Постанова від 18 березня 2026 р. у справі №293/837/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №293/837/25 Головуючий у 1-й інст. Лось Л. В.

Категорія 70 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2026 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Павицької Т.М., Шевчук А.М.,

розглянувши у письмовому провадженні у місті Житомирі цивільну справу № 293/837/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів на дитину,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – адвоката Демчук Віліни Олександрівни на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 23 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Лось Л.В. у селищі Черняхів,

в с т а н о в и в :

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулась з даним позовом, в якому просила змінити розмір (спосіб стягнення) аліментів, визначений 04 січня 2023 року судовим наказом у справі № 293/2186/22, виданим Черняхівським районним судом Житомирської області, щодо стягнення із ОСОБА_2 на її користь на утримання неповнолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліментів у твердій грошовій сумі у розмірі 8 000,00 грн щомісячно на одну дитину починаючи з дня подання заяви і до досягнення дитиною повноліття, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Позовні вимоги мотивувала тим, що вона із відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_3 .

15 червня 2023 року рішення Черняхівського районного суду шлюб між сторонами розірвано.

Вказувала, що за судовим наказом від 04 січня 20213 року, виданим Черняхівським районним судом, на її користь із відповідача на утримання сина стягуються аліменти у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 21 грудня 2022 року та до досягнення дитиною повноліття.

Зазначала, що з часу ухвалення рішення про стягнення аліментів у розмірі 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку істотно змінилися обставини, які впливають на реальні потреби дитини та розмір необхідного фінансового забезпечення.

Зокрема, дитина потребує регулярного медичного огляду та лікування, а також зважаючи на вік дитини, яка активно росте та розвивається, відповідно, потребує регулярного оновлення одягу, взуття, засобів догляду та побутових речей.

Крім того, син відвідує гурток з хореографії, що є важливим для його фізичного та емоційного розвитку, а участь у заняттях потребує щомісячної оплати. З метою забезпечення безпеки та нагляду за дитиною в час, коли позивач працює, укладено договір на надання послуг з тимчасового догляду за дитиною.

Звертала увагу, що сукупність зазначених витрат значно перевищує поточний розмір аліментів, і фактично весь фінансовий тягар утримання дитини покладено на неї, а відтак діючий розмір аліментів є неспівмірним з реальними потребами дитини, тому виникла об`єктивна необхідність у зміні способу стягнення аліментів з частки від прожиткового мінімуму на фіксовану суму у розмірі 8000,00 грн щомісячно.

Вказувала, що ОСОБА_2 не має офіційного працевлаштування, що унеможливлює ефективне стягнення аліментів у відсотках від доходу, а тому аліменти у фіксованій (твердій) грошовій сумі, яка не залежить від наявності офіційного доходу буде забезпечувати мінімальні потреби дитини. Відповідач є здоровим, працездатним та зможе сплачувати аліменти у даному розмірі.

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 23 вересня 2025 року позов задоволено та вирішено питання судових витрат.

У поданій апеляційній скарзі, представник ОСОБА_2 – адвокат Демчук В.О. просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи.

Представник зазначає, що суд при ухваленні рішення оцінив подані докази однобічно та не дослідив їх в повному обсязі. Також, судом не взято до той факт, що будь-які витрати на дитину повинні погоджуватись батьками, повинно враховуватись матеріальне становище кожного із батьків, чого позивачкою зроблено не було. Зокрема, оплата послуг няні, не є підставою для зміни - збільшення розміру аліментів і не має значення, чи такі послуги отримувала сім`я, коли батьки жили разом.

Суд в обґрунтування понесених витрат Позивачем та необхідності зміни способу аліментів вважав доведеним доказом, що Позивач також несе витрати за договором № 26 про надання тимчасових послуг з організації догляду за дитиною /дозвілля/розваг (надання неосвітніх послуг, що є необхідною мірю для забезпечення безпеки та нагляду за дитиною в час, коли вона працює.

Вважає, що наведенні Позивачем обставини не є підставою для зміни розміру (способу стягнення) аліментів, а саме збільшення розміру аліментів в даній справі, оскільки за своєю природою витрати, викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо), є додатковими витратами, порядок стягнення та визначення розміру цих витрат врегульовано статтею 185 СК України. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги, про стягнення додаткових витрат. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним із батьків на утримання дитини.

В даному випадку, договір № 26 невідомо з ким підписувався і про що, відсутні строки надання послуг, докази здійснення оплати, а також будь які акти, що підтверджують виконання послуг.

