Постанова від 19 березня 2026 р. у справі №300/869/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/869/25 пров. № А/857/12624/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року, ухвалене суддею Матуляком Я.П. у м. Івано-Франківську у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 300/869/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

10 лютого 2025 року позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, у якому просила:

-визнати протиправним та скасувати рішення про проведення перерахунку розміру пенсії та переходу з пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ на пенсію за віком згідно із Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

- зобов`язати з 24.09.2024 провести перерахунок та виплату пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ із урахуванням вже отриманих виплат.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року позов задоволено.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає його незаконним та необґрунтованим, винесеним з порушенням норми матеріального права. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що з метою виконання положень Постанови №823 та за результатами перевірки прийнятих рішень за заявами про призначення пенсій на умовах Закону України «Про державну службу», що прийняті у період з 01.01.2024, на відповідність порядку обчислення заробітної плати вимогам Постанови №823, Головним управлінням 17.09.2024 направлено лист до Регіонального управління Фонду Державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях щодо витребування нових довідок про заробітну плату у відповідності з додатками 1-6 Постанови №823. Однак, Листом від 30.09.2024 №19-04-01495 Регіональне управління Фонду Державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях відмовило у наданні таких довідок з покликанням на непроведення класифікації посад державної служби. Так як нормативні зміни регулювання спірних правовідносин введені в дію, починаючи із 01.01.2024, у пенсійного органу відсутні підстави для виплати позивачу пенсії за віком на умовах Закону України «Про державну службу» з врахування довідок про складові заробітної плати, видані Регіональним управлінням Фонду Державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях 15.01.2024 №4, №5, №6, оскільки такі не відповідають Порядку №622. Позивачу виплачується пенсія за Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 03.01.2022 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За заявою з 16.01.2024 ОСОБА_1 переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу". До заяви позивачем долучено довідки від 15.01.2024 за №04, №05 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років), за №06 про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державного службовця (а.с.20-22). Розмір пенсії склав 22089,13 гривень.

На лист відповідача від 17.09.2024 про необхідність з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2024 за №823 "Про внесення змін до Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб" надання довідок про заробітну плату позивача у відповідності з додатками 1-6 Постанови №823, листом від 30.09.2024 регіональне відділення Фонду Державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях повідомило відповідача про відсутність підстав надавати такі довідки (а.с.18,19)

Водночас листом від 26.09.20224 відповідач повідомив позивача про те, що до надходження нових довідок розмір її пенсії з 01.10.2024 перераховано у розмірі, який був до призначення пенсії державного службовця (а.с.11). Зазначене підтверджується, також протоколом за пенсійною справою ОСОБА_1 , за яким згідно рішення від 24.09.2024 за №091630010165 позивача з 01.10.2024 переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (а.с.10).

На звернення ОСОБА_1 від 16.10.2024, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області листом від 11.11.2024 вказано на те, що у зв`язку з відсутністю довідок передбачених додатками 1-6 Постанови №823 розмір пенсії з 01.10.2024 перераховано в розмірі, який був до призначення пенсії державного службовця 10374,39 гривень (а.с.12-17).

Вважаючи рішення відповідача щодо переведення на пенсію за віком за загальним законом протиправним, позивач звернулася до суду за захистом свого порушеного права на належне пенсійне забезпечення.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Як передбачено ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються законодавством про пенсійне забезпечення, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, закону про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні (частина перша статті 4 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-IV)).

Відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" від 19.12.1993 №3723-VIII (далі - Закон №3723-VIII), на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

01.05.2016 набрав чинності Закон України "Про державну службу" №889-VІІІ від 10.12.2015 (далі - Закон №889-VІІІ).

Як передбачено пп.1 п.2 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VІІІ, визнано таким, що втратив чинність Закон №3723-VIII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Відповідно до пункту 10 і 12 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VІІІ, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України Про державну службу та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що за заявою позивача від 16.01.2024 її переведено на пенсію за віком згідно статті 37 Закону № 3723-ХІІ.

До заяви позивач надавала довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця. Вказані довідки для призначення пенсії державного службовця видані ГУ ПФУ у Львівській області за формами, затвердженими постановою правління Пенсійного фонду України від 17.01.2017 №1-3 (а.с. 21-23).

Рішенням ГУ ПФУ в Івано-Франківській області позивачу з 16.01.2024 призначено пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ. Розмір пенсії з надбавками становить 22089,13 грн.

Відповідачем у зв`язку з прийняттям Постанови №823 в односторонньому порядку було позивача з 01.10.2024 переведено на пенсію за Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та проведено перерахунок пенсії позивача, розмір якої склав 10374,39 грн.

Тобто відповідач здійснив перерахунок пенсії позивача з 01.10.2024, призначеної відповідно до Закону №889-VIII, з урахуванням положень Постанови №823.

З огляду на вищезазначене, ключовим правовим питанням, яке підлягає вирішенню в цій справі є правомірність застосування відповідачем положень Порядку № 622 у редакції Постанови № 823 для перерахунку пенсії позивача, призначеної 16.01.2024.

На момент виникнення спірних правовідносин, призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 3723-ХІІ визначено Порядком № 622 в редакції від 01.01.2020.

Пунктом 4 Порядку № 622 встановлено, що пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Водночас посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняною до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби); розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 1 травня 2016 року. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат на 60. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні; у разі коли в осіб, зазначених в пункті 2 цього Порядку, станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 1 травня 2016 р., середньомісячна сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 1 травня 2016 р. на кількість таких місяців. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні. При цьому для державних службовців, які звернулися за призначенням пенсії у травні 2016 р., а також для осіб, які не працювали починаючи з 1 травня 2016 р. на посадах державної служби, сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається з розрахунку таких виплат за травень 2016 р. як за повний місяць; матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.

Пунктом 5 Порядку № 622 визначено, що форма довідки про заробітну плату для призначення пенсій державним службовцям затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики.

Надані пенсійному органу довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) складені за формою затвердженою постановою правління ПФ України № 1-3 від 17.01.2017 «Про форми довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям» та містять відображення складових заробітної плати, на які нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Судом першої інстанції встановлено, що пенсія ОСОБА_1 як державному службовцю призначена у січня 2024 року, тобто до внесення змін до Порядку № 622, а тому реалізація права особи мала здійснюватися за нормами, чинними на момент вираження нею волевиявлення у формі конкретних дій (звернення до суб`єкта владних повноважень), а розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу законом.

Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

У рішенні від 26 січня 2011 року № 1-рп/2011 Конституційний суд України вказав, що, положення частини першої статті 58 Основного Закону України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип зворотної дії в часі, якщо вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини).

До того ж, Конституційний суд України у рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Також згідно рішення Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 23 квітня 2014 року у справі № 6-26цс14 та Верховним Судом у постановах від 03 травня 2018 року у справі № 904/7981/17, від 19 червня 2018 року у справі № 826/12868/17, від 11 липня 2019 року у справі № 320/1175/17-а, від 14 листопада 2019 року у справі № 826/2966/16, від 03 вересня 2020 року у справі № 826/11304/16 та від 27 вересня 2022 року у справі № 320/1510/20.

Разом з цим, у рішенні від 12 лютого 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України підтримав раніше сформовану ним юридичну позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Окрім того, Конституційний суд України в рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Тож, щодо осіб, яким на час призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, пунктів 10, 12 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII діяла норма пункту 4 Порядку № 622 у редакції від 01.01.2020, вказана норма зберігає юридичну силу як для пенсіонера так і для органу, який призначає пенсію і повинна застосуватися у тій редакції, яка діяла на час призначення пенсії (окрім випадку покращення становища особи).

Поширення на таких осіб нових правил розрахунку суму пенсії, запроваджених у зв`язку із внесенням до цієї норми змін Постановою № 823, свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав таких осіб, що в силу статті 22 Конституції України, є неприпустимим.

Ба більше, відповідно до пункту 5 Порядку № 622 в редакції Постанови № 823, довідки про заробітну плату державних службовців, визначені за формами згідно з додатками 1-6, видаються виключно для призначення згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII та не є підставою для перегляду раніше призначеної пенсії державного службовця.

Відтак, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 року № 622 в редакції від 20 липня 2024 року із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2024 року № 823 є протиправними.

Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що належним способом відновлення права позивача є визначення пенсійному органу здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за віком відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ, п.п.10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII з урахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях від 15.01.2024 за №04, №05, №06, починаючи з 01.10.2024, враховуючи фактично виплачені суми.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалюючи постанову у даній справі за наслідком апеляційного перегляду рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року, суд апеляційної інстанції керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України" (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом першої інстанції були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Таким чином, доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та є довільним тлумаченням норм закону.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315,316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 300/869/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко

судді В. С. Затолочний

Н. М. Судова-Хомюк