Рішення від 09 березня 2026 р. у справі №283/2750/25 — Малинський районний суд Житомирської області

Справа № 283/2750/25

Провадження №2/283/188/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

(заочне)

10 березня 2026 року м. Малин

Малинський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого - судді Тимошенка А.О.,

за участю:

секретаря Левченко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Малині за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженої відповідальністю «Юні Стоун Плент» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

встановив:

Стислий виклад позицій сторін.

24.10.2025 року до Малинського районного суду Житомирської області звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою в обґрунтування якої зазначив, що він з 01.05.2024 року по 22.04.2025 року у ТОВ «Юні Стоун Плент». 22.04.2025 року його було звільнено з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України. У день звільнення і по даний час відповідач не виплатив йому заробітну плату за січень-квітень 2025 року в розмірі 53958 гривень 24 копійки.

За таких обставин просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за січень-квітень 2025 року в розмірі 53958 гривень 24 копійки та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 23.04.2025 року по день винесення рішення.

Явка сторін по справі:

Позивач в судове засідання не з`явився. Подав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача також не з?явився в судове засідання, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відзив на позов не подав. У зв?язку з цим справа розглядається за правилами ст. ст. 280-289 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, повно, всебічно та безпосередньо з`ясувавши всі наявні докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, всі обставини, на які сторона посилалась як на підставу своїх вимог, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 з 01.05.2024 року по 22.04.2025 року працював водієм автотранспортних засобів у ТОВ «Юні Стоун Плент». 22.04.2025 року позивач звільнений з роботи за власним бажанням (а.с. 5).

Відповідно до довідки про заборгованість по виплаті заробітної плати № 00000001, яка видана ТОВ «Юні Стоун Плент», позивачу станом на 07.01.2026 року нарахована та не виплачена заробітна плата, в тому числі і компенсація за невикористану відпустку, за січень-квітень 2025 року в розмірі 49376 гривень 48 копійок, в тому числі: за січень 2025 року в розмірі 16988 гривень 16 копійок, за лютий 2025 року в розмірі 15366 гривень 40 копійок, за березень 2025 року в розмірі 3418 гривень 24 копійки, за квітень 2025 року в розмірі 13603 гривні 68 копійок (а.с. 37 зворот).

Також, згідно довідки ТОВ «Юні Стоун Плент» № 00000002 від 07.01.2026 року середньоденна заробітна плата позивача становить 695 гривень 73 копійки, а середньомісячна заробітна плата становить 9392 гривні 32 копійки (а.с. 37).

Мотиви та застосовані норми права.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст.81 ЦПК України).

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ст. ст. 115, 116 КЗпП України заробітна плата повинна сплачуватись двічі на місяць. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться в день звільнення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу Законів України про працю, Закону України «Про оплату праці», а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 13.02.2025 року, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Згідно з роз`ясненнями, викладених у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За діючою в площині цивільного судочинства презумпції винуватості відповідача (на відміну від кримінального судочинства, де діє презумпція невинуватості) тягар доказування лежить саме на відповідачеві. Тим більше, в площині трудових правовідносин безумовно тягар доказування лежить на роботодавцеві, в якого акумульовано весь обсяг документації, в тому числі фінансового, бухгалтерського характеру щодо фіксації праці позивача і оплати виконаних ним робіт.

Судом встановлено, що розмір заборгованості ТОВ «Юні Стоун Плент» по нарахованій та не виплаченій позивачу заробітній платі, в тому числі компенсації за невикористану відпустку, за січень-квітень 2025 року становить 49376 гривень 48 копійок.

За таких обставин суд стягує з відповідача на користь позивача заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, в тому числі і компенсації за невикористану відпустку, за січень-квітень 2025 року в розмірі 49376 гривень 48 копійок, з подальшим утриманням з цієї суми податків, зборів і обов`язкових платежів.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України, така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

При обчисленні середнього заробітку слід керуватися ст. 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Згідно пункту 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абзацом 1 пункту 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки ТОВ «Юні Стоун Плент» № 00000002 від 07.01.2026 року середньоденна заробітна плата позивача становить 695 гривень 73 копійки.

Оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку, відповідно до ст. 117 КЗпП України, стягується не більше як за 6 місяців, то суд розраховує середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 22.04.2025 року (день звільнення) по 22.10.2025 року (останній день шестимісячного строку).

За вищевказаний період минуло 131 робочий день, оскільки Закон України від 15.03.2022 №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» зупинив дію статей КЗпП України, що регулюють святкові та неробочі дні.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 91140 гривень 63 копійки (695 гривень 73 копійки х 131 день).

Визначаючи розмір відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-623цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) зроблено наступний висновок: обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

У справі, що переглядається встановлено, що відповідач при звільненні позивача не виплатив йому заборгованість із заробітної плати у сумі 49376 гривень 48 копійок.

Оскільки відповідач, як роботодавець, своєчасно не здійснив із працівником розрахунку при звільненні, то суд вважає за необхідне стягнути із відповідача відповідно до статті 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку.

Проте, з урахуванням вищезазначених висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, враховуючи встановлені фактичні обставини справи, співмірність заявлених до стягнення сум зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, дій позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним критеріям, визначеним Великою Палатою Верховного Суду, є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивача виплат у розмірі 20000 гривень.

За таких обставин суд стягує з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 20000 гривень.

Дана сума також обрахована без урахування податків та інших обов`язкових платежів, що узгоджується із роз`ясненнями, які надані судам у п. 6 постанови Пленуму Верхового Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині судового рішення.

У стягненні решти заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку з 22.10.2025 року по день винесення рішення суд відмовляє.

Статтею 430 ЦПК України передбачено, що суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Середньомісячна заробітна плата позивача становить 9392 гривні 32 копійки. Таким чином суд допускає до негайного виконання рішення суду щодо стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць, що становить 9392 гривні 32 копійки.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суд керується ст. 141 ЦПК України і стягує з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати у вигляді судового збору за позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 352 Цивільного процесуального кодексу України,

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженої відповідальністю «Юні Стоун Плент» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» на користь ОСОБА_1 заборгованість із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за січень-квітень 2025 року, в тому числі компенсації за невикористану відпустку, в розмірі 49376 гривень 48 копійок та середній заробіток за період затримки розрахунку з 22.04.2025 року по 22.10.2025 року в розмірі 20000 гривень, з подальшим утриманням з цієї суми податків, зборів і обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» на користь ОСОБА_1 , пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, судовий збір в розмірі 266 гривень 46 копійок.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент», код ЄДРПОУ 45234489, юридична адреса: Україна, 49051, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Журналістів, будинок 9Д.

Суддя: А. О. Тимошенко