Рішення від 22 березня 2026 р. у справі №344/4812/25 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/4812/25

Провадження № 2/344/476/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої – судді: Домбровської Г.В.

при секретарі c/з: Катрич М.-Т.Т.,

за участі представника Позивача ОСОБА_1 , представника Відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про розірвання договорів та повернення коштів –

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 (надалі – «Позивач») звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі – «Відповідач», «ФОП ОСОБА_4 »), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила розірвати договір купівлі-продажу товарів №024-187 та договір №93-024 про надання послуг від 07.10.2024 року та зобов`язати ФОП ОСОБА_4 повернути грошові кошти, які були сплачені ОСОБА_3 на виконання зазначених договорів у сумі 303 399,00 грн.; стягнути з ФОП ОСОБА_4 пеню за порушення строків передачі товару за договором купівлі-продажу товарів №024-187 від 07.10.2024 року в сумі 13 142,19 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 07.10.2024 року між сторонами було укладено:

Договір купівлі-продажу товарів №024-187 (відповідно до якого продавець зобов`язувався передати у власність покупця товар під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а покупець зобов`язувався прийняти товар та оплатити його вартість відповідно до умов цього договору) та

Договір №93-024 про надання послуг (предметом якого є послуги, які виконавець зобов`язувався надати замовнику, що полягають у аналізі місцевості, аналізі конкуренції, пошуку локації, веденні переговорів стосовно оренди та підготовки договору оренди), –

на виконання умов яких ОСОБА_3 повністю оплатила кошти (ціну договорів), тобто виконала свої зобов`язання за договорами без жодних затримок та прострочень.

Натомість, як зазначено в позовній заяві, Відповідачем було порушено зобов`язання за договорами, що полягають у невиконанні таких договорів, а саме ФОП ОСОБА_4 :

не здійснила передачу товару ОСОБА_3 за договором №024-187;

не виконала зобов`язання за договором №93-024, що полягали в аналізі місцевості, аналізі конкуренції, пошуку локації, веденні переговорів стосовно оренди та підготовки договору оренди.

Отже, посилаючись на норму ч.2 ст.651 ЦК України, Позивач просить розірвати вищевказані договори та зобов`язати Відповідача повернути сплачені ОСОБА_3 на їх виконання кошти.

В судових засіданнях представник Позивача позовні вимоги підтримувала в повному обсязі, просила їх задовольнити.

Представником Відповідача ФОП ОСОБА_4 на адресу суду подано відзив на первісний позов, у якому представник проти його вимог заперечив та просив відмовити в їх задоволенні.

Зокрема, заперечуючи проти позову, представник Відповідача покликався на те, що 13.12.2024 року товар був готовий для передачі покупцю ( ОСОБА_3 ), однак у зв`язку з відсутністю у покупця локації для встановлення кав`ярні Відповідач (продавець) притримав товар в себе на складі, про що сторонами досягнуто домовленості в месенджері «Телеграм» та в телефонній розмові, оскільки інший порядок повідомлення про готовність товару сторонами погоджено не було.

Переписки щодо пошуку місця для кав`ярні тривала до 13 лютого 2025 року. В цей день локація для кав`ярні була погоджена – АДРЕСА_1 , про що не заперечував покупець. В подальшому покупець надіслав документи для укладення договору оренди/суборенди локації для встановлення кав`ярні – за вибором Позивача договір мала укласти ФОП ОСОБА_5 . Оплата за договором суборенди була здійснена ФОП ОСОБА_5 .

5 березня 2025 року після фактичного отримання товару, встановлення його на погодженій локації Позивач надсилала фото з камери кав`ярні, повідомлення стосувалося поганого продажу кави (що також підтверджує сам факт отримання та користування товаром і його експлуатацією).

Представник Відповідача у відзиві на позов посилається на те, що не підписання актів приймання-передачі зі сторони Позивача не підтверджує факт не передачі товару. Працівники Відповідача неодноразово просили підписати документи через сервіс Вчасно та сплатити додаткові рахунки (за товар для кав`ярні), однак Позивач проігнорувала та не підписала запропоновані документи.

Таким чином, представник Відповідача у відзиві на позов посилається на те, що Відповідачем було виконано зобов`язання за обома договорами, а саме виготовлення товару, допомога в пошуку місця для встановлення кав`ярні самообслуговування, допомога у складанні договору суборенди місця для встановлення кав`ярні. Вважає, що лише через незадоволення з об`ємом продажів та сумами отриманого прибутку Позивач звернулася до суду з позовом про розірвання договору, хоча послуги за двома договорами були надані в повному об`ємі.

Представник Відповідача в судових засіданнях проти позовних вимог заперечував, просив відмовити в його задоволенні.

Також представники сторін скористалися процесуальними правами на подання передбачених процесуальним законом письмових заяв по суті справи.

За клопотанням представника Відповідача в судове засідання в статусі свідка Судом викликалася громадянка ОСОБА_5 , однак дана особа в судове засідання не з`явилася.

В судовому засіданні 11.03.2026 року представник Відповідача на повторному виклику свідка чи вжитті заходів процесуального примусу не наполягав, посилаючись на можливість завершити розгляд справи без допиту даного свідка.

Проаналізувавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до положень статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність, які повинні бути дотриманні сторонами при укладенні договору.

Згідно статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України).

За положеннями ст. 662 ЦПК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 665 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред`явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Статтею 692 ЦК України, зокрема, частиною 1, визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Відповідно частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Виконавець повинен надати послугу особисто.

У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору (стаття 902 ЦК України).

Згідно з статтею 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Підстави та обсяги відповідальності виконавця за порушення договору про надання послуг встановлено статтею 906 ЦК України.

Так, збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 906 ЦК України).

Відповідно до статті 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

• 07 жовтня 2024 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (продавець) та фізичною особою ОСОБА_3 (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу товарів №024-187 (надалі – також «Договір №024-187 від 07.10.2024 року»), за умовами якого продавець зобов`язувався передати у власність покупця товар під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (товар), а покупець зобов`язувався прийняти товар та оплатити його вартість відповідно до умов цього договору (пункт 1.1).

Найменування, кількість, одиниця вимірювання товару, що передаються, вказуються у супроводжувальних документах на товар, а саме – Специфікації (додаток №1 до Договору) та Акт приймання-передачі товару, що є невід`ємними частинами договору. Оплата грошових коштів продавцю є одночасним та беззаперечним свідченням про згоду щодо вартості, найменування, кількості та одиниці вимірювання товару (пункт 1.2).

Згідно з пунктом 2.1 Договору №024-187 від 07.10.2024 року загальна вартість товару становить 286 416,00 грн., що еквівалентно 6240 EUR.

Порядок та строки оплати коштів визначено пунктом 2.2 Договору №024-187 від 07.10.2024 року.

Фактом повної 100% оплати є видача покупцю товарного чеку (пункт 2.4 Договору №024-187 від 07.10.2024 року).

Порядок приймання-передачі товару врегульовано розділом 3 Договору №024-187 від 07.10.2024 року.

Так, згідно пункту 3.1 приймання-передача товару за договором відбувається згідно специфікації на складі продавця або за адресою, що погоджена з Покупцем.

Право власності на товар, а також ризик випадкового пошкодження товару переходить від продавця до покупця з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі товару на складі продавця або за адресою, що погоджена з Покупцем (пункт 3.2).

Пунктом 3.3 Договору №024-187 від 07.10.2024 року визначено, що факт приймання-передачі товару засвідчується підписанням Акту приймання-передачі товару.

Зобов`язання продавця з передачі товару вважається виконаним з моменту передачі покупцю товару зі складу продавця або за адресою, що погоджена з Покупцем, та підписання сторонами Акту приймання-передачі товару (пункт 3.4).

Продавець зобов`язаний протягом 45 робочих днів з моменту внесення повністю 100% оплати покупцем, відповідно до пункту 2.1. договору, передати покупцю товар.

Пунктом 3.6 Договору №024-187 від 07.10.2024 року визначено, що одночасно з з передачею товару продавець передає покупцеві наступні документи:

один екземпляр Акту приймання-передачі товару;

гарантійний талон на товар, для якого визначений такий строк.

Розділом 5 Договору №024-187 від 07.10.2024 року визначено права та обов`язки сторін.

Пунктом 6.3 Договору №024-187 від 07.10.2024 року визначено, що за порушення строків передачі товару, які обумовлені п. 3.5 даного договору, продавець сплачує покупцю пеню у розмірі облікової ставки НБУ, яка діяла на той період, та яка нараховується від суми непоставленого товару за кожен день прострочення невиконання своїх зобов`язань.

