Рішення від 11 березня 2026 р. у справі №755/12151/23 — Вишгородський районний суд Київської області

12.03.2026 Справа № 755/12151/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2026 року Вишгородський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Баличевої М.Б., при секретарі Гриб І.І., за участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача – адвоката Патерилова В.В. (в режимі відеоконференціі) розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вишгород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Київської області Чучкова Михайла Олександровича про відшкодування шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

17.08.2023 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпровського районного суду міста Києва із вказаним позовом в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 26.06.2025 року, просила стягнути з ОСОБА_2 завдану їй шкоду у вигляді справедливої сатисфакції у розмірі 90 000,00 грн. та понесені судові витрати у розмірі 500 грн.

В обґрунтування позову вказала, що відповідач - Приватний виконавець виконавчого округу Київської області Чучкова М.О. зловживаючи та перевищуючи усі надані йому повноваження, на підставі виданого приватним нотаріусом виконавчого напису з неоформленого нотаріального договору позики – відкрив виконавче провадження та наклав арешт на усі грошові кошти і майно позивача, яким остання втратила можливість користуватись і розпоряджатися. Віднайшовши приховуване місце дислокація відповідача позивач 05.07.2023 року зареєструвала заяву про ознайомлення з документами на підставі яких відкрито виконавче провадження, розблокування рахунків та повідомила про наявність фіктивних документів та відомостей, внаслідок чого виконавче провадження підлягає закриттю. Водночас, відповідачем проігнорована вказана заява позивача. Позивач вказує, що вказаними діями відповідач завдав їй глибоких моральних і фізичних страждань, оскільки через його дії та бездіяльність вона опинилась у скрутному матеріальному становищі.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 23.08.2023 року вказану цивільну справу передано за підсудністю до Подільського районного суду міста Києва.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 19.09.2023 року вказану цивільну справу передано за підсудністю до Вишгородського районного суду Київської області.

Матеріали цивільної справи надійшли до Вишгородського районного суду Київської області 31.01.2024 року.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 09.02.2024 року відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

14.03.2024 року до суду від представника відповідача – адвоката Патерилова В.В. надійшов відзив на позовну заяву в якому вказав, що 15.12.2021 року на виконання до відповідача надійшла заява АТ «Мегабанк» №13-10836 від 24.11.2021 року про примусове виконання рішення, накладення арешту та виконавчий напис №23656 вчинений 16.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. про стягнення з ОСОБА_3 на користь АТ «Мегабанк» заборгованості за Кредитним договором №105-604-850-2-18-Г від 08.08.2018 року на загальну суму 87 731,69 грн. Розглянувши вказану заяву, приватний виконавець встановив, що вона відповідає вимогам до виконавчого документа, визначеним у ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». Також, цей виконавчий напис пред`явлений стягувачем до примусового виконання у строки, встановлені ст. ст. 11, 12 ЗУ «Про виконавче провадження». Постановами від 15.12.2021 року відкрито виконавче провадження №67917440, стягнуто з боржника основну винагороду у сумі 8 773,16 грн, витрати у сумі 569,00 грн та накладений арешт на грошові кошти боржника, що містяться на відкритих рахунках у банківських установах. Постановою від 12.01.2022 року накладений арешт на все майно, що належить боржнику. Крім того, як виконавчий напис №23656 від 16.06.2021 року, так і постанови приватного виконавця від 15.12.2021 року до цього часу позивачем в судовому порядку не оскаржені, виконавчий напис не визнаний таким, що не підлягає виконанню, а постанови не скасовані, доказів протилежного позивач не надає, а тому виконавчий напис і постанови є чинними і підлягають виконанню згідно Закону України «Про виконавче провадження». Позивачем не надано до суду жодних доказів того, що виконавче провадження було відкрито на підставі фіктивних документів, що містять ознаки, елементи, склад і подію вчинених стосовно неї злочинів. Відповідач зазначає, що постанова про арешт коштів боржника від 15.12.2021 року винесена згідно ст. 56 ЗУ «Про виконавче провадження» та відповідає приписам цього Закону. Безпідставним, хибним та необґрунтованим є твердження позивача про ненадання їй документів, також відповідачем спрямовувались на адресу позивача листи, які остання отримувала особисто. Отже, у зв`язку з тим, що позивач не надає жодних доказів, на підставі яких можуть бути зняті арешти, у приватного виконавця відсутні законні підстави для їх зняття. Крім того, оскільки у діях приватного виконавця відсутні протиправні діяння то і вимоги позивача про стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню. Водночас, у разі незгоди з виконанням виконавчого документі, позивач не була позбавлена можливості звернутися із заявою про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню в порядку ст. 432 ЦПК України.

24.09.2024 року до суду від позивача надійшли заперечення на відзив в яких вказала, що приватним виконавцем було приховано факт накладення арешту на майно позивача, а також не зазначено про ігнорування ним запитів позивача. Після подачі позову до Дніпровського районного суму міста Києва приватним виконавцем було надано лише інформацію, яка не стосується скеровуваних запитів. Позивач вказує, що виконавче провадження відкрито на підставі фіктивних документів та відомостей, що містять ознаки, елементи, склад і подію вчинених стосовно неї злочинів, а всі її вимоги, заяви та заборони повністю ігноруються. У своїх запереченнях, позивач вказала, що приватний виконавець приховував своє місце знаходження надаючи неправдиву інформацію щодо місця розташування свого офісу. Вказаними діями приватний виконавець завдав їй глибоких моральних страждань. Протиправні діянні відповідача є наслідком іншого протиправного діяння зі сторони Приватного нотаріуса, яка незаконно видала виконавчий напис. Також, позивач вказала, що у особи, яка звернулась із заявою про примусове виконання рішення від імені АТ «Мегабанк»- ОСОБА_4 не було на це повноважень, а директор АТ «Мегабанк» взагалі був звільнений із займаної посади.

06.12.2024 року до суду від представника відповідача – адвоката Патерилова В.В. надійшли заперечення в яких вказано, що виконавчий напис №23656 від 16.06.2021 року та постанови приватного виконавця від 15.12.2021 року до цього часу в судовому порядку не оскаржені, виконавчий напис не визнано таким, що не підлягає виконанню, а постанови не скасовані, що свідчить про те, що вказаний виконавчий напис та постанови підлягають виконанню згідно з ЗУ «Про виконавче провадження». Доказів протилежного позивачем не надано. Позивач свій обов?язок з погашення заборгованості перед АТ «Мегабанк», покладений на неї за вказаним виконавчим написом, не виконала, а також жодних дій, спрямованих на його виконання всупереч вимогам ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», не здійснила. Позивач не надає суду жодних доказів того, що виконавче провадження було відкрите на підставі фіктивних документів та відомостей, що містять ознаки, елементи, склад і подію вчинених стосовно неї злочинів. Позивач вказує про відсутність повноважень у ОСОБА_5 на подання заяви про примусове виконання рішення від 28.11.2021 року від імені стягувача - АТ «Мегабанк». Проте, розглянувши заяву АТ «Мегабанк» №13-10836 від 24.11.2021 року про примусове стягнення з ОСОБА_3 на користь АТ «Мегабанк» заборгованості за Кредитним договором №105-604-850-2-18-Г від 08.08.2018 року приватний виконавець Чучков М.О. встановив, що вона підписана представником стягувача – Івакіним С.М., що діяв на підставі довіреності №13-473/21д від 28.09.2021 року, яка підписана Головою Правління Яценко О.О. і відповідає вимогам ст.ст. 244 - 247 ЦК України. Позивач не надає жодних доказів того, що ОСОБА_5 не займає посаду начальника відділу примусового стягнення заборгованості юридичного управління АТ «Мегабанк». Результати перевірки Державної міграційної служби України свідчать про те, що в базі недійних документів відсутня інформація про недійсність паспорта громадянина України ОСОБА_5 . Позивач помилково вважає, що оскільки ОСОБА_6 на момент подачі заяви від 24.11.2024 року не був керівником банку, то закінчився термін дії довіреності. Таким чином, оскільки на дату подачі заяви про відкриття виконавчого провадження строк довіреності не сплив, а її дія припинена не була, повноваження представника стягувача - Івакіна С.М. були підтверджені належним чином і переконливих доказів протилежного позивач не надає. Крім того, відсутність довіреності в архіві банку не є підставою для втрати її чинності, а АТ «Мегабанк» не заперечував проти вчинених та здійснених представником ОСОБА_5 дій. На підставі вказаних хибних висновків зроблено також безпідставні висновки щодо підроблення заяви стягувача про примусове виконання рішення, безпідставного відкриття виконавчого провадження, накладення арешту, обіймання ОСОБА_5 посади у банку. Всі інші обставини щодо незаконного вчинення виконавчого напису, відсутності нотаріально посвідченого кредитного договору, застосування аналогії закону і права, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки всі вони не стосуються предмету позовних вимог про відшкодування шкоди.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 23.01.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила суд їх задовольнити, зазначивши, що незаконні дії відповідача, а саме вчинення виконавчих дій на підставі виконавчого напису, який, на її думку, є незаконним, порушують її права та завдають їй моральних страждань.

