Рішення від 22 вересня 2024 р. у справі №760/19193/22 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/19193/22 2/760/4364/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2024 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Ішуніної Л. М.

за участю секретаря судового засідання Отруби В. В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чухрій Ольга Степанівна, про визнання правочинів недійсними,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 , в якому просив: визнати недійсним договір дарування 63/100 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ним та відповідачем, посвідчений та зареєстрований 17 грудня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу О. С. Чухрій за № 2967; визнати недійсним договір дарування 63/100 часток земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1000 гектарів, кадастровий номер 8000000000:72:527:0013, укладений між ним та відповідачем, посвідчений та зареєстрований 17 грудня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу О. С. Чухрій за № 2969.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 09 червня 2022 року йому стало відомо про те, що 17 грудня 2021 року між ним та відповідачем було укладено вищевказані договори дарування.

Зазначає, що він є батьком відповідача, а договори дарування були підписані ним внаслідок його обману дочкою.

Так, за усною домовленістю з ним, відповідач років десять назад розмістила на його земельній ділянці малу архітектурну форму для перукарні (надалі - МАФ), без оформлення дозвільної документації, тобто незаконно. Відповідач тривалий час незаконно використовувала МАФ для надання перукарських послуг.

У грудні 2021 року відповідач, посилаючись на те, що їй виписано якийсь припис про незаконне розміщення МАФу, що тягне за собою штрафи та припинення перукарського бізнесу, звернулася до нього з проханням підписати нотаріально посвідчений дозвіл на використання земельної ділянки для розміщення вже встановленого МАФа.

Приблизно у середині грудня 2021 року, відповідач запросивши його до себе в МАФ, пригостила напоєм, та повідомила позивача, що вона домовилась з нотаріусом Дев`ятої київської державної нотаріальної контори про оформлення такого дозволу, що вже можемо їхати, та повезла мене на автомобілі до нотаріальної контори.

Позивач відзначив, що під час перебування у МАФі, а потім під час посадки в автомобіль та його руху, його свідомість була наче в тумані, але вважав, що це обумовлено його станом здоров`я, оскільки має онкологічне захворювання.

Прибувши до нотаріальної контори, та зважаючи на те, що йому в силу хвороби важко ходити, відповідач попросила його передати паспорт та ідентифікаційний код, повідомивши, що передасть їх нотаріусу, оскільки це необхідно для оформлення нотаріально посвідченого дозволу на використання його земельної ділянки для розміщення МАФа, у відповідь на що він передав відповідачу паспорт з ідентифікаційним кодом.

Зазначає, що він не був присутній при складанні нотаріусом необхідних для дозволу документів, був абсолютно впевнений, що підписує для своєї дочки необхідні дозвільні документи на МАФ, до того ж, почував себе не дуже добре, а тому не читав документів, та йому їх ніхто не читав, оскільки він був покликаний лише розписатись в документах та книгах, що й зробив слідуючи вказівкам де поставити підпис.

Підписані ним документи, відповідач відповідно забрала собі, що він сприймав абсолютно спокійно, оскільки дозвіл для неї, і вона відвезла його додому.

У травні 2022 року відповідач, через побутовий конфлікт з ним, вигнала його з його ж будинку, повідомила, що тепер вона власниця та змінила замок вхідних дверей, не повідомляючи мене про підстави для таких тверджень та дій.

У відповідь на такі дії він викликав поліцію. Працівники поліції, після розмови з відповідачем, повідомили мене про те, що відповідач показала їм документи про право власності на будинок та земельну ділянку.

Після цього, він змушений жити у свого рідного брата у братовій частині будинку в тому ж дворі.

На його прохання показати документи, що підтверджують право власності, відповідач відмовила. На його прохання до відповідача віддати особисті документи, що знаходились у будинку, зокрема і свідоцтво про право на спадщину на його будинок та державний акт на земельну ділянку під моїм будинком, остання відмовила.

У зв`язку з викладеним, у нього виникла підозра, що у грудні 2021 року відповідач його обманула, і що ним у нотаріуса були підписані документи не з нотаріально посвідченим дозволом на розміщення на його земельній ділянці МАФа відповідача.

