Рішення від 26 лютого 2026 р. у справі №752/12639/25 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/12639/25

Провадження № 2/752/3768/26

РІШЕННЯ

Іменем України

27 лютого 2026 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Слободянюк А.В.,

за участю секретаря судового засідання - Пулинець Л.Ю.,

розглянувши в судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2025 року ОСОБА_1 , через адвоката Карапетяна А.Р. (ордер, а.с.8) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просила суд витребувати від ОСОБА_3 та передати ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 8000000000:79:094:0123 за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 8000000000:79:094:0123 за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_3 на користь позивачки судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

ОСОБА_4 є спадкоємцем на підставі заповіту від 21 жовтня 1999 року після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , яка заповіла все своє майно ОСОБА_4 . Після смерті ОСОБА_5 ОСОБА_4 звернувся до Дванадцятої київської державної нотаріальної контори для заведення спадкової справи. Відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 27 листопада 2020 року у Дванадцятій київській державній нотаріальній конторі заведено спадкову справу за реєстровим № 66838652. Згідно з довідкою про коло осіб № 4076 від 13 липня 2023 року ОСОБА_4 є єдиною особою, яка звернулась із заявою про прийняття спадщини.

На момент смерті ОСОБА_5 залишилась спадщина, яка складається з домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 (на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09 липня 2003 року № 7-1565) та земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 8000000000:79:094:0123 за адресою: АДРЕСА_1 (на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09 липня 2003 року № 7-1568, державного акта про право власності на земельну ділянку серії КВ № 14791 від 01 жовтня 2003 року).

На початку липня 2023 року, здійснивши раптовий візит за адресою знаходження земельної ділянки, ОСОБА_4 виявив на ділянці третіх осіб. З`ясувалось, що 19 червня 2023 року земельна ділянка була продана відповідачем ОСОБА_2 відповідачу ОСОБА_3 . Зокрема, здійснивши перевірку відомостей у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, було встановлено, що 19 червня 2023 року приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Клименко Д.Б. посвідчено договір купівлі-продажу за реєстровим номером 2120, відповідно до якого земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:79:094:0123 перейшла у власність ОСОБА_3 .

У липні 2023 року ОСОБА_4 звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину, передбаченого ст.190 КК України, на підставі заяви внесено відомості до ЄРДР та відкрито кримінальне провадження № 12023100000000733.

Також ОСОБА_4 у липні 2023 року звернувся із позовної заявою до Голосіївського районного суду м. Києва про витребування із чужого незаконного володіння від ОСОБА_3 земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:79:094:0123 (справа № 752/14534/23).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер. Ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва від 02 квітня 2024 року провадження у справі № 752/14534/23 було закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України.

Після смерті ОСОБА_4 , його дружина - позивач ОСОБА_1 звернулась із заявою до приватного нотаріуса Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області для заведення спадкової справи. До спадкового майна ОСОБА_4 увійшло також майно, яке останній мав успадкувати після померлої ОСОБА_5 . Проте, земельна ділянка не увійшла до складу спадкового майна, оскільки на час відкриття спадкової справи вибула із власності спадкодавця поза його волею.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 березня 2024 року та договору про поділ спадщини від 25 березня 2024 року спадкоємцем після померлого ОСОБА_4 є позивачка ОСОБА_1 .

Після того, як позивача було визнано потерпілим у кримінальному провадженні № 12023100000000733, стало відомо, що реєстрація права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 була вчинена на підставі підробленого дубліката договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 червня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Пікущею Г.Д., зареєстровано в реєстрі № 2120.

У межах кримінального провадження за висновками експерта № 447/1 від 01 серпня 2024 року та № 448/1 від 01 серпня 2024 року встановлено підробку підпису та печатки приватного нотаріуса Піщук Г.Д. на договорі купівлі-продажу земельної ділянки на бланку серії НОМЕР_1 , посвідченого 27 червня 2006 року. За заявою представника позивача постановою від 17 грудня 2024 року було надано дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування.

Повідомляє, що земельна ділянка вибула із власності не з волі власника і має бути витребувана з чужого незаконного володіння відповідача.

У позові повідомляється про попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач має понести.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 27 травня 2025 року позовну заяву залишено без руху (а.с.53, 54).

