Рішення від 16 березня 2026 р. у справі №686/28552/25 — Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/28552/25

Провадження № 2/686/3329/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

заочне

17 березня 2026 року Хмельницький міськрайонний суд

Хмельницької області

в складі: головуючої судді - Козак О.В.

при секретарі – Сташевській А.О.,

за участі: позивача – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Хмельницького цивільну справу позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон України,

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон України без згоди батька. В обґрунтування позову позивач вказала, що від шлюбу з ОСОБА_2 вона має сина ОСОБА_3 , 2008 року р.н., з яким вона разом проживає в Україні за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 планує навчання в Польщі. Батько з сином не спілкується, фінансово не допомагає. Вона неодноразово телефонувала відповідачу, він не відповідав, тому звернулася до Управління поліції про розшук ОСОБА_2 , про що свідчить лист-відповідь від Головного Управління національної поліції № 61012-2024 від 18.12.24. Заборгованість по аліментам становить більше 146 тис. грн, і період більше 10 років. За несплачені аліменти вона подала заяву до ХРУП про відкриття кримінального впровадження, на що отримала лист-відповідь № 61291-2025 від 10.04.25. Вважає, що відповідач безпідставно і свідомо чинить їй перешкоди у здійсненні заходів спрямованих на розвиток і покращення здоров`я дитини, його фізичний, духовний та моральний розвиток.

З врахуванням наведеного позивач просить: надати дозвіл на виїзд за межі України ОСОБА_3 , 2008 р.н., без згоди батька - ОСОБА_2 з 01.11.2025 року; судові витрати стягнути з Відповідача на її користь.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, просила задоволити, оскільки син планує навчатись у Польщі, куди його буде супроводжувати стороння особа, тому потрібна нотаріально посвідчена згода обох батьків.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлявся у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин суд вважає за можливе справу розглядати по суті за відсутності відповідача, на підставі наявних в справі доказів з ухваленням заочного рішення.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 таОСОБА_2 мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження ерія НОМЕР_1 .

ОСОБА_2 має заборгованість по сплаті аліментів на користь ОСОБА_4 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 146171,25грн. за період з 01.12.2017р. по 01.08.2025р.

Позивач звернулася до Управління поліції про розшук ОСОБА_2 , узвязку з несплатою ним аліментів на утримання дитини.

Головне Управління Національної поліції листом № 61012-2024 від 18.12.24 повідомило ОСОБА_5 на її звернення щодо несплати аліментів колишнім чоловіком, що в даному випадку вбачаються цивільно-правові відносини, та їй було рекомендовано звернутись до суду.

Також № 61291-2025 від 10.04.25 Головне Управління Національної поліції листом повідомило ОСОБА_5 на її звернення щодо неправомірних дій відомої особи повідомило, що в даному випадку вбачаються цивільно-правові відносини, та їй було рекомендовано звернутись до суду.

Зі змісту вказаних листів також вбачається, що при проведенні перевірки за зверненнями ОСОБА_1 , при здійсненні виїзду за місцем проживання ОСОБА_2 , двері квартири ніхто не відчинив. Також здійснювались дзвінки на мобільний телефон останнього, однак слухавку мобільного телефону ніхто не піднімав.

Вказані обставини підтверджується: копією свідоцтва про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_2 ; свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_3 ; розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 09.09.2025р. виданою старшим державним виконавцем; листамиГоловного Управління Національної поліції № 61012-2024 від 18.12.24, № 61291-2025 від 10.04.25.

Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено положеннями ст.7 СК України, згідно яких жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я та безпечні умови життя дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ч.1 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Згідно ч.1 ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Статтею 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», визначено, що громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.

Порядок в`їзду до іноземної держави регулюється законодавством відповідної держави.

Громадянин України ні за яких підстав не може бути обмежений у праві на в`їзд в Україну.

Відповідно до ч.3 ст.313 ЦК України, фізична особа, яка є громадянином України, має право на безперешкодне повернення в Україну.

Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України.

Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Згідно п.2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57, перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.

Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57, врегульовано порядок виїзду з України громадян, які не досягли 16-річного віку.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.ч.1,6 ст.81 ЦК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а отже досяг 16-річного віку, та відповідно до положень ст.313 ЦК України має право на вільний самостійний виїзд за межі України.

З пояснень позивачки в судовому засіданні встановлено, що її син ОСОБА_3 має паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Зазначені обставини вказують на відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у заявлений нею спосіб щодо ухвалення судового рішення про надання дозволу на виїзд за межі України ОСОБА_3 , 2008 р.н., без згоди батька, оскільки в силу приписів ст.313 ЦК України, п.3, 4, 5 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995р. (із змінами та доповненнями), доказів щодо порушення, невизнання чи оспорювання прав та інтересів неповнолітньої дитини вона суду не надала. Інших обставин з посиланням на належні та допустимі докази для надання дозволу на виїзд дитини закордон без згоди батька на підставі рішення суду, позивачка не навела, тому суд вважає, що в позові слід відмовити.

Оскільки, в задоволенні позову суд відмовляє повністю, то у відповідності до ст.141 ЦПК України понесені позивачкою судові витрати по сплаті судового збору стягненню з відповідача не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.7, 141, 150, 153, 155, 157-161 СК України, ст.ст.15, 313 ЦК України, ст.2-4, 12, 23, 76-89, 141, 258-268, 280 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон України, відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_3 ).

Дата складання повного тексту рішення суду – 20.03.2026 року.

Суддя: