Постанова від 18 березня 2026 р. у справі №564/3338/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2026 року

м. Рівне

Справа № 564/3338/25

Провадження № 22-ц/4815/496/26

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Шимківа С.С.,

суддів: Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю "Українські фінансові операції",

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські фінансові операції" на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 04 листопада 2025 року (ухвалене у складі судді Снітчук Р.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські фінансові операції" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

У серпні 2025 року ТзОВ "Українські фінансові операції" звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 19 квітня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи укладено кредитний договір №4572117 про надання споживчого кредиту.

За умовами цього договору ТОВ «Лінеура Україна» надало позичальнику кредит у розмірі 6000 грн., шляхом перерахування кредитних коштів на зазначений позичальником картковий рахунок, строком на 360 днів, з датою остаточного повернення кредиту – 14.04.2025 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування.

Вказує, що ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало ОСОБА_1 кредит в зазначеній сумі, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача.

25.11.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» було укладено договір факторингу № 25/11/2024, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за вищевказаним кредитним договором.

Відповідач ОСОБА_1 своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором належним чином не виконав, кредитні кошти у визначений договором строк не повернув, проценти за користування кредитом не сплатив.

Станом на дату звернення до суду прострочена заборгованість за кредитом становить 60000 грн., з яких: 6000 грн. 00 коп. – заборгованість по тілу кредиту, 33150 грн. 00 коп. - заборгованість за процентами, нарахованими первісним кредитором, 20850 грн. 00 коп. - заборгованість за процентами, нарахованими після укладення договору факторингу.

Просило стягнути з відповідача заборгованість за вказаним кредитним договором у сумі 60000,00 грн., витрати зі сплати судового збору в сумі 2422 грн. 40 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 грн.

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 04 листопада 2025 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські фінансові операції" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські фінансові операції" заборгованість за кредитним договором №4572117 від 19.04.2024 в розмірі 6000 (шість тисяч) грн. 00 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські фінансові операції" понесені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 242 (двісті сорок дві) грн. 24 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські фінансові операції" витрати на правничу допомогу у сумі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.

Рішення суду обґрунтовано тим, що з відповідача, як з військовослужбовця, який бере участь під час дії особливого періоду у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, підлягає до стягнення лише заборгованість за тілом кредиту за вказаним кредитним договором, що становить 6000 грн.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України.

Не погоджуючись із рішенням суду ТзОВ "Українські фінансові операції" оскаржило його в апеляційному порядку.

У поданій апеляційній скарзі зазначає, що матеріали даної цивільної справи не містять доказів того, що на момент укладення договору № 4572117 від 19.04.2024 року про надання споживчого кредиту, позичальник мав статус військовослужбовця.

Судом не враховано, що Закон України "Про соціальний і правоий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не має зворотної дії у часі.

Первісний кредитор та клієнт погодилися із умовами договору.

Позичальник не скористався правом, передбаченим п. 5.3.2 Договору відмовитися від його укладення без пояснення причин.

В ухваленому рішенні суд погодився із неналежним виконанням відповідачем умов договору, однак, внаслідок помилкового застосування Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" звільнив позичальника від сплати процентів.

Просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове. Яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 19.04.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено електронний договір № 4572117 про надання споживчого кредиту в сумі 6000 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на картковий рахунок позичальника.

Строк дії договору - 360 днів, із 19.04.2024 року до 14.04.2025 року. Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів у розмірі 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування.

Факт перерахування відповідачу кредитних коштів від ТОВ «Лінеура Україна» підтверджується листом ТОВ "Пейтек" вих. № 20241219-1236 від 19.12.2024 року, повідомленням АТ «Універсал Банк» від 24.10.2025 року.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

25.11.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено договір факторингу №25/11/2024, у відповідності до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» передало (відступило) ТОВ «Українські фінансові операції» за плату належні йому права вимоги за вказаним кредитним договором, що підтверджується реєстром боржників.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач набув право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 в сумі 60000 грн., 00 коп. з яких: 6000 грн. 00 коп. - заборгованість по тілу кредиту; 33150 грн. 00 коп. - заборгованість за відсотками, нарахованими первісним кредитором; 20850 грн. 00 коп. - відсотки, нараховані позивачем у межах строку кредитування за 139 календарних днів.

Відповідач свої зобов`язання за договором №4572117 від 19.04.2024 року належним чином ні перед первісним кредитором, ні перед фактором не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість у сумі 60000 грн. 00 коп.

Доказів протилежного суду не надано. Відповідачем не спростовано факт укладення зазначеного кредитного договору та наявність простроченої заборгованості за кредитом.

Також, у матеріалах справи наявний відзив ОСОБА_1 на позовну заяву, із якого вбачається, що відповідачем підтверджується факт отримання ним кредитних коштів у розмірі 6000,00 грн. (а.с. 78).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що з відповідача, як з військовослужбовця, підлягає до стягнення лише заборгованість за тілом кредиту за вказаним кредитним договором, що становить 6000 грн.

Апеляційний суд не в повній мірі погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки долучена до матеріалів справи довідка військової частини НОМЕР_1 від 09.10.2024 року № 866 не містить дату початку перебування на військовій службі ОСОБА_1 , тому неможливо стверджувати, що на момент укладення кредитного договору відповідач був військовослужбовцем.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за відсотками підлягає до часткового задоволення.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором ( ч.1 ст.1049 ЦК України).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно із ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

ТОВ "Лінеура Україна" свої зобов"язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме відповідачу надано кредит на суму 6000 грн., який перерахований на картковий рахунок позичальника.

У той же час, відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, жодного платежу на сплату отриманого кредиту та нарахованих відсотків не здійснив, що відповідно до статті 611 ЦК України тягне за собою правові наслідки, встановлені кредитним договором або законом.

Апеляційний суд погоджується, що до стягнення із відповідача на користь позивача підлягає тіло кредиту в сумі 6000,00 грн., проте не погоджується із розміром відсотків, заявлених позивачем до стягнення із відповідача.

Так, Законом України від 22 листопада 2023 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набирає чинності 24 грудня 2023 року, а кредитний договір №4572117 укладений сторонами 19 квітня 2024 року, тобто після набрання чинності цим Законом.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» доповнено ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

За положеннями пункту 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» тимчасово, протягом 240 днів із дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5%.

Отже, наведені норми, які регулюють питання споживчого кредитування, передбачають, що починаючи з 24 грудня 2023 року денна ставка має бути не більше 2,5%, а з 23 квітня 2024 року не більше 1,5%, а з 21 серпня 2024 року не більше 1%.

Апеляційний суд, реалізуючи свій процесуальний обов`язок, вважає необхідним навести власний розрахунок заборгованості за процентами за користування кредитом за договором № 4572117, укладеним між сторонами 19 квітня 2024 року.

Отже, у період із 19 квітня 2024 року по 22 квітня 2024 року (4 дні) проценти слід обраховувати, виходячи з процентної ставки 2,5% у день, що в результаті складає 600 грн. Вказаний розмір процентів погоджений сторонами у кредитному договорі.

Наступний період із 23 квітня 2024 року по 20 серпня 2024 року (119 днів) проценти необхідно обраховувати, виходячи з процентної ставки 2% у день, що в результаті складає 14280 грн.

У подальшому, із 21 серпня 2024 року по 14 квітня 2025 року (237 днів) проценти необхідно обраховувати, виходячи з процентної ставки 1% у день, що в результаті складає 14220 грн.

Ураховуючи викладене, заборгованість ОСОБА_1 за процентами за користування кредитними коштами складає 29100 грн.

Разом із тим, щодо розміру заявлених до стягнення з відповідача процентів колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 5 частини 3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Вимога про нарахування та сплату процентів, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій ст.509 та частинах першій та другій ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми процентів спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Окрім того, з огляду на приписи частини четвертої ст.42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих процентів за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац 3 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі №902/417/18 викладено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних процентів), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. У пункті 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Позиція щодо непропорційно великої суми процентів підтримана й у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року в справі №679/1103ц/23.

Колегія суддів, враховуючи, що нарахована сума процентів є непропорційно великою до тіла кредиту, що є несправедливим у розумінні ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» та суперечить принципам розумності і добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, а тому приймаючи до увагу судову практику, на яку орієнтує Верховний Суд, вважає можливим зменшити суму процентів, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, із 29100 грн до 10000 грн.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позову ТзОВ "Українські фінансові операції" про стягнення з відповідача відсотків в розмірі 10000 грн.

Відповідно до частини тринадцятої ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» задоволити частково.

Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 04 листопада 2025 року в частині відмови у стягненні відсотків з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» за договором № 4572117 від 19.04.2024 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за нарахованими відсотками за договором № 4572117 від 19.04.2024 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» прострочену заборгованість за нарахованими відсотками у розмірі 10000 (десять тисяч) грн.

Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованості за тілом кредиту в розмірі 6000 (шість тисяч) грн. – залишити без змін.

Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» судовий збір за подання позову у розмірі 645,81 грн. та за подання апеляційної скарги у розмірі 968,72 грн.

Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2666,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і в касаційному порядку оскарженню не підлягає, а у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Суддя-доповідач Шимків С.С.

Судді: Боймиструк С.В.

Гордійчук С.О.