Постанова від 18 березня 2026 р. у справі №567/1384/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2026 року

м. Рівне

Справа № 567/1384/25

Провадження № 22-ц/4815/589/26

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Боймиструка С.В., суддів: Гордійчук С.О., Шимків С.С.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників апеляційну скаргу представника відповідача АТ "Українська залізниця" - адвоката Сімчука Ігоря Анатолійовича на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 04 грудня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ "Українська залізниця" про стягнення невиплаченої одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення,

в с т а н о в и в :

В серпні 2025 року в Острозький районний суд з позовною заявою про стягнення невиплаченої одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення звернувся ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову зазначає, що з вересня 1999 року по 01.09.2025 він працював у Регіональній Філії "Південно-Західна Залізниця" Акціонерного Товариства "Українська Залізниця" виробничого підрозділу Шепетівська дистанція колії. Колективним договором виробничого підрозділу укладеного між адміністрацією та профспілковою організацією на 2001-2005 рік, продовженого на 2006-2022 роки, передбачено, що працівникам філії, які безперервно пропрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше 6 місяців та подали заяву, надавати один раз у календарному році матеріальну допомогу на оздоровлення, як правило разом із наданням щорічної відпустки в розмірі 6-ти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на перше січня звітного року». Позивач подавав заяви про виплату зазначеної допомоги на оздоровлення. Проте, роботодавець безпідставно не виплатив кошти у вигляді матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 16104 грн. та за 2024 рік в розмірі 18168 грн., тому просить стягнути вказані кошти із відповідача.

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 04 грудня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 16104 грн. 00 коп., за 2024 рік в розмірі 18168 грн. 00 коп., в загальному розмірі 34272 грн. 00 коп., з подальшим відрахуванням встановлених законодавством податків та інших обов`язкових платежів при виконанні рішення суду.

Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь держави судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.

Суд виходив з того, що матеріальна допомога є обов`язковою трудовою виплатою, передбаченою колективним договором, яка підлягає виплаті при звільненні; її одностороннє “призупинення” роботодавцем є незаконним, а тому невиплата при звільненні утворює заборгованість, що підлягає стягненню.

Не погоджуючись із рішенням суду АТ "Українська залізниця" оскаржило його в апеляційному порядку.

У поданій апеляційній скарзі зазначає, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, оскільки не врахував положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які є спеціальними та підлягають пріоритетному застосуванню у спірних правовідносинах. На думку апелянта, відповідно до статті 11 вказаного Закону роботодавець має право зупиняти дію окремих положень колективного договору, у зв`язку з чим призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення було правомірним.

Апелянт вказує, що виплата матеріальної допомоги була призупинена на підставі рішень правління товариства, прийнятих у зв`язку з введенням воєнного стану, та має тимчасовий характер. При цьому зазначає, що таке призупинення не скасовує права працівників на відповідні виплати, а лише відтерміновує їх здійснення з урахуванням фінансового стану підприємства, яке зазнало значних збитків унаслідок збройної агресії.

Крім того, апелянт наголошує, що суд першої інстанції не врахував обставин воєнного стану, зокрема стратегічного значення товариства, необхідності забезпечення безперебійної діяльності, обмеженості фінансових ресурсів та допустимості тимчасового обмеження трудових прав працівників у цей період.

Також у скарзі зазначено, що суд безпідставно дійшов висновку про незаконність рішень правління товариства, не врахувавши інші рішення, якими регулювалися відповідні виплати, а також неправильно оцінив правові наслідки судового рішення у справі № 211/7338/23.

Апелянт вважає помилковим висновок суду про те, що матеріальна допомога на оздоровлення є обов`язковою виплатою, яка підлягає виплаті при звільненні, оскільки така допомога не є заробітною платою, не входить до структури обов`язкових виплат та має соціальний характер.

Окрім цього, апелянт посилається на порушення судом норм процесуального права, зазначаючи, що суд не застосував наслідки пропуску позивачем строку звернення до суду, хоча відповідне клопотання заявлялося. На думку апелянта, позивач дізнався про порушення свого права у день звільнення, а тому пропустив тримісячний строк звернення до суду без поважних причин.

Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції не дослідив належним чином усі докази у справі та не надав оцінки всім доводам сторони відповідача, у зв`язку з чим дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи.

Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що згідно витягу із протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, згідно з пп.1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

Рішенням засідання правління АТ «Українська залізниця» № Ц-82/39 Ком.т від 27 червня 2024 року «Про деякі питання впорядкування виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в період дії правового режиму воєнного стану» встановлено: - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, уведеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, починаючи з 01.07.2024 зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення (підпункт 1.1); підпункт 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т) в частині призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення втрачає чинність з 01.07.2024 (пункт 9).

Наказом № 44/ос від 27.03.2025 «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 з 01.04.2025 було звільнено за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Крім того, вказаним наказом постановлено виплатити йому матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 6-ти прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2023-2025 роки, що передбачено колективним договором на 2003 - 2005 роки, пролонгованого на 2025, виплату здійснити після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».

Станом на день звільнення позивача ОСОБА_1 , відповідач не провів виплату позивачеві всіх належних сум, а саме не виплатив недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 -2024 роки у розмірі 6-ти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на перше січня звітного року.

Розмір невиплаченої ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік становить 16104 грн. (6 х 2684 = 16104 грн), а за 2024 рік відповідно 18168 грн (6 х 3028 = 18168 грн). Всього загальний розмір невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення становить 34272 грн (16104 грн + 18168 грн = 34272 грн).

