Постанова від 18 березня 2026 р. у справі №521/6380/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 521/6380/25

перша інстанція: суддя Плавич І.В.,

повний текст судового рішення

складено 12.02.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-головуюча – Казанчук Г.П.

суддів – Градовського Ю.М., Єщенка О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 12 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа Хаджибейський ВДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-

ВИКЛАД ОБСТАВИН :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа Хаджибейський ВДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому просив суд:

- скасувати Постанову у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП №4413 від 10.08.2024 року. Провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП закрити.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що прийнявши Постанову №4413 від 10.08.2024 року у його відсутності, його позбавили гарантованих прав, передбачених ст. 268 КУпАП, зокрема, права на правничу допомогу. Закінчилися строки притягнення до адміністративної відповідальності, передбачені ст. 38 КУпАП. Постановою йому ставиться в провинну порушення, що мало місце ще з 1996 року, однак строк для притягнення до адміністративної відповідальності складає 2 місяці з моменту виявлення правопорушення. Відсутнє належне повідомлення або виклик на проходження ВЛК чи оновлення облікових даних з боку уповноважених органів. Він не був проінформований про обов`язок або строки вчинення відповідних дій. Таким чином, вважає постанову незаконною.

Рішенням Хаджибейського районного суду міста Одеси від 12 лютого 2026 року поновлено ОСОБА_1 строк на оскарження постанови №4413 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративне правопорушення, що винесена 10.08.2024 року.

У задоволені позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , третя особа – Хаджибейський ВДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач на протязі 60-ти днів, як того вимагає закон, не прибував до ІНФОРМАЦІЯ_3 для актуалізації своїх персональних даних, як передбачено Законом № 3633-IX, чим порушив встановлені законом правила військового обліку в умовах воєнного стану (особливого періоду).

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що несвоєчасне повідомлення особи яка притягається до адміністративної відповідальності є підставою для визнання такої постанови неправомірною з урахуванням винесення її з порушенням процедури.

Апелянт звертає увагу, що повістка на медичний огляд (проходження ВЛК) на ім`я позивача вручена не було, направлення на проходження ВЛК у встановленому діючим законодавством порядком не видавалось.

Решта доводів апеляційної скарги відтворюють зміст позовної заяви.

Рух справи в апеляційній інстанції:

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2026 відкрито апеляційне провадження і призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -

УСТАНОВИВ:

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що 10 серпня 2024 року ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 , винесено Постанову №4413 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративне правопорушення.

Відповідно до змісту Постанови, позивач допустив порушення правил військового обліку в умовах особливого періоду, а саме несвоєчасне проходження військово – лікарської комісії починаючи з 1996 року, не оновлення облікових даних, а саме реєстрація шлюбу, народження дітей, тощо, що затверджені абз. 5 ст. 10 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та додатком 2 до «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів», затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 року. Постановлено накласти адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25500,00 грн.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено апеляційним судом, позивач з 14.06.1993 року перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до статті 235 Кодексу України про адміністративні правопорушення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211(крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що вчинено в особливий період.

Приміткою до статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення вказано, що положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Диспозиція вказаної норми є бланкетною та відсилає до іншого законодавства, яке зокрема регулює порядок проведення мобілізації.

Принагідно, колегія суддів зауважує, що оскаржувана постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є правовим актом індивідуальної дії.

Так, в оскаржуваній Постанові зазначено, що ОСОБА_1 допустив порушення правил військового обліку військовозобов`язаних, а саме «несвоєчасне проходження військово – лікарської комісії починаючи з 1996 року, не оновлення облікових даних, а саме реєстрація шлюбу, народження дітей, тощо, що затверджені абз. 5 ст. 10 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Однак, в чому саме полягає порушення вищевказаних правил, затверджених постановою КМУ від 30.12.2022 року №1487, з посиланням на відповідний пункт Порядку у постанові не зазначено. Даному факту, судом першої інстанції належної оцінки не надано.

Зокрема, в оскаржуваній постанові вказано, що позивач допустив порушення правил військового обліку в умовах особливого періоду, що затверджені абзацом 5 статті 10 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Частиною 2 статті 58 Конституції України передбачено, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, а також відповідати принципу законності.

В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Чинним законодавством заборонено притягнення особи до адміністративної відповідальності, якщо на момент подій адміністративна відповідальність не була передбачена певною нормою КУпАП, адже закони, що встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають.

Колегія суддів звертає увагу, що статтю 10 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції чинній на час винесення оскаржуваної постанови – 07.09.2024) виключено на підставі Закону № 2995-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення окремих питань виконання військового обов`язку та проходження військової служби» від 21.03.2023.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені обставини є самостійною підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням встановленої процедури.

За приписами абзацу третього частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі Закон № 3543-XII) громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Згідно з приписами абзацу 9 частини 3 статті 22 Закону № 3543-XII у повістці про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зазначаються:

1) прізвище, ім`я та по батькові і дата народження громадянина, якому адресована повістка;

2) найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що видав повістку;

3) мета виклику до територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

4) місце, день і час явки за викликом;

5) підпис (електронний цифровий підпис) посадової особи, яка видала (сформувала) повістку;

6) реєстраційний номер повістки;

7) роз`яснення про наслідки неявки і про обов`язок повідомити про причини неявки.

Положеннями статті 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Таким чином, в Україні діє особливий період.

Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-IX від 24 лютого 2022 року, у зв`язку із військовою агресією РФ, в Україні введено воєнний стан із 05.30 години 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє до теперішнього часу.

Відповідно до Указу Президента України № 65/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 7113 від 03 березня 2022 року, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII від 21 жовтня 1993 року оголошено загальну мобілізацію.

Пунктом 10 частини 1 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено: громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:

- уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;

- прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;

- проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;

- проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі;

- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

- Резервісти зобов`язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.

Особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.

Відповідно до пункту 3 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, громадяни, які добровільно вступають на військову службу (далі - військова служба за контрактом) або призиваються, проходять обов`язковий медичний огляд у порядку, що затверджується Міністерством оборони України за погодженням із центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров`я.

Пунктом 3.1 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 визначено, що медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП ВЛК ТЦК та СП на збірних пунктах районних (міських) ТЦК та СП або за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров`я комунальної або державної форми власності лікарями, які включаються до складу ВЛК ТЦК та СП.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період.

Відповідно до абзацу 3 пункту 69 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період визначено, що громадяни України, які перебувають на військовому обліку та з набранням чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, прибули до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення своїх облікових даних (адреси місця проживання, номерів засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інших персональних даних), на медичний огляд не направляються. На медичний огляд громадяни, які уточнили свої облікові дані, викликаються повісткою.

За приписами пункту 74 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, резервістам та військовозобов`язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11. При цьому особам віком до 45 років видається направлення щодо визначення їх придатності до проходження військової служби у десантно-штурмових військах, силах спеціальних операцій, морській піхоті.

Військовозобов`язаний та резервіст, який виявив бажання проходити військову службу під час мобілізації у вибраній ним військовій частині, направляється на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або командиром військової частини.

Направлення реєструється в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 та видається резервісту та військовозобов`язаному під особистий підпис.

Під час вручення направлення резервістам та військовозобов`язаним під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду.

З наведеного вбачається, що процедурі проходження позивачем медичного огляду передує формування повістки про виклик для проходження відповідного огляду, видача керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період від 16.05.2024 №560 та реєстрація відповідного направлення в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період від 16.05.2024 №560. Разом з тим, особа має отримати направлення на військово-лікарську комісію під особистий підпис.

Проте, колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що відповідної процедури та етапності відповідачем не дотримано.

Зокрема, повістка про виклик позивача для проходження медичного огляду у матеріалах справи відсутня.

Разом з тим, відповідачем ані до відзиву на позовну заяву, ані до відзиву на апеляційну скаргу належних, достатніх та достовірних доказів існування направлення позивача на військово-лікарську комісію, а також отримання такого направлення позивачем не надано.

Крім зазначеного, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із абзацом 7 частини 3 статті 22 Закону № 3543-XII інші військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-IX, який набрав чинності 18.05.2024, зокрема, пунктом 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень установлено, що під час дії Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24 лютого 2022 року № 65/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 3 березня 2022 року № 2105-IX громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані:

у разі перебування на території України - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності);

у разі перебування за кордоном - шляхом повідомлення на офіційну електронну адресу або на офіційний номер телефону, які зазначені на офіційному сайті територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку, або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності).

Отже, за змістом вищевказаної норми права громадяни України, які перебувають на території України та які перебувають на військовому обліку, повинні були уточнити свої персональні дані з 18.05.2024 по 16.07.2024 (включно), а саме: через центр надання адміністративних послуг, електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

При цьому, останній день вказаного 60-денного строку для уточнення облікових даних припадав на 16.07.2024.

Як вбачається зі змісту спірної постанови, позивач не оновив облікові дані, у зв`язку з чим складено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210 КУпАП.

Разом з цим, відповідно до примітки до статті 210 КУпАП положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Таким чином, законодавець чітко визначив умову, за якої положення статей 210 та 210-1 КУпАП не застосовуються, а саме : за наявності можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних особи шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими базами/системами/реєстрами.

Отже, персональні дані військовозобов`язаного можуть бути отримані органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, до яких відносяться і територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими державними органами. При цьому, інформація про шлюб та народження дітей міститься у Державних реєстрах щодо реєстрації актів громадянського стану.

Також, апеляційний суд зауважує, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» усталена судова практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) є частиною національного законодавства та обов`язкова для застосування судами як джерело права.

Стандарти, встановлені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) для кримінального провадження, поширено Європейським судом з прав людини і на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (див. рішення 09.06.2011 у справі «Лучанінова проти України», заява № 16347/02).

Так, у рішенні Суду «Енгель та інші проти Нідерландів» були визначені критерії, за наявності одного із них будь-яке правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за процедурою, визначеною національним законодавством для кримінальних правопорушень, зокрема, критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину).

Згідно «критеріїв Енгеля», сформованих Європейським судом з прав людини у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (1976 рік), критеріями для визначення поняття «кримінальне обвинувачення» є: критерій національного права (чи підпадає певне протиправне діяння під ознаки злочину згідно з національними нормами); критерій кола адресатів (якщо відповідальність поширюється на невизначене коло осіб, то правопорушення підлягає кваліфікації як кримінальне); критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину).

З аналізу положень статті 210-1 КУпАП України виходить, що відповідальність за вказаною статтею поширюється на невизначене коло осіб та передбачає накладення стягнення у виді штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Так, на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 25 500,00 грн., що становить однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та перевищує мінімальну заробітну плату у 3,2 рази, а прожитковий мінімуму для працездатних осіб у 8,4 рази.

Вказане свідчить про те, що вказана стаття за своєю суттю є кримінальним порушенням /обвинуваченням.

Аналогічні висновки, щодо визнання адміністративних правопорушень кримінальним порушенням/обвинуваченням за критерієм тяжкості покарання (розміру штрафу) викладені у рішення ЄСПЛ у справі «SAQUETTI IGLESIAS v. Spain» (№ 50514/13), Sociйtй Stenuit v. France (11598/85), Jussila v. Finland (73053/01), «Hьseyin Turan v. Turkey» (11529/02).

Виходячи з практики застосування Європейським судом статті 6 Конвенції, у випадку, якщо передбачені санкції є достатньо суворими, то скоєне правопорушення має природу кримінального злочину, а отже, його судовий розгляд має відповідати принципу справедливості відповідно до статті 6 Конвенції.

Кваліфікація порушення/обвинувачення як «кримінального» дає особі додаткові гарантії, які передбачені Конвенцією.

Згідно вимог пункту «b» частини 3 статті 6 Конвенції, кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту.

Повертаючись до національного законодавства колегія судів зазначає, що положеннями статті 277-2 КУпАП визначено порядок повідомлення про розгляд справи.

Відповідно до вказаної статті повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.

Інші особи, які беруть участь у провадженні по справі про адміністративні правопорушення, повідомляються про день розгляду справи в той же строк.

Європейський суд з прав людини у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії» (№ 12307/16) зазначив, що незважаючи на те, що статтю 6§1 неможливо тлумачити як таку, яка надає заявникові право на отримання особливої форми вручення судових документів, наприклад, зареєстрованою поштою, в інтересах здійснення правосуддя заявника необхідно повідомляти про судове слухання таким чином, щоб йому не лише стало відомо про дату, час і місце слухання, а він мав достатньо часу для підготовки його або її справи і був присутнім під час судового слухання.

У призмі наведеного, враховуючи те, що норми КУпАП не містять положень про повідомлення осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності про розгляд справи уповноваженим органом державної влади, а також мінімального строку на підготовку особи до розгляду справи та реалізації права на захист, колегія суддів вважає за можливе застосувати норму статті 277-2 за аналогією закону до спірних правовідносин щодо строків повідомлення про розгляд справи районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не отримував протокол про вчинення адміністративного правопорушення.

Відтак, відповідачем не забезпечено завчасне повідомлення позивача про розгляд справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, яке в розумінні Конвенції є кримінальним обвинуваченням, не надано мінімально встановлений КУпАП строк для підготовки до розгляду справи та не гарантовано позивачу отримання часу і можливості, необхідних для підготовки свого захисту, які регламентовані пунктом «b» частини 3 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», що свідчить про порушення відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення.

В контексті наведеного, апеляційний суд також зауважує, що положеннями абзацу 4 пункту 34 Порядку № 560 визначено, що повістка про виклик резервіста або військовозобов`язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ надсилається адресату протягом 48 годин після підпису повістки відповідним керівником. При цьому день явки за викликом резервіста або військовозобов`язаного з населеного пункту, що є адміністративним центром області, визначається протягом семи діб, а з інших населених пунктів - протягом десяти діб від дня надсилання повістки засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення.

Тобто, законодавством передбачено завчасне оповіщення громадян про необхідність з`явлення до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відтак, відповідачем не дотримано вимог про завчасне повідомлення позивача про необхідність проходження військово-лікарської комісії.

Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 640/11468/20, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови безумовного дотримання ним передбаченої законом процедури прийняття такого рішення.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 400/1510/19, від 5 липня 2022 року у справі № 522/3740/20, від 27 вересня 2022 року у справі № 320/1510/20, від 3 жовтня 2022 року у справі № 400/1510/19, від 1 листопада 2022 року у справі № 640/6452/19 та від 18 січня 2023 року у справі № 500/26/22.

Крім того Верховний Суд у постанові від 16.03.2023 по справі № 400/4409/21 зазначив, що визнання протиправним рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, яке спрямоване на захист суспільних інтересів, внаслідок застосування судами надмірного формалізму може призвести до таких наслідків, як, зокрема нанесення суттєвої шкоди суспільним інтересам або уникнення правопорушником обов`язку виконувати або дотримуватися законодавства.

При цьому, на відміну від надмірного формалізму, застосування судами підходу до вирішення спору, що ґрунтується на засадах, визначених статтею 2 КАС України, передбачає: 1) винесення судового рішення у межах суддівського розсуду (дискреції суду), керуючись верховенством права (справедливістю); забезпечення мотивованості судового рішення шляхом оцінки: причин, які призвели до процедурних порушень; наслідків, до яких призвели ці процедурні порушення; можливості безпосередньо у судовому процесі усунути (нейтралізувати) ці процедурні порушення; добросовісності/недобросовісності суб`єкта, який допустив процедурні порушення; 3) застосування трискладового тесту вирішення публічно правового спору (передбачає, що суд, приймаючи рішення у межах суддівського розсуду (дискреції суду), перевіряє його на відповідність (несуперечність) принципам національної безпеки, суспільного інтересу, ефективності захисту порушеного права особи).

У вказаній постанові Верховний Суд при визначення підходів до відмежування формалізму від надмірного формалізму, зокрема, наголосив на тому, що якщо є доступ до суду, «правопорушник» доводить, у першу чергу, сам факт відсутності правопорушення, що дозволяє суду оцінити суть відповідного правопорушення.

Водночас, наявні в матеріалах справи докази не підтверджують вчинення позивачем інкримінованого правопорушення.

Крім цього, відповідно до ч.1 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (в редакції, чинній на 18.10.2010 року) взяттю на військовий облік призовників та військовозобов`язаних у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України: 1) на військовий облік призовників: приписані до призовних дільниць; які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; які набули громадянства України і згідно з цим Законом підлягають приписці до призовних дільниць; 2) на військовий облік військовозобов`язаних: звільнені з військової служби в запас; звільнені з альтернативної (невійськової) служби; військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; звільнені зі служби начальницького та рядового складу Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної податкової адміністрації України; які набули громадянства України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов`язаних; виключені з військового обліку Служби безпеки України; які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від призову на строкову військову службу.

Згідно з ч.2 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (в редакції, чинній на 18.10.2010 року) взяттю на військовий облік військовозобов`язаних підлягають жінки, що належать до категорій, зазначених у частині одинадцятій статті 1 цього Закону.

Відповідно до ч.3 ст. 37 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (в редакції, чинній на 18.10.2010 року) призовники та військовозобов`язані після прибуття до нового місця проживання зобов`язані в семиденний строк стати на військовий облік.

З аналізу зазначених норм Закону вбачається, що ч. 1 ст. 37, зокрема ч. 2, регламентує перелік громадян, які підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних. При цьому дана стаття не регламентує порядок такого взяття, зокрема, осіб, які переходять з військового обліку призовників до військового обліку військовозобов`язаних, та обов`язок особи з`явитися до органу, де вона перебуває на військовому обліку. Такий обов`язок був передбачений у ч. 3 цієї статті Закону при зміні місця проживання.

Колегія суддів зазначає, що в березні 2017 року Верховна Рада ухвалила Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16.03.2017 року №1951-VIII, який передбачав створення уніфікованої автоматизованої системи, що буде збирати та зберігати усю інформацію про військовозобов`язаних громадян України віком від 18 до 60 років.

Наказом Міноборони України №94 від 28.03.2022 року затверджено Порядок ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Тобто, формально реєстр розпочав свою дію в березні 2022 року.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.

Відповідно до ч.5 ст.5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Згідно ст.ст.8, 9 цього Закону, органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Згідно з ч.3 ст.14 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.

Отже, цією нормою передбачено перелік державних органів, від яких Органи ведення Реєстру одержують в електронному вигляді персональні відомості призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до абз.21 ч.3 ст.14 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» електронна інформаційна взаємодія, у тому числі надання відповідних відомостей, між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною, здійснюється відповідно до законів України «Про публічні електронні реєстри», «Про розвідку» та в порядку, визначеному Держателем Реєстру спільно з відповідним державним органом.

Відповідно до ст.34 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, зокрема обліку відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладено на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Отже, враховуючи наведені норми, колегія суддів зазначає, що відповідальними за ведення і наповнення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів («Оберіг») є відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, а тому колегія суддів погоджується з доводом апелянта, що позивач не повинен відповідати та нести відповідальність за несвоєчасне перенесення (не внесення) відомостей про його перебування на військовому обліку у з 2010 року до відповідного реєстру.

У свою чергу, колегія суддів звертає увагу на недотримання відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Згідно частини першої статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, подавати заяви; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.

За змістом пункту 3 частини першої статті 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду.

Таким чином, особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, має бути забезпечено право завчасно знати про дату, час та місце розгляду справи, що є гарантією реалізації наданих статтею 268 КУпАП прав, зокрема, на участь в розгляді справи про адміністративне правопорушення, висловлення заперечень, надання пояснень та доказів, заявлення клопотань, здійснення захисту.

При цьому, згідно викладених вище норм, справа про адміністративне правопорушення розглядається за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, може бути розглянута лише у випадку своєчасного сповіщення особи про місце і час розгляду справи.

У постанові від 31.03.2021 у справі № 676/752/17 Верховний Суд також зазначив, що закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи.

Обов`язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.

Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення.

При цьому, стаття 279-9 КУпАП не містить приписів про можливість розгляду справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, без її на це згоди.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відповідачем відбувся не у належний спосіб та порядку повідомлення, встановленого процесуальним законодавством про розгляд адміністративної справи, а саме позивача не було своєчасно сповіщено про розгляд справи, що в силу приписів частини першої статті 268 КУпАП виключало можливість розгляду справи.

Так, із матеріалів справи вбачається, що оскаржувану постанову винесено у день скоєння правопорушення та складення протоколу про адміністративне правопорушення. Тобто, позивача не було сповіщено про розгляд справи не пізніш як за три доби до дня розгляду справи.

Факт несвоєчасного повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням встановленої процедури.

У цьому випадку позивача позбавлено прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу.

Процедурні порушення, а саме розгляд справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату розгляду, є самостійними, безумовними підставами для скасування постанови про притягнення такої особи до відповідальності.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 30.08.2022 у справі №683/743/17, від 21.05.2020 у справі №286/4145/15-а, від 17.06.2020 у справі № 712/10440/16-а, від 30.09.2019 у справі №591/2794/17.

Згідно з частин 1 та 2 статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутність події і складу адміністративного правопорушення

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході розгляду справи позивач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи те, що при постановлені оскаржуваного рішення судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до її неправильного вирішення, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нової постанови, якою адміністративний позов слід задовольнити.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що позивач за подання адміністративного позову сплатив судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Також, за подання апеляційної скарги позивач сплатив судовий збір у розмірі 726,72 грн.

Враховуючи задоволення апеляційної скарги, а також задоволення позовної заяви, колегія суддів зазначає, що з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь позивача слід стягнути судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1332,32 грн.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 12 лютого 2026 року у справі №521/6380/25 скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП №4413 від 10.08.2024 року.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП закрити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1332,32 гривень.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.

Головуюча суддя Г.П. Казанчук

Судді Ю.М. Градовський

О.В. Єщенко