Вважає, що судом першої інстанції не було в повній мірі досліджено поданні Позивачем докази, не наведено жодного розрахунку та належних обґрунтувань з посиланням на відповідні докази щодо необхідності визначення аліментів саме у такому розмірі. Таким чином, Позивачем не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

ОСОБА_2 не заперечує, що він працездатного віку, проте, в силу обставин, що сталися на даний час, він не має доходів, так як ніде не працевлаштований. Запис в трудовій книжці, що він звільнений за власним бажанням підтверджує факт відсутності трудових відносин з іншими роботодавцями, а відтак і наявність доходів.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та справу призначено до розгляду.

У поданому відзиві, Позивачка просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, залишити - без змін.

Зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом обставин, не підтверджені належними доказами та зводяться до незгоди з правовою оцінкою суду.

Представник відповідача подала заперечення щодо поданих доказів та просила відмовити у задоволенні клопотання Позивачки про долучення до матеріалів справи доказів поданих до заперечення на апеляційну скаргу.

ОСОБА_1 подала відповідь на заперечення відповідача, де зазначила, що сукупність встановлених обставин переконливо свідчить, що доводи Відповідача не спрямовані на об`єктивне вирішення спору чи належне виконання батьківського обов`язку, а мають на меті мінімізувати власну відповідальність перед дитиною.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи про стягнення аліментів.

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з рівності прав та обов`язків батьків відносно дитини, які мають забезпечити необхідний та достатній рівень життя дитини для її нормального фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, та відповідно стягуваний розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення такого розвитку дитини.

Тому суд дійшов висновку про необхідність зміни розміру стягнення аліментів у заявленому до стягнення позивачем розмірі.

Колегія суддів не може в повній мірі погодитись із висновком суду першої інстанції із таких мотивів.

Установлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішення Черняхівського районного суду від 15 червня 2023 року було розірвано, що підтверджується копією рішення (а.с.6-9).

Згідно копії свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 від 07 листопада 2020 року від шлюбу вони мають малолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (а.с.10).

На підставі судового наказу, виданого 04 січня 2023 року Черняхівським районним судом Житомирської області, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання їх сина в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 21 грудня 2022 року та до досягнення дитиною повноліття.

На виконання даного судового наказу, старшим державним виконавцем Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрито виконавче провадження № 70753550 (а.с.14).

Понесення витрат на утримання дитини, пов`язаних із заняттями, лікуванням, придбанням одягу Позивачка підтверджує копіями наступних документів: - довідки приватної студії танцю, виписок із медичних довідок, виданих на ім`я ОСОБА_3 , замовлень на придбання товару (одягу та взуття для хлопчиків 4-5 років) (а.с.15-45).

Позивач доводить, що несе також витрати за договором № 26 про надання тимчасових послуг з організації догляду за дитиною /дозвілля/розваг (надання неосвітніх послуг (а.с.46-49), що є необхідною мірю для забезпечення безпеки та нагляду за дитиною в час, коли вона працює.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України, закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» (далі Закон № 2402-III), кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.

Відповідно до статті 7 Сімейного кодексу України, сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Статтею 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частини 1, 2, 3 статті 150 СК України).

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону № 2402-III, кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Частиною третьою статті 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до положень статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до положень статей 183, 184 СК України, суд за заявою одержувача може визначити розмір аліментів у вигляді частки від заробітку (доходу) матері, батька дитини або у твердій грошовій сумі.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» визначено прожитковий мінімум на дітей:

-віком до 6 років - 2563 грн;

-дітей віком від 6 до 18 років - 3196 грн.

Отже, враховуючи положення частини другої статті 182 СК України мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину до 6 років становить 1281,50 грн, від 6 до 18 років становить 1598,00 грн.

Право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтях 182 - 184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

Встановлено, що ОСОБА_3 знаходиться на утриманні матері, яка просить про зміну способу стягуваних аліментів із 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на тверду грошову суму у розмірі 8 000, 00 грн, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення заяви і до досягнення дитиною повноліття, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Суд апеляційної інстанції вважає не обґрунтованим рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог повністю, з огляду на наступне.

За змістом статті 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням положень статті 182 СК України.

При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року, у справі № 343/945/19, провадження № 61-2057св20, від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, провадження № 61-18145св20, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18, провадження № 61-16697св21, та інших.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відсутність у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини.

