Рішення від 22 березня 2026 р. у справі №127/21634/25 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/21634/25

Провадження 2/127/6376/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Борисюк І.Е.,

за участю: секретаря судового засідання Обертун Н.М.,

представника позивача – Мичківського І.П.,

представника Вінницької окружної прокуратури – прокурора Константинова А.К.,

адвоката відповідача Байнака А.В. – Путіліна Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника керівника Вінницької окружної прокуратури, діючого в інтересах держави в особі Вінницької міської ради, до Вінницької районної військової адміністрації та ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернувся заступник керівника Вінницької окружної прокуратури, діючи в інтересах держави в особі Вінницької міської ради, з позовом до Вінницької районної військової адміністрації та ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позов мотивований тим, що рішенням Вінницької районної державної адміністрації № 156 від 11.02.2005 громадянину ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку технічної документації по відведенню земельної ділянки, передбаченої для відведення у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та ведення особистого селянського господарства на території Луко-Мелешківської сільської ради. Між замовником ОСОБА_1 та Вінницьким науково-дослідним та проектним інститутом землеустрою укладено договір № 2534 від 09.11.2005 на розробку проєкту землеустрою. Розпорядженням Вінницької районної державної адміністрації № 44 від 17.01.2006 «Про викладення розпорядження № 156 від 11.02.2005 у новій редакції» надано дозвіл ОСОБА_1 на розробку технічної документації по відведенню земельної ділянки загальною площею 1,0191 га, в тому числі земельної ділянки площею 0,1200 га - для ведення садівництва та земельної ділянки площею 0,8991 га - для ведення особистого селянського господарства, з послідуючою передачею у власність, за рахунок земель державної власності не переданих у власність чи користування (землі запасу) на території Луко-Мелешківської сільської ради, за межами населеного пункту. ДП Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою виготовлено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянину ОСОБА_1 для садівництва та ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель, які не надані у власність або користування Луко-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області. Земельним ділянкам присвоєно кадастрові номери 0520682800:01:002:0001 - для ведення особистого селянського господарства та 0520682800:01:002:0002 - для ведення садівництва. Підставою для надання у власність вищевказаних земельних ділянок стало розпорядження Вінницької районної державної адміністрації № 278 від 24.02.2006. Встановлено, що земельну ділянку з кадастровим номером 0520682800:01:002:0001 із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, сформовано за рахунок земель водного фонду. Водночас відведення у приватну власність вказаної земельної ділянки здійснено всупереч положень земельного та водного законодавства, з урахуванням чого остання підлягає поверненню у власність Вінницької міської ради. В ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42024022110000001 від 03.01.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 254 КК України, отримано інформацію Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг, що через земельну ділянку з кадастровим номером 0520682800:01:002:0001 протікає річка Перемиля, на якій розташований ставок. Річка Перемиля - ліва притока річки Південний Буг та з`єднана з мережею поверхневих вод. Вказані обставини підтверджуються протоколом огляду від 20.02.2025, до якого сертифікованим інженером-геодезистом виготовлено план-схему земельних ділянок з розташованими на них будівлями та спорудами та розташуванням водного об`єкту (ставка). Зокрема, вказаним оглядом встановлено, що водний об`єкт розташований в межах земельної ділянки кадастровим 0520682800:01:002:0001, яка перебуває у приватній власності із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Згідно результатів виконання топографо-геодезичних робіт по визначенню контурів меж земельних ділянок по фактичному користуванню, а саме, згідно схеми, в межах земельної ділянки з кадастровим номером 0520682800:01:002:0001 розташований ставок площею 0,7156 га. Окрім того, СБК «Водпроект» надано картографічні матеріали, а саме карту 1986 року видання, станом місцевості на 1983 рік. Шляхом візуального співставлення встановлено, що через земельну ділянку з кадастровим номером 0520682800:01:002:0001 протікала річка. Таким чином на цей час встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0520682800:01:002:0001 накладається на землі водного фонду – річку Перемиля, на якій розташований ставок, та яка є лівою притокою річки Південний Буг. Нормами ст. 22 ЗК України передбачено, що для ведення особистого селянського господарства, садівництва передаються у власність громадян виключно землі сільськогосподарського призначення, а не землі водного фонду. На час прийняття розпорядження № 278 від 24.02.2006 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянину ОСОБА_1 для садівництва та ведення особистого селянського господарства» землі, віднесені сільськогосподарського призначення були землями водного фонду, що підтверджується доданими до позовної заяви доказами. Отже, передача у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 0520682800:01:002:0001 загальною площею 0,8991 га здійснено всупереч вимог ст.ст. 19, 20, 22, 59, 83, 122 ЗК України. Передача у власність земель водного фонду приватним особам є неможливою. Таким чином спірна земельна ділянка не могла бути переданою відповідачу Вінницькою районною державною адміністрацією у власність для сільськогосподарського призначення, оскільки така дія (рішення) виходила б за межі допустимої адміністративної дії (поведінки), так як вказаний орган не уповноважений передавати у приватну власність земельні ділянки водного фонду. Вказана земельна ділянка протиправно вибула з комунальної власності з порушенням вимог законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, щодо порядку безоплатного надання земельних ділянок у власність громадян та з порушенням законодавства, що регулює правовий порядок використання земель водного фонду. На даний час Вінницька територіальна громада в особі Вінницької міської ради позбавлена можливості користуватись і розпоряджатись спірною землею. Незаконне формування земельної ділянки кадастровим номером 0520682800:01:002:0001 площею 0,8991 га з цільовим призначенням - землі сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства на підставі проєкту землеустрою із порушенням земельного законодавства щодо визначення призначення, категорії земель та подальша наявність відомостей про них в Державному земельному кадастрі порушуватиме принципи об`єктивності, достовірності, повноти відомостей. Усі водні об`єкти та землі водного фонду на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони протікають, та незалежно від права власності на них, становлять водний фонд та землі водного фонду України і перебувають під охороною держави. Водні об`єкти та землі водного фонду, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на землі водного фонду здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Правомочності щодо володіння, користування розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Вінницька міська рада, враховуючи постанову Верховної Ради України від 13.05.2015 № 401-VIII «Про зміну і встановлення меж міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області». Вінницька окружна прокуратура в порядку, визначеному ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», звернулась 03.06.2025 листом до Вінницької міської ради щодо надання інформації про вжиті заходи, спрямовані на захист інтересів територіальної громади з метою повернення їй спірних земельних ділянок водного фонду. Відповідно до змісту відповіді Вінницької міської ради від 23.06.2025, вказаний орган місцевого самоврядування не звертався до суду з позовними заявами щодо усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками водного фонду. Також у наданій відповіді зазначено про відсутність заперечень у разі представництва інтересів громади в суді прокуратурою. Таким чином, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Звернення прокурора до суду в даних спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення державі незаконно наданої у власність земельної ділянки водного фонду, яка на даний час вільна від забудови капітальними об`єктами нерухомості, і таким чином, не порушується баланс державних (суспільних) і приватних інтересів та відсутній факт надмірного втручання держави у спірні правовідносини.

Вищевикладене й стало підставою для звернення прокурора до суду із вимогою про усунення перешкод у здійсненні Вінницькою міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом скасування розпорядження Вінницької районної державної адміністрації № 278 від 24.02.2006 та у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0520682800:01:002:0001 площею 0, 8991 га і повернення вказаної земельної ділянки ОСОБА_1 на користь Вінницької територіальної громади в особі Вінницької міської ради. Також прокурор просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Вінницької обласної прокуратури судовий збір.

Ухвалою суду від 22.09.2025 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, розгляд якої вирішено провести в порядку загального позовного провадження. Також даним судовим рішенням запропоновано відповідачам надати відзиви на позовну заяву та докази по справі, роз`яснено наслідки ненадання відзивів у встановлений судом строк без поважних причин.

У строк встановлений судом, 08.10.2025, від адвоката відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 та 09.10.2025 від представника співвідповідача – Вінницької районної військової адміністрації на адресу суду надійшли відзиви на позовну заяву, які ухвалою суду від 20.11.2025 були прийняті до розгляду.

Так, у своєму відзиві адвокат відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 зазначив, що вважає позов безпідставним та необґрунтованим. На підставі розпорядження Вінницької районної державної адміністрації від 24.02.2006 № 278 ОСОБА_1 була передана у власність земельна ділянка площе 0, 1200 га для ведення садівництва та площею 0, 8991 га для ведення особистого селянського господарства. На час передачі вказаної земельної ділянки у власність (розробки документації із землеустрою) та прийняття розпорядження на вказаній земельній ділянці знаходилась рілля і будь-яких водних об`єктів не було, що підтверджується проєктом землеустрою наданим на адвокатський запит головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області. 09.04.2006 ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520682800:01:002:0001 площею 0, 8991 га. В 2008 році сталося підтоплення частини земельної ділянки, що перебуває у його власності, внаслідок розчистки потипожежної водойми, що знаходиться поруч, що підтверджується постановою Староміського районного суду м. Вінниці по справі № 2а-139/08 від 27.10.2008 та рішенням Вінницького міського суду Вінницької області по справі № 127/9473/19 від 12.04.2019. Отже водний об`єкт утворився вже після видачі правовстановлючих документів на землену ділянку ОСОБА_1 , а тому доводи прокурора, що розпорядження Вінницької районної державної адміністрації є незаконним, оскільки вони не мали права передавати земельну ділянку водного фонду, спростовуються наданими доказами. Крім того адвокат вважає неналежним обраний прокурором спосіб захисту. На його думку, держава або територіальна громада, які вважають себе власниками спірного об`єкта, не можуть захищатися негаторним позовом, оскільки це є позов володіючого власника до неволодіючого невласника. Отже, належному способу захисту у таких випадках відповідає позовна вимога про витребування об`єкта нерухомого майна з чужого володіння в порядку віндикації. У данній справі задоволення позову призведе до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, оскільки в такому випадку на відповідача ОСОБА_1 буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Тому адвокат Байнака А.В. просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник Вінницької районної військової адміністрації у своєму відзиві зазначив, що вважає позовні вимоги до адміністрації необґрунтованими, оскільки жодного доказу того, що на момент розробки проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 0520682800:01:002:0001 та прийняття розпорядження Вінницької районної військової адміністрації від 24.02.2006 № 278 ця земельна ділянка належала до земель водного фонду, позивач не надав. Приналежність даної земельної ділянки до земель водного фонду позивач пояснює тим, що в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 4202402211000001 від 03.01.2024 отримано інформацію БУВР річки Південний Буг, що через земельну ділянку з кадастровим номером 0520682800:01:002:0001 протікає річка Перемилля, на якій розташований ставок. Але жодної інформації про те, що вказані водні об`єкти у період з 09.11.2005 (дата укладення договору № 2534 між ОСОБА_1 та ДП «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою») по 24.02.2006 були розташовані на земельній 0520682800:01:002:0001, позивач не надає. На доведення позовних вимог позивач надає копію кольорової карти стану місцевості на 1983 рік та шляхом «візуального співставлення» встановлює, що через земельну ділянку з кадастровим номером 0520682800:01:002:0001 протікала річка, що є припущенням, оскільки станом на 1983 рік земельна ділянка з кадастровим номером 0520682800:01:002:0001 не була сформована. У позовних вимогах також зазначено посилання на ст. 21 ЗК України, проте позивач жодним чином не обґрунтував у чому конкретно полягає порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення з боку Вінницької районної державної адміністрації та/або ДП «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою». Ані Конституція України, ані Закон України «Про місцеві державні адміністрації», ані Земельний кодекс України чи будь-який інший нормативно-правовий акт не визначає для Вінницької районної державної адміністрації обов`язку та порядку безпосередньо встановлювати зовнішні, об`єктивні, явні і видимі, характерні ознаки земельних ділянок. Розпорядження Вінницької районної державної адміністрації від 24.02.2006 № 278 прийнято на основі проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянину ОСОБА_1 для садівництва та ведення особистого селянського господарства за рахунок земель, які не надані у власність або користування Луко-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області, який розроблений ДП «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою». В пояснювальній записці та акті вибору та обстеження земельної ділянки в натурі (на місцевості), що намічається до відведення громадянину ОСОБА_1 від 25.02.2005, що містяться в проєкті, інформація про водні об`єкти на спірній земельній ділянці відсутня. Згідно викопіювання із збірного кадастрового плану Луко-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області, земельна ділянка з кадастровим номером 0520682800:01:002:0001 позначена як земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, без зображення річки Перемилля чи ставка. Прокуратура жодним чином не обґрунтовує питання недостовірності чи неправильності відомостей проєкту землеустрою, на підставі яких приймалося розпорядження Вінницької районної державної адміністрації від 24.02.2006 № 278, а також не зазначає, які конкретні норми чинного на той час законодавства були порушені. Крім того, Вінницька районна військова адміністрація вважає обраний позивачем спосіб захисту прав у даній справі - усунення перешкод у здійсненні Вінницькою міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом скасування розпорядження Вінницької районної державної адміністрації № 278 від 24.02.2006, неналежним й неефективним, посилаючись на постанови Великої Палати Верховного суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 і від 28.02.2022 у справі № 483/448/20 та Верховного суду від 13.02.2025 у справі № 920/715/23. Тому представник Вінницької районної військової адміністрації просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 20.11.2025 було запропоновано учасникам справи надати заяви по суті справи.

02.12.2025, у строк, встановлений вищевказаним судовим рішенням, першим заступником керівника Вінницької окружної прокуратури було надано відповіді на відзиви відповідачів із викладенням у них своїх пояснень, міркувань і аргументів щодо наведених відповідачами у відзивах заперечень і мотивів їх відхилення.

03.12.2025, у строк, встановлений ухвалою суду від 20.11.2025, від адвоката відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 надійшли заперечення на відповідь на відзив із викладенням у них свої пояснень, міркувань і аргументів щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань і аргументів та мотивів їх відхилення.

У строк, встановлений судом вищевказаним судовим рішенням, від співвідповідача – Вінницької районної військової адміністрації заперечення на відповідь на відзив не надійшли.

