Рішення від 17 березня 2026 р. у справі №643/12688/25 — Салтівський районний суд міста Харкова

Справа № 643/12688/25

Провадження № 2/643/1226/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Паньшиної О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»

до ОСОБА_1

про стягнення 43 110,00 грн.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі – позивач) звернулося до Салтівського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_1 (далі – відповідач) про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 4778465 від 22.02.2021 в сумі 43 110,00 грн, з яких 9 000,00 грн – прострочена заборгованість за сумою кредиту, 32 400,00 грн – прострочена заборгованість за процентами та 1 710,00 грн – прострочена заборгованість за комісією.

Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8 000,00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що 22.02.2021 між ТОВ «Мілоан» та відповідачем було укладено Кредитний договір № 4778465, на підставі якого відповідачу було надано кредит у розмірі 9 000,00 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом, інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором. 27.05.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено Договір відступлення прав вимоги № 69-МЛ, відповідно до умов якого до ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» перейшло право вимоги до відповідача за Кредитним договором № 4778465 від 22.02.2021.Однак відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість. У зв`язку з цим позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою від 04.08.2025 Салтівський районний суд міста Харкова прийняв позов до розгляду та відкрив провадження у справі № 643/12688/25, вирішив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначив на 26.09.2025.

18.09.2025 представником позивача подано клопотання, відповідно до змісту якого він не заперечує проти розгляду справи за його відсутності та ухвалення заочного рішення судом.

26.09.2025 представником відповідача подано заяву, відповідно до змісту якої просить суд відкласти розгляд справи у зв`язку з необхідністю ознайомитися з матеріалами справи.

26.09.2025 розгляд справи відкладено на 19.11.2025 у зв`язку з неявкою учасників справи.

09.10.2025 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого просить суд позовні вимоги задовольнити частково, а саме: не заперечує проти задоволення позову в частині стягнення тіла кредиту в сумі 9 000,00 грн та відсотків в сумі 5 400,00 грн. В іншій частині позову просить суд відмовити, посилаючись на те, що:

- відповідно до умов Договору строк кредитування був погоджений сторонами та становив 30 днів. Доказів того, що Позичальник ініціював продовження строку користування позикою та зміну дати повернення всієї суми кредиту, матеріали справи не містять. Таким чином, у межах строку кредитування з 22.02.2021 по 24.03.2021 відповідач мав повернути позивачу кошти і сплачувати проценти, однак після закінчення строку Договору нараховувалися проценти у період з 25.03.2021 до 23.05.2021. Відповідач не підписував жодних додаткових угод щодо пролонгації Договору, не проводив оплат по пролонгації. За таких обставин, нарахування відсотків поза межами строку дії Договору, а саме після 24.03.2021 є безпідставним та таким, що не відповідає умовам Договору;

- надані позивачем виписка та розрахунок заборгованості за кредитом, підготовлені робітниками банку та є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача та не можуть слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача. Разом з цим, позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту та його часткового погашення;

- у матеріалах справи відсутні докази перерахування кредитних коштів Позичальнику;

- надане позивачем платіжне доручення не містить обов`язкових реквізитів, у зв`язку з чим його не можна вважати належним та допустимим доказом у розумінні ст. ст. 76-79, 81 ЦПК України;

- послуга банку, визначена як надання кредиту в момент видачі, має надаватися клієнту банку безоплатно. Таким чином, комісія за надання кредиту у розмірі 1 710,00 грн підлягає списанню.

Щодо оплати послуг за правову допомогу представник відповідача вказує на те, що при визначені розміру відшкодування за надання юридичних послуг необхідно врахувати, що справа не складає значного публічного інтересу, і не є складною. Разом з цим, справа розглядається протягом незначного часу, а зазначені витрати на правничу допомогу значно завищені.

17.10.2025 представником позивача подано відповідь на відзив, в якій зазначає, що доводи відповідача є безпідставними, оскільки на підтвердження надання відповідачу кредиту надано копію платіжного доручення № 40144528 від 22.02.2021, з якого вбачається, що ТОВ «Мілоан» перерахувало на ім`я ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 9 000,00 грн на рахунок № НОМЕР_1 . Разом з цим відповідачем не надано доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, або доказів, що вказаний картковий рахунок йому не належить. Крім того, представник позивача зазначає, що нарахування заборгованості здійснювалось відповідно до пунктів 1.2-1.7 Кредитного договору. При цьому, сума та розрахунок заборгованості за Кредитним договором № 4778465 від 22.02.2021 були передані позивачу Первісним кредитором ТОВ «Мілоан» за Договором відступлення прав вимоги № 69-МЛ від 27.05.2021. Щодо нарахування процентів після закінчення строку кредитування представник позивача зазначає, що відповідно до п. 4.2 Кредитного договору у разі прострочення Позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього Договору, Кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п. 1.6 Договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України. Одночасно представником позивача заявлено клопотання про витребування доказів у справі.

07.11.2025 представником позивача подано клопотання, відповідно до змісту якого просить суд розгляд справи проводити без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та проти винесення заочного рішення не заперечує.

07.11.2025 представником відповідача подано заяву, відповідно до змісту якої просить судове засідання проводити без участі відповідача.

Ухвалою від 19.11.2025 Салтівський районний суд міста Харкова оголосив у судовому засіданні перерву до 14.01.2026, клопотання представника позивача про витребування додаткових доказів задовольнив, в порядку ст. 84 ЦПК України витребував від Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» інформацію про зарахування 22.02.2021 грошових коштів в сумі 9 000, 00 грн на рахунок № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) за Кредитним договором № 4778465.

26.11.2025 представником відповідача подані письмові пояснення, відповідно до яких відповідач частково визнає позовні вимоги, а саме не заперечує проти їх задоволення в частині стягнення тіла кредиту у розмірі 9 000,00 грн та процентів за користування кредитом у сумі 5 400,00 грн. Разом з тим, відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог в іншій частині, посилаючись на те, що нарахування процентів за період, який виходить за межі строку дії кредитного договору, є незаконним. Також відповідач вважає безпідставним нарахування комісії за надання кредиту та завищеними витрати позивача на правову допомогу. У поданих поясненнях представник відповідача зазначає, що відповідач не підписував жодних додаткових угод щодо пролонгації кредитного договору та не здійснював оплат, пов`язаних з його продовженням. У зв`язку з цим, нарахування процентів після спливу строку дії кредитного договору, тобто після 24.03.2021, є безпідставним та таким, що не відповідає умовам договору. За твердженням відповідача, станом на дату закінчення строку кредитування - 24.03.2021 - заборгованість за договором № 4778465 від 22.02.2021 становила 14 400,00 грн, з яких: 9 000,00 грн - основна сума кредиту, 5 400,00 грн - проценти за користування кредитом. Відтак, на думку відповідача, лише зазначена сума процентів підлягає стягненню. Крім того, відповідач посилається на положення частини другої статті 1050 ЦК України, відповідно до яких після спливу строку кредитування кредитодавець не має правових підстав для нарахування процентів за кредитним договором. Щодо вимог про стягнення комісії за надання кредиту у розмірі 1 710 грн відповідач зазначає, що такі нарахування є неправомірними, посилаючись на положення частини третьої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з якими забороняється встановлювати обов`язок придбання клієнтом будь-яких товарів чи послуг як умову надання банківських послуг. Оскільки надання кредиту є банківською послугою, банк не вправі стягувати плату за дії, які здійснюються ним у межах виконання власних зобов`язань за кредитним договором. З огляду на викладене, комісія за надання кредиту у розмірі 1 710,00 грн нарахована безпідставно та не підлягає стягненню.

22.12.2025 представником відповідача подано заяву, відповідно до змісту якої просить судове засідання проводити без участі відповідача.

Ухвалою від 14.01.2026 Салтівський районний суд міста Харкова судове засідання відклав на 18.03.2026, в порядку ст. 84 ЦПК України повторно витребував від Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» інформацію про зарахування 22.02.2021 грошових коштів в сумі 9 000,00 грн на рахунок № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) за Кредитним договором № 4778465.

30.01.2026 від Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» надійшли витребувані документи.

У судове засідання 18.03.2026 учасники справи не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Статтею 223 ЦПК України визначені наслідки неявки учасників справи у судове засідання.

Зокрема, відповідно до частини 3 статті 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (частина 4 статті 223 ЦПК України).

При цьому, згідно з частиною 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, позивач та відповідач належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду справи, суд розглядає справу за відсутності учасників справи.

Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (частина 4 статті 268 ЦПК України).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

22.02.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі - Кредитодавець) та відповідачем (далі - Позичальник) укладено Кредитний договір № 4778465 (далі - Договір) у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до умов Договору,Кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п. 1.3. Договору надати Позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п. 1.2. Договору, а Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом згідно п. 1.4. Договору та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Сума кредиту становить 9 000,00 гривень. Кредит надається строком на 30 днів з 22.02.2021. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 24.03.2021. Комісія за надання кредиту: 1 710,00 грн, яка нараховується за ставкою 19.00% від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом: 5 400,00 грн., які нараховуються за ставкою 2.00% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить: 5.00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована.

Згідно з п. 2.2.1 Договору Позичальник сплачує Кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п. 1.5.1 - 1.5.2 Договору, в термін (дату) вказаний в п. 1.4. У випадку якщо Позичальник продовжує строк кредитування вказаний п. 1.3 Договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п. 1.5.1 або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п. 1.6 Договору, в сумі та на умовах визначених п. 2.3 Договору.

Відповідно до п. 2.2.2 Договору нарахування Кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п. 2.2.3 Договору.

Умовами п. 2.3.1.2 Договору передбачено, що пролонгація на стандартних (базових) умовах: Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховується за стандартною (базовою) ставкою наведеною у п. 1.6 Договору. У випадку, якщо Позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.

Пунктом 6 Договору передбачено, що Договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Розміщені в особистому кабінеті Позичальника проект цього Кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією Товариства про укладення Кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладення цього Кредитного договору (акцепт) надається Позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефон Позичальника, а Позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього Кредитного договору/ електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Після укладення цей Кредитний договір надається Позичальникові шляхом розміщення в особистому кабінеті Позичальника (п. 6.2 Договору).

Умовами п. 7.1 Договору передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту, який визначається згідно Правил та відповідно до способу надання кредиту, визначеному п. 2.1 цього Договору. Строк дії цього Договору складає період, що обчислюється з моменту його укладення і до моменту повного фактичного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Додаток №1 до Договору про надання споживчого кредиту № 4778465 від 22.02.2021 містить графік платежів, відповідно до якого встановлено кількість платежів, їх розмір та періодичність внесення Позичальником з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом.

Позивачем надано Паспорт споживчого кредиту № 4778465, в якому зазначені умови кредитування, інформацію щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту тощо.

Відповідно до анкети-заявки № 4778465 від 22.02.2021 між відповідачем та ТОВ «Мілоан» погоджена сума кредиту, строк кредиту, ставка процентів. Крім того, зазначена анкета відображає процес оформлення та розгляду заяви.

Довідкою про ідентифікацію підтверджено, що відповідач уклав Договір № 4778465 від 22.02.2021 за допомогою одноразового ідентифікатора W47582.

Отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 9 000,00 грн підтверджено платіжним дорученням № 40144528 від 22.02.2021.

Крім того, на виконання ухвали суду про витребування доказів, від Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» надійшла інформація, з якої вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 у банку емітовано карту № НОМЕР_3 , на яку 22.02.2021 здійснено переказ коштів на суму 9 000,00 грн.

Таким чином, ТОВ «Мілоан» у повному обсязі виконало свої зобов`язання за вищевказаним договором, здійснивши переказ коштів відповідачу на його картковий рахунок.

Відповідно до відомостей про нарахування та погашення, виписки з особового рахунка за Кредитним договором № 4778465 від 22.02.2021, заборгованість відповідача складає 43 110,00 грн, з яких: 9 000,00 грн прострочена заборгованість за сумою кредиту; 32 400,00 грн прострочена заборгованість за процентами; 1 710,00 грн прострочена заборгованість за комісіями.

27.05.2021 між ТОВ «Мілоан» (далі - Кредитор) та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі – Новий Кредитор) укладено Договір відступлення прав вимоги № 69-МЛ, відповідно до умов якого Кредитор передає (відступає) Новому кредиторові плату, а Новий кредитор приймає належні Кредиторові права грошової вимоги (Права Вимоги) до Боржників за Кредитними договорами вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між Кредитором і Боржниками (Портфель заборгованості).

Пунктом 6.2.3 Договору передбачено, що відступлення прав вимоги № 69-МЛ права вимоги переходять до Нового кредитора з моменту підписання сторонами цього Договору, після чого Новий кредитор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно їх заборгованості.

Відповідно до п. 7.1 Договору в якості компенсації за придбання (відступлення) Прав Вимоги, Новий Кредитор протягом 5 робочих днів сплачує Кредиторові плату у розмірі, що станом на дату підписання сторонами цього Договору складає 4 284 729, 98 грн.

На виконання умов Договору № 69-МЛ позивач перерахував ТОВ «Мілоан» 4 284 729,98 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 32633 від 27.05.2021.

Відповідно до Акта приймання-передачі Реєстру Боржників від 27.05.2021 до Договору № 69-МЛ та Витягу з реєстру боржників до Договору № 69-МЛ ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуває право грошової вимоги до відповідача за Договором № 4778465 від 22.02.2021.

Із наданого позивачем Витягу з Реєстру боржників до Договору відступлення прав вимоги № 69-МЛ від 27.05.2021 ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 43 110,00 грн, з яких: 9 000,00 грн. залишок по тілу кредиту; 32 400,00 грн залишок по відсотках; 1 710,00 грн залишок по комісії.

Про відступлення права грошової вимоги за Кредитним договором ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» повідомило відповідача шляхом направлення претензії.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.

Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4778465 від 22.02.2021, укладеного між ТОВ «Мілоан» та відповідачем, вбачається, що у відповідності до вимог частини 1 статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатору, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.

Договір про споживчий кредит № 4778465 від 22.02.2021 підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором W47582.

Зазначений договір не визнаний судом недійсним, тому в силу статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.

З урахуванням викладеного, укладення договору, наявність електронного підпису підтверджує волю сторін, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачем було укладено Договір про споживчий кредит № 4778465 від 22.02.2021 з ТОВ «Мілоан» за умовами якого відповідач отримав грошові кошти шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок, зазначений у вказаному договорі.

Згідно зі ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

За правилами ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлено обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частинами 1 та 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Після підписання кредитного договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема, у відповідача виникло зобов`язання повернути суму отриманого кредиту та сплатити проценти.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитодавця у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом чи договором.

За змістом статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

З огляду на викладене а також враховуючи, що заборгованість відповідача за тілом кредиту у розмірі 9 000,00 грн та за процентами у розмірі 32 400,00 грн підтверджується належними і допустимими доказами, наявними у матеріалах справи, та що станом на час ухвалення рішення відповідачем не надано доказів погашення зазначеної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість і законність вимог позивача щодо стягнення вказаних грошових коштів.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в сумі 1 710,00 грн, суд зазначає наступне.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин 1, 2, 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Між тим, оскільки товариством не було зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються відповідачу та за які була встановлена комісія за видачу кредиту, відповідна умова кредиту є нікчемною відповідно до частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Харківського апеляційного суду від 13.02.2026 у справі № 639/1278/25.

Відтак, суд дійшов висновку про незаконність нарахування комісії за надання кредиту у сумі 1 710,00 грн.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).

Оцінюючи доводи представника відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву та поданих письмових поясненнях, суд зазначає таке.

Щодо тверджень відповідача про відсутність належних доказів отримання кредитних коштів суд зазначає, що такі доводи спростовуються наявними у матеріалах справи доказами. Зокрема, факт надання кредиту підтверджується платіжним дорученням № 40144528 від 22.02.2021, а також інформацією, наданою Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» на виконання ухвали суду, відповідно до якої на банківську картку, емітовану на ім`я відповідача, 22.02.2021 було зараховано грошові кошти у розмірі 9 000,00 грн. Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що зазначені кошти не були ним отримані або що відповідний рахунок йому не належить.

Щодо доводів відповідача про відсутність первинних бухгалтерських документів та недопустимість розрахунку заборгованості, суд зазначає, що товариство не є банківською установою, а відтак позбавлене можливості відкривати будь-які рахунки для клієнтів, і, як наслідок, формувати платіжні доручення та виписки за такими рахунками не може.

При цьому, чинне законодавство України не містить вимог щодо засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватись розмір заборгованості. Відповідно застосовуються загальні правила щодо доказів та обов`язків щодо доказування.

Згідно зі статтею 46 Закону України «Про платіжні послуги»: а) порядок виконання платіжних операцій, у тому числі обмеження щодо виконання платіжних операцій з використанням конкретних платіжних інструментів, визначається цим Законом та нормативно-правовими актами НБУ; б) виконання платіжних операцій у платіжній системі здійснюється відповідно до правил такої платіжної системи з урахуванням вимог цього Закону; в) надавач платіжних послуг має право виконувати платіжні операції користувачів за допомогою/з використанням однієї чи кількох платіжних систем, учасником яких він є, або залучати для виконання платіжних операцій інших надавачів платіжних послуг як посередників г) надавач платіжних послуг отримувача під час виконання платіжної операції з метою встановлення належного отримувача коштів за платіжною операцією зобов`язаний перевірити в платіжній інструкції відповідність: - номера рахунку отримувача та коду отримувача (коду юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України/податкового номера або серії (за наявності) та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); або - унікального ідентифікатора отримувача. д) надавач платіжних послуг отримувача зараховує кошти за платіжною операцією на рахунок отримувача лише у разі, якщо зазначена у пункті 1 або 2 цієї частини інформація, яку він перевіряє відповідно до вимог цієї частини, відповідає тій інформації про отримувача, що зберігається у такого надавача платіжних послуг. У разі невідповідності номера рахунку та/або коду отримувача надавач платіжних послуг отримувача має право: 1) зупинити проведення платіжної операції на строк до чотирьох робочих днів та зарахувати кошти на відповідний рахунок для встановлення належного отримувача. У разі неможливості встановлення належного отримувача надавач платіжних послуг отримувача зобов`язаний не пізніше четвертого робочого дня після надходження коштів повернути їх надавачу платіжних послуг платника із зазначенням причини повернення; 2) не уточнювати номер рахунку та/або код отримувача. У такому разі надавач платіжних послуг отримувача зобов`язаний повернути кошти надавачу платіжних послуг платника не пізніше наступного робочого дня після їх надходження із зазначенням причини повернення.

Зважаючи на вищенаведені норми Закону про платіжні послуги у разі, якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів відповідачу, відомості про нього, як про належного отримувача кредиту не підтвердились, то операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулась.

Стосовно доводів відповідача про неправомірність нарахування процентів після спливу строку кредитування, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що положеннями пункту 2.3. Договору передбачено умови пролонгації строку кредитування на пільгових або стандартних (базових) умовах.

Пролонгація на пільгових умовах: позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) товариством, що розміщені на веб-сайті Товариства miloan.ua і є невід`ємною частиною цього договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Можливі періоди продовження строку кредитування, максимальні ставки комісії за управління та обслуговування кредиту наведені у таблиці: строк продовження 3 дні - максимальний розмір комісії, відсоток від поточного залишку кредиту 3.00; строк продовження 7 днів - максимальний розмір комісії, відсоток від поточного залишку кредиту 5.00; строк продовження 15 днів - максимальний розмір комісії, відсоток від поточного залишку кредиту 10.00.

Якщо позичальник здійснює продовження кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою, визначеною п. 1.5.2 Договору (пункт 2.3.1.1 Договору).

Відповідно до п. 2.3.1.2 Договору позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних ( базових)умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кілька днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).

Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в п. 1.6 Договору.

У випадку, якщо позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.

Матеріали справи свідчать про те, що у термін, обумовлений пунктом 1.4 кредитного договору до 24.03.2021, відповідач кредит не повернув, навіть частково, у зв`язку з чим на підставі пункту 2.3.1.2. договору відповідач збільшив строк кредитування шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування, однак таке збільшення (продовження) строку кредитування загалом не може перевищувати 60 днів зі сплатою стандартної (базової) ставки наведеною в п. 1.6 договору, тобто 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Доказів про погашення заборгованості в строк, передбачений кредитним договором, матеріали справи не містять.

Пунктом 1.6 Договору визначено, що стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Згідно наданої позивачем відомості про щоденні нарахування та погашення вбачається, що в період з 22.02.2021 по 24.03.2021 нарахування процентів здійснювалось на підставі п. 1.5.2 Договору (2,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом), а в період з 25.03.2021 по 23.05.2021 - згідно з п.п. 1.6, 2.3.1.2 Договору (5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом).

Отже, перевіривши наведену позивачем суму заборгованості за відсотками згідно умов договору № 4778465 від 22.02.2021, суд встановив, що сума заборгованості за відсотками за умовами кредитного договору складає 32 400,00 грн ((9 000,00 грн х 2,00% х 30 днів) + (9 000,00 грн х 5,00% х 60 днів)).

З огляду на викладене, доводи відповідача щодо незаконності нарахування процентів після 24.03.2021 суд вважає необґрунтованими.

Разом з цим, суд зазначає, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з ч. 2 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Положеннями ч. ч. 1 та 3 ст. 83 ЦПК України унормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, повинен подати суду докази разом з поданням відзиву.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 83 ЦПК України).

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 7 ст. 81 ЦПК України).

При цьому, за приписами ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.

Що стосується стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини (ст. 30 зазначеного Закону).

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (ст. 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (ст. 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України)

3) розподіл судових витрат між сторонами (ст. 141 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду: Договір про надання правничої допомоги № 0605 від 06.05.2025, укладений між позивачем та адвокатським об`єднанням «Апологет»; акт наданих послуг № 2538 від 23.06.2025, в якому зазначено, що вартість наданих послуг відповідно до Договору складає 7 000,00 грн; детальний опис наданих послуг до Акту № 2538 за Договором про надання правничої допомоги № 0605 від 06.05.2025.

Водночас зі змісту ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).

У розумінні положень ч. 5 ст. 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

З огляду на вищевикладене, враховуючи ціну позову, складність справи, яка є типовою та нескладною, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, який об`єктивно підтверджується матеріалами справи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності адвокатських витрат, критерії розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

Керуючись статтями 7, 8, 12, 13, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія`Кредит-Капітал» заборгованість за сумою кредиту у розмірі 9 000 (дев`ять тисяч) грн 00 коп, заборгованість за відсотками у розмірі 32 400 (тридцять дві тисячі чотириста) грн 00 коп, витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 326 (дві тисячі триста двадцять шість) грн 31 коп, та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000 (три тисячі) грн 00 коп.

3. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

4. Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корп. 28; код ЄДРПОУ 35234236).

6. Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ).

Повне рішення складено 20.03.2026 року.

Суддя Н.В. Новіченко