Рішення від 19 березня 2026 р. у справі №620/1296/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2026 року Чернігів Справа № 620/1296/26

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Дубіної М.М., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

05.02.2026 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом (зареєстрований у суді 06.02.2026), у якому просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті грошового забезпечення безвісти зниклого військовослужбовця солдата ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) на її користь, як законного представника його неповнолітньої дитини – доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення безвісти зниклого військовослужбовця солдата ОСОБА_2 на її користь, як законного представника його неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-ХІІ).

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що вона має право на грошове забезпечення зниклого безвісті військовослужбовця, як законний представник неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки не одержує від військовослужбовця солдата ОСОБА_2 аліменти, тому бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті спірного грошового забезпечення позивачу як законному представнику неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , не відповідає вимогам Закону № 2011-ХІІ.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М. М. від 09.02.2026 прийнято заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що у зв`язку з наявністю чинного рішення суду про стягнення аліментів позивач вважається такою, що отримує аліменти на утримання неповнолітньої дитини незалежно від звернення зазначеного судового рішення до виконання в порядку Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» на виконання вказаного рішення суду, що є підставою для відмови у виплаті грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця представникам неповнолітніх дітей в розумінні абзацу 4 частини шостої статті 9 Закону № 2011-ХІІ, оскільки в даному випадку чинним законодавством передбачено інший порядок забезпечення права неповнолітніх дітей на утримання.

Суд, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, встановив наступне.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 20.04.2016.

Відповідно до судового наказу, виданого Семенівським районним судом Чернігівської області від 03.03.2018 у справі №744/235/18, присуджено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі ? частини від усіх видів заробітку (доходу) боржника щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання в суд даної заяви, а саме з 26.02.2018 року і до повноліття дитини.

Згідно із довідкою, виданою Семенівським відділом державної виконавчої служби у Новгород – Сіверському районі Чернігівської області від 01.10.2025 №29383 виконавчі провадження зі стягнення аліментів в примусовому порядку з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 – відсутні.

04.07.2024 ОСОБА_2 був мобілізований, у зв`язку з чим проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 .

Відповідно до сповіщення ІНФОРМАЦІЯ_3 від 10.09.2024 №3796/2, надісланого позивачу, солдат ОСОБА_2 , старший стрілець – оператор 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_3 , зник безвісти 01.09.2024 в районі населеного пункту АДРЕСА_1 .

Згідно із витягом з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин від 30.09.2024 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , військовослужбовець, зник безвісти на території бойових дій.

Відповідно до акта службового розслідування військової частини НОМЕР_3 встановлено, що солдат ОСОБА_2 , 01.09.2024 зник безвісти за особливих обставин під час виконання бойового завдання згідно бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_3 від №2/122 дск від 11.08.2024 року в районі південної околиці н.п. Дружба, Бахмутського району, Донецької області.

Станом на сьогодні військова частина НОМЕР_3 діє в складі військової частини НОМЕР_1 та остання є її фінансовим розпорядником.

ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про виплату грошового забезпечення безвісти зниклого військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 на її користь, як законного представника його неповнолітньої дитини – ОСОБА_3 . До вказаної заяви, з поміж інших документів, ОСОБА_1 було надано довідку Семенівського ВДВС у Новгород – Сіверському районі Чернігівської області про те, що виконавчі провадження зі стягнення аліментів в примусовому порядку з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 – відсутні.

На цю заяву відповідач листом від 21.11.2025 №4784/68/ НОМЕР_4 надав відповідь, в якій зазначив, що відповідно до пункту 6 статті 9 Закону № 2011-ХІІ, наказу командира військової частини НОМЕР_1 та у зв`язку із відсутністю особистого розпорядження військовослужбовця ОСОБА_2 прийнято рішення про депонування на здійснення перерахування на спеціальний реєстраційний рахунок 100% грошового забезпечення належного військовослужбовцю; на користь позивача був виданий Семенівським районним судом Чернігівської області судовий наказ від 03.03.2018 у справі №744/235/18, про стягнення з ОСОБА_2 аліментів в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку, що на думку відповідача являється способом реалізації права законного представника неповнолітньої дитини військовослужбовця на отримання аліментів для утримання дитини шляхом отримання рішення суду, яке набрало законної сили; відсутні правові підстави для здійснення виплат грошового забезпечення на користь позивачки, оскільки вона як представник неповнолітньої дитини військовослужбовця ОСОБА_2 не надала командуванню військової частини НОМЕР_1 рішення суду про скасування стягнення аліментів із військовослужбовця ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини.