Ухвалою суду від 23.12.2025 було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник відповідача – Вінницької районної військової адміністрації в судове засідання повторно не з`явився, хоча у відповідності до ст. 128 ЦПК України був належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. Водночас, 10.03.2026 на адресу суду від представника Вінницької районної військової адміністрації надійшла заява про проведення судового засідання без його участі.

Представник позивача, прокурор та адвокат співвідповідача ОСОБА_1 – Путілін Є.В. не заперечували щодо проведення розгляду справи у відсутність представника Вінницької районної військової адміністрації.

Враховуючи думку представника позивача, прокурора та адвоката відповідача ОСОБА_1 – Путіліна Є.В., а також положення ст. 223 ЦПК України, суд постановив провести розгляд справи у відсутність представника співвідповідача – Вінницької районної військової адміністрації (ухвала суду постановлена без оформлення окремого документа та занесена до протоколу засідання).

У судовому засіданні прокурор та представник позивача - Вінницької міської ради позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити, аргументуючи мотивами, викладеними в позовній заяві та у відповідях на відзиви.

Адвокат відповідача ОСОБА_1 – Путілін Є.В. позовні вимоги не визнав і просив суд відмовити в їх задоволенні, аргументуючи мотивами, викладеними у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив. Також адвокат просив суд застосувати до спірних правовідносин положення п. 1 ч. 3 ст. 388 ЦК України.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Розпорядженням Вінницької районної державної адміністрації № 156 від 11.02.2005 було надано дозвіл ОСОБА_1 на розробку технічної документації по відведенню земельної ділянки загальною площею 1, 0191 га, в тому числі земельної ділянки площею 0, 25 га – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, та земельної ділянки площею 0, 7691 га – для ведення особистого селянського господарства, з послідуючою передачею у власність, за рахунок земель державної власності не переданих у власність чи користування (землі запасу) на території Лука-Мелешківської сільської ради, за межами населеного пункту. (т. 1 а.с. 135)

Розпорядженням Вінницької районної державної адміністрації № 44 від 17.01.2006 було надано дозвіл ОСОБА_1 на розробку технічної документації по відведенню земельної ділянки загальною площею 1, 0191 га, в тому числі земельної ділянки площею 0, 1200 га – для ведення садівництва, та земельної ділянки площею 0, 8991 га – для ведення особистого селянського господарства, з послідуючою передачею у власність, за рахунок земель державної власності не переданих у власність чи користування (землі запасу) на території Лука-Мелешківської сільської ради, за межами населеного пункту; визнано розпорядження № 156 від 11.02.2005 таким, що втратило чинність. (т. 1 а.с. 136)

ДП «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» було виготовлено проєкт землеустрою щодо відведення вищевказаних земельних ділянок. (т. 1 а.с. 110-134, 204-210)

Розпорядженням Вінницької районної державної адміністрації № 278 від 24.02.2006 було затверджено вищевказаний проєкт землеустрою; передано ОСОБА_1 у власність земельні ділянки загальною площею 1, 0191 га, в тому числі земельну ділянку площею 0, 1200 га – для ведення садівництва, та земельну ділянку площею 0, 8991 га – для ведення особистого селянського господарства, з видачею державних актів на право власності на землю на території Лука-Мелешківської сільської ради, за межами населеного пункту. (т. 1 а.с. 137)

05.04.2006 ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0, 8991 га, розташовану на території Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області, для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 0520682800:01:002:0001), що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29.04.2024. (т. 1 а.с. 158-163, 198-198зв.)

З інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 08.07.2025 вбачається відсутність записів, зокрема запису про реєстрацію права власності на вищевказану земельну ділянку. (т. 1 а.с. 109)

03.01.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42024022110000001 було внесено відомості про кримінальне правопорушення за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 254 КК України (самостійно виявленого прокурором). (т. 1 а.с. 108)

Постановою прокурора Вінницької окружної прокуратури Вінницької області Ю.Майданюк від 13.06.2025 було надано дозвіл заступнику керівника Вінницької окружної прокуратури, прокурорам Вінницької окружної прокуратури, які здійснюють представництво інтересів держави в суді, на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42024022110000001 від 03.01.2024 і використання у всіх судах України документів, що містяться у цьому кримінальному провадженні. (т. 1 а.с. 106-107)

20.02.2025 старшим дізнавачем СД Відділу поліції № 1 ВРУП ГУНП у Вінницькій області за участю понятих, ОСОБА_1 та інших осіб було проведено огляд земельних ділянок з кадастровими номерами 0520682800:01:002:0001 і 0520682800:01:002:0002, внаслідок чого складено відповідний протокол. (т. 1 а.с. 138-141)

Із довідки старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Вінницької області Ю.Гарбозюка, складеної 20.02.2025 за результатами прийняття участі у проведенні слідчих дій щодо огляду вищевказаних земельних ділянок, вбачається, зокрема, що на земельній ділянці з кадастровим номером 0520682800:01:002:0001, яка у приватній власності, категорія земель – землі сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням для ведення особистого сілянського господарства, наявний водний об`єкт (ставок) на річці Перемиля (ліва притока річки Південний Буг); фактично земельна ділянка з кадастровим номером 0520682800:01:002:0001 передана у власність з недотриманням вимог ст. 59 ЗК України та ст. 6 ВК України. (т. 1 а.с. 144)

На виконання ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області Волошина С.В. по справі № 127/2808/25 сертифікованим спеціалістом були виконані топографо-геодезичні роботи. (т. 1 а.с. 147-152)

За інформацією Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг від 25.02.2025 через земельну ділянку з кадастровим номером 0520682800:01:002:0001 протікає річка Перемиля, на якій розташований ставок. Річка Перемилля - ліва притока річки Південний Буг та з?єднана з мережею поверхневих вод. Верховий укіс греблі ставка закріплений вертикальною залізобетонною підпірною стінкою, гребінь греблі проїзний та має тверде покриття. Випуск ставка здійснюється за рахунок гідроспоруди (трубчатий шлюз-регулятор). (т. 1 а.с. 142)

Постановою Верховної Ради України від 13.05.2015 № 401-VIII «Про зміну і встановлення меж міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області» було змінено межі міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області, збільшивши територію міста на 4 448, 97 га земель, у тому числі, окрім іншого, за рахунок 495, 19 га земель Луко-Мелешківської сільської ради Вінницького району.

Згідно із ст.ст. 7, 142 Конституції України, ст.ст. 60, 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Вінницька міська рада є розпорядником комунального майна Вінницької міської територіальної громади, у тому числі земельних ділянок на території м. Вінниці.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Вінницька міська рада.

Так, заступник керівника Вінницької окружної прокуратури на підставі ст. 1311 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 56 ЦПК України звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Вінницької міської ради.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

За приписами ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Під поняттям «інтереси держави» розуміють закріплену Конституцією та законами України, міжнародними договорами та актами систему фундаментальних цінностей у найважливіших сферах життєдіяльності українського народу та суспільства (політичній, соціальній, економічній, науково-технічній, інформацій, військовій).

В основі «інтересів держави» є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року № 3-рп/99 визначено, що оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах», означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованих на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до Конституції України може бути орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств із часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їхній діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Між сторонами по справі виник спір щодо правомірності передачі земельної ділянки у власність громадянину, що в свою чергу може зачіпати як економічні інтереси держави, так й інтереси місцевої територіальної громади. Наслідком вчинення таких дій може стати порушення інтересів держави, в особі Вінницької міської ради, яка у відповідності до чинного законодавства України здійснює повноваження щодо розпорядження землями в межах населеного пункту та зобов`язана контролювати додержання земельного законодавства, використання і охорону земель.

Незважаючи на вищевикладене та всупереч своєму обов`язку, Вінницькою міською радою станом на час подання прокурором позову не вжито жодних заходів спрямованих на повернення спірного майна державі або ж спростовано неправомірність таких дій.

Також, судом прийнято до уваги, що 04.07.2025 Вінницькою окружною прокуратурою було повідомлено Вінницьку міську раду про намір прокурора звернутися до суду з даним позовом, однак жодних дій, які б свідчили про належне реагування, Вінницькою міською радою вчинено не було.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін по справі, зокрема, представника позивача - Вінницької міської ради, остання не вчинила будь-яких дій щодо даних спірних правовідносин.

Звертаючись до суду з позовом, прокурор виконав вимоги процесуального закону, визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їхнього захисту, а також зазначив орган, який, хоч і уповноважений державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах відповідні заходи не вжив, тобто допустив бездіяльність.

Судом прийнято до уваги рішення Конституційного Суду від 03 грудня 2025 року у справі № 3-28/2024(59/24) яким визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), абзаци перший, другий, третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами. Визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.

Отже, враховуючи пояснення учасників справи та вищевикладене, суд прийшов до висновку, що втручання Вінницької окружної прокуратури з метою відновлення порушених майнових прав держави та громади, шляхом звернення до суду з відповідним позовом, є обґрунтованим та необхідним.

Відповідно до ст. 13 Конституції України та ст. 324 ЦК України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Згідно із ч. 2 і ч. 3 ст. 116 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

У статті 41 Конституції України проголошується, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісового фонду;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно із ч. 1 і ч. 2 ст. 20 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Як вбачається із повідомлення Басейного управління водних ресурсів річки Південний Буг № 317/14 від 25.02.2025, що узгоджується із довідкою старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Вінницької області Ю.Гарбозюка від 20.02.2025, наданих в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42024022110000001 від 03.01.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 254 КК України, через земельну ділянку з кадастровим номером 0520682800:01:002:0001 протікає річка Перемиля, на якій розташований ставок, та яка є лівою притокою річки Південний Буг, що з`єднана з мережею поверхневих вод. Верховий укіс греблі ставка закріплений вертикальною залізобетонною підпірною стінкою, гребінь греблі проїзний та має тверде покриття. Випуск ставка здійснюється за рахунок гідроспоруди (трубчатий шлюз-регулятор). (т. 1 а.с. 142-144)

СБК «Водпроект» на запит прокуратури надано картографічні матеріали, а саме карту 1986 року видання станом місцевості на 1983 рік, яка відповідає місцю розташуванню земельної ділянки з кадастровим номером 0520682800:01:002:0001, з якої вбачається, що через вказану земельну ділянку протікала річка. (т. 1 а.с. 153-157)

Судом прийнято до уваги, зважаючи на доводи відповідачів, що водні об`єкти природного походження, зокрема русла малих річок, не можуть самовільно зникати та у подальшому виникати знову.

Наявні у справі докази у їх сукупності свідчать про те, що річка Перемиля становить невід`ємний природний елемент території спірної земельної ділянки упродовж тривалого періоду (як до передачі у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, так і після та існує наразі).

Твердження адвоката відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 про те, що на момент передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 водний об`єкт, а саме ставок, був відсутній і утворився в 2008 році внаслідок підтоплення частини земельної ділянки, на підтвердження чого надано постанову Староміського районного суду м. Вінниці від 27.10.2008 у справі № 2а-139/08 та рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12.04.2019 у справі № 127/9473/19 (т. 1 а.с. 199-202зв.), не заслуговують на увагу, адже через вказану земельну ділянку протікає річка Перемиля, що є лівою притокою ОСОБА_3 та з`єднана з мережею поверхневих вод. Так, спірна земельна ділянка, на якій наразі розташований ставок, накладається на землі водного фонду, а саме річку Перемиля.

Вищевказані обставини відповідачами не спростовано належними й допустимими доказами.

З розпорядженням Вінницької районної державної адміністрації № 278 від 24.02.2006 вбачається, що ОСОБА_1 було передано у власність земельні ділянки загальною площею 1, 0191 га, в тому числі: земельна ділянка площею 0, 1200 га – для ведення садівництва та земельна ділянка площею 0, 8991 га – для ведення особистого селянського господарства. (т. 1 а.с. 137) Земельній ділянці площею 0, 8991 га було присвоєно кадастровий номер 0520682800:01:002:0001, що підтверджується довідкою № 07-514, виданою 06.03.2006 Вінницьким районним відділом земельних ресурсів ДКУ по земельних ресурсах, державним актом на право власності на цю земельну ділянку від 05.04.2006 серії ЯБ № 3949790, виданим ОСОБА_1 , і витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29.04.2024. (т. 1 а.с. 132, 158-163, 198-198зв.)

Однак, як встановлено в ході розгляду справи, набута ОСОБА_1 вищевказана земельна ділянка площею 0, 8991 га у власність, накладається на землі водного фонду – річку Перемиля, на якій розташований ставок, та яка є лівою притокою річки Південний Буг.

Згідно із ст. 22 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).

У відповідності до п. «а» ч. 3 ст. 22 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно із ч. 1 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

У відповідності до п. «д» ч. 4 ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать:

1) поверхневі води:

природні водойми (озера);

водотоки (річки, струмки);

штучні водойми (водосховища, ставки) і канали;

інші водні об`єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море (ст. 3 ВК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із ст. 4 ВК України і ст. 58 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до земель водного фонду належать землі, зайняті:

а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами;

б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

г) береговими смугами водних шляхів .

Для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

У відповідності до ст. 5 ВК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до водних об`єктів загальнодержавного значення належать:

1) внутрішні морські води та територіальне море;

2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;

3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків;

4) водні об`єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

До водних об`єктів місцевого значення належать:

1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об`єктів загальнодержавного значення;

2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

Згідно із ст. 87 ВК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, для створення сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони. Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється. На території водоохоронних зон забороняється:

1) використання стійких та сильнодіючих пестицидів;

2) влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;

3) скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар`єри тощо), а також у потічки.

В окремих випадках у водоохоронній зоні може бути дозволено добування піску і гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави, у праруслах річок за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології. Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України. Виконавчі комітети місцевих Рад зобов`язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях. Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється виконавчими комітетами місцевих Рад і державними органами охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до ст. 88 ВК України і ст. 60 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Згідно із ст. 89 ВК України і ст. 61 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;

б) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

в) влаштування літніх таборів для худоби;

г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо;

д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.

Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом.

Згідно із ст. 6 ВК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, води (водні об`єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування. Народ України здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради . Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об`єктами) можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.

Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (ч. 1, ч. 2 і ч. 4 ст. 59 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Отже, положення земельного законодавства України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, не передбачали можливість передачі громадянам у власність земель водного фонду для ведення особистого селянського господарства.