Відповідно до пунктів 9.1, 9.2 Договору №024-187 від 07.10.2024 року даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до виконання сторонами своїх зобов`язань. Одностороння відмова від договору не допускається.

• 07 жовтня 2024 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (виконавець Zernova) та фізичною особою ОСОБА_3 (замовник) було укладено Договір №93-024 про надання послуг (надалі – також «Договір №93-024 від 07.10.2024 року»), за умовами якого виконавець зобов`язувався за завданням замовника надавати визначені цим договором послуги, а замовник зобов`язувався приймати ці послуги та оплачувати їх в порядку та на умовах, визначених цим договором (пункт 1.1).

Послуга, що є предметом цього договору, включає: аналіз місцевості, аналіз конкуренції, пошук локації, ведення переговорів стосовно оренди та підготовка договору оренди. Інші види послуг, що можуть надаватися в межах цього договору, узгоджуються окремо у відповідних додатках (пункти 1.2, 1.3).

Відповідно до пункту 4.2 Договору №93-024 від 07.10.2024 року загальна сума договору складає 409 доларів.

Пунктом 5.2 Договору №93-024 від 07.10.2024 року сторони узгодили, що під час підбору локації, якщо орендодавець затримує підтвердження наміру заключення угоди з замовником, термін встановлення обладнання переноситься на узгоджений між сторонами термін з урахуванням відповіді орендодавця.

Відповідно до пункту 5.3 Договору №93-024 від 07.10.2024 року цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до повного його виконання.

За приписами статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право – обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться).

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Як встановлено Судом, на виконання умов Договору №024-187 від 07.10.2024 року та Договору №93-024 від 07.10.2024 року Позивачем здійснено наступні оплати:

150 000,00 грн. 07.10.2024 року (платіжна інструкція №СН8Н-411А-4СА5-ХЕС2 від 07.10.2024 року) (а.с.22),

6945,00 грн. 27.09.2024 року (бронювання) (платіжна інструкція №1Х8Х-5898-5Т43-9ВК9 від 27.09.2024 року) (а.с.21),

3528,00 доларів США за розпискою про отримання оплати за послуги (а.с.23).

Загалом згідно Товарного чеку згідно договору №024-187, 93-024 (а.с.19) продавець ОСОБА_4 підтвердила отримання суми коштів у розмірі 303 399,00 грн.:

286 416,00 грн. – кав`ярня самообслуговування Zernova

16 983,00 грн. – пошук локації.

Обставин належності вказаного товарного чеку як документу, який підтверджує оплату ОСОБА_3 ціни Договору №024-187 від 07.10.2024 року та Договору №93-024 від 07.10.2024 року представник Відповідача в ході розгляду справи не заперечував.

Отже, як підтверджується матеріалами справи, Позивач ОСОБА_3 свої зобов`язання щодо оплати ціни Договору №024-187 від 07.10.2024 року та Договору №93-024 від 07.10.2024 року, як покупець, виконала в повному обсязі. Вказана обставина стороною Відповідача не заперечувалася.

Натомість, як зазначає представник Позивача у позовній заяві, Відповідач ФОП ОСОБА_4 свої зобов`язання продавця за Договором №024-187 від 07.10.2024 року та виконавця за Договором №93-024 від 07.10.2024 року не виконала, оскільки не передала покупцю, Позивачу, товар та не надала відповідні послуги.

У зв`язку з цим, Позивач, посилаючись на істотне порушення Відповідачем умов вказаних договорів, звернулася до суду з позовом про їх розірвання та повернення сплачених нею на їх виконання коштів.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право – обов`язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Вказаний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року у справі № 757/39725/19-ц (провадження № 61-15916св20).

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, згідно ч.2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13 зроблено висновок, що «оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення».

У постанові Великої Палати Верховного від 16 лютого 2021 року в справі №910/2861/18 (провадження № 12-140гс19) вказано, що «Однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України). Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) зазначено, що «Інакше кажучи, для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише наявність порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно суттєвою є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати (аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункти 117-120)).

Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (частина четверта статті 652 ЦК України). Справді, на стабільність договірних відносин можуть вплинути непередбачувані обставини, що виникають після укладення договору, істотно порушують баланс інтересів сторін і суттєво знижують для кожної з них очікуваний результат договору. Право змінити чи розірвати договір у разі істотної зміни обставин, які були визначальними на час його укладення, направлене на захист сторін договору від настання ще більш несприятливих наслідків, пов`язаних із подальшим його виконанням за існування обставин, що відповідають характеристикам, визначеним у статті 652 ЦК України. За загальним правилом у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, його можна змінити чи розірвати за згодою сторін. Можливість такої зміни або розірвання може бути обмежена, коли інше передбачає договір або випливає із суті зобов`язання (абзац перший частини першої статті 651 ЦК України). Припис абзацу другого частини першої статті 652 ЦК України встановлює критерій, за яким для зміни чи розірвання договору на підставі цієї статті обставини, якими, укладаючи його, керувалися сторони, мають змінитися настільки, що, якби останні могли це передбачити, то б узагалі не уклали договір чи уклали б його на інших умовах. За відсутності істотної зміни обставин, зокрема за незначної їх зміни або за виникнення труднощів у виконанні договору, які сторони могли розумно передбачити, на підставі статті 652 ЦК України договір не можна змінити ні за згодою сторін, ні за рішенням суду. Істотна зміна обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, має бути не наслідком поведінки сторін, а бути зовнішньою щодо юридичного зв`язку між ними. Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин за рішенням суду, виходячи з принципу свободи договору (пункт 3 частини першої статті 3, частина перша статті 627 ЦК України), є винятковим заходом. Для застосування судом відповідного повноваження потрібна як сукупність чотирьох умов, визначених у частині другій статті 652 ЦК України, так і встановлення того, що розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (частина четверта цієї статті), тобто що таке розірвання буде необґрунтованим згідно з принципом «найменших негативних наслідків» для сторін договору (близькі за змістом висновки див. у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 вересня 2019 року у справі № 910/17469/18 (пункти 41 - 42), від 19 листопада 2019 року у справі № 910/9859/18 (пункти 37, 41 - 44), від 25 лютого 2020 року у справі № 922/2279/19 (пункти 8.8 - 8.12), від 19 липня 2022 року у справі № 910/14155/21 (пункт 8))».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 року у справі №920/418/19 вказано, що право сторони договору звернутися до суду з вимогою про розірвання договору за наявності відповідних умов, передбачених договором чи законом, не є тотожнім праву на таке розірвання, а свідчить про наявність спору про розірвання договору, який підлягає вирішенню судом з урахуванням усіх істотних обставин.

В даній цивільній справі, обґрунтовуючи підстави для розірвання оскаржуваних договорів, сторона Позивача посилається на те, що Відповідач ФОП ОСОБА_4 , як друга сторона договору, взагалі не виконала умов цих договорів, а саме:

не здійснила передачу товару ОСОБА_3 за договором №024-187;

не виконала зобов`язання за договором №93-024, що полягали в аналізі місцевості, аналізі конкуренції, пошуку локації, веденні переговорів стосовно оренди та підготовки договору оренди.

Заперечуючи проти таких тверджень Позивача, представник Відповідача у відзиві на позов, письмових заявах та в судових засіданнях стверджував про виконання продавцем ФОП ОСОБА_4 своїх зобов`язань продавця, а саме передачу товару ОСОБА_3 та надання відповідних послуг за договором №93-024 (зокрема, пошук локації, укладення договору суборенди).

На підтвердження своїх доводів представником Відповідача надано суду:

- роздруківки переписки з мобільного месенджеру « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (а.с.67-89).

В обґрунтування належності даного доказу представник Відповідача покликається на те, що ОСОБА_3 (ім`я ОСОБА_6 ), ФОП ОСОБА_5 (Olena) були спільно учасниками групи в месенджері Телеграм ZERNOVA Львів, де і обговорювалось питання за договорами №024-187 та №93-024 від 07.10 .2024 року щодо умов договору, оплати, встановлення, розміщення, комплектації тощо.

- примірник договору суборенди №СУБ-25/М-9/1 від 01 березня 2025 року, укладеного між ТОВ «Легіон 2015» (орендар) та ФОП ОСОБА_5 (суборендар), який не містить підписів сторін, з додатками без підписів сторін (а.с.90-97);

- платіжну інструкцію від 26.02.2025 року про сплату ФОП ОСОБА_5 попередньої оренди в сумі 3300,00 грн.

