Рішення від 24 лютого 2026 р. у справі №643/9179/25 — Салтівський районний суд міста Харкова

Справа № 643/9179/25

Провадження № 2/643/714/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Паньшиної О.С.,

представника позивача: Нечитайло М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Шайп Росс Ор

до 1. ОСОБА_1

2. ОСОБА_2

за участю Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради

про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням

(квартирою), визнання осіб такими, що втратили право користування

житловим приміщенням та виселення,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Шайп Росс Ор (далі – позивач) звернувся до Салтівського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_1 (далі – відповідач-1), ОСОБА_2 (далі – відповідач-2), в якому просить суд:

- визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 ;

- визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 ;

- виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 ;

- виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .

При цьому, всі понесені судові витрати позивач просив суд залишити за ним.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач посилається на те, що йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , в якій зареєстровані відповідач-1 та його неповнолітня донька – відповідач-2. Відповідачі не є членами родини позивача та не ведуть з ним спільного господарства. Будь-яких домовленостей чи правочинів щодо користування квартирою між сторонами немає. Всі комунальні послуги сплачуються позивачем самостійно. Реєстрація відповідачів у квартирі порушує права позивача як власника на користування та розпорядження квартирою.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом направлення судових повісток за зареєстрованим місцем проживання.

Згідно з п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

До повноважень суду не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 194/1422/19, від 23.09.2021 у справі № 757/56776/20-ц.

У постанові Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 755/17944/18 зазначено, що довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Статтею 223 ЦПК України визначені наслідки неявки учасників справи у судове засідання.

Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (ч. 4 ст. 223 ЦПК України).

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

При цьому, згідно з ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідачі належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду справи, суд розглядає справу за відсутності відповідачів та, зі згоди позивача, ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

На підставі Договору купівлі-продажу від 16.01.2015 позивач та відповідач-1 придбали квартиру АДРЕСА_1 (по 1/2 частині кожен).

У подальшому, позивач набув право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , яка раніше належала відповідачу-1, що підтверджується свідоцтвом № 615 від 15.05.2025, виданим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Молодчим І.О. відповідно до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» та на підставі акта про електронні торги, складеного старшим державним виконавцем Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Меженським В.В.

У вказаній квартирі зареєстровані відповідач-1 – ОСОБА_1 та її неповнолітня донька (відповідач-2) – ОСОБА_2 .

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власників на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 425987954, відповідачам на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_2 .

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Це вимога власника (негаторний позов), який володіє річчю, про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження нею. Власник, який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні та вимагає від відповідача припинити протиправні дії щодо свого майна, які не пов`язані із порушенням володіння.

Зазначені норми матеріального права визначають право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або його частини, вимагати усунень порушень його права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі зазначеної норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права з негаторним позовом.

Наведене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 334/815/21, від 13 жовтня 2021 року у справі № 759/23652/19.

Позивач є одноосібним власником квартири АДРЕСА_1 і вважає, що наявні перешкоди у користуванні та розпорядженні останнім, що відповідає приписам статей 386, 391 ЦК України.

Відповідачі зареєстровані у спірній квартирі, однак фактично у ній не проживають, спільного господарства з позивачем не ведуть, членами його сім`ї не є, правових підстав для користування спірним житлом не мають. Доказів протилежного суду не надано.

Сам факт реєстрації місця проживання особи у житловому приміщенні, яке належить на праві власності іншій особі, за відсутності фактичного проживання та правових підстав для користування таким приміщенням, не породжує самостійного речового чи зобов`язального права користування житлом, а тому може розглядатися як перешкода у здійсненні власником своїх прав.

Перешкоди у здійсненні позивачем права власності полягають у збереженні реєстрації відповідачів у спірній квартирі, що обмежує позивача у повному та вільному здійсненні правомочностей власника, зокрема щодо розпорядження майном.

Реєстрація особи у житловому приміщенні за відсутності правових підстав для користування ним підлягає припиненню шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом.

При цьому, відповідачам на праві спільної сумісної власності належить частина квартири АДРЕСА_2 , що виключає порушення їх права на житло у разі задоволення позову.

Під час розгляду справи судом враховано, що у квартирі позивача зареєстрована також й неповнолітня ОСОБА_2 (донька відповідача-2), проте згідно з наявним у матеріалах справи висновком Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, складеного відповідно до статті 19 Сімейного кодексу України, задоволення позовних вимог не призведе до порушення майнових прав та охоронюваних законом інтересів неповнолітньої особи, оскільки їй та її матері (відповідачу-1) на праві спільної сумісної власності належить частина квартири АДРЕСА_2 .

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Водночас, що стосується заявлених позивачем вимог про виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1 , суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За змістом статей 4, 5 ЦПК та статті 15 ЦК правомірність і обґрунтованість задоволення позовних вимог вимагає наявності та доведеності наступної сукупності елементів: наявність у Позивача суб`єктивного права/охоронюваного законом інтересу, порушення (невизнання або оспорювання) такого права/інтересу з боку визначеного Відповідача та належність (адекватність характеру порушення та відповідність вимогам діючого законодавства) застосованого способу судового захисту. Відсутність або недоведеність будь-якого із вказаних елементів, що становлять предмет доказування для Позивача, унеможливлює задоволення позову.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, провадження № 12-304гс18, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18.

Отже, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, суд має визначити, чи є такий спосіб ефективним: вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та забезпечувати його поновлення, а у разі неможливості такого поновлення повинна гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Відповідно до статті 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Положеннями статті 109 Житлового кодексу України (далі – ЖК), чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Згідно з абз. 3 частини другої статті 33 Закону України «Про основні засади житлової політики» виселення, переселення та відселення осіб з житла приватного житлового фонду здійснюються не інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом.

Таким чином, виселення осіб, які неправомірно займають житлові приміщення здійснюється, зокрема, на підставі Закону України «Про основні засади житлової політики», а також з підстав усунення власнику перешкод у користуванні житловою площею шляхом виселення.

При цьому застосування норм цивільного права як підстав для захисту права власності та норм житлового права як способу такого захисту не є взаємовиключенням.

Однак, за змістом вищевказаних положень законодавства щодо виселення, такий спосіб захисту застосовується за наявності осіб, які проживають у спірному приміщенні, тоді як усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи такою що втратила право користування може бути тоді коли особа не проживає у спірному приміщенні.

Судом встановлено, що відповідачі не проживають у спірній квартирі, що підтвердив представник позивача під час розгляду справи, однак наполягав на задоволенні позовних вимог в частині виселення відповідачів.

Водночас, оскільки судом встановлено, що відповідачі не проживають у спірному приміщенні, їх виселення не є належним способом захисту порушеного права позивача на користування своєю власністю, та за встановлених судом фактичних обставин позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 08.07.2020 у справі № 686/16196/15-ц.

Керуючись статтями 12, 13, 76, 264, 265 ЦПК України суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Шайп Росс Ор задовольнити частково.

2. Визнати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) такою, що втратила право користування квартирою, за адресою АДРЕСА_3 .

3. Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) такою, що втратила право користування квартирою, за адресою АДРЕСА_3 .

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

6. Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

7. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

8. Позивач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ).

9. Відповідач-1: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )

10. Відповідач-2: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

11. Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради (м. Харків, вул. Чернишевська, буд. 55, код ЄДРПОУ 26489104).

Повне рішення складено 20.03.2026 року.

Суддя Н.В. Новіченко