У відповідності до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Землі водного фонду, включаючи прибережні захисні смуги, мають спеціальний правовий режим і не можуть передаватися у приватну власність, окрім випадків, передбачених законом. Передача таких земель у приватну власність без дотримання законодавчих обмежень порушує Конституцію та Земельний і Водний кодекси України, суперечить публічному інтересу й екологічній безпеці.

Згідно із ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону (ч. 2 ст. 373 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що розпорядження Вінницької районної державної адміністрації № 278 від 24.02.2006 є незаконним.

За змістом ст.ст. 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ч. 1 і ч. 2 ст. 4 ЦПК України).

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 і № 200/606/18, від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19, від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18, від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, від 03 вересня 2025 року у справі № 911/906/23).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90)).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (ч. 4 ст. 373 ЦК України).

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (ч. 2 ст. 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово виснувала про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам Земельного кодексу України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71); від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97); від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46); постанова Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 370/702/21).

Суд прийшов до висновку, що прокурор правомірно послався на приписи ст. 391 ЦК України і ст. 152 ЗК України при обґрунтуванні позовних вимог, зокрема в частині обрання ним належного способу захисту шляхом пред`явлення негаторного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає доводи адвоката відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 щодо обрання позивачем неналежного способу захисту безпідставними.

Також суд зауважує, зважаючи на висловлені в судовому засіданні доводи адвоката відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , що на негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, допоки існують правовідносини та правопорушення. Також не підлягають застосуванню до даних правовідносин й положення п. 1 ч. 3 ст. 388 ЦК України.

Право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом (ст. 378 ЦК України).

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що реєстрація права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0520682800:01:002:0001 площею 0, 8991, що відноситься до земель водного фонду, створює протиправні перешкоди Вінницькій міській раді у користуванні та розпорядженні цією земельною ділянкою, а тому вона підлягає поверненню ОСОБА_1 на користь Вінницької територіальної громади в особі Вінницької міської ради.

Повернення територіальній громаді земельної ділянки, незаконно переданій фізичній особі органом місцевого самоврядування, своєю чергою, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель водного фонду.

Відтак, на переконання суду, задоволення позову у цій частині за встановлених судом обставин жодним чином не порушує прав відповідача ОСОБА_1 в контексті положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, про що стверджував його адвокат.

Крім того суд дійшов висновку, що задоволення вимоги прокурора про повернення земельної ділянки у державну власність саме собою не є правовою підставою для припинення права власності на спірну земельну ділянку. У зв`язку з цим у разі задоволення негаторного позову прокурора вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0520682800:01:002:0001 у Державному земельному кадастрі є такою, що відповідає ефективному способу захисту порушених прав територіальної громади.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у ч. 1 ст. 79 ЗК України.

Згідно із ст. 202 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель. Державний реєстр земель складається з двох частин:

а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок;

б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та ч. 13 ст. 791 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується у разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

При цьому судом не встановлено в ході розгляду справи наявність речових прав інших осіб на спірну земельну ділянку та обтяжень, зареєстрованих щодо неї.

Водночас, вирішуючи вимоги в частині усунення перешкод у здійсненні Вінницькою міською радою права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом скасування розпорядження Вінницької районної державної адміністрації № 278 від 24.02.2006, суд прийшов до наступного висновку.

Так, вимогу про скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність за певних умов можна розглядати як вимогу про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме це рішення створює відповідні перешкоди.

Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду про неефективність такого способу захисту прав особи, як визнання недійсним та/або скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180; від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, пункт 143; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 11.10).

Така вимога не є ефективним способом захисту для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду.

Крім того, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці також є усталеним (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 83), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 (пункт 53)).

Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (пункт 181)).

Отже, у такій категорії спорів позивач може, зокрема, обґрунтовувати свій позов протиправністю рішення органу місцевого самоврядування, відповідно до якого відповідачу було передано земельної ділянки, яка відноситься до земель водного фонду. Натомість суд має надати оцінку відповідному рішенню органу місцевого самоврядування в мотивувальній частині судового рішення.

Суд вважає, що розпорядження Вінницької районної державної адміністрації № 278 від 24.02.2006, яке, як встановлено в ході розгляду справи, є незаконним, вичерпало свою дію виконанням (на підставі розпорядження ради видано державний акт на право власності на земельну ділянку). Скасування цього розпорядження не поновить порушене право або законний інтерес позивача. Саме існування цього розпорядження жодним чином, за встановлених обставин, не створює перешкод у користуванні та розпорядженні спірним майном.

Застосований судом спосіб захисту має бути правомірним - таким, що відповідає правовій природі відносин, що виникли між сторонами спору, тобто відповідати праву; тоді як ефективність характеризує спосіб захисту відповідно до критерію його дієвості у відновленні порушеного права та інтересу.

