Постанова від 19 березня 2026 р. у справі №520/14074/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2026 р. Справа № 520/14074/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.11.2025, головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С., м. Харків, по справі № 520/14074/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо обмеження граничним (максимальним) розміром пенсії ОСОБА_1 при здійсненні перерахунку пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 нарахований підсумок пенсії станом на 01.04.2025 року згідно з протоколом по пенсійній справі №2001000111 від 12.05.2025 року без обмеження граничним (максимальним) розміром.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 року задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо обмеження граничним (максимальним) розміром пенсії ОСОБА_1 при здійсненні перерахунку пенсії.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 нарахований підсумок пенсії станом на 01.04.2025 року згідно з протоколом по пенсійній справі №2001000111 від 12.05.2025 без обмеження граничним (максимальним) розміром.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції від 12.11.2025, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області було подано апеляційну скаргу, в якій пенсійний орган просив суд скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилався на те, що норми ст. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року №3668-VI щодо обмеження максимального розміру пенсії є чинними, неконституційними не визнані, а тому підлягають до застосування всіма юридичними та фізичними способами. В підтвердження своїх аргументів, посилаються на постанову Верховного Суду, яка була ухвалена у складі палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року по справі №580/234/19 (постанова Верховного Суду від 08.07.2020 року у справі 607/7115/17).

Згідно зі статтею 304 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Позивач не скористався своїм правом надіслати відзив на апеляційну скаргу до суду.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на норми частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером, пенсія якому призначена згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Як вбачається з протоколу перерахунку пенсії від 01.04.2025 позивачу нараховано пенсію у загальному розмірі 28439,36 грн, разом з тим за підсумком до виплати позивачу нарахована пенсія у розмірі в 23610 грн. внаслідок обмеження пенсії максимальним розміром.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що за висновком Верховного Суду, оскільки норми Закону №3668-VI та Закону №2262-XIІ неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, відповідні положення цих законів України "явно суперечать один одному".

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Згідно зі статтею 3 Конституції України передбачено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга). Саме забезпеченням прав і свобод людини і громадянина є створення умов, необхідних для їх реалізації, які є напрямками державної діяльності. У статті 1 Основного Закону України зазначено, що Україна є соціальною державою, тому одним із основних напрямів її діяльності є надання, забезпечення, розвиток та захист саме соціальних прав людини і громадянина, які не можуть бути скасовані чи обмежені без дотримання приписів, установлених статтями 22,64 Конституції України.

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та отримує пенсію, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ.

Відповідно до протоколу перерахунку пенсії від 01.04.2025, пенсійним органом проведено перерахунок пенсії на виконання рішення суду та нараховано підсумок пенсії з надбавками – 28439,36 грн. У підсумку до виплати призначено – 23610,00 грн. з урахуванням максимального розміру пенсії.

Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII (далі - Закон №2262-ХІІ) є спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ.

Частиною 3 статті 43 Закону №2262-ХІІ передбачено, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 3 статті 63 Закону №2262-XII, усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством. Перерахунок пенсій здійснюється на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у строки, передбачені частиною другою статті 51 цього Закону.

Водночас, статтею 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (з урахуванням змін, внесених Законом від 24.12.2015 №911-VIII, від 06.12.2016 №1774-VIII) (далі Закон №3668-VI), максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не може перевищувати 10740 гривень.

Закон №3668-VІ набрав чинності 01.10.2011.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI, обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

Крім цього, Законом №3668-VI частину п`яту статті 43 Закону №2262-ХІІ викладено у такій редакції: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність».

Водночас, Законом України від 24.12.2015 №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (набрав чинності 01.01.2016) у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» частину п`яту статті 43 доповнено реченням такого змісту: «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень».

Відповідно до підпункту 3 пункту 1 розділу I Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо соціального захисту резервістів, які постраждали внаслідок участі в антитерористичній операції, та членів їх сімей» від 12.04.2016 №1080-VIII, статтю 43 Закону України №2262-ХІІ після частини 3 доповнено двома новими частинами, у зв`язку з чим частина 5 цієї статті стала частиною 7 без змін у змісті.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини 7 статті 43 Закону №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.

Свої висновки Конституційний Суд України обґрунтував тим, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом України №2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною 5 статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини рішення №7-рп/2016, положення частини 7 статті 43 Закону України №2262-ХІІ, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Відтак, положення частини 7 статті 43 Закону України №2262-ХІІ зі змінами, які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 20.12.2016.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №522/22798/17, від 02.08.2022 у справі №240/1369/21, від 08.09.2022 у справі №380/6429/20, від 17.09.2024 у справі №300/2387/23, від 23.10.2024 у справі №560/2041/22.

Окрім того, рішенням Конституційного Суду України від 12.10.2022 №7-р(II)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) приписи статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон №2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.

Разом із цим, колегія суддів звертає увагу на те, що обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, було введено в дію Законом №3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону №3668-VI. Тобто, положення частини 7 статті 43 Закону №2262-XII та положення частини 1 статті 2 Закону №3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ) прийняті для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII) та є однаковими за змістом.

При цьому, положення статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини 7 статті 43 Закону №2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

Отже, була наявна колізія між Законом №2262-XII, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, та Законом №3668-VI у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів доходить висновку, що вони суперечать один одному.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019, що винесена у зразковій справі №822/524/18, а також постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а, висловила висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

У постанові від 16.12.2021 у справі №400/2085/19 Верховний Суд наголосив на протиправності обмеження органом пенсійного фонду максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-XII, та зазначив, що у спірних відносинах підлягають застосуванню норми Закону №2262-XII, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що до спірних відносин необхідно застосовувати положення частини 7 статті 43 Закону №2262-XII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, які не передбачають обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

Враховуючи зазначене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо обмеження граничним (максимальним) розміром пенсії ОСОБА_1 при здійсненні перерахунку пенсії та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 нарахований підсумок пенсії станом на 01.04.2025 року згідно з протоколом по пенсійній справі №2001000111 від 12.05.2025 без обмеження граничним (максимальним) розміром.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість та безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв`язку з чим вважає відсутніми підстави для її задоволення.

Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 року по справі № 520/14074/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частиною 5 статтею 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко

Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій