Рішення від 18 березня 2026 р. у справі №380/20447/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2026 року м. Львівсправа № 380/20447/25

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (відповідач/військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить:

- визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» протиправною;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України звільнити ОСОБА_1 з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у званні старшого солдата. Позивач утримує чотирьох дітей віком до 18 років, а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Крім того, на утриманні позивача перебуває двоє дітей віком до 18 років, які є дітьми, позбавленими батьківського піклування, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 . Маючи законне право на звільнення з військової служби відповідно до абзацу сьомого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», позивач 21 серпня 2025 року надіслав відповідачу поштовим зв`язком рапорт про звільнення з військової служби на підставі вказаної норми, долучивши до рапорту документи, що підтверджують підстави для звільнення. 25 вересня 2025 року позивач отримав лист від 10 вересня 2025 року № 25/35/10/1-Г-450, яким відповідач повідомив позивача про те, що його звільнення з військової служби не є можливим до отримання звинувачувального або виправдувального вироку суду та поновлення його на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , оскільки позивач вважається таким, що самовільно залишив військову частину.

Позивач не погоджується із такою поведінкою відповідача, вважає її протиправною, оскільки зі змісту рапорту та доданих до нього підтверджувальних документів випливає, що позивач має право на звільнення з військової служби із зазначених ним підстав. Водночас ні Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», ні Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України не передбачено заборони щодо звільнення з військової служби військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину. Чинне законодавство не містить положень, які б ставили можливість розгляду рапорту про звільнення у залежність від наявності обвинувального чи виправдувального вироку суду, а також від факту поновлення військовослужбовця на службі. Тож відповідні покликання відповідача у листі від 10 вересня 2025 року № 25/35/10/1-Г-450 є юридично необґрунтованими та такими, що суперечать нормам чинного законодавства України. З огляду на вказане відмова відповідача у звільненні позивача на підставі зазначених аргументів є протиправною, оскільки закон прямо передбачає можливість звільнення військовослужбовців з підстав, визначених статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», незалежно від їхнього поточного статусу у військовій частині.

Також позивач відзначає, що відповідач дійсно не надав йому прямої відмови у задоволенні його прохання, відкладаючи вирішення цього питання після виконання позивачем певної умови (явка до військової частини). Саме в цьому і полягає протиправна бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка виразилася у нерозгляді рапорту позивача про звільнення з військової служби відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Крім цього, позивач уважає, що згідно з поданим рапортом та доданими до рапорту документами він має право на звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а тому належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача звільнити його з військової служби на вказаній підставі.

З огляду на наведене просить позов задовольнити повністю.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що 25 жовтня 2024 року старший солдат ОСОБА_1 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25 жовтня 2024 року № 322 виключений з усіх видів забезпечення з 25 жовтня 2024 року у зв`язку з неповерненням без поважних причин із щорічної основної відпустки до тимчасового місця дислокації підрозділу. З урахуванням цього військова частина НОМЕР_1 надіслала повідомлення від 20 листопада 2024 року № 40/35/10/2-6405 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорськ, Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону про вчинення позивачем кримінального правопорушення. 11 лютого 2025 року слідчими Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорськ, за фактом несвоєчасного прибуття до військової частини з відпустки для подальшого проходження військової служби стрільцем 1 відділення 2 стрілецького взводу стрілецької роти (резервної) старшим солдатом ОСОБА_1 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025050010006286 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.

Відповідач зазначає, що 28 серпня 2025 року позивач, ухиляючись від проходження військової служби, будучи особою, військову службу якій призупинено, перебуваючи поза межами військової частини НОМЕР_1 , поштовим зв`язком надіслав на адресу військової частини рапорт щодо звільнення його з військової служби за підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме через сімейні обставини або з інших поважних причин (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). На час подання рапорту, а також станом на 03 листопада 2025 року досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62025050010006286 триває, процесуальне рішення у цьому провадженні не ухвалено. У зв`язку з призупиненням військової служби позивачу та проведенням досудового розслідування питання щодо подальшого проходження військової служби позивачем (звільнення з військової служби або продовження її проходження) відповідно до вимог Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України виходить за межі повноважень командира військової частини та може бути вирішено за результатами досудового розслідування.

Відповідач відзначає, що оскільки вищевказаний рапорт був поданий позивачем без дотримання вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, то підстави для його розгляду та задоволення у зв`язку з викладеними вище обставинами на час подання рапорту відсутні. За результатами розгляду рапорту позивача йому було надано відповідне роз`яснення. Вирішення питання про звільнення позивача з військової служби під час воєнного стану (до оголошення демобілізації) належить до виключної компетенції командування військової частини. Тому, розглядаючи рапорт позивача, відповідач діяв виключно в межах своїх повноважень та у спосіб, визначений законодавством. Дотепер позивач відсутній на службі, місце його перебування невідоме, самостійно до органів досудового розслідування за фактом скоєного ним кримінального правопорушення він не звернувся. Зазначене унеможливлює ухвалення рішення про звільнення позивача суб`єктом владних повноважень – командиром військової частини НОМЕР_1 .

З огляду на наведене просить у задоволенні позову відмовити повністю.

На спростування доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, позивач подав відповідь на відзив, у якій зазначає, що сам собою факт внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 Кримінального кодексу України, не свідчить про доведення вини позивача у вчиненні злочину і не позбавляє його права на реалізацію законних повноважень, зокрема на розгляд поданого рапорту про звільнення з військової служби. Призупинення військової служби не передбачене законом як правова підстава для обмеження чи позбавлення особи права на звільнення. Відсутність факту самостійного звернення позивача до правоохоронних органів не створює та не може створювати перешкод для розгляду командиром поданого рапорту про звільнення. Положення статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не ставить реалізацію права на звільнення у залежність від факту перебування особи у статусі «самовільне залишення частини» чи відомостей у кримінальному провадженні. Твердження відповідача про неможливість звільнення позивача з військової служби у зв`язку із самовільним залишенням частини є спробою підмінити предмет спору і уникнути відповідальності за невиконання вимог закону щодо розгляду рапорту.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 20 жовтня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; витребувано у відповідача докази, які слугували підставою для відмови у звільненні позивача з військової служби у листі від 10 вересня 2025 року № 25/35/10/1-Г-450.

Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 (по стройовій частині) від 21 березня 2024 року № 91 солдата військової служби за мобілізацією ОСОБА_1 21 березня 2024 року зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 (по стройовій частині) від 25 жовтня 2024 року № 322 стрільця 1 відділення 2 стрілецького взводу стрілецької роти (резервної) старшого солдата військової служби за мобілізацією ОСОБА_1 з 25 жовтня 2024 року виключено з усіх видів забезпечення у зв`язку з неповерненням із щорічної основної відпустки до тимчасового місця дислокації підрозділу.

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 від 15 листопада 2024 року № 47о/с «По особовому складу» стрільця 1 відділення 2 стрілецького взводу стрілецької роти (резервної) старшого солдата військової служби за мобілізацією ОСОБА_1 звільнено з посади та зараховано в розпорядження за підпунктом 14 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (який самовільно залишив військову частину).

На підставі звернення командира військової частини НОМЕР_1 від 20 листопада 2024 року № 40/35/10/2-6405 «Про вчинене кримінальне правопорушення» 11 лютого 2025 року старшим слідчим Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорськ, внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками вчинення позивачем кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань (номер кримінального провадження: 62025050010006286).

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 від 21 лютого 2025 року № 9о/с «По особовому складу» відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» старшому солдату військової служби за мобілізацією ОСОБА_1 , який перебуває в розпорядженні командира військової частини, з 25 жовтня 2024 року призупинено військову службу та дію контракту.

21 серпня 2025 року позивач засобами поштового зв`язку звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом від 21 серпня 2025 року про звільнення з військової служби на підставі абзацу сьомого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Зазначив, зокрема, що на його утриманні перебуває двоє дітей віком до 18 років, які є дітьми, позбавленими батьківського піклування, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; бажання продовжувати військову службу через зазначені сімейні обставини він не має.

До вказаного рапорту позивач додав такі документи (зазначені в описі вкладення до цінного листа): нотаріальну копію військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 ; нотаріальну копію ID паспорта та РНОКПП ОСОБА_1 ; нотаріальну копію паспорта та РНОКПП ОСОБА_7 ; нотаріальну копію РНОКПП ОСОБА_5 ; нотаріальну копію РНОКПП ОСОБА_4 ; нотаріальну копію РНОКПП ОСОБА_2 ; нотаріальну копію РНОКПП ОСОБА_3 ; нотаріальну копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 ; нотаріальну копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 ; нотаріальну копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 ; нотаріальну копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 ; нотаріальну копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 ; нотаріальну копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_8 ; нотаріальну копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_9 ; нотаріальну копію рішення Радехівського районного суду Львівської області від 04 квітня 2024 року у справі № 451/107/24; нотаріальну копію рішення Радехівської міської ради Львівської області від 10 грудня 2024 року № 255; нотаріальну копію рішення Радехівської міської ради Львівської області від 14 травня 2024 року № 90.

Листом від 10 вересня 2025 року № 25/35/10/1-Г-450 «Про надання відповіді на звернення» військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача у відповідь на його рапорт від 21 серпня 2025 року про те, що звільнення старшого солдата військової служби за мобілізацією ОСОБА_1 не є можливим до отримання ним звинувачувального чи виправдувального вироку суду та поновлення його на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 .

Позивач, уважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», звернувся з цим позовом до суду.

Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За змістом статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно із статтею 1 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до статті 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі – Закон № 389) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно зі статтею 2 Закону № 389 правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1). Надалі відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжено та такий правовий режим діє й на сьогодні.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX, оголошено та проведено загальну мобілізацію в Україні упродовж 90 діб. Надалі строк проведення загальної мобілізації неодноразово продовжувався згідно з указами Президента України, які щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частинами першою, другою, третьою статті 1 Закону № 2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає, зокрема: прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби.

Відповідно до частин першої - третьої статті 2 Закону № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Згідно з абзацами першим - другим частини першої статті 39 Закону № 2232 призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 1 Закону № 2232).

Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232.

За змістом підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232 військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232 визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: військовослужбовці, які є усиновлювачами, на утриманні яких перебуває (перебувають) дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, патронатними вихователями, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років (абзац сьомий).

Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону № 2232 порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі, визначаються та регулюються Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі – Положення № 1153).

Згідно з абзацом другим пункту 12 Положення № 1153 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Відповідно до підпункту 1 пункту 225 Положення № 1153 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється: у мирний час та під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 1 частини четвертої, пунктами 1, 2 частини п`ятої, пунктами 1, 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

За змістом абзаців першого - четвертого пункту 233 Положення № 1153 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Абзацом першим пункту 234 Положення № 1153 передбачено, що перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.

За змістом статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року № 531 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 серпня 2024 року за № 1214/42559) затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (далі – Порядок № 531), який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту (пункт 1 розділу І Порядку № 531).

З питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника) (пункт 2 розділу І Порядку № 531).

Рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації (пункт 1 розділу ІІ Порядку № 531).

Відповідно до пунктів 1, 2 розділу ІІІ Порядку № 531 у паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок «Рапорт»; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.

Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою (пункт 3 розділу ІІІ Порядку № 531).

Пунктами 8, 9 розділу ІІІ Порядку № 531 передбачено, що початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.

Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:

1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;

2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Відповідно до статті 117 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді.

Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Системний аналіз наведених норм вказує, що бажання військовослужбовця звільнитися з військової служби виражається у формі письмового звернення – рапорту, до якого додаються документи, що підтверджують підстави звільнення. Такий рапорт повинен бути розглянутий командуванням військової частини, до якої зараховано військовослужбовця, що виявив бажання звільнитися з військової служби, із ухваленням відповідного рішення за результатами його розгляду – або наказу по особовому складу про звільнення з військової служби, або відмови в задоволенні рапорту.

Суд встановив, що 21 серпня 2025 року позивач засобами поштового зв`язку звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом від 21 серпня 2025 року про звільнення з військової служби на підставі абзацу сьомого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». У цьому рапорті позивач зазначив, зокрема, що на його утриманні перебуває двоє дітей віком до 18 років, які є дітьми, позбавленими батьківського піклування, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; бажання продовжувати військову службу через зазначені сімейні обставини він не має.

До вказаного рапорту позивач додав пакет документів, які на його переконання, підтверджують підставу для звільнення з військової служби, зазначену в рапорті.

Отже, позивач подав рапорт до військової частини НОМЕР_1 із клопотанням про його звільнення з військової служби з обґрунтуванням підстав такого звільнення та наданням доказів поважності причин звільнення, тобто з урахуванням всіх вимог щодо відповідного рапорту.

Однак листом від 10 вересня 2025 року № 25/35/10/1-Г-450 «Про надання відповіді на звернення» військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про те, що його звільнення не є можливим до отримання ним звинувачувального чи виправдувального вироку суду та поновлення його на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 .

З наведеного слідує, що вказаний рапорт позивача не був розглянутий відповідачем по суті, а підставою для його нерозгляду по суті є факт самовільного залишення позивачем військової частини, звільнення з посади та призупинення військової служби.

Так, за приписами частини другої статті 24 Закону № 2232 (в редакції, чинній на час звільнення позивача з посади та призупинення військової служби) військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту «г» частини другої, пункту «г» частини третьої, підпункту «д» пункту 1, підпункту «в» пункту 2 частини четвертої, підпунктів «е» пунктів 1 і 2, підпункту «в» пункту 3 частини п`ятої та підпункту «е» пункту 1, підпункту «д» пункту 2, підпункту «в» пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.

Військовослужбовці, яким призначено кримінальне покарання у вигляді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, а також яких звільнено від відбування покарання на підставі амністії, підлягають звільненню з військової служби відповідно до підпункту «ґ» пункту 1 частини четвертої, підпунктів «д» пунктів 1 та 2 частини п`ятої та підпункту «д» пункту 1, підпункту «ґ» пункту 2 частини шостої статті 26 цього Закону.

Для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжується. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Проаналізувавши наведені норми, суд відзначає, що призупинення військової служби не означає звільнення з військової служби. З урахуванням пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232 однією з підстав звільнення з військової служби під час дії воєнного стану є набрання законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання. Вказана стаття містить вичерпний перелік підстав для звільнення з військової служби та не містить призупинення військової служби як підстави для звільнення. Тому суд не вважає призупинення військової служби підставою для відмови у звільненні військовослужбовця з військової служби у зв`язку з наявністю у нього інших підстав для звільнення, передбачених статтею 26 Закону № 2232.

Водночас суд погоджується з доводами позивача про те, що ні Законом № 2232, ні Положенням № 1153 не передбачено заборони щодо звільнення з військової служби військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину. До того ж, чинне законодавство не містить положень, які б ставили можливість розгляду рапорту про звільнення у залежність від наявності обвинувального чи виправдувального вироку суду, а також від факту поновлення військовослужбовця на службі.

З урахуванням наведеного покликання відповідача у листі від 10 вересня 2025 року № 25/35/10/1-Г-450 «Про надання відповіді на звернення» на те, що звільнення позивача не є можливим до отримання ним звинувачувального чи виправдувального вироку суду та поновлення його на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 є безпідставними та відхиляються судом.

За встановлених обставин суд констатує, що у розглядуваній ситуації відповідач не розглянув рапорт позивача про звільнення з військової служби по суті, відповідно, й не ухвалив ні вмотивоване рішення командування військової частини щодо відмови у задоволенні рапорту, ні видав наказ про звільнення з військової служби.

Тож у спірних правовідносинах відповідач, як суб`єкт владних повноважень, утримався від ухвалення рішення, що входить до його виключної компетенції.

Згідно із загальними засадами права дії суб`єкта владних повноважень - це активна поведінка суб`єкта владних повноважень, а бездіяльність - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень. Як дії, так і бездіяльність можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Своєю чергою, відсутність належно оформленого наказу про звільнення позивача з військової служби чи рішення про відмову в його звільненні, свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у нерозгляді по суті рапорту позивача від 21 серпня 2025 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.

Зважаючи на викладене, суд уважає, що заявлену позивачем позовну вимогу про визнання бездіяльності військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» протиправною належить задовольнити частково у такий належний спосіб: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо розгляду по суті рапорту ОСОБА_1 від 21 серпня 2025 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд ураховує таке.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Водночас під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З огляду на висновок суду про протиправність бездіяльності відповідача щодо розгляду по суті рапорту позивача про звільнення з військової служби суд повинен вирішити питання про обрання ефективного способу захисту його порушеного права, адекватного наявним у цій справі обставинам.

У рамках розглядуваного спору суд встановив, що відповідач не розглядав по суті рапорт позивача від 21 серпня 2025 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, не оцінював долучені до рапорту документи на предмет підтвердження ними підстави звільнення позивача з військової служби, зазначеної в рапорті. Отже, зобов`язання відповідача ухвалити рішення про звільнення позивача з військової служби виходять за межі повноважень адміністративного суду під час вирішення цього публічно-правового спору.

Тож, беручи до уваги викладене, враховуючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами, характер бездіяльності відповідача, визнаної судом протиправною, суд уважає, що належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання відповідача розглянути по суті рапорт позивача від 21 серпня 2025 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.

Під час розгляду зазначеного рапорту по суті відповідачу належить ухвалити обґрунтоване рішення, що буде відповідати критеріям правомірного рішення суб`єкта владних повноважень (частина друга статті 2 КАС України) та приписам Закону № 2232, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Тож заявлену позовну вимогу про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України звільнити ОСОБА_1 з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) належить задовольнити частково у такий належний спосіб: зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 від 21 серпня 2025 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

За змістом частин першої, третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом правил статті 139 КАС України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».

Пунктом 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Суд відзначає, що у цій справі, яка пов`язана з виконанням військового обов`язку, позивач, як військовослужбовець, звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Втім, за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією ІD: 6351-2389-7088-0773 від 13 жовтня 2025 року.

Отже, позивач помилково сплатив судовий збір у справі, в якій він відповідно до вимог пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від його сплати.

За цих обставин суд зазначає, що помилково сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1211,20 грн може бути повернутий йому за його клопотанням, за ухвалою суду відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Докази понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо розгляду по суті рапорту ОСОБА_1 від 21 серпня 2025 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 від 21 серпня 2025 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

В решті позовних вимог – відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 19 березня 2026 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна