку розгляду справи по суті унеможливлює розгляд позову по суті, правовий інтерес до вирішення якого позивачем втрачено. Отже судового рішення про відмову чи задоволення позову судом, при таких обставинах, не може бути ухвалено. Таким чином рішення Київського районного суду м. Харкова 04 серпня 2025 року підлягає скасуванню.

Рішення суду першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 ЦПК України (частина перша статті 377 ЦПК України).

За вказаних обставин рішення суду не відповідає вимогам закону, тому підлягає скасуванню, а позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення часткової власності на нежитлове приміщення, поділ та виділення частки в натурі залишенню без розгляду.

Відповідно до п. 4 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Керуючись ст.ст.374,376, 382, 383, 384,389 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката – Моісеєнко Оксани Олексіївни задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 04 серпня 2025 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення часткової власності на нежитлове приміщення, поділ та виділення частки в натурі залишити без розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 19 березня 2026 року.

Головуючий В.Б.Яцина

Судді колегії Н.П.Пилипчук

О.Ю.Тичкова.