Згодом, він з`ясував, що у грудні 2021 року його привезли не до Дев`ятої київської державної нотаріальної контори, а до приватного нотаріуса О. С. Чухрій, та що в державному реєстрі знаходиться інформація про укладення 17 грудня 2021 року між ним та відповідачем договору дарування частини його житлового будинку та договору дарування частини його земельної ділянки.

При цьому, позивач в силу свого віку, стану здоров`я, давності часу вчинення ним останніх юридично значимих дій у нотаріуса, та підступності дочки, яка обрала для здійснення свого обману приватного нотаріуса О. С. Чухрій, розташованого у дворах багатоквартирних будинків біля площі Космонавтів в м. Києві, створивши у нього уявлення, що вони прибули до Дев`ятої київської державної нотаріальної контори, розташованої теж у дворах багатоквартирних будинків біля площі Космонавтів у м. Києві, не усвідомлював, що знаходиться не у державній нотаріальній конторі, в якій оформлював після смерті матері всі свої юридичні дії.

Він ніколи не знав приватного нотаріуса О. С. Чухрій, не зв`язувався з нею у будь-який спосіб і не звертався до неї з проханням посвідчити такі договори дарування, не брав із собою правовстановлюючі документи на свої частини будинку та земельної ділянки, і не передавав їх нотаріусу.

Позивач наголошує, що він абсолютно не мав ні наміру, ні волевиявлення на укладення таких договорів, і в них не було потреби, оскільки розподіл та успадкування будинку і земельної ділянки були обумовленні в його родині ще після смерті його матері між ним та його рідним братом ОСОБА_6 .

Зокрема, у ОСОБА_6 немає дітей, а у нього двоє: син - ОСОБА_7 та дочка - ОСОБА_8 (відповідач). За домовленістю між ним та братом, після смерті їхньої матері, позивач одноособово, у 2001 році, прийняв спадщину у складі будинку АДРЕСА_1 . У тому ж 2001 році він подарував обумовлену частину будинку своєму брату ОСОБА_6 . Надалі, за домовленістю між ними, його брат заповів свою частину будинку ОСОБА_7 - сину позивача, а позивач заповів свою частину будинку та землі своїй дочці - відповідачу.

Таким чином, у позивача не було ні необхідності, ні наміру, ні волі на укладення договорів дарування своїх частин будинку та земельної ділянки дочці, а остання шляхом введення його в оману набула у власність його частину будинку та земельну ділянку.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що зміст оспорюваних правочинів однозначно суперечить ЦК України, моральним засадам суспільства та не відповідає його волевиявленню і його внутрішній волі, тому звернувся до суду з указаним позовом та просив його задовольнити.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 грудня 2022 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Ішуніну Л. М.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 27 грудня 2022 року вказану позовну заву було залишено без руху.

На виконання зазначеної ухвали, 12 квітня 2023 року позивачем надано до суду докази, що підтверджують обставини, викладені в позовній заяві, докази сплати судового збору та засвідчені у встановленому чинним законодавством порядку копії всіх документів, що додаються до скарги, та які необхідні для відправки відповідачу і третій особі.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 13 квітня 2023 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

29 листопада 2023 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Задоволено клопотання сторони позивача про виклик свідків.

Позивач та його представник у судовому засіданні підтримали позовні вимогу у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заві, просили позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення, посилаючись на те, що викладені у позовній заяві обставини не відповідають дійсності, оскільки договори дарування укладались добровільно та ініціатором їх підписання був саме позивач. Також, зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлялася належним чином, однак у попередньому судовому засідання надала суду пояснення, зазначивши, що заперечує проти задоволення позову, оскільки договори дарування були укладені та посвідчені у відповідності до чинного законодавства. Нею як нотаріусом було з`ясовано у позивача розуміння наслідків укладення таких договорі. Також, зауважила, що при укладенні договорів будь-якої згадки про МАФ не було. Поважність причин неявки суду невідомо.

За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутність третьої особи.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд установив, що позивачу на праві власності належав будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка, на якій розташований зазначений будинок.

Згідно з договором дарування будинку від 13 грудня 2001 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , посвідченим державним нотаріусом Дев`ятої київської державної нотаріальної контори Фроловою А. О. та зареєстрованим в реєстрі за № 4-5480, ОСОБА_1 (позивач) подарував, а ОСОБА_6 (його брат), прийняв у дар 37/100 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 1 договору).

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку, ОСОБА_6 є власником 37/100 частин земельної ділянки площею 0,1000 на, розташованої на АДРЕСА_1 .

02 жовтня 2003 року позивачем складено заповіт, посвідчений державним нотаріусом Дев`ятої київської державної нотаріальної контори Бодак О. М. та зареєстрований в реєстрі за № 1-327, яким останній, на випадок своєї смерті, належну йому на праві особистої власності частину житлового будинку АДРЕСА_1 , з відповідною частиною надвірних будівель та споруд, та земельну ділянку, на якій розташований вказаний будинок заповів гр. ОСОБА_5 (дочка позивача).

17 грудня 2021 року між ОСОБА_1 (позивачем) та ОСОБА_5 (відповідач) було укладено договір дарування 63/100 часток житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чухрій О. С. та зареєстрований в реєстрі за № 2967.

Згідно з пунктом 1 договору дарування за цим договором ОСОБА_1 передав 63/100 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , у власність ОСОБА_5 безоплатно.

Цього ж дня між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування 63/100 часток земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чухрій О. С. та зареєстрований в реєстрі за № 2969.

Відповідно до пункту 1 зазначеного договору ОСОБА_1 передав майно у власність ОСОБА_5 , а ОСОБА_5 прийняла цей дар безоплатно.

Земельна ділянка, 63/100 часток якої відчужується за даним договором, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та має наступні характеристики: загальна площа: 0,1000 гектарів в межах згідно з планом. Кадастровий номер - 8000000000:72:527:0013 (пункт 2 договору).

Позивач, звертаючись до суду з указаним позовом, зазначає, що він не мав наміру укладати вищевказані договори дарування з ОСОБА_5 , вони були ним підписані через введення його в оману відповідачем щодо обставин підписуваних ним документів у нотаріуса, тому такі договори не відповідають нормам ЦК України та моральним засадам суспільства, а також його волевиявленню, у зв`язку з чим підлягають визнанню недійсними на підставі статей 203, 215 ЦК України.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб від 07 липня 2022 року, ОСОБА_5 , 07 липня 2022 року, зареєструвала шлюб з ОСОБА_9 . Після реєстрації шлюбу прізвище відповідача « ОСОБА_5 ».

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно зі статтею 718 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною першою статті 720 ЦК України встановлено, що сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 523/7609/17 (провадження № 61-15309св19).

Недійсність - це така ознака правочину, який його сторони мали намір укласти чи уклали, яка має бути притаманна цьому юридичному факту на момент його вчинення. Якщо недійсність обґрунтовується обставинами, які на момент його вчинення не існували, це не може бути підставою для рішення суду про визнання його недійсним. Так само позивач у справі повинен мати право на позов у матеріальному сенсі на момент вчинення правочину (постанова Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 463/1294/19 (провадження № 61-18105св20)).

З урахуванням вищевикладеного, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину (наприклад, повідомлення іншій стороні відомостей, надання підроблених документів і т. п.); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які він повинен був зробити (зокрема, умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення і т. п.).

У постанові Верховного Суду від 26 липня 2022 року у справі № 760/21633/15 (провадження № 61-4464св21) зазначено, що «обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України. Подібні висновки викладені у поставах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 753/10863/16-ц (провадження № 61-34575св18, від 20 січня 2021 року у справі № 522/24005/17 (провадження № 5213св20)».

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на викладене вище, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту введення його в оману з боку ОСОБА_5 під час укладення оспорюваних договору, у той час як наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Так, твердження позивача про те, що підписуючи документи у нотаріуса він вважав, що підписує дозвіл на використання земельної ділянки для розміщення МАФа дочки, в якому нею надавались перукарські послуги, не підтверджуються будь-якими доказами, а ґрунтуються виключно на словах останнього.

Крім того, у судовому засіданні в якості свідка був допитаний ОСОБА_6 , який повідомив, що є рідним братом позивача та перебуває з ним у добрих стосунках. З відповідачем перебуває у неприязних стосунках. Пояснив, що позивач не знав, що підписує договори дарування. Йому про це стало відомо лише тоді, коли він викликав поліцію, яка йому повідомила про це.

Разом з тим, суд не може брати до уваги показання зазначено свідка, оскільки він не був присутнім при укладенні спірних договорів, доказів протилежного матеріали справи не містять, тому його твердження про те, що позивач не знав, що підписує, ґрунтуються на його припущеннях. Окрім того, враховуючи, що свідок перебуває у неприязних стосунках з відповідачем, об`єктивність його показань викликає сумніви у суду.

Долучені до матеріалів справи відомості щодо неодноразового звернення позивачем протягом грудня 2021 року - серпня 2023 року на спецлінію «102» з повідомленнями про вчинення неправомірних дій та перешкоджанні його проживанню на території будинку за адресою: АДРЕСА_1 , гр. ОСОБА_11 та/або її чоловіком ОСОБА_9 , а також щодо внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою відомостей про те, що невстановлена особа в період часу з 2001 року по теперішній час, підробила договір дарування на частину будинку АДРЕСА_1 , за № 12022105090001153 від 02 серпня 2023 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, не підтверджують вчинення відповідачем обману в момент укладення договорів, а лише свідчать про конфліктні відносини між сторонами після укладення оспорюваних договорів. При цьому, внесені до Єдиного реєстру досудового розслідування відомості, не підтверджують причетність до розслідуваних обставин відповідача, доказів повідомлення особі про підозру позивачем до суду не надано.

Також, приватний нотаріус Чухрій О. С., яка посвідчувала оспорюванні договори, у судовому засіданні зазначила, що перед підписанням договору нею було роз`яснено позивачеві наслідки укладення договорів дарування, зокрема, що право власності на нерухоме майно перейде до відповідача. Позивач зазначив, що розуміє це і підписав договори.

Отже, позивачем не доведено вчинення відповідачем обману відносно нього, оскільки за наявними матеріалах справи доказами не встановлено наявності на час укладення оспорюваних договорів дарування частини будинку та земельної ділянки від 17 грудня 2021 року будь-яких обставин навмисного введення позивача ОСОБА_1 відповідачем ОСОБА_5 в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

Щодо тверджень позивача, що у нього не було волевиявлення на підписання договорів дарування та такі дії не відповідали його внутрішній волі, то вони спростовуються умовами таких договорів.

Так, згідно з пунктом 8 договору дарування 63/100 часток житлового будинку від 17 грудня 2021 року, позивач підтвердив, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального. Сторони підтвердили, що договір не носить характеру уявного та удаваного правочину.

Відповідно до пункту 9 зазначеного договору дарування сторони засвідчили, що договір не укладається під впливом тяжких для них обставин; вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладання договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому.

Згідно з пунктом 14 договору дарування 63/100 часток земельної ділянки від 17 грудня 2024 року позивач підтвердив, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального.

Відповідно до пункту 15 договору дарування 63/100 часток земельної ділянки сторони засвідчили, що договір не укладається під впливом тяжких для них обставин; вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладання договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому.

Будь-яких доказів того, що зазначені в оспорюваних договорах, підписаних, в тому числі, позивачем, відомості не відповідають дійсності суду надано не було, та в ході судового розгляду таких обставин не встановлено.

Крім того, надані суду консультативні висновки, анамнез та виписки з медичної картки позивача, охоплюють період 2022 - 2023 років, тому не можуть підтверджувати, що на момент підписання оспорюваних договорів дарування у позивача був такий стан здоров`я, що перешкоджав йому усвідомлювати свої дії та міг негативно вплинути на його волевиявлення.

Враховуючи вищевикладене, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі, дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для визнання договору дарування недійсним з підстав укладення його позивачем під впливом помилки, обману або ж за відсутності вільного волевиявлення на його укладення, у зв`язку з чим, до відмови у задоволенні позову.

Крім того, частиною п`ятою статті 265 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Ураховуючи те, що позов не підлягає задоволенню, то судові витрати, відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України покладаються на позивача.

З огляду на викладене, керуючись статтями203, 215, 216, 572, 575, 583, 626-627, 717-720 ЦК України, статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 258, 263, 264, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чухрій Ольга Степанівна, про визнання правочинів недійсними відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л. М. Ішуніна