Проте, як вбачається зі змісту вищенаведених документів, зокрема, переписки у групі мобільного месенджеру « ІНФОРМАЦІЯ_2 » « ІНФОРМАЦІЯ_3 », у вказаній групі відображено спілкування відповідних осіб між собою з приводу встановлення та обслуговування кав`ярень, організаційних питань, однак посилання на узгодження зобов`язань саме за договорами №024-187 та №93-024 від 07.10 .2024 року та саме між його сторонами, зокрема, ОСОБА_3 , – відсутні.

Присутність у вказаній групі ZERNOVA_Львів ОСОБА_3 (що нею самостійно визнано у відповідях на запитання Відповідача) не свідчить про виконання Відповідачем ФОП ОСОБА_4 зобов`язань перед нею.

Щодо посилання на присутність у вказаній мобільній групі ФОП ОСОБА_5 , Суд звертає увагу на те, що вказана особа не є стороною оскаржуваних договрів, докази на підтвердження того, що вона є уповноваженою особою сторін договорів – в матеріалах справи відсутні.

Сторони не клопотали про залучення даної особи до участі у справі, а на виклик судом її у статусі свідка (для з`ясування, в тому числі, і підстав для залучення її до участі у справі в статусі третьої особи за ініціативою суду) вказана особа не з`явилася, а представники сторін на подальшому її виклику не наполягали, посилаючись на можливість завершити розгляд справи без допиту свідка.

Крім того, Суд зауважує, що умовами Договору №024-187 від 07.10.2024 року та Договору №93-024 від 07.10.2024 року між сторонами не узгоджувалася така умова, як можливість виконання зобов`язань через групу у мобільному месенджері.

Натомість, умовами Договору №024-187 від 07.10.2024 року було визначено порядок виконання зобов`язання продавця щодо передачі товару та підтвердження такої передачі.

Зокрема, документом, який підтверджує передачу товару сторони узгодили Акт приймання-передачі товару.

Зокрема, пунктом 3.3 Договору №024-187 від 07.10.2024 року визначено, що факт приймання-передачі товару засвідчується підписанням Акту приймання-передачі товару.

Пунктом 3.6 Договору №024-187 від 07.10.2024 року визначено, що одночасно з передачею товару продавець передає покупцеві наступні документи:

один екземпляр Акту приймання-передачі товару;

гарантійний талон на товар, для якого визначений такий строк.

Акту приймання-передачі товару, підписаного ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_3 суду не надано.

Доказів на підтвердження того, що Відповідач у встановленому законом порядку вживала заходів щодо спонукання ОСОБА_3 підписати акт приймання-передачі товару стороною Відповідача суду не надано.

Аналогічно не надано суду належних доказів, які б підтверджували виконання Відповідачем, як виконавцем, своїх зобов`язань за Договором №93-024 про надання послуг від 07.10.2024 року.

Щодо наданих суду примірника договору суборенди №СУБ-25/М-9/1 від 01 березня 2025 року, укладеного між ТОВ «Легіон 2015» (орендар) та ФОП ОСОБА_5 (суборендар), який не містить підписів сторін, з додатками без підписів сторін (а.с.90-97) та платіжної інструкції від 26.02.2025 року про сплату ФОП ОСОБА_5 попередньої оренди в сумі 3300,00 грн., – Суд зауважує, що такі документи не підписані ОСОБА_3 , яка і не є їхньою стороною (платником), як і взагалі не підписані його сторонами, а тому такі документи взагалі не стосуються даної справи.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_3 уповноважувала ФОП Волівач О.В. діяти від її імені чи представляти її інтереси, в тому числі, у правовідносинах з Відповідачем.

Інших документів, які б підтверджували виконання Відповідачем ФОП ОСОБА_4 своїх зобов`язань за Договором №024-187 від 07.10.2024 року та Договором №93-024 від 07.10.2024 року – суду не надано.

У відповідності до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ч. 1, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року, принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Суд позбавлений права збирання доказів за власною ініціативою, оскільки обов`язок доказування покладається на сторони. Доказування є юридичним обов`язком сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доведення підстав позову покладається на позивача. Наведені положення є найважливішою складовою принципу змагальності.

Верховний Суд, під час касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

Верховний Суд наголосив, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у справі № 401/1944/22, провадження № 61-10115св23 від 10 листопада 2023 року.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К.» та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Відповідно до постанови Верховного Суду у справі № 917/1307/18 від 23 жовтня 2019 року, зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.

