Рішення від 19 березня 2026 р. у справі №600/348/25-а — Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/348/25-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Анісімова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

1.1. У поданому до суду позові ОСОБА_1 (далі – позивач) просить:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної Прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 27.06.2023 року по 27 грудня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- зобов`язати НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної Прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 27.06.2023 року по 27 грудня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної Прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 20 березня 2022 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 27 грудня 2024 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної Прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 20 березня 2022 року по день фактичної виплати грошового забезпечення – 27 грудня 2024 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

1.2. Ухвалою суду від 29.01.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

2.1. В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказує, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 та на даний час позивача звільнено зі служби.

2.2. При цьому, відповідач протиправно, починаючи з 20 березня 2022 року розраховував грошове забезпечення ОСОБА_1 із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до порушення майнових прав позивача, а саме, гарантованого статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, премії.

2.3. 27 грудня 2024 року на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду по справі № 600/1808/24-а на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума перерахованого грошового забезпечення. При цьому відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми грошового забезпечення у повному обсязі.

2.4. Позивач вважає ненарахування та невиплату йому середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми грошового забезпечення у повному обсязі - протиправними, а також просить суд зобов`язати відповідача нарахувати компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 20 березня 2022 року по день фактичної виплати грошового забезпечення.

Позиція відповідача

2.5. Представник НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної Прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив щодо задоволення позову у повному обсязі з наступних підстав.

2.6. Трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.

2.7. Доходи військовослужбовців Державної прикордонної служби України не є доходами у вигляді заробітної плати, іншими доходами, що нараховуються (виплачуються) у зв`язку з трудовими відносинами, і військовослужбовці не є працівниками відповідно до чинного трудового законодавства, а проходять військову службу. Отже, застосування ст.117 Кодексу законів про працю України є безпідставним.

2.8. Представник відповідача вказує, що у грудні 2024 року на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду по справі №600/1808/24-а позивачу виплачено, без урахування сплачених податків, 150659,17 грн.

При цьому, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав, без урахуванням сплачених податків, 61713,72 грн.

Таким чином, сума виплачена в грудні 2024 року на 244% більше за суму, що виплачена позивачу при звільненні з військової служби в червні 2023 року, що порушує принцип співмірності та розмір стягнення підлягає додатковому зменшенню.

2.9. Окрім цього, зазначає, що компенсація за втрату частини доходів, проводиться виключно на грошові доходи, перелік яких чітко визначено, та які не мають разового характеру і які нараховані але невиплачені (ст. 2, 3 Закону №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та п. 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою КМУ від 21.02.2001 №159).

2.10. У вказаному переліку відсутній такий вид доходу як одноразова грошова допомога при звільненні, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, грошова компенсація за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, грошова допомога на оздоровлення, а тому підстав для виплати компенсації втрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати не має.

ІІІ. ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

3.1. ОСОБА_1 проходив військову службу у НОМЕР_1 Прикордонному загоні Державної Прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) та на цей час позивача звільнено зі служби, що підтверджується витягом з наказу начальника НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної Прикордонної служби України від 27.06.2023 року №539-ОС.

3.2. З доводів позовної заяви судом встановлено, що починаючи з 20 березня 2022 року відповідач розраховував грошове забезпечення ОСОБА_1 із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до порушення майнових прав позивача, а саме, гарантованого статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, премії.

3.3. На виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду по справі №600/1808/24-а (набрало законної сили 25.11.2024 на підставі постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду) відповідачем 27.12.2024 нараховано на розрахунковий рахунок позивача перераховане грошове забезпечення у сумі 150659,17 грн.

Однак, НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної Прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми грошового забезпечення у повному обсязі. Окрім цього, відповідачем не було здійснено компенсацію втрати частини доходів, що і обумовило звернення до суду з цим позовом.

ІV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ПОЗИЦІЯ СУДУ

4.1. Предметом розгляду у цій справі є бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної Прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) відносно ОСОБА_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього грошового забезпечення та компенсації втрати частини доходів за час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата додаткової винагороди за період лікування).

4.2. При цьому, для вирішення цього спору суд має перевірити, чи має право позивач на отримання таких виплат по факту затримки остаточного розрахунку.

4.3. Також, суд наголошує, що принцип верховенства права підпорядковує державу інтересам людини, а не навпаки. Коли учасником правовідносин виступає держава, остання у суперечці щодо права з будь-якою особою, має поступитися на користь опонента, оскільки вона сама створила ситуацію правової невизначеності і порушила в такий спосіб принцип верховенства права.

Щодо середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку

4.4. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі – Закон № 2232-ХІІ, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

4.5. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XI). Зокрема, вказаний Закон визначає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Так, абзацом 1 частини 1 статті 9 цього Закону № 2011-XI передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

4.6. Разом з тим, Законом № 2011-XI не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

4.7. Вирішуючи даний спір, суд звертає увагу на те, що згідно із частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

4.8. Суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі №21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі №815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та ін.).

4.9. Оскільки у спірному випадку, спеціальне законодавство, яким врегульовано порядок проходження військової служби, порядок і строки виплати грошового забезпечення військовослужбовцям при звільненні з військової не передбачає дату проведення остаточного розрахунку та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні, що фактично визнавалось сторонами справи, тому до спірних відносин необхідно застосувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, на які посилається позивач в обґрунтуванні заявлених вимог.

4.10. За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

4.11. За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

4.12. Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

“У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті”.

4.13. Таким чином, слід прийти до висновку, що з моменту набрання чинності Законом №2352-IX - 19.07.2022 року, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 року підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX.

4.14. Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що у постанові від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні. Так, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

4.15. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців (пункти 105, 106 постанови Великої Палати Верховного Суду).

4.16. У свою чергу, суд зазначає, що у постанові від 26.09.2019 року у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду констатувала, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

4.17. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

4.18. Повертаючись до спірних правовідносин у цій справі, суд зазначає, що згідно позовних вимог заявлено період виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) з 27 червня 2023 року по 27 грудня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

4.19. Відповідно до частини 3 статті 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

4.20. З врахуванням наведеного принципу диспозитивності, який реалізований представником позивача у прохальній частині позову, суд надає оцінку щодо наявності підстав для виплати середнього грошового забезпечення виключно в межах заявленого періоду з 27 червня 2023 року по 27 грудня 2024 року (тобто в межах шести місяців).

4.21. Відтак, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, суд вважає, що позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а тому відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу такий заробіток.

4.22. Обчислення середнього заробітку за час затримки при звільненні проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” (далі - Порядок №100).

4.23. Суд наголошує про відсутність спеціального законодавства, яке регулює обчислення середнього заробітку за час затримки при звільненні військовослужбовців з військової служби.

4.24. Із пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 (далі – Порядок №100) вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

4.25. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку №100).

4.26. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

4.27. Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні відомості щодо суми нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення за два місяці, що передують звільненню з військової служби, відповідачем вказаних відомостей до матеріалів відзиву не додано.

4.28. З огляду на це, суд вбачає за доцільне у цій справі задовольнити у повному обсязі вимоги позивача в частині зобов`язання НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної Прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 27 червня 2023 року по 27 грудня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

4.29. При цьому, суд наголошує, що у зв`язку із ненаданням відповідачем відомостей щодо суми нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення за два місяці, що передують звільненню з військової служби у цій справі у суду відсутня можливість визначити істотність цієї частки нарахованої суми порівняно із середнім заробітком позивача та відповідно зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 та від 26.09.2019 року у справі №761/9584/15-ц.

Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

4.30. Правовідносини щодо порядку та підстав для компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати регулюються правовими нормами Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” № 2050-III від 19 жовтня 2000 року (далі - Закон № 2050-III) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі – Порядок №159), в редакції що були чинні на день виникнення спору.

4.31. За статтею 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

4.32. Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

4.33. За приписами статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі пенсії.

4.34. Згідно з пунктом 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

4.35. Як зазначено в пункті 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

4.36. Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

4.37. Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 у справі № 816/379/16 та від 30.09.2020 у справі № 280/676/19, від 13.09.2021 у справі №639/3140/17, від 09.08.2022 у справі № 460/4765/20, від 16.11.2022 у справі № 674/22/17) та в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України і ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховується судом під час вирішення спору.

4.38. Із наведеного також вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

4.39. Основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

4.40. Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем належних сум грошового забезпечення, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

4.41. При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

4.42. Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постановах від 21.06.2018 (справа №523/1124/17), від 03.07.2018 (справа № 521/940/17) від 15.04.2019 (справа №727/7818/16-а), 14.04.2021 року (справа № 465/322/17).

4.43. Згідно з положеннями статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

4.44. Тобто, Закон №2050-III фактично прив`язує виплату компенсації до виплати заборгованості, яка їй передує.

4.45. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово надавав оцінку подібним правовідносинам. Зокрема у постановах від 01.05.2023 року у справі №380/23651/21, від 16 жовтня 2023 року у справі №200/18159/21 Верховний Суд зазначив, що з аналізу норм №2050-III та №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

4.46. Поряд з цим, у поставові від 20.10.2022 року у справі №140/862/19 Верховний Суд наголосив, що “з системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Відтак, законодавець пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу”.

4.47. Також, у постанові від 29.09.2022 року у справі №520/1001/19 Верховний Суд наголошував на тому, що дія Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії). У цій же постанові колегія суддів вказувала, що законодавець пов`язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці. Аналогічний висновок щодо застосування тих самих норм права у подібних правовідносинах викладено й у постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі №134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі №140/1547/19 та застосована у постанові від 20.10.2022 у справі №140/862/19, де зауважено, що законодавець пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 - 3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.

Зі змісту статті 1 Закону №2050-ІІІ слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

У пункті 4 Порядку №159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 у справі №816/379/16, від 30.09.2020 у справі №280/676/19, від 13.09.2021 у справі №639/3140/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19 та від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.

4.48. Судом у цій справі встановлено, що 27.12.2024 року на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума перерахованого грошового забезпечення у сумі 150659,17 грн, що підтверджується випискою із карткового рахунку позивача.

4.49. Отже, фактична виплата грошового забезпечення відбулась 27.12.2024 року, а тому суд доходить висновку, що відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати.

4.50. Такий висновок суду відповідає правовій позиції, що сформована Верховним Судом у постанові від 24 січня 2025 року у справі №380/1607/24 та застосована Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові від 11 серпня 2025 року у справі №600/4925/24-а

V. ВИСНОВКИ СУДУ

5.1. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На розвиток зазначених положень Конституції України частиною 2 статті 2 КАС України визначені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, яким є відповідач.

5.2. У цій справі судом встановлено ознаки бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, а також щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку.

5.3. За таких обставин суд прийшов до висновку, що зазначений позов підлягає задоволенню частково з підстав викладених у його мотивувальній частині.

VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

6.1. Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

6.2. З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією №0709-4611-1639-2428 від 27.01.2025 року.

6.3. Однак, пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI, передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Відповідно, підстав для стягнення з відповідача судового збору немає.

6.4. Водночас, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Відтак, сума сплаченого судового збору може бути повернута позивачу за його клопотанням.

Керуючись статтями 73-77, 90, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та вчинити дії - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної Прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 27.06.2023 року по 27 грудня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

3. Зобов`язати НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної Прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 27.06.2023 року по 27 грудня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

4. Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної Прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 20 березня 2022 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 27 грудня 2024 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

4. Зобов`язати НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної Прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 20 березня 2022 року по день фактичної виплати грошового забезпечення – 27 грудня 2024 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач - НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Суддя О.В. Анісімов