У даній справі мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою. Тому суд погоджується із доводами представника відповідача – Вінницької районної військової адміністрації в частині використаного позивачем способом захисту прав і вважає, що не є належним й ефективним способом захисту вимога про усунення перешкод у здійсненні Вінницькою міською радою права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом скасування розпорядження Вінницької районної державної адміністрації № 278 від 24.02.2006.

Отже, суд, заслухавши пояснення учасників справи в судовому засіданні, дослідивши письмові пояснення викладені ними в заявах по суті справи та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частково задоволенню.

Враховуючи наведене, а також ст. 16 ЦК України, згідно якої суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав територіальної громади в особі Вінницької міської ради шляхом усунення перешкод у здійсненні Вінницькою міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0520682800:01:002:0001 площею 0, 8991 га і повернення вказаної земельної ділянки ОСОБА_1 на користь Вінницької територіальної громади в особі Вінницької міської ради.

У задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині вимог до Вінницької районної військової адміністрації про усунення перешкод у здійсненні Вінницькою міською радою права користування та розпорядження вищевказаною земельною ділянкою шляхом скасування розпорядження Вінницької районної державної адміністрації № 278 від 24.02.2006, слід відмовити, оскільки такий спосіб захисту прав, за встановлених судом обставин у цій справі, не є належним та ефективним.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судом встановлено сплату Вінницькою обласною прокуратурою при зверненні до суду з позовом судового збору в сумі 9 084, 00 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією від 02.07.2025. (т. 1 а.с. 170)

Судом прийнято до уваги, що Вінницька окружна прокуратура не є окремою юридичною особою публічного права і функціонує як структурний підрозділ Вінницької обласної прокуратури, яка є юридичною особою і розпорядником коштів, через яку, відповідно, здійснюється фінансування.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_1 на користь Вінницької обласної прокуратури підлягає стягненню судовий збір в сумі 6 056, 00 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (2/3 вимог немайнового характеру), а решта витрат на сплату судового збору в сумі 3 028, 00 гривень – підлягає залишенню за прокуратурою.

Крім того, згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України здійснені стороною у справі судові витрати, зокрема, на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду. При цьому розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Склад та розмір витрат, пов`язаних, зокрема, з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Адвокатом відповідача ОСОБА_1 – Путіліним Є.В. було повідомлено суд про неможливість подання доказів, що підтверджують розмір понесених відповідачем ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу до закінчення судових дебатів у справі зважаючи на умови договору про надання правничої допомоги, а тому адвокат просив суд вирішити дане питання після ухвалення рішення по суті позовних вимог, посилаючись на ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Згідно із ч. 2 і ч. 3 ст. 246 ЦПК України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог, у зв`язку із чим, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі і в тому самому порядку, що й судове рішення.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд вважає за необхідне встановити відповідачу ОСОБА_1 п`ятиденний термін після ухвалення рішення по суті позовних вимог для надання суду доказів щодо розміру понесених ним витрат на професійну правничу допомогу і призначає судове засідання для вирішення питання про ці судові витрати.

Також судом прийнято до уваги, що до ухвалення рішення у справі учасники справи не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших витрат, крім розміру витрат відповідача ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу; про причини неможливості надання таких доказів. Отже, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.

Відповідно, враховуючи вищезазначене, суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов`язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених інших судових витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про інші судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, Земельним кодексом України, Водним кодексом України, ст.ст. 12, 15, 16, 21, 316-319, 321, 324-328, 373, 374, 378, ч. 1 ст. 391 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 6, 10-13, 43, 44, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-266, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Усунути перешкоди у здійсненні Вінницькою міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом:

- скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0520682800:01:002:0001 площею 0, 8991 га;

- повернення ОСОБА_1 на користь Вінницької територіальної громади в особі Вінницької міської ради земельної ділянки з кадастровим номером 0520682800:01:002:0001 площею 0, 8991 га.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Вінницької обласної прокуратури судовий збір в сумі 6 056, 00 гривень.

Судовий збір в сумі 3 028, 00 гривень залишити за Вінницькою обласною прокуратурою.

ОСОБА_1 протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (до 30.03.2026) надати суду докази щодо розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 13 квітня 2026 року о 14 год. 00 хв. в приміщенні Вінницького міського суду Вінницької області за адресою: 21050, м. Вінниця, вул. Грушевського, 17 (зал судових засідань № 17).

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку заява залишається без розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання, зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .

Вінницька міська рада: код ЄДРПОУ 25512617; місцезнаходження: м. Вінниця, вул. Соборна, буд. 59.

Вінницька районна військова адміністрація: код ЄДРПОУ 04050975; місцезнаходження: м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, буд. 17.

Вінницька обласна прокуратура: код ЄДРПОУ 02909909; місцезнаходження: м. Вінниця, вул. Монастирська, буд. 33

Рішення суду складено 23.03.2026.

Суддя