Рішення від 15 лютого 2026 р. у справі №367/8614/25 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/8614/25

Провадження №2/367/3316/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

16 лютого 2026 року Ірпінський міський суд Київької області в складі:

головуючого судді Кухленка Д.С.,

за участю секретаря Шаповала О.О.,

розглянувши заочно у відкритому судовому засіданні в м. Ірпені в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в:

До Ірпінського міського суду Київської області звернувся позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги тим, що 03.02.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання коштів у кредит № 73392541, умовами якого встановлено, що Кредитодавець надає Позичальнику кредит в розмірі 10 000,00 грн. строком на 15 днів (з 03.02.2025 по 17.02.2025 року) із процентною ставкою у розмірі 0,832% які нараховуються щоденно. Договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора електронного підпису. В подальшому було укладено ряд Додаткових угод, якими збільшено строк кредитування до 48 днів, та змінено денну процентну ставку на 1%.

Зазначено, що на виконання умов вищевказаного Договору ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (позикодавець) здійснив перерахування кредитних коштів у розмірі 10 000 грн. на платіжну картку відповідача.

Вказали, що враховуючи викладені вище умови Договору кредиту та додаткової угоди, та здійсненні Відповідачем платежі в рахунок погашення заборгованості за договором кредиту, які складають – 2165,80 грн., заборгованість останнього за договором кредиту складає 17 248,20 грн, зокрема: 9 500,00 грн. – сума заборгованості за основною сумою боргу; 1 808,20 грн. – сума заборгованості за процентами; 1000,00 грн. – сума заборгованості за комісією; 0,00 грн – сума заборгованості за пенею/неустойкою; 4940,00 грн. – сума заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування.

Разом з тим, вказує, що відповідач належним чином зобов`язання щодо повернення основної суми боргу за Договором кредиту, заборгованості за процентами та інших нарахувань – не виконав.

26.06.2025 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінпром Маркет» уклали Договір факторингу №26/06/25 за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики №73392541 від 03.02.2025 року.

Відповідно до Реєстру прав вимог №26/06/25-02 від 26.06.2025 року до договору факторингу №26/06/25 від 26.06.2025 року ТОВ «Фінпром Маркет» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 17 248,20 грн.

На підставі викладеного, представник позивача просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості за Договором позики №73392541 від 03.02.2025 року у розмірі 17 248,20 грн., з яких: 9 500,00 грн. – сума заборгованості за основною сумою боргу; 1 808,20 грн. – сума заборгованості за процентами; 1000,00 грн. – сума заборгованості за комісією; 0,00 грн – сума заборгованості за пенею/неустойкою; 4940,00 грн. – сума заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування.

Ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області Кухленка Д.С. від 22 серпня 2025 року прийнято позовну заяву до свого провадження та відкрито провадження по вказаній цивільній справі. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Визначено відповідачу строк на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому ст. 178 ЦПК України, - 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Позивачу роз`яснено право подати до суду відповідь на відзив у порядку, передбаченому ст. 179 ЦПК України, протягом 15 днів з дня отримання відзиву відповідача на позов.

Відповідач повідомлявся про розгляд справи судом належним чином за зареєстрованим місцем проживання. Відзив на позов та клопотання від відповідача не надходили. Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до поштового повідомлення, копія ухвали про відкриття провадження у справі, яка направлялась за місцем реєстрації місця проживання відповідача ОСОБА_1 , повернулись на адресу суду 25.11.2025 року з відміткою Укрпошти «адресат відсутній».

У наданий в ухвалі час від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Через відсутність від відповідача клопотань та відзиву на позов, у відповідності зі ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалити заочне рішення.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши подані докази, дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ч.1 ст. 3 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1, 2, 3, 4 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України).

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оцінюючи аргументи, викладені в позовній заяві суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, № 303-A, параграф 29).

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що 03.02.2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір надання коштів у кредит №73392541, який підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису).

Згідно з п. 2.1 Договору позики сторони погодили, що Кредитодавець зобов`язується передати Позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами Договору строк, шляхом їх перерахування на банківський рахунок Позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення Строку кредиту, або достроково, та сплатити Кредитодавцю плату (Проценти) від суми Кредиту та Комісію за надання кредиту.

Згідно з п. 2.2 Договору сума кредиту 10 000,00 грн, строк кредитування 15 днів, комісія за надання кредиту 10,00% від суми наданого кредиту (що у грошовому виразі складає 1000,00 грн.).

Дата надання позики 03.02.2025; дата повернення Кредиту (останній день) 17.02.2025 року; Денна процентна ставка в день 0,832%; Орієнтовна реальна річна процентна ставка 2050,86%, орієнтовна загальна вартість кредиту 11249,00 грн.

Розділом 12 Договору надання коштів у кредит зазначені юридичні адреси та реквізити сторін. Номер електронного платіжного засобу Позичальника ОСОБА_1 зазначено НОМЕР_1 .

Відповідно до Додатку №1 до договору надання коштів у кредит №73392541 від 03.02.2025 - Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит вбачається, що сторони погодили, що загальна вартість кредиту станом на 17.02.2025 становить 11249,00 грн, з яких: 10000,00 грн - сума кредиту; 249,00 грн - проценти за користування кредитом; 1000,00 грн. – комісія за надання кредиту.

Встановлено, що 15.02.2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладені Додаткову угоду №14237771 до Договору позики №73392541 від 03.02.2025, за умовами якої сторони домовились продовжити строк кредитування на 13 днів в результаті чого загальний строк кредитування змінився з 15 днів на 28 днів (до 02.03.2025 року) та змінено денну процентну ставку (фіксовану) з 0,832% на 1%. Додатковий договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису 11740, що був надісланий на вказану Відповідачем електронну адресу). Сторони погодили, що загальна вартість кредиту станом на 02.03.2025 становить 12549,00 грн, з яких: 10000,00 грн - сума кредиту; 1549,00 грн - проценти за користування кредитом; 1000,00 грн. – комісія за надання кредиту.

28.02.2025 року було укладено Додаткову угоду №14342546 до Договору позики №73392541, за умовами якої сторони домовились продовжить строк кредитування на 5 днів в результаті чого загальний строк кредитування змінився з 28 днів на 33 днів (до 07.03.2025 року), денна процентна ставка (фіксована) лишилася без змін, та становить 1%. Додатковий договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису 72523, що був надісланий на вказану Відповідачем електронну адресу). Сторони погодили, що загальна вартість кредиту станом на 07.03.2025 становить 13049,00 грн, з яких: 10000,00 грн - сума кредиту; 2049,00 грн - проценти за користування кредитом; 1000,00 грн. – комісія за надання кредиту.

В подальшому, 07.03.2025 року укладено Додаткову угоду №14401760 до Договору позики №73392541, за умовами якої сторони домовились продовжить строк кредитування на 5 днів в результаті чого загальний строк кредитування змінився з 33 днів на 38 днів (до 12.03.2025 року). Додатковий договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису 12173, що був надісланий на вказану Відповідачем електронну адресу). Сторони погодили, що загальна вартість кредиту станом на 12.03.2025 становить 13524,00 грн, з яких: 10000,00 грн - сума кредиту; 2524,00 грн - проценти за користування кредитом; 1000,00 грн. – комісія за надання кредиту.

10.03.2025 року укладено Додаткову угоду №14429769 до Договору позики №73392541, за умовами якої сторони домовились продовжити строк кредитування на 5 днів в результаті чого загальний строк кредитування змінився з 38 днів на 43 днів (до 17.03.2025 року). Додатковий договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису 27101, що був надісланий на вказану Відповідачем електронну адресу). Сторони погодили, що загальна вартість кредиту станом на 17.03.2025 становить 13999,00 грн, з яких: 10000,00 грн - сума кредиту; 2999,00 грн - проценти за користування кредитом; 1000,00 грн. – комісія за надання кредиту.

15.03.2025 року між Позикодавцем та Позичальником/Відповідачем за ініціативою останнього укладеш Додаткову угоду №14468685 до Договору позики №73392541, за умовами якої сторони домовились продовжити строк кредитування на 5 днів в результаті чого загальний строк кредитування змінився з 43 днів на 48 днів (до 22.03.2025 року) Додатковий договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису 73801, що був надісланий на вказану Відповідачем електронну адресу).

Відповідно до Додатку №1 до договору надання коштів у кредит №73392541 від 03.02.2025 - Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит вбачається, що сторони погодили, що загальна вартість кредиту станом на 22.03.2025 становить 14474,00 грн, з яких: 10000,00 грн - сума кредиту; 3474,00 грн - проценти за користування кредитом; 1000,00 грн. – комісія за надання кредиту.

Таким чином, судом встановлено, що між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір надання коштів у кредит, строком на 48 днів на загальну суму 10000,00 грн.

Відповідно до долученої до матеріалів справи довідки про ідентифікацію, підтверджено, що клієнт ОСОБА_1 , ідентифікована Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» шляхом використання одноразового ідентифікатора, що є аналогом електронного підпису, який було направлено на електронну адресу відповідача.

Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 Глави 71 Цивільного кодексу України. Відповідно до абз. 1 ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України, Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у тій самій кількості, того самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно ч.1 ст.1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Істотними умовами кредитного договору, відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України та ст. 1054 ЦК України, є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Враховуючи вищезазначені норми, основними умовами надання кредиту є безумовне його повернення, строковість, платність, цільова Спрямованість і забезпеченість. Водночас, кредитний договір не може змінюватись в односторонньому порядку, і позичальник несе відповідальність за несвоєчасне повернення кредиту та сплату відсотків за його користування.

Таким чином, судом встановлено, що укладений між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 Договір надання коштів у кредит № 73392541 від 03.02.2025 підписаний у порядку визначеному Законом України «Про електронну комерцію». Відповідач погодився з умовами договору та правилами надання споживчих кредитів.

Відповідно до повідомлення АТ «Таскомбанк» встановлено, що між ним та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» укладено Договір про організацію взаємодії при переказі коштів фізичним особам № 74 від 03 серпня 2020 року Банком було здійснено перекази грошових коштів на рахунок одержувача, а саме 03.02.2025 року о 14:27 год. на рахунок НОМЕР_1 на загальну суму 10 000,00 грн.

За наданою АТ «Універсал Банк» інформацією від 17 листопада 2025 року, яка витребувана ухвалою від 22 серпня 2025 року, на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 , на яку 03.02.2025 року о 14:27 год було зараховано платіж в сумі 10 000,00 грн. При цьому з виписки за договором б/н за період з 06 лютого 2025 року по 03 лютого 2025 року вбачається, що ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами.

Суд також встановив, що 26 червня 2025 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінпром Маркет» уклали Договір факторингу № 26/06/25, за умовами якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується прийняти такі Права вимоги та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за відповідний Реєстр за плату, у передбачений цим Договором спосіб.

Відповідно до Реєстру прав вимог № 26/06/25-02 від 26 червня 2025 року до ТОВ «Фінпром Маркет» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором № 73392541 від 03.02.2025 на загальну суму 17 248,20 грн., яка складається з: 9 500,00 грн. – сума заборгованості за основною сумою боргу; 1 808,20 грн. – сума заборгованості за процентами; 1000,00 грн. – сума заборгованості за комісією; 0,00 грн – сума заборгованості за пенею/неустойкою; 4940,00 грн. – сума заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін та погоджені ними. При цьому згідно ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно положень статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно з ч. 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до вимог ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором;.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077, ч. 1 ст. 1084 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, і таке виконання є належним. Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

У частині 2 ст. 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. За висновками Верховного Суду України, що викладені у постанові № 6-979цс15 від 23 вересня 2015 року, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, наведеною у постановах Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі за № 361/2105/16-ц та від 06 лютого 2018 року у справі за № 278/1679/13-ц, від 06 лютого 2019 року у справі за № 667/11010/14-ц.

Частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що до загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

Згідно з пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За змістом ч. 4 ст. 263 ЦПК України та ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (частина третя статті 263 ЦПК України).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, звертає увагу суду на те, що відповідач не виконує умови укладеного між ним та первісними кредитором кредитного договору в електронному вигляді, право вимоги за яким передано позивачу. Оскільки відповідач не виконав зобов`язання за кредитним договором, який укладений в електронному вигляді, в наслідок цього виникла заборгованість, її слід стягнути у судовому порядку.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (частина третя статті 263 ЦПК України).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, звертає увагу суду на те, що відповідач не виконує умови укладеного між ним та первісними кредитором кредитного договору в електронному вигляді, право вимоги за яким передано позивачу. Оскільки відповідач не виконав зобов`язання за кредитним договором, який укладений в електронному вигляді, в наслідок цього виникла заборгованість, її слід стягнути у судовому порядку.

Суду не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність підстав звільнення Відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, що відповідає положенням статті 617 ЦК України.

При цьому, суд звертає увагу, що як було зазначено вище, стаття 205 ЦК України надає право укладати договір, серед іншого, у письмовій (електронній) формі. Крім того, Закон України «Про електронну комерцію» визначає, що договір, підписаний у порядку, визначеному цим Законом, якому передував обмін електронними повідомленнями, прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач уклав кредитний договір шляхом підписання своїм електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора.

Судом встановлено, що відповідачем здійснені дії, які чітко свідчать про його свідомий вибір щодо укладення кредитного договору. Без відповідних дій з боку відповідача укладення договору було б неможливе.

Проаналізувавши зміст договору факторингу, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача за кредитним договором відповідно до вимог статей 512, 514 та 516 ЦК України була правомірно передана позивачу. У зв`язку з тим, що відповідач не виконав у строк взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, позивач має підстави вимагати від відповідача його виконання відповідно до умов договору факторингу, позовні вимоги є обґрунтованими.

Підсумовуючи зазначене суд дійшов висновку, що позивач довів: укладення кредитного договору між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 , перерахування їй кредитних коштів у розмірі 10 000,00 грн, виникнення заборгованості за цим договором, перехід до ТОВ «Фінпром Маркет» права вимоги на заборгованість відповідача.

Щодо суми заборгованості за відсотками за кредитним договором за понаднормове користування коштами суд зазначає таке.

Як було зазначено вище та підтверджується матеріалами справи, відповідно до умов кредитного договору сума позики становить 10 000,00 грн, строк кредитування - 48 днів, процентна ставка становить 1% в день, загальна вартість позики в межах 48 денного строку кредитування складає 14 474,00 грн.

При цьому, позивач зазначає про необхідність стягнення із відповідача суму відсотків за понаднормове користування коштами 4940,00 грн.

Як вбачається із змісту Додаткової угоди № 14468685 до договору надання коштів у кредит № 73392541 від 03.02.2025 року укладеного між первісним кредитором та відповідачем 15.03.2025 року, сторони домоилися продовжити Строк кредитування на 5 днів та викласти п.п. 2.2.2. п. 2.2. Договору в новій редакції: «Строк кредитування/ Строк Договору 48 днів».

У матеріалах справи відсутні документи якими б було продовжено дію Договору на більший строк. Отже, суд дійшов висновку, про строк дії кредитного договору 48 днів без його пролонгації.

Умови кредитного договору містять норму про те, що за понаднормове користування кредитними коштами позичальник сплачує відсотки 4,00% щоденно.

Суд звертає увагу, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року по справі № 723/304/16-ц (провадження N 14-360цс19), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року по справі № 638/13683/15-ц (провадження N 14-680цс19), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), тобто дана судова практика є сталою.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) після спливу визначеного договором строку кредитування або у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 753/6745/17, установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до пункту 128 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що Позивачем доведений факт наявності заборгованості за договором позики № 73392541 від 03.02.2025 року в розмірі 12 308,20 грн, з яких 9 500,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 1 808,20 грн. - сума заборгованості за відсотками; 1 000,00 грн. – сума заборгованості за комісією. В свою чергу вимоги про стягнення 4 940,00 грн. - суми відсотків за понаднормове користування коштами є необґрунтованими.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову-на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Водночас, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано копію Договору про надання правничої допомоги № 01-11/24 від 01.11.2024 року, витяг з Акту приймання-передачі наданої правничої допомоги № 16-П від 11.07.2025 року, Акт приймання-передачі справ на надання правничої допомоги, платіжна інструкція № 579937082.1 від 11.07.2025, згідно яких витрати понесені позивачем на правничу допомогу складають 3500,00 гривень.

Оскільки позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ейс» задоволено частково, то суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати за надання правничої допомоги в розмірі 2 500,00 грн.

Також, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування витрат по сплаті судового збору 1730,00,00 грн, виходячи з розрахунку: 12308,20 грн (розмір задоволених позовних вимог) * 2422,40 грн (сума сплаченого судового збору) / 17 248,20 грн (розмір заявлених позовних вимог).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 5, 13, 76-81, 178, 141, 263, 265, 268, 280-282 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (код ЄДРПОУ 43311346, місцезнаходження юридичної особи: 08205, м. Ірпінь, вул. Стельмаха Михайла, буд 9А, офіс 204, банківські реквізити: НОМЕР_4 відкритий в ПУМБ, код банку – 334851) суму заборгованості за Договором кредиту № 73392541 в розмірі 12 308,20 грн, з яких: 9 500,00 грн. – сума заборгованості за основною сумою боргу; 1 808,20 грн. – сума заборгованості за процентами; 1000,00 грн. – сума заборгованості за комісією.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (код ЄДРПОУ 43311346, місцезнаходження юридичної особи: 08205, м. Ірпінь, вул. Стельмаха Михайла, буд 9А, офіс 204, банківські реквізити: НОМЕР_4 відкритий в ПУМБ, код банку – 334851) суму сплаченого судового збору в розмірі 1730,00 грн. та витрати понесені на професійну правничу допомогу в розмірі 3 500,00 грн.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», код ЄДРПОУ 43311346, місцезнаходження юридичної особи: 08205, м. Ірпінь, вул. Стельмаха Михайла, буд 9А, офіс 204.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 .

Суддя: Д.С. Кухленко