Рішення від 19 березня 2026 р. у справі №160/30192/24 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2026 рокуСправа №160/30192/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач -2), в якій позивач просить:

- визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (ЄДРПОУ: 21318350) від 16.10.2024 року №047250023214 щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ:21910427) призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за віком, зарахувавши при цьому періоди роботи: з 12.11.1983 року по 13.11.1985 року до загального трудового стажу; з 22.05.1987 року по 02.01.1995 року до пільгового стажу за Списком №2; з 01.07.2024 року по 30.09.2024 року до загального трудового стажу.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що позивач 09.10.2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), проте, оскаржуваним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 16.10.2024 року №047250023214 позивачеві протиправно відмовлено у призначенні такої пенсії, з посиланням на відсутність у нього необхідного пільгового стажу, при цьому при прийнятті спірного рішення відповідачем-1 безпідставно не зараховано до пільгового стажу позивача за Списком №2 період роботи з 22.05.1987 року по 02.01.1995 року (понад 7 років 7 місяців), а також протиправно не зараховано до загального трудового стажу позивача період його роботи з 01.07.2024 року по 30.09.2024 року. Позивач не погоджується з оскаржуваним рішенням та зазначає, що всі вищевказані спірні періоди роботи підтверджені відповідними записами трудової книжки позивача, що є основним документом, який підтверджує трудовий стаж працівника, при цьому формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Крім того, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача період проходження ним військової служби з 12.11.1983 року по 13.11.1985 року, хоча у військовому квитку наявні всі необхідні записи. Також позивач посилався на те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області взагалі не було прийнято жодного рішення за наслідками розгляду заяви позивача про призначення пенсії, хоча звернення з документами про призначення пенсії відбулося саме до цього органу. Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області позивач вважає необґрунтованим, винесеним з порушенням норм чинного законодавства. За наведених обставин, вважає, що заявлені позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 року вказана позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/30192/24 за цією позовною заявою, а також призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

18.12.2024 року до суду надійшов клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке за своїм змістом фактично є відзивом на позовну заяву, та в якому відповідач-2 зазначав, що не погоджується з пред`явленими позовними вимогами та вважає, що не є належним відповідачем у цій справі, оскільки за принципом екстериторіальності заява ОСОБА_1 розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області, яке рішенням від 16.10.2024 року №047250023214 відмовило позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 через відсутність у позивача необхідного пільгового стажу. Оскільки Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішення про відмову в призначенні пенсії не приймалося, відтак за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення відповідальним є Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області і саме цей орган має вчиняти дії щодо зарахування спірних періодів роботи позивача. Також представник відповідача-2 посилався на те, що позивач на момент звернення з заявою про призначення пенсії досяг 58 років 10 місяців 27 днів, його страховий стаж, обрахований Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області, складає 33 роки 07 місяців 28 днів, водночас, пільговий стаж у позивача відсутній. При цьому, оскільки трудова книжка позивача не містить записів щодо характеру виконуваної роботи, розділу, підрозділу, пункту найменування Списків або їх номерів, і первинні документи за час виконання роботи відсутні, підстави для зарахування позивачеві до пільгового стажу за Списком №2 спірного періоду роботи відсутні. Також позивачеві обґрунтовано відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду проходження ним військової служби відповідно до військового квитка НОМЕР_2 , так як неможливо визначити (чітко/однозначно ідентифікувати) дату призову, а інші документи (відповідно до пункту 6 Порядку №637) не надані.

19.12.2024 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду в Житомирській області на позовну заяву, в якому відповідач-1 пред`явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що 09.10.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно зі ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка опрацьовувалась за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів і за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області. За результатами розгляду цієї заяви позивача відповідачем-1 прийнято рішення від 16.10.2024 №047250023214, яким позивачеві обґрунтовано та на законних підставах відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно з п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-ІV через відсутність у позивача необхідного пільгового стажу, передбаченого цією нормою Закону №1058-IV, оскільки згідно з наданими до заяви про призначення пенсії документами про стаж загальний страховий стаж позивача складає – 33 роки 07 місяців 28 днів, а пільговий стаж особи не підтверджено. При цьому за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано період проходження військової служби відповідно до військового квитка НОМЕР_2 , оскільки не можливо визначити дату призову. Документи, передбачені пунктом 3, пунктом 20 та пунктом 6 Порядку №637, не надані. Згідно відомостей реєстру застрахованих осіб зараховано всі періоди трудової діяльності. Також до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 01.07.2024 року по 30.09.2024 року, оскільки відомості про сплату страхових внесків у реєстрі застрахованих осіб відсутні. Таким чином, підтверджений належними документами страховий стаж позивача становить 33 роки 07 місяців 28 днів, а пільговий стаж за Списком №2 відсутній, оскільки не підтверджений в порядку визначеному законодавством, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Також відповідач-1 зазначив, що позивач матиме право на пенсійну виплату з 12.11.2028 року.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 09.10.2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку згідно з п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-ІV.

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області визначено органом, уповноваженим розглянути вищевказану заяву позивача.

За результатами розгляду вищевказаної заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії від 09.10.2024р. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області прийнято рішення від 16.10.2024 року №047250023214, яким позивачеві відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку згідно з п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-ІV, з посиланням на відсутність у позивача необхідного пільгового стажу, передбаченого п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV (12 років 6 місяців), в той час, як страховий стаж позивача складає – 33 роки 07 місяців 28 днів, а пільговий стаж відсутній. Згідно з записами трудової книжки відсутні записи щодо характеру виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування, списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання робот. Документального підтвердження повної зайнятості (роботи на умовах повного робочого дня) за відповідними професіями заявником не надано, відсутня уточнююча довідка з підприємства про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній відповідно до Порядку №637. Крім того, цим рішенням також відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду проходження ним військової служби відповідно до військового квитка НОМЕР_2 , так як неможливо визначити (чітко/однозначно ідентифікувати) дату призову, а інші документи (відповідно до пункту 6 Порядку № 637) не надані.

При цьому, як слідує з розрахунку страхового стажу позивача (форма РС-право), в тому числі пільгового, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області при прийнятті оскаржуваного рішення також не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи з 01.07.2024 року по 30.09.2024 року. З поданого відповідачем-1 відзиву встановлено, що підставою для не зарахування цього періоду роботи до загального страхового стажу позивача стала відсутність відомостей про сплату страхових внесків у реєстрі застрахованих осіб.

Незгода позивача з вищевказаним рішенням відповідача-1 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку згідно з п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-ІV та у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового та пільгового стажу позивача, зумовила звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України встановлено, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII«Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон№1788) та від 09.07.2003 року №1058-IV«Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).

Закон України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За змістом приписів абзацу першого частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Як передбачено частиною другою статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Абзацом 10 частини 3 статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що за кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

Відповідно до ч.4 ст.24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з ч.1 ст.26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено порядок на умови призначення пенсій за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку.

Частиною 1 статті 114 Закону №1058-IV встановлено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Згідно з абз.1 п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.

Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України за № 383 від 18.11.2005 року (далі – Порядок № 383), передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року.

Відповідно до п. 2 Порядку № 383 під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов`язаних з виконанням своїх трудових обов`язків.

Тобто, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є належність його професії, посади до пільгової, тобто до Списку №2 в даному випадку, та підтвердження шкідливих умов праці за результатами проведеної атестації робочого місця, а також наявність достатньої кількості пільгового стажу на таких роботах та досягнення відповідного віку, встановленого законом.

Відповідно до ст.62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 48 Кодексу законів про працю України також встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до п.10 Порядку №383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93р. №637.

Пунктами 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі – Порядок №637), встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п.20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17, від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 та від 22 травня 2018 року у справі №439/1148/17.

З трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 встановлено наявність наступних записів щодо спірних періодів роботи позивача:

Марганецьке електроремонтне підприємство, цех №2:

- 22.05.1987 року прийнятий електрослюсарем другого розряду, зайнятий безпосередньо і постійно по ремонту електрообладнання в кар`єрах по видобутку марганцевих руд (наказ №9 від 22.05.1987) (запис № 8);

- 01.12.1987 року у зв`язку із введенням нових тарифних умов оплати праці підтверджений другий розряд електрослюсаря, зайнятого безпосередньо і постійно по ремонту електробладнання в кар`єрах по видобутку марганцевих руд (наказ №203-к від 30.11.1987) (запис № 9);

- 01.04.1988 року у зв`язку з ліквідацією Марганецького електроремонтного підприємства цех №2 МнЕП перейменований у цех №2 Дніпропетровського електроремонтного підприємства виробничого об`єднання «Укрелектрочормет» (наказ №21 від 29.01.1988) (запис № 10);

- 01.08.1990 року переведений електрослюсарем третього розряду, зайнятий безпосередньо і постійно ремонтом електрообладнання в кар`єрах по видобутку марганцевих руд (наказ №16 від 01.08.1990) (запис № 11);

- 06.05.1994 року у зв`язку з реорганізацією переведений в ЗАТ «Укрелектрочормет», цех № 2, електрослюсарем третього розряду, зайнятий безпосередньо і постійно ремонтом електрообладнання в кар`єрах по видобутку марганцевих руд (наказ №16 від 16.05.1994) (запис № 12);

- 21.07.1994 року у зв`язку з реорганізацією переведений електрослюсарем третього розряду, зайнятий безпосередньо та постійно ремонтом електрообладнання в кар`єрах по видобутку марганцевих руд, в самостійне госпрозрахункове підприємство «Електроремонт» Орджонікідзевського відділення ЗАТ «Укрелектрочормет» (наказ №9 від 21.07.1994) (запис № 13);

- 03.01.1995 року переведений обмотником елементів електричних машин четвертого розряду СГП «Електроремонт» Орджонікідзевського відділення ЗАТ «Укрелектрочормет» (наказ №2 від 03.01.1995) (запис № 14);

- 30.05.1996 року звільнений за ст.38 КЗпП України за власним бажанням (наказ №2 від 30.05.1996) (запис №15);

ВАТ (ПАТ) «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат» (з 30.06.2017 року перейменоване у ПАТ (АТ) «Покровський гірничо-збагачувальний комбінат»):

з 10.10.2005 року і по теперішній час позивач працює єгерем заказника «Богданівський» ВАТ «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат» (записи №№ 24-29).

Вказані записи трудової книжки позивача виконано розбірливо, вони є чіткими і не місять виправлень, а також завірені відбитками печаток відповідних роботодавців та підписами їх уповноважених осіб, що відповідачами не заперечується.

Щодо зарахування до пільгового стажу за Списком № 2 періоду роботи з 22.05.1987 року по 02.01.1995 року слід зазначити наступне.

Судом встановлено, що трудова книжка позивача містить записи №№8-14 про те, що позивач у вищевказані періоди працював на посадах електрослюсаря другого та третього розрядів, зайнятого безпосередньо і постійно по ремонту електрообладнання в кар`єрах по видобутку марганцевих руд, про що безпосередньо вказано у трудовій книжці.

При цьому вказана посада (професія), за якою працював позивач у період з 22.05.1987 року по 02.01.1995 року, передбачена Списком №2, розділ І, підрозділ 1, пункт «а», затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР №1173 від 22.08.1956р; Списком №2, розділ І, підрозділ 1, пункт «а» 2010100а-19931, затвердженим Постановою КМ СРСР №10 від 26.01.1991 року, та Списком №2, розділ І, підрозділ 1, пункт «а» 2010100а-19931, затвердженим Постановою КМУ №162 від 11.03.1994 року, що діяли на момент роботи позивача у відповідні спірні періоди.

Щодо необхідності підтвердження проведення атестації робочих місць за умовами праці за вищевказаний спірний період суд зазначає таке.

Як вказано вище, п.3 Порядку № 383 передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року.

За приписами пунктів 4 та 4.1 Порядку №383 згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 N442 (442-92-п) (далі - Порядок проведення атестації робочих місць), атестація робочих місць за умовами праці (далі - атестація) проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років. Зазначена постанова (442-92-п) набула чинності з 21.08.92. Це означає, що при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, певного 5-річного періоду роботи зі шкідливими і важкими умовами праці після 21.08.92, відповідне право впродовж цього періоду повинне бути підтверджене за результатами атестації.

Згідно з п.4.2 Порядку №383 результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умов і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація. Такий же порядок застосовується у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації із визначенням правонаступника.

Відповідно до п.4.3 Порядку №383 у разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.97 (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць (442-92-п), до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками (36-2003-п), тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Пунктом 4.4 Порядку №383 встановлено, що у разі якщо атестація була вперше проведена після 21.08.97, у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах, до пільгового стажу зараховується весь період роботи до 21.08.92, 5-річний період роботи на даному підприємстві, що передує даті видання наказу про її результати, та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку (442-92-п).

Згідно з п.4.5 Порядку №383 якщо ж атестація з 21.08.92 не проводилася чи за результатами атестації, вперше проведеної після 21.08.97, право не підтвердилось, до пільгового стажу зараховується лише період роботи із шкідливими умовами праці на даному підприємстві, в установі чи організації до 21.08.92 включно, тобто до набуття чинності Порядком проведення атестації робочих місць (442-92-п). У такому ж порядку зараховується пільговий стаж, якщо за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.97, право на пільгове пенсійне забезпечення не підтвердилось.

Таким чином, до 21.08.92 включно, тобто до набуття чинності Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України 01 серпня 1992 року №422 (далі - Порядок №442), для зарахування періодів роботи із шкідливими умовами праці на підприємстві, в установі чи організації до стажу особи, що надає право на пільгове пенсійне забезпечення за Списками №№1, 2, проведення атестації робочих місць за умовами праці не вимагалося.

Зважаючи на те, що позивачем ані до заяви про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, ані до позовної заяви не надано доказів проведення атестації його робочих місць на посадах (за професіями) електрослюсаря другого та третього розрядів, зайнятого безпосередньо і постійно по ремонту електрообладнання в кар`єрах по видобутку марганцевих руд, з 21.08.1992 і в подальшому (або до 21.08.1997, або після 21.08.1997), то, з урахуванням вищенаведених приписів п.4.5 Порядку №383, зарахуванню до пільгового стажу позивача, що надає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, підлягає лише період роботи з 22.05.1987 року по 21.08.1992 року включно. Натомість, підстави для зарахування позивачеві до пільгового стажу за Списком №2 періоду роботи з 22.08.1992 року по 02.01.1995 року – відсутні, позаяк позивачем не надано жодних доказів проведення атестації робочого місця за умовами праці, як то передбачено п.п.3, 4, 4.1-4.5 Порядку №383.

Щодо не зарахування відповідачем-1 до страхового стажу позивача періоду його роботи з 01.07.2024 року по 30.09.2024 року, суд зазначає про таке.

Як вказано вище, з розрахунку страхового стажу позивача (форма РС-право), в тому числі пільгового, встановлено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області при прийнятті оскаржуваного рішення не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи з 01.07.2024 року по 30.09.2024 року.

При цьому з поданого відповідачем-1 відзиву слідує, що підставою для не зарахування цього періоду роботи до загального страхового стажу позивача стала відсутність відомостей про сплату страхових внесків у реєстрі застрахованих осіб.

Разом з цим, з трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 встановлено, що відповідно до зроблених в ній записів №№24-29 з 10.10.2005 року і по теперішній час позивач працює єгерем заказника «Богданівський» ВАТ (ПАТ) «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат» (з 30.06.2017 року перейменоване у ПАТ (АТ) «Покровський гірничо-збагачувальний комбінат»).