Статтею 43 Конституції України установлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами (стаття 97 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг (частина друга статті 13 КЗпП України).

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Право на отримання позивачем спірних матеріальних допомог, їх розмір відповідач не оспорює. Проте роботодавець вважає, що мав право прийняти рішення про відтермінування їх виплати, що є тимчасовим заходом, викликаним збройною агресією, для забезпечення сталої роботи товариства.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, яка діяла на час спірних, було передбачено, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Відповідач посилався на те, що виплата спірних матеріальних допомог, передбачених колективним договором була призупинена на підставі підпункту 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця».

Водночас Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX набрав чинності 24 березня 2022 року, а тому відповідно до вимог статті 58 Конституції України його положення не могли застосовуватись відповідачем під час прийняття рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця» в частині призупинення здійснення матеріальних допомог, визначених Галузевими угодами та колективними договорами.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР).

Постановою Верховного Суду від 05.02.2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

За змістом відомостей ЄДРСР у справі № 211/7338/23 Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом. Крім того, товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.

Зважаючи на викладене, підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця», який скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили, не є підставою для відтермінування виплати позивачу спірних матеріальних допомог.

Заявник апеляційної скарги також посилався на те, що помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що призупинення виплати матеріальних допомог при виході на пенсію та на оздоровлення відбулось виключно на підставі рішення правління від 14.03.2022, але відповідач в суді першої інстанції посилався і на інші рішення, яким місцевий суд за твердженням апелянта не надав правової оцінки.

Відповідач до суду першої інстанції, крім копії протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31, надав копію протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» № Ц-82/39 Ком.т від 27 червня 2024 року «Про деякі питання впорядкування виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в період дії правового режиму воєнного стану».

Дослідивши вказане рішення, колегія суддів дійшла висновку, що його положення не регулюють порядок проведення остаточного розрахунку з працівником при звільненні у розумінні статті 116 КЗпП України, а стосуються організації поточних виплат у період дії трудових відносин.

Відтак, зазначене рішення не може бути підставою для невиплати працівникові всіх належних йому сум у день звільнення.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що при прийнятті вказаного рішення відповідач ініціював внесення змін чи доповнень до діючих колективних договорів у частині призупинення або зміни строків виплати матеріальної допомоги на оздоровлення.

Відповідно до вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» такі зміни можуть вноситися виключно за взаємною згодою сторін колективного договору, а не в односторонньому порядку роботодавцем (див. постанову ВС у справі № 211/7338/23).

Отже, посилання апелянта на положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» як на підставу для правомірності призупинення виплат є безпідставними, оскільки надане роботодавцю право зупиняти дію окремих положень колективного договору не звільняє його від обов`язку дотримуватися встановленої законом процедури внесення змін до такого договору та не може тлумачитися як право на односторонню відмову від виконання вже набутих працівником прав.

Як установлено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом, зміни до колективного договору у встановленому порядку, зокрема за погодженням із профспілковою стороною, внесені не були, що виключає можливість правомірного призупинення відповідних виплат.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що «виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».

Викладене дає підстави для висновку про те, що стаття 116 Кодексу законів про працю України зобов`язує роботодавця виплатити працівнику у день його звільнення усі види належних йому від роботодавця виплат, право на які передбачено як законодавством, так і колективним договором, іншими локальними актами. Жодних застережень з приводу того, що належні до виплати звільненому суми мають належати до фонду оплати праці указана норма не містить.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, у тому числі відповідно до умов колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.

Викладений висновок апеляційного суду відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 759/10613/20.

З викладених підстав апеляційний суд відхиляє відповідні доводи апеляційної скарги про те, що матеріальна допомога на оздоровлення не належить до обов`язкових виплат працівнику у день звільнення. Належність таких виплат до фонду заробітної плати правового значення не має. Визначальним є те чи має працівник станом на дату звільнення на отримання від роботодавця відповідних виплат.

Приписами частини другої статті 233 КЗпП України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Справа, яка переглядається, належить до трудового спору про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України.

Отже, тримісячний строк для звернення до суду з вимогами на підставі статті 116 КЗпП України відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України пов`язується не з моментом, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а з моментом одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Водночас матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач виконав обов`язок, передбачений статтею 116 КЗпП України, а саме письмово повідомив позивача про нараховані та виплачені йому суми при звільненні.

Сам по собі факт видання наказу про звільнення чи проведення окремих нарахувань не свідчить про належне виконання роботодавцем обов`язку щодо письмового повідомлення працівника у розумінні вимог статті 116 КЗпП України.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що перебіг строку звернення до суду розпочався, а відтак і висновок про його пропуск є безпідставним.

Крім того, колегія суддів враховує, що зміст протокольного рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 № Ц-54/31 Ком.т. не містив чіткого та однозначного врегулювання питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, а передбачав надання додаткових роз`яснень щодо порядку її нарахування та виплати.

За таких обставин у працівника були об`єктивні підстави очікувати відповідних роз`яснень та фактичного здійснення виплат, а його звернення до роботодавця з цього приводу свідчать про вжиття заходів для реалізації свого права, а не про бездіяльність.

Невизначеність правового регулювання та відсутність належного інформування працівника з боку роботодавця виключають можливість покладення на позивача негативних наслідків у вигляді пропуску строку звернення до суду.

Ураховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1.ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 13, 18, 47, 116, 117 КЗпП України, ст. ст. 367, 375, 381-384, 389 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.

Рішення Острозького районного суду Рівненської області від 04 грудня 2025 року залишити без зміни.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді: Боймиструк С.В.

Гордійчук С.О.

Шимків С.С.