В ході розгляду даної справи стороною Відповідача не доведено обставин виконання ФОП ОСОБА_4 своїх зобов`язань за Договором №024-187 від 07.10.2024 року та Договором №93-024 від 07.10.2024 року, оскільки не надано на підтвердження вказаних обставин належних, допустимих та достатніх доказів.

Враховуючи вищезазначене, Суд приходить до висновку про доведеність позовних вимог та наявність правових підстав для розірвання укладених між сторонами Договору №024-187 від 07.10.2024 року та Договору №93-024 від 07.10.2024 року на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України у зв`язку з істотним порушенням договору другою стороною.

Допущене ФОП ОСОБА_4 порушення зобов`язань за договорами №024-187 від 07.10.2024 року та №93-024 від 07.10.2024 року є істотним, оскільки внаслідок такого порушення ОСОБА_3 , як покупець/замовник за цими договорами, взагалі позбавлена того, на що вона очікувала при укладенні договорів (отримання товару (кав`ярні самообслуговування) та встановлення його на прибутковій локації, подальше здійснення діяльності з продажу кави), і такими діями їй завдано матеріальної шкоди.

Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Оскільки в матеріалах справи містяться підтвердження того, що на виконання зобов`язань за Договором №024-187 від 07.10.2024 року та Договором №93-024 від 07.10.2024 року ОСОБА_3 було оплачено грошові кошти в загальній сумі 303 399, 00 грн. (а.с.19), дані кошти у зв`язку з розірванням договорів з підстави їх істотного невиконання Відповідачем, підлягають поверненню ФОП ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 .

Щодо позовних вимог про стягнення пені.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Пунктом 6.3 Договору №024-187 від 07.10.2024 року визначено, що за порушення строків передачі товару, які обумовлені п. 3.5 даного договору, продавець сплачує покупцю пеню у розмірі облікової ставки НБУ, яка діяла на той період, та яка нараховується від суми непоставленого товару за кожен день прострочення невиконання своїх зобов`язань.

Договір №93-024 від 07.10.2024 року таких умов щодо стягнення пені не містить.

А тому, на підставі пункту 6.3 Договору №024-187 від 07.10.2024 року, з Відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі облікової ставки НБУ, яка діяла на той період.

Підстав для стягнення пені за Договором №93-024 від 07.10.2024 року в позовній заяві не наведено.

Сума пені за період з 22.11.2024 року по 19.03.2025 року підлягає стягненню в розмірі 12 406,55 грн.

Стороною Відповідача правильності таких розрахунків не спростовано.

У зв`язку з наведеним з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню пеня в сумі 12 406,55 грн.

В задоволенні решти вимог про стягнення пені слід відмовити.

Частинами 1-4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а частиною 5 вказаної статті визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

Судовий збір слід розподілити відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Оскільки на стадії ухвалення судового рішення Судом встановлено недоплату Позивачем судового збору (за вимогу про розірвання договорів, як немайнову вимогу в розмірі 1211,20 грн., та за вимогу про стягнення пені недоплата становить 131,42 грн.), вказані витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з Відповідача в дохід Державного бюджету.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 89, 263-265, 273, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Суд, -

У Х В А Л И В :

1. Позов ОСОБА_3 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про розірвання договорів та повернення коштів – задовольнити частково.

2. Розірвати Договір купівлі-продажу товарів №024-187 від 07 жовтня 2024 року, укладений між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (продавець) та фізичною особою ОСОБА_3 (покупець).

3. Розірвати Договір №93-024 про надання послуг від 07 жовтня 2024 року, укладений між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (виконавець Zernova) та фізичною особою ОСОБА_3 (замовник).

4. Зобов`язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , повернути ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , грошові кошти, які були сплачені ОСОБА_3 на виконання Договору №024-187 від 07.10.2024 року та Договору №93-024 від 07.10.2024 року у загальній сумі 303 399,00 грн.

5. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , пеню за порушення строків передачі товару за Договором купівлі-продажу товарів №024-187 від 07 жовтня 2024 року в сумі 12 406,55 грн.

6. В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

7. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , витрати зі сплати судового збору в сумі 3 033,99 грн.

8. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , в дохід державного бюджету (з зарахуванням на рахунок: UA908999980313111256000026001, отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) витрати зі сплати судового збору в сумі 1 335,27 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 23 березня 2026 року.

Суддя Домбровська Г.В.