Представник відповідача — адвокат Патерилов В.В. у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що приватний виконавець діє у межах наданих йому повноважень, а позовні вимоги є необґрунтованими.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, розглянувши подані сторонами докази, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення по суті, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 16.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №105-604-850-18-Г від 08.08.2018 року, укладений з АТ «Мегабанк», за період з 08.08.2018 року по 15.06.2021 року, у загальному розмірі 86 731,69 грн., що складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту – 51 892,57 грн., простроченої заборгованості по несплаченим відсотками за користування кредитом – 2 712,96 грн., простроченої заборгованості за комісією – 5 841,12 грн., строкової заборгованості за штрафами – 26 285,04 грн. Вказаний виконавчий напис зареєстровано в реєстрі за номером 23656.

24.11.2021 року представник АТ «Мегабанк» - Івакін С.М. звернувся до Приватного виконавця виконавчого округу Чучкова М.О. із заявою про примусове виконання виконавчого напису №23656 вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф.

Постановами приватного виконавця виконавчого округу Київської області Чучкового М.О. від 15.12.2021 року відкрито виконавче №67917440 з примусового виконання виконавчого напису №23656 вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф., стягнуто з боржниці, якою є ОСОБА_1 , основну винагороду 8 773,16 грн., встановлено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на рахунки, що будуть відкриті після винесення постанови, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику, а також накладено арешт на майно, що належить боржнику, ОСОБА_1 .

До матеріалів справи долучено скріншоти листування в месенджері «Viber», у якому особа під ім`ям « ОСОБА_7 » зверталася з проханням надати копію виконавчого напису нотаріуса, копію ліцензії приватного виконавця, а також щодо організації зустрічі з приватним виконавцем. Також із зазначеного листування вбачається, що особа під ім`ям «Валентина» просила повідомити адресу місцезнаходження приватного виконавця, у відповідь на що їй було надано відповідну адресу: Київська обл., м. Вишгород, вул. Шолуденка, 19, а також номер телефону та електронну адресу.

У відповідь на зазначене листування приватний виконавець надіслав на адресу ОСОБА_1 належним чином завірену копію матеріалів виконавчого провадження та надав ідентифікатор доступу до виконавчого провадження, що підтверджується копією листа №67917440602 від 24.03.2023 року.

Із наданої представником відповідача копії матеріалів виконавчого провадження №67917440 вбачається, що позивач ОСОБА_1 у подальшому неодноразово зверталася на адресу приватного виконавця Чучкова М.О. з вимогами, листами та заявами різного характеру, на які приватний виконавець надавав відповідні відповіді.

Позивачка, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначила, що приватний виконавець Чучков М.О. завдав їй моральної шкоди, яку вона оцінює у розмірі 90 000,00 грн, шляхом вчинення, на її думку, незаконних виконавчих дій, ігнорування її звернень та приховування свого місцезнаходження. На підтвердження зазначених обставин до матеріалів справи долучено копії відповідних звернень, а також докази звернення до органів поліції з метою встановлення місцезнаходження приватного виконавця.

Суд зазначає, що інші докази, долучені сторонами до матеріалів справи, не приймаються судом до уваги, не підлягають дослідженню та оцінці, оскільки за своїм змістом і предметом доказування вони не стосуються спірних правовідносин, що є предметом розгляду у даній справі, а саме вимог про відшкодування шкоди. Зазначені докази не підтверджують та не спростовують обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим суд вважає їх такими, що не впливають на висновки суду щодо заявлених позовних вимог.

Крім того, суд звертає увагу, що в межах розгляду даної справи судом не досліджується питання правомірності вчинення виконавчого напису нотаріуса, оскільки зазначене питання виходить за межі заявлених позовних вимог, оскільки предметом даного спору є вимоги про відшкодування моральної шкоди, яку, за твердженням позивачки, завдано незаконними діями приватного виконавця під час примусового виконання виконавчого напису, а не перевірка законності самого виконавчого напису як виконавчого документа. Відтак, оцінка дійсності та правомірності виконавчого напису нотаріуса не належить до предмета доказування у цій справі та не підлягає дослідженню судом у межах заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом ст. 2 вказаного Закону виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад верховенства права, законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності, співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців тощо.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з п. 7 ч. 3 ст. 18 цього ж Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Згідно з ч. 2 та 3 ст. 59 Закону виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника та/або з електронних грошей, які знаходяться на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку, небанківських надавачів платіжних послуг документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону.

У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

При цьому частиною ч. 4 ст. 59 Закону Украіїни «Про виконавче провадження» встановлено вичерпний перелік підстав для зняття арешту з коштів (майна) боржника, зокрема, - надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв`язку з цим перераховані до Державного бюджету України.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Порядок відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, визначено статтею 1173 ЦК України.

В свою чергу, в ст.1174 ЦК України визначено особливості відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року по справі № 920/715/17 зроблений висновок, що, застосовуючи ст. 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

Крім того, загальні підстави покладення обов`язку відшкодувати моральну шкоду, завдану фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, за наявності вини, передбачені нормою ст. 1167 ЦК України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Отже, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому доведенню під час вирішення спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17.

Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 4 ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що позивачем не доведено факту завдання їй моральної шкоди внаслідок дій приватного виконавця. Надані позивачкою докази не підтверджують того, що діями приватного виконавця завдано останній моральні страждання.

При цьому судом встановлено, що приватний виконавець під час здійснення виконавчих дій діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до вимог чинного законодавства, з метою примусового виконання виконавчого напису нотаріуса.

Суд також враховує, що виконавчий напис нотаріуса станом на момент розгляду справи є чинним, у встановленому законом порядку не визнаний таким, що не підлягає виконанню, та не скасований, у зв`язку з чим у приватного виконавця були правові підстави для вчинення відповідних виконавчих дій.

За таких обставин суд доходить висновку про відсутність правових підстав для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування моральної шкоди, оскільки не встановлено протиправності його дій, наявності шкоди та причинного зв`язку між ними, що є обов`язковими елементами цивільно-правової відповідальності.

Враховуючи вищевикладене, в задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування шкоди необхідно відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на позивача, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

Керуючись ст. ст.4, 10-13, 258-268, 354 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення, за приписами ч. 1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 20.03.2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватний виконавець виконавчого округу Київської області Чучков Михайло Олександрович, РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: Київська обл.. м. Вишгород, вул. Шолуденка, 19.

Головуючий: М.Б.Баличева