Аналогічний висновок викладений у постановах КСЦ у складі Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року справа №664/2746/17; від 25 вересня 2019 року, справа №755/14148/18.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на встановлені обставини справи, представником відповідача не доведено відсутність підстав для збільшення даного розміру аліментів шляхом зміни способу їх присудження, ОСОБА_2 є працездатною особою та зобов`язаний нарівні утримувати дитину до досягнення нею повноліття і створювати умови для його розвитку і забезпечення організації життя, а також не подано доказів, що він бере на себе додаткові витрати на забезпечення та всебічний розвиток дітей.

Місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що надані копії сторінок трудової книжки не можуть бути беззаперечними та достатніми доказами, які підтверджують погіршення матеріального становища відповідача як платника аліментів.

Суд також враховав, що за попереднім місцем роботи позивачка звільнилась за власним бажанням, що в свою чергу може свідчити про влаштування її на більш оплачувану роботу.

Відсутність запису у трудовій книжці у графі "відомості про прийняття на роботу..." після запису про звільнення за змін, які відбулись у трудовому законодавстві не може свідчити про відсутність працевлаштування позивача.

Твердження відповідача про перебування на його утриманні матері–пенсіонерки також не знайшли свого підтвердження належними, допустимими та достатніми доказами, а проживання відповідача разом із матір`ю-пенсіонеркою за однією адресою не доводить перебування останньої на його утриманні.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони.

Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Колегія суддів звертає увагу, що позивачкою не доведено належними доказами наявність правових підстав для стягнення аліментів саме в розмірі 8000,00 грн на дитину щомісячно, до досягнення нею повноліття.

Відповідно до статті 185 СК України, витрати, що пов`язані з навчанням дітей та відвідуванням ними гуртків, також витрати викликані особливими обставинами, зокрема хворобою або каліцтвом дитини, віднесені законодавцем до додаткових витрат на дитину, однак з такими вимогами позивачка в межах даної справи не зверталася, що не враховано при ухваленні рішення місцевим судом.

Надавши належну оцінку доказам, врахувавши наведені норми законодавства, положення статті 180 СК України щодо рівного обов`язку кожного з батьків по забезпеченню дітям необхідного матеріального утримання, з метою дотримання справедливого балансу між захистом прав неповнолітньої дитини та прав відповідача, апеляційний суд вважає, що необхідно визначити такий розмір аліментів, який буде справедливим, виваженим і розумним, відповідатиме інтересам та потребам дитини, буде необхідним для забезпечення належних умов для фізичного, розумового, морального і соціального розвитку.

Колегія суддів вважає за необхідне роз`яснити, що у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я платника або одержувача аліментів - їх розмір може бути зменшено або збільшено за рішенням суду (частина 1 статті 192 СК України).

При цьому, як зазначено вище, відповідно до статті 185 СК України, витрати, що викликані особливими обставинами, зокрема хворобою або каліцтвом дитини, віднесені законодавцем до додаткових витрат на дитину, що надає право позивачці окрім вирішення питання про стягнення аліментів на утримання дитини, звернутися із окремим позовом про стягнення додаткових витрат на дитину, які викликані хворобою дитини.

Одночасно суд апеляційної інстанції зазначає, що при визначенні розміру аліментів у твердій грошовій сумі не підлягає застосуванню показник у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, оскільки законодавець у частині 2 статті 180 СК України визначив обов`язкове проведення щорічної індексації розміру аліментів, визначених судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із статтею 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір аліментів необхідно змінити, зменшивши його до 4 000,00 грн, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову, тобто з 18 липня 2025 рокудо досягнення дитиною повноліття, що відповідає встановленим судом обставинам справи, наданим сторонами доказам та положенням Сімейного кодексу України.

Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 даної статті передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 6 статті 141 ЦПК України).

Підпунктом «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції у постанові, зокрема вирішує питання розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З урахуванням того, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 3 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», ОСОБА_2 слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір за подання апеляційної скарги пропорційно розміру задоволених його вимог.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) (пункт 3 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Демчук Віліни Олександрівни задовольнити частково.

Рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 23 вересня 2025 року змінити.

Зменшити визначений судом до стягнення розмір аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із 8000,00 грн до 4000,00 грн, щомісяця, з подальшою індексацією відповідно до закону, починаючи з дня пред`явлення позову до суду, тобто з 18 липня 2025 року, до досягнення дитиною повноліття.

Компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 908,40 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

У решті рішення суду - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Судді