ОСОБА_1 , вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті грошового забезпечення безвісти зниклого військовослужбовця солдата ОСОБА_2 на її користь, як законного представника його неповнолітньої дитини – доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, які мають значення для правильного вирішення спору, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій або не вчинення їх у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій (бездіяльності) та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Водночас, відповідно до Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (частина перша статті 17); держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (частина п`ята статті 17); захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України (частина перша статті 65).

Суд наголошує на тому, що виходячи зі змісту приписів статей 17, 65 Основного Закону України, громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції; тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати додаткові гарантії соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Спірним у цій справі є відносини у сфері виплати грошового забезпечення безвісті зниклого військовослужбовця.

Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до статті 2 Закону №2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону №2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.

Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).

Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.

Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п`ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення.

Відповідно до пункту 2 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі-Порядок №260) грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 8 розділу I Порядку №260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).

Пунктом 3 розділу ХХХ Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, зокрема безвісно відсутніми (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.

Порядок виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884 (далі - Порядок №884).

Цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім`ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці).

Пунктами 1-4 Порядку №884 визначено, що цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім`ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці).

У цьому Порядку під терміном «безвісно відсутній військовослужбовець» слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби.

За військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Пунктом 3 Порядку № 884 передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

Відповідно до пункту 6 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей:

- військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;

- військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.

У Порядку № 884 під терміном «безвісно відсутній військовослужбовець» слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби.

За військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

Як встановлено судом відповідач під час розгляду заяви позивачки від 28.10.2025, посилався на те, що на її користь був виданий Семенівським районним судом Чернігівської області судовий наказ від 03.03.2018 у справі №744/235/18, про стягнення з ОСОБА_2 аліментів в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку, що на думку відповідача являється способом реалізації права законного представника неповнолітньої дитини військовослужбовця на отримання аліментів для утримання дитини шляхом отримання рішення суду, яке набрало законної сили.

Стосовно цих доводів суд зауважує, що відповідно до згаданого вище пункту 6 статті 9 Закону № 2011-ХІІ у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

Тобто цією нормою передбачено виключення, за наявності яких грошове забезпечення не виплачується, зокрема, у разі, коли законний представник малолітньої (неповнолітньої) дитини саме одержує від військовослужбовця аліменти.

Дійсно, відповідно до судового наказу, виданого Семенівським районним судом Чернігівської області від 03.03.2018 у справі №744/235/18, присуджено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі ? частини від усіх видів заробітку (доходу) боржника щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання в суд даної заяви, а саме з 26.02.2018 року і до повноліття дитини.

У той же час, станом на час набрання чинності змінами внесеними до пункту 6 статті 9 Закону № 2011-ХІІ , у виконавчій службі не перебувало виконавчих проваджень про стягнення з ОСОБА_2 аліментів.

Відтак, позивачкою було дотримано умови для нарахування спірного грошового забезпечення, оскільки на час введення в дію змін до Закону № 2011-ХІІ та станом на час звернення до відповідача, вона не одержувала аліментів від військовослужбовця ОСОБА_2 , як це і передбачено вимогами вказаного Закону.

Суд зазначає, що лише наявність судового наказу про стягнення аліментів не є достатнім свідченням одержання аліментів стягувачем.

При цьому, судом встановлено, що у державного виконавця не перебуває на примусовому виконанні судове рішення про стягнення аліментів на користь позивачки, а доказів одержання нею аліментів, відповідачем не надано.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов висновку, про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частин першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як видно з наявної у матеріалах справи платіжної інструкції від 05.02.2026 № E25M-E498-06KE-PTT6 позивачкою під час звернення з цим позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1065, 00 грн, тому поверненню позивачці за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, підлягають судові витрати розмірі 1065, 00 грн.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення безвісти зниклого військовослужбовця солдата ОСОБА_2 на її користь, як законного представника його неповнолітньої дитини – доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення безвісти зниклого військовослужбовця солдата ОСОБА_2 на її користь, як законного представника його неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі у розмірі 1065, 00 грн, сплаченого згідно із платіжної інструкції від 05.02.2026 № E25M-E498-06KE-PTT6.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач – ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 ; адреса: АДРЕСА_2 ).

Відповідач – військова частина НОМЕР_1 (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_6 ; місцезнаходження юридичної особи: 09100, м. Біла Церква, Київська область).

Суддя Марія ДУБІНА