Вказане, також не заперечується пенсійним органом.

Суд вказує, що в розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 423/3544/16-а та від 11 липня 2019 року у справі № 242/1484/17.

Крім того, суд вказує, що порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у частині 1, 3, 6, 10 статті 20 Закону №1058-IV, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до частини 12 статті 20 Закону №1058-IV страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Зокрема, згідно з п.2 ч.1 статті 16 Закону №1058-IV застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.

Відповідно до положень ст.106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Таким чином, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року №909-VIII, який набрав чинності з 01.01.2016, внесено зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI та виключено положення п.2 ч.1 ст.4 зазначеного закону, яка передбачала, що до платників єдиного внеску віднесено працівників - громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють.

Тобто, зі змісту вищезазначених норм слідує, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

На підставі викладеного, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періодів його роботи.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у постановах від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 242/4793/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №242/1484/17, від 04 червня 2019 року у справі №235/900/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 242/1871/17 та № 423/3544/16-а, від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16).

З наведеного слідує, що у відповідача-1 були відсутні підстави для відмови у зарахуванні спірних періодів роботи позивача з 01.07.2024 року по 30.09.2024 року до його страхового стажу через відсутність відомостей про сплату страхувальником страхових внесків за ці періоди.

За таких обставин, відповідачем-1 безпідставно не враховано записи у трудовій книжці позивача щодо спірних періодів трудової діяльності позивача при зверненні з заявою про призначення пенсії на підтвердження наявності страхового стажу за спірні період роботи.

Щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду проходження ним військової служби з 12.11.1983 року по 13.11.1985 року відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 , з посиланням на неможливість визначити (чітко/однозначно ідентифікувати) дату призову, суд зазначає таке.

Так, ч.1 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі – Закон №1788-XII) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Крім цього, п. «в» ч.3 ст.56 Закону №1788-ХІІ встановлено, що до стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.

Відповідно до абзацу першого ч. 1 ст.8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з військовим квитком серії НОМЕР_2 позивач з 12.11.1983 року був призваний на дійсну військову службу до лав Радянської Армії та 13.11.1985 року демобілізований в запас з направленням до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На період проходження позивачем військової служби діяло «Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій», затверджене Постановою Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 року № 590.

Підпунктом «к» ч.1 п. 109 вказаного Положення передбачено, що крім роботи в якості робочого або службовця в загальний стаж роботи зараховується також служба в складі Збройних сил СРСР.

Отже, період проходження позивачем військової служби у лавах Радянської Армії в період з 12.11.1983 року по 13.11.1985 року має бути зарахований позивачу до загального страхового стажу.

Зважаючи на те, що при прийнятті відповідачем-1 спірного рішення про відмову у призначенні позивачеві пенсії від 16.10.2024 року №047250023214 пенсійним органом було протиправно відмовлено у зарахуванні до пільгового стажу позивача, що надає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, періоду його роботи з 22.05.1987 року по 21.08.1992 року включно, а також у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду проходження ним військової служби з 12.11.1983 року по 13.11.1985 року та періоду роботи з 01.07.2024 року по 30.09.2024 року, у зв`язку із чим, відповідно, помилково розраховано наявний страховий та пільговий стаж позивача, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 16.10.2024 року №047250023214 про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку та про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до пільгового стажу позивача, що надає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, період його роботи з 22.05.1987 року по 21.08.1992 року включно, а також зарахувати до страхового стажу позивача період проходження ним військової служби з 12.11.1983 року по 13.11.1985 року та період роботи з 01.07.2024 року по 30.09.2024 року, та, відповідно про задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо підстав зобов`язання саме Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити зарахування до пільгового та страхового стажу позивача вищевказаних спірних періодів роботи та військової служби, суд зазначає таке.

Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі Порядок №22-1).

Відповідно до абз.13 п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Згідно з абз.1-3 п.4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Відповідно до абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Зважаючи на те, що у даному випадку органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності за заявою позивача було саме Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, яке, відповідно, при розгляді документів позивача здійснювало розрахунок його стажу, в тому числі і пільгового, а також приймало спірне рішення про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку через недостатність пільгового стажу, то саме на нього, як на належного відповідача, і слід покласти обов`язок щодо зарахування до пільгового та страхового стажу позивача вищевказаних спірних періодів роботи та військової служби, відповідно.

Водночас, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, за наведених обставин, не є належним відповідачем у цій справі, тому у задоволенні позовних вимог до нього слід відмовити повністю, бо останній фактично заяву позивача про призначення пенсії за віком не розглядав та будь-яке рішення за цією заявою, в тому числі, і оскаржуване, не приймав.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання пенсійного органу призначити позивачеві пенсію, суд зазначає таке.

Як слідує з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Так, призначення та обрахунок пенсії, а також обрахунок стажу є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Нормами частини другої статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

Як слідує з матеріалів справи, спір стосується наслідків розгляду відповідачем-1 заяви позивача від 09.10.2024р. про призначення пенсії за віком на пільгових умовах у вигляді рішення ГУ ПФУ в Житомирській області від 16.10.2024 року №047250023214, яке скасовано судом як протиправне.

При цьому судом зобов`язано відповідача-1 зарахувати позивачеві до пільгового та страхового стажу вищевказані спірні періоди роботи та військової служби.

Оскільки станом на час судового розгляду справи остаточного обрахунку пільгового та страхового стажу позивача, з урахуванням зобов`язальної частини цього рішення суду, ще не здійснено, а також зважаючи на дискрецію пенсійного органу в питаннях обрахунку стажу, необхідного для призначення пенсії, суд з метою належного та ефективного захисту прав позивача, керуючись ч.2 ст.9 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог і вважає за необхідне зобов`язати відповідача-1 повторно розглянути заяву позивача від 09.10.2024р. про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 зі зменшенням пенсійного віку відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV і прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, згідно з вимогами чинного законодавства.

Разом з цим, позовні вимоги в частині зобов`язання пенсійного органу призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах задоволенню не підлягають, оскільки є такими, що заявлені на майбутнє, позаяк, станом на час розгляду справи остаточний обрахунок страхового стажу позивача та повторний розгляд заяви про призначення пенсії ще не здійснено.

Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного, зважаючи на підтвердження обґрунтованості позовних вимог саме до відповідача-1 відповідними доказами та встановлені судом обставини справи, суд вважає, що позов належить задовольнити частково.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн, тому, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, стягненню на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області за рахунок його бюджетних асигнувань підлягають судові витрати зі сплати судового збору пропорційно частині задоволених позовних вимог у розмірі 605,60грн.

Керуючись ст.ст.241-246, 257-262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 21318350, місцезнаходження: вул. Олега Ольжича, буд.7, м. Житомир, 10003), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 16.10.2024 року №047250023214 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 із зменшенням пенсійного віку відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 21318350, місцезнаходження: вул. Олега Ольжича, буд.7, м. Житомир, 10003) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до пільгового стажу, що надає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, період його роботи з 22.05.1987 року по 21.08.1992 року включно, а також зарахувати до його страхового стажу період проходження ним військової служби з 12.11.1983 року по 13.11.1985 року та період роботи з 01.07.2024 року по 30.09.2024 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 21318350, місцезнаходження: вул. Олега Ольжича, буд.7, м. Житомир, 10003) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) від 09.10.2024р. про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 зі зменшенням пенсійного віку відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003р. і прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, згідно з вимогами чинного законодавства.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 21318350, місцезнаходження: вул. Олега Ольжича, буд.7, м. Житомир, 10003) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до частини задоволених позовних вимог у розмірі 605,60грн. (шістсот п`ять гривень 60 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.М. Турова