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 04 червня 2025 року у справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання (а.с. 59-61).

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва суду від 12 листопада 2025 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті (а.с.117, 118)

Представник відповідачки ОСОБА_3 - адвокат Середюк О.О. (ордер, а.с. 87) з матеріалами справи ознайомлена 14 жовтня 2025 року (а.с. 85, 86).

12 листопада 2025 року відповідачка ОСОБА_3 подала відзив на позовну заяву, в якому просить позов залишити без задоволення, справу розгляду у її відсутності.

В обґрунтування заперечень вказує, що відповідачка ОСОБА_3 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки. Зазначається, що відповідач 19 червня 2023 року уклала з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 8000000000:79:094:0123, за адресою: АДРЕСА_1 . Земельна ділянка перейшла у власність на праві добросовісного набуття.

Повідомляє, що придбала земельну ділянку за платним договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом, з державною реєстрацією права власності. До укладання договору відповідачка і нотаріус перевірили відомості Державного реєстру речових прав, які не містили заборон, арештів, іпотек, судових спорів чи відомостей про оспорювання прав.

Хоча позивач посилається на кримінальне провадження та твердження про відсутність волевиявлення попереднього власника/спадкодавця, проте вирок суду, що встановлює фальсифікацію правочинів або підробку документів, відсутній; висновок експерта, який долучено до позовної заяви, вказує на нетотожність печатки та підпису нотаріуса, проте це не спростовує факт волевиявлення сторін щодо відчуження майна; будь-які спори чи позови щодо цієї ділянки на момент купівлі-продажу відповідачці не були відомі; запис про право власності відчужувача був чинним та момент укладення договору; заборони, арешти, ухвали суду - відсутні (а.с.132-138).

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні повідомив, що у приватного нотаріуса був лише один раз - у 2023 році. У 2006 році жодних договорів з ОСОБА_7 не укладав, ОСОБА_5 не знає. У 2023 році познайомився з особою на ім`я ОСОБА_8 , який запропонував заробити, давав алкоголь, казав, що потрібно щось підписати, потім почав погрожувати. Відповідача привезли до приватного нотаріуса підписати якісь документи, проте ОСОБА_3 у нотаріуса він не бачив. Пояснив, що гроші від ОСОБА_3 так і не отримав, його обманули. На даний час відповідача ОСОБА_2 періодично викликають до слідчого, де він надає пояснення.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Правилом ч.1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, ч.1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 , відповідно до Державного акта про право власності на земельну ділянку серії КВ № 147912 від 01 жовтня 2003 року належала земельна ділянка площею 0,1000 га з кадастровим номером 8000000000:79:094:0123 за адресою: АДРЕСА_1 . Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 07-7-00322 від 01 жовтня 2003 року (а.с.9).

Також ОСОБА_5 належало домоволодіння жилою площею 42,60 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09 липня 2003 року, зареєстрованим в реєстрі за № 7-1565 (а.с. 10).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 85 років ОСОБА_5 померла, що вбачається з свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , актовий запис № 14075 від 28 серпня 2020 року Київського міського відділу державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а.с.11).

За життя ОСОБА_5 склала заповіт від 21 жовтня 1999 року, в якому на випадок своєї смерті, все свої майно де б воно не було, з чого воно б не складалось і на яке вона має право, заповіла ОСОБА_4 . Заповіт посвідчено державним нотаріусом Сімнадцятої київської державної нотаріальної контри, зареєстрований в реєстрі за № 1-299с (а.с.12).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, що вбачається з свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , актовий запис № 427 Балаклійського відділу державної реєстрації актів цивільного стану в Ізюмському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с. 29).

Після смерті ОСОБА_4 позивачці ОСОБА_1 , як спадкоємиці (дружині), 25 березня 2024 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 . У свідоцтві зазначено, що житловий будинок з надвірними будівлями належали померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контри Денисенко Л.В., 09 липня 2003 року за реєстровим №7-1565, спадкоємцем якої був ОСОБА_4 , який спадщину прийняв, але не оформив своїх спадкових прав. Свідоцтво посвідчено приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області, зареєстровано у реєстрі за № 323 (а.с.30).

У позові вказується, що на початку липня 2023 року ОСОБА_4 з`ясував, що спірна земельна ділянка була продана відповідачу ОСОБА_2 та в подальшому - відповідачу ОСОБА_3 . Після чого ОСОБА_4 звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину, передбаченого ст.190 КК України, та на підставі його заяви внесено відомості до ЄРДР та відкрито кримінальне провадження № 12023100000000733, у ході розгляду якого були встановлені наступні обставини.

27 червня 2006 року між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) у с. Бородянка Київської області укладено договір купівлі-продажу земельною ділянки, відповідно до якого ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану по АДРЕСА_1 , кадастровий № 8000000000:79:094:0123. Договір посвідчено приватним нотаріусом Бородянського районного нотаріального округу Київської області Пікущою Г.Д, зареєстровано у реєстрі за № 2120, бланк договору - ВСХ № 50559 (а.с.26).

19 червня 2023 року у м. Ірпінь Бучанського р-ну Київської обл. між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельною ділянки, відповідно до якого ОСОБА_3 придбала у ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану по АДРЕСА_1 , кадастровий № 8000000000:79:094:0123. Договір посвідчено приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Клименком Д.Б., зареєстровано у реєстрі за № 2120, Договір укладено на бланк договору - НСМ № 095481 (а.с. 27, 28).

Як вбачається з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 10 липня 2023 року внесено відомості до реєстру за фактом вчинення групою осіб шахрайських дій, направлених на протиправне заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах; номер кримінального провадження: 12023100000000733; правова кваліфікація кримінального правопорушення: ч. 4 ст. 190 КК України (а.с. 33).

Постановою старшого слідчого СУ ГУ НП у м. Києві від 17 грудня 2024 року потерпілій ОСОБА_1 надано дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023100000000733 від 10 липня 2023 року, щодо заволодіння шляхом обману земельною ділянкою площею 0,100 га, кадастровий номер 8000000000:79:094:0123, за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_5 та за повітом підлягала переходу у власність ОСОБА_4 (а.с.35).

За матеріалами кримінального провадження № 12023100000000733, судовим експертом Центру судових і спеціальних експертиз Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України від 01 серпня 2024 року № 448/1 досліджено договір купівлі-продажу земельної ділянки на бланку серії ВСХ № 500559, зареєстрований у реєстрі № 2120, посвідчений приватним нотаріусом Пікущею Г.Д. 27 червня 2006 року. За висновком судового експерта встановлено, що підпис в графі «Держаний нотаріус Г.Д. Пікуща» договору купівлі-продажу земельної ділянки на бланку серії ВСХ № 500559, зареєстрованого у реєстрі № 2120, посвідченого 27 червня 2006 року приватним нотаріусом Пікущею Галиною Дмитрівною, виконано не ОСОБА_9 , а іншою особою (а.с.36-39).

Також, за матеріалами кримінального провадження № 12023100000000733, судовим експертом Центру судових і спеціальних експертиз Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України від 01 серпня 2024 року № 447/1 досліджено договір купівлі-продажу земельної ділянки на бланку серії ВСХ № 500559, зареєстрований у реєстрі № 2120, посвідчений 27 червня 2006 року приватним нотаріусом Пікущею Г.Д. За висновком судового експерта встановлено, що відбиток круглої печатки приватного нотаріуса Пікущі Галини Дмитрівнив договорі купівлі-продажу земельної ділянки на бланку серії ВСХ № 500559, зареєстрований у реєстрі № 2120, посвідченого 27 червня 2006 року приватним нотаріусом Пікущею Галиною Дмитрівною, нанесено за допомогою кліше високого друку (печатки); відбиток круглої печатки приватного нотаріуса Пікущі Галини Дмитрівнив договорі купівлі-продажу земельної ділянки на бланку серії ВСХ № 500559, зареєстрованому у реєстрі № 2120, посвідченому 27 червня 2006 року приватним нотаріусом Пікущею Галиною Дмитрівною, нанесений не кліше круглої печатки приватного нотаріуса Пікущі Галини Дмитрівни, а іншим кліше (а.с.40-43).

Також відповідно до висновку судового експертаЦентру судових і спеціальних експертиз Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України від 29 січня 2025 року № 633/1:

1. підпис у графі «Продавець» поряд із текстом «Болдуй Г.А.» у договорі купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: 2120, посвідчений 27 червня 2006 року, виконаний не ОСОБА_5 , а іншою особою.

2. підпис у графі «Покупець» поряд із текстом « ОСОБА_2 » у договорі купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: 2120, посвідчений 27 червня 2006 року, виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.

3. Підписи на документах: договір купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: 2120, посвідчений 19 червня 2023 року - у графі «Покупець»; заява ОСОБА_2 , про відсутність забудови на земельній ділянці від 19 червня 2023 року, заява ОСОБА_2 про не перебування у шлюбі від 19 червня 2023 року, заява ОСОБА_3 від 19 червня 2023 року - виконані ОСОБА_2 .

4. Підписи на документах: договір купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: 2120, посвідчений 19 червня 2023 року - у графі «Продавець»; заява ОСОБА_2 про відсутність забудови на земельній ділянці від 19 червня 2023 року; заява ОСОБА_2 про не перебування у шлюбі від 19 червня 2023 року; заява ОСОБА_3 від 19 червня 2023 року - виконані ОСОБА_3 (а.с.92-108).

За положеннями статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Статтею 102 ЦПК України визначено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків. Якщо експерт під час підготовки висновку встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.

Статтею 106 ЦПК України визначено порядок проведення експертизи на замовлення учасників справи. Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. За заявою учасника справи про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, такий висновок судом до розгляду не приймається, якщо суд визнає наявність таких підстав.

Частиною 6 ст. 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Згідно з частиною 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

У висновках експертів Деменкової О. та Білоуса Р. зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України.

З огляду на наведене, суд приходить до переконання, що висновки експертів №№ 448/1, 447/1 від 01 серпня 2024 року та № 633/1 від 29 січня 2025 року є належними та допустимими доказами по справі та відповідають вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов`язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Таким чином, кожен доказ у справі, у тому числі висновок експертизи, підлягає оцінці в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Висновки судових експертів у кримінальному провадженні не суперечить іншим даним, які встановлені під час розгляду справи та не спростовані будь-якими іншими доказами, наданими сторонами.

Зокрема, відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні підтверджував, що договір купівлі-продажу земельної ділянки 27 червня 2006 року з ОСОБА_5 не укладав. Відповідач ОСОБА_3 , у свою чергу, належних та допустимих доказів для спростування висновків експертів не надала.

За таких обставин висновки судових експертів №№ 448/1, 447/1 від 01 серпня 2024 року та № 633/1 від 29 січня 2025 року визнані судом як належні та допустимі докази, що підтверджують відсутність підписів ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , як продавця та покупця, у договорі купівлі-продажу земельної ділянки 27 червня 2006 року.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Частиною третьою статті 640 ЦК України передбачено, що договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

За правилами статті 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Частиною третьою статті 209 ЦК України визначено, що нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

У разі ж якщо сторони не досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним.

У постанові ВП ВС від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 сформульовано висновок щодо застосування норм права, відповідно до якого, відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв`язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним в силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів (щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину) або ж їх відновлювати.

За обставинами цієї справи, ОСОБА_5 з 09 липня 2003 року на праві власності володіла земельною ділянкою площею 0,1000 га з кадастровим номером 8000000000:79:094:0123 за адресою: АДРЕСА_1 , що була предметом договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 червня 2006 року, сторонами якого зазначено ОСОБА_5 (як продавця) та відповідача ОСОБА_2 (як покупця).

Встановлено та підтверджено наявними у справі доказами, що підписи від імені ОСОБА_5 та ОСОБА_2 у вказаному договорі, вчинено сторонніми особами, а нотаріальне посвідчення зазначеного договору вчинено без застосування печатки приватного нотаріуса Пікущі Г.Д.

Таким чином, виходячи з наведених вище висновків, договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 27 червня 2006 року, при укладенні якого підписи продавця та покупця виконані іншою невстановленою особою, а його нотаріальне посвідчення проводилось іншою особою, необхідно кваліфікувати як неукладений, оскільки законна власниця майна фактично не була учасником спірних правовідносин купівлі-продажу та не виражала своєї волі на відчуження належної їй земельної ділянки.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

У статті 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

У частині першій статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

У частині першій статті 1296 ЦК України визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (частина перша статті 1297 ЦК України).

Отже, для оформлення спадкових прав після померлого необхідно звернутися до нотаріуса за місцем його проживання (реєстрації), оскільки відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Установлено, що після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Дванадцятої київської державної нотаріальної контори 27 листопада 2020 року із заявою про прийняття спадщини у порядку спадкування за заповітом звернувся ОСОБА_4 . Згідно з довідкою про коло осіб № 4076 від 13 липня 2023 року ОСОБА_4 є єдиною особою, яка звернулась із заявою про прийняття спадщини, номер справи у спадковому реєстрі № 66838652 (а.с. 22-23).

Отже, у даному випадку ОСОБА_4 , будучи спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_5 , подавши у шестимісячний строк заяву про прийняття спадщини, вважається таким, що спадщину прийняв.

У постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15 зроблено висновок, що «згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. На підставі частини п`ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини. Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача. Таким чином, оскільки, як установлено судом, спірна квартира була відчужена від імені ОСОБА_8 поза її волею, то вона мала право домагатися відновлення свого права на неї. Прийнявши в установленому законом порядку спадщину позивач з часу її відкриття набув речові права на успадковану квартиру - право володіння та право користування нею і, відповідно, право на захист цих прав. Право розпорядження зазначеною квартирою виникає в позивача з часу державної реєстрації його права власності на квартиру».

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, якщо нерухоме майно, що вибуло з фактичного володіння його власника за неукладеним договором купівлі-продажу, було зареєстровано за іншою особою без відповідної на те правової підстави, власник такого майна може витребувати його із чужого незаконного володіння у всіх випадках відповідно до статті 387 ЦК України. При цьому відсутністю правової підстави в цьому випадку потрібно розуміти: реєстрацію спірного нерухомого майна за стороною неукладеного правочину; реєстрацію спірного майна за третьою особою на підставі правочину, укладеного всупереч нормам чинного законодавства.

У разі, якщо спірне нерухоме майно надалі відчужене за відплатним договором, і сторона цього договору не знала і не могла знати про відсутність у продавця права його відчужувати, у зв`язку із чим така особа є добросовісним набувачем, спірне нерухоме майно також може бути витребуване його власником відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, оскільки таке майно вибуло з володіння власника (законного володільця) не з його волі (за неукладеним правочином).

Наведене також узгоджується з положеннями статті 330 ЦК України, згідно з якими, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Крім цього, необхідно враховувати, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Отже, власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову про витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України) без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами).

Матеріали справи свідчать про те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння ОСОБА_5 поза її волею, відповідач ОСОБА_3 є особою, яка є останнім набувачем спірного нерухомого майна.

Тому належним способом захисту позивачки в цій справі є вимога про витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_3 як у добросовісної набувачки на підставі статті 388 ЦК України.

При цьому відчуження нерухомого майна за неукладеним договором потрібно розглядати як вибуття такого майна з володіння власника не з його волі.

Оскільки спірна квартира вибула поза волею власника, то він має право витребувати це майно від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України, у зв`язку з чим позов в частині витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 земельної ділянки є обґрунтованим та підлягає задоволенню в цій частині.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, має бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року).

Інші доводи сторін, викладені в заявах по суті справи, не спростовують встановлених висновків суду та не є юридично визначальними.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Установлено, що позивач ОСОБА_1 при зверненні до суду з даною позовною заявою заявила дві позовні вимоги, одна з яких задоволена судом, та сплатила судовий збір у розмірі 15 140,00 грн.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог позивача, у порядку, передбаченому статтею 141 ЦПК України, судовий збір, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, в сумі 7 570,00 грн слід стягнути з відповідачів на користь позивача у рівних частках з кожного - по 3 785,00 грн..

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 258, 259, 265, 273, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння, - задовольнити частково.

Витребувати від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1000 га за кадастровим номером 8000000000:79:094:0123 за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 785 (три тисячі сімсот вісімдесят п`ять) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 785 (три тисячі сімсот вісімдесят п`ять) грн 00 коп.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач - ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач - ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 .

Суддя А.В.Слободянюк