Рішення від 09 березня 2026 р. у справі №362/5613/25 — Васильківський міськрайонний суд Київської області

справа № 362/5613/25

провадження № 2/362/2896/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.03.26 року

Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого – судді Поповича О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кострубіцької Т.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Василькові за правилами загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2 ,

третя особа – Служба у справах дітей та сім`ї Васильківської міської ради,

про позбавлення батьківських прав.

Учасники справи, які взяли участь у судовому розгляді по суті:

представник позивачки ОСОБА_3 ;

представник відповідача ОСОБА_4 ;

представник третьої особи Бруква М.І.

Суд установив:

Суть і підстави позову. Позиція учасників справи

Позивач звернулась до суду з указаним позовом, в якому просить позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позову зазначила, що відповідач свідомо самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, не цікавиться життям свого сина, не проводить з ним час, не допомагає матеріально. Крім того, зазначає, що дитина підтримує її у прагненні позбавити відповідача батьківських прав. Також посилається на ту обставину, що дитина на даний час проживає разом із її новим чоловіком, який займається вихованням та забезпеченням дитини.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі. Представники відповідача та третьої особи також підтримали позовні вимоги.

Процедура

Ухвалою від 05 серпня 2025 року суд відкрив провадження у справі.

Цією ж ухвалою суд зобов`язав Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей та сім`ї Васильківської міської ради надати висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою від 20 січня 2026 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.

Вступна та резолютивна частини судового рішення оголошені 10 березня 2026 року.

Встановлені судом фактичні обставини справи

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, якій розірвано рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 квітня 2016 року.

Від шлюбу сторони мають спільну дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 15 січня 2015 року серія НОМЕР_1 .

Відповідно до пояснень позивача після народження сина відповідач самоусунувся від виховання, забезпечення дитини та необхідності виконувати обов`язок її утримання.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 травня 2017 року по справі № 362/1664/17 задоволено позов ОСОБА_6 та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання неповнолітньої дитини – ОСОБА_5 в твердий грошовій сумі в розмірі 1 000 гривень щомісячно, з врахування індексації починаючи з 5 квітня 2017 року до досягнення дитиною повноліття.

Оскільки відповідач в добровільному порядку відмовився сплачувати аліменти позивач звернулась до Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) для примусового виконання судового рішення по справі № 362/1664/17.

Станом на 02 квітня 2025 року заборгованість по сплаті аліментів складає 28 260 гривень 09 копійок, що підтверджується довідкою-розрахунком, виданою 16 квітня 2025 року Васильківським відділом державної виконавчої служи в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Позивач наразі перебуває у шлюбі з ОСОБА_7 , із яким має спільну дитину.

Позивач разом із дітьми та чоловіком проживають за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Актом обстеження житлово-побутових умов, складеним 05 березня 2025 року депутатом Васильківської міської ради VIII скликання Реус А.А. Зі змісту цього ж Акту вбачається, що діти знаходяться повністю на утриманні та вихованні ОСОБА_7 , який забезпечує дітей всім необхідним для навчання, життя та гармонійного розвитку. Також зазначено, що біологічний батько ОСОБА_5 - ОСОБА_2 не здійснює догляду за дитиною, не утримує його, не цікавиться його життям.

Дитина - ОСОБА_5 навчається у Васильківській гімназії №2, є учнем 4-А класу. Згідно наданої навчальним закладом характеристики зарекомендував себе як спокійний, дисциплінований учень. Окрім того, з наданої характеристики вбачається, що мати бере активну участь у житті класу, допомагає в організації шкільних заходів, відвідує батьківські збори, цікавиться шкільним життям дитини. Натомість, за період навчання батько на зв`язок з вчителем не виходив та батьківські збори не відвідував.

Відповідно до довідки від 09 квітня 2025 року №01-10/29 дитина також навчається у Васильківській дитячій школі мистецтв по класу гітари. Мати здійснює контроль за відвідуванням та навчанням дитини.

Окрім того, рішенням виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області від 17 листопада 2025 року №706 затверджено Висновок Служби у справах дітей та сім`ї Васильківської міської ради щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5 .

Зі змісту висновку Служби у справах дітей та сім`ї Васильківської міської ради вбачається, що біологічний батько дитини не здійснює догляду за дитиною, не утримує її, не цікавиться її життям. Окрім того, зазначено, що мати дитини займається всебічним розвитком сина, виховує його в дусі поваги до сімейних цінностей. Батько дитини, в свою чергу, не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, його навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на фізичний розвиток дитини як складову виховання. Зазначені фактори як кожен окремо так і в сукупності, Служба у справах дітей та сім`ї розцінила як ухилення від виховання сина та свідоме нехтування батьком своїми обов`язками по відношенню до дитини.

Крім того, відповідно до довідки Державної установи «Київський слідчий ізолятор» ОСОБА_2 утримувався в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» з 18 лютого 2021 року по 23 грудня 2024 року. 23 грудня 2024 року вибув у розпорядження Державної установи «Бориспільська виправна колонія (№ 119)». 08 квітня 2025 року на підставі ухвали Фастівського міськрайонного суду Київської області від 17 березня 2025 року прибув до Державної установи «Київський слідчий ізолятор», де утримується по теперішній час.

Представник відповідача в судовому засіданні надала пояснення, відповідно до яких відповідач був засуджений вироком Дарницького районного суду м. Києва від 15 лютого 2023 року за частиною 2 статті 289, частиною 4 статті 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць. У лютому 2026 року Київський апеляційний суд у цьому ж кримінальному проваджені збільшив відповідачеві покарання до 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Нормативно-правове регулювання та мотиви суду

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно із частиною першою статті 152 СК України право дитини на належне батьківське виховання, забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Частиною четвертою статті 155 СК України передбачено, що ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Підстави для позбавлення батьківських прав, закріплені в статті 164 СК України, є вичерпними, і жодні інші обставини не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав одного з батьків.

Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (стаття 165 СК України).

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, визначені статтею 166 СК України.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

У справі від 30 червня 2020 року (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 21 лютого 2024 року у справі № 404/9387/21, від 19 лютого 2024 року у справі № 159/2012/23, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18.

Позбавлення батьківських прав є, з одного боку, засобом захисту прав дитини, а з другого - заходом впливу на батьків, які неналежним чином виконують свої батьківські обов`язки стосовно дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав відповідача відбувається втручання в його право на сімейне життя, яке не є абсолютним і може бути обмеженим в порядку передбаченому законом.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, який повинен застосовуватись у випадках свідомого й умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків та з урахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач як підставу для позбавлення батьківських прав відповідача зазначила пункт 2 частини першої статті 164 СК, тобто ухилення відповідачем від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини. Зокрема, посилається на той факт, що відповідач не сплачує аліменти на утримання своєї дитини, не спілкується з нею, не виховує, не піклується про її фізичний та духовний розвиток.

На підтвердження вищевказаних тверджень позивачем надано копію довідки-розрахунку заборгованості по аліментах.

Разом із тим, при розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

У справі відсутні докази застосування до відповідача заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.

Як вже зазначалось, умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, що передбачена пунктом 2 частини першої статті 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача відносно своєї дитини в матеріалах справи відсутні.

Не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків по утриманню дитини факт наявності заборгованості по аліментам, оскільки стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав.

Окрім того, Верховний Суд неодноразово вказував, що наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для позбавлення особи батьківських прав (постанови Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 333/8983/23, від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17, від 02 червня 2022 року у справі № 754/15490/18 тощо).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення відповідача батьківських прав, покладено на позивача.

Разом із тим, при розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

У справі відсутні докази застосування до відповідача заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.

Окрім того, позивач при розгляді спору не довела суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення відповідача батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини.

Варто також вказати на положення пункту 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав», відповідно до яких не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов`язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин.

З матеріалів справ вбачається, що відповідач на даний час засуджений до покарання у вигляді позбавлення волі. При цьому, як вже зазначено, з 18 лютого 2021 року по 23 грудня 2024 року він утримувався в Державній установі «Київський слідчий ізолятор», з 23 грудня 2024 року по 08 квітня 2025 року відбував покарання в Державній установі «Бориспільська виправна колонія (№ 119)», з 08 квітня 2025 року по теперішній час знову утримується в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» на підставі ухвали Фастівського міськрайонного суду Київської області від 17 березня 2025 року.

Тобто, починаючи з 18 лютого 2021 року по теперішній час, тобто понад 5 років, відповідач перебуває в умовах обмеження свободи в рамках визначених кримінальним процесуальним законом процедур.

Відтак, причини, з яких він позбавлений можливості брати участь у житті дитини, є такими, що від нього не залежать.

Обставини попереднього ув`язнення чи відбування покарання не можуть бути самостійною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.

Щодо визнання представником позивача позову суд зазначає таке.

У частинах першій, четвертій статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Отже, в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

З огляду на викладені норми права,суд вважає, що визнання представником відповідача позову у розглядуваному випадку не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Суд наголошує, що саме лише визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав.

Крім того, суд зауважує, що частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Так, рішенням виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області від 17 листопада 2025 року №706 затверджено Висновок Служби у справах дітей та сім`ї Васильківської міської ради щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5 .

Проаналізувавши висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, затверджений рішенням виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області від 17 листопада 2025 року № 706 суд вважає, що цей висновок не може бути прийнятий до уваги, як такий що є недостатньо обґрунтованим з огляду на наявність в ньому загальних фраз не підтверджених належними та допустимими доказами; відсутності характеристики батька дитини; без з`ясування його ставлення до виконання батьківських обов`язків та недоведеності винної поведінки в ухиленні від виховання малолітнього сина та свідомого нехтування відповідачем батьківськими обов`язками. При цьому у суду є достатні підстави вважати, що Служба у справах дітей не встановлювала жодних дійсних обставин щодо причин і умов, за яких відповідач позбавлений об`єктивної можливості брати участь у житті дитини.

Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 06 травня 2020 року по справі № 753/2025/19, висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав не є обов`язковим для суду (частини п`ять, шість статті 19 СК України), такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.

Суд наголошує на тому, що позбавлення батьківських прав є втручанням у приватне і сімейне життя, а в даній ситуації таке втручання не є виправданим і пропорційним, оскільки матеріали справи не свідчать про умисне свідоме невиконання чи недобросовісність виконання відповідачем своїх обов`язків, відсутні будь-які беззаперечні докази його винної поведінки стосовно дитини.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, а тому не вбачає підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 258, 259, 264-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд

ухвалив:

залишити позов ОСОБА_1 без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення: 20 березня 2026 року.

Суддя О.В. Попович