Рішення від 18 березня 2026 р. у справі №380/24782/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2026 рокусправа № 380/24782/25

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року при обчисленні ОСОБА_1 в період з 12.03.2022 року по 27.06.2024 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 вказаної постанови;

- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) провести перерахунок та доплатити ОСОБА_1 за період з 12.03.2022 року по 27.06.2024 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02.12.2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022 року, Законом України від 03.11.2022 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 року, законом України про Державний бюджет України на 2024 рік від 9 листопада 2023 року № 3460-ІХ на 01.01.2024 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, без зміни при проведенні такого перерахунку попередньо встановлених відсоткових розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є військовослужбовцем та має право на належне матеріальне забезпечення. У період з 12.03.2022 по 27.06.2024 він проходив військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України. Позивач стверджує, що за цей час відповідач протиправно обчислював його грошове забезпечення (зокрема, посадовий оклад та оклад за військовим званням), застосовуючи як розрахункову величину сталий показник у розмірі 1762,00 грн. При цьому відповідачем повністю проігноровано щорічне зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлюється законами України про Державний бюджет на відповідний рік (на 2022 рік — 2481,00 грн, на 2023 рік — 2684,00 грн, на 2024 рік — 3028,00 грн).

Позивач вказує, що з 29.01.2020 (дати набрання законної сили рішенням суду у справі № 826/6453/18 про скасування пункту 6 постанови КМУ № 103) відновила свою дію первинна редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, яка вимагає застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного календарного року. Також позивач наголошує, що постанова КМУ від 12.05.2023 № 481, якою Уряд знову намагався штучно зафіксувати розрахункову величину на рівні 1762 грн, визнана судом протиправною та нечинною у справі № 320/29450/24, оскільки підзаконний акт не може суперечити законам про Державний бюджет. Відтак, дії відповідача призвели до суттєвого заниження розміру виплаченого грошового забезпечення, а також похідних від нього виплат (допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги тощо).

Ухвалою від 23 грудня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач скористався своїм процесуальним правом та подав до суду розгорнутий відзив на позовну заяву, у якому заявлені вимоги не визнав у повному обсязі, вважає їх безпідставними та просив відмовити у їх задоволенні.

У відзиві відповідач, перш за все, заявив клопотання про заміну неналежного відповідача. Обґрунтовуючи це клопотання, представник військової частини зазначив, що позивача з 27.06.2024 було виключено зі списків особового складу НОМЕР_1 прикордонного загону у зв`язку з його переведенням для подальшого проходження служби до ІНФОРМАЦІЯ_1 . На переконання відповідача, оскільки при звільненні з військової служби остаточний розрахунок проводиться військовою частиною за останнім місцем служби, саме НОМЕР_3 прикордонний загін має виступати належним відповідачем у цій справі.

Щодо суті позовних вимог відповідач зазначив, що військова частина діяла виключно в межах чинного законодавства. Зокрема вказав, що до 20.05.2023 розрахунок грошового забезпечення здійснювався з урахуванням норм пункту 3 розділу ІІ Закону України № 1774-VIII, якими заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату як розрахункову величину. А починаючи з 20.05.2023 набрала чинності постанова КМУ № 481, яка прямо встановила сталу розрахункову величину в розмірі 1762,00 грн.

Відповідач наголошує, що оскільки постанова № 481 була скасована судом лише 18.06.2025, то у спірний період (до 27.06.2024) вона була чинною та обов`язковою до виконання, тому військова частина не мала правових підстав її ігнорувати. Крім того, відповідач посилається на те, що навіть у разі застосування прожиткового мінімуму, базовим має слугувати показник у розмірі 2102 грн, який встановлений законодавцем для працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 у період з 12.03.2022 по 27.06.2024 проходив військову службу за контрактом у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ).

Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону ДПСУ від 26.06.2024 № 701-ОС підполковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 27.06.2024 у зв`язку з його вибуттям для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_3 прикордонного загону ДПСУ.

Згідно з наявними у матеріалах справи архівними відомостями та картками особового рахунку на грошове забезпечення за 2022, 2023 та 2024 роки, у період проходження служби в НОМЕР_1 прикордонному загоні відповідач обчислював позивачу розміри посадового окладу та окладу за військовим званням виходячи з розрахункової величини 1762,00 грн (що відповідає розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року). Всі інші щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення обчислювалися у відсотковому відношенні від вказаних базових окладів.

Вважаючи такий алгоритм розрахунку протиправним та таким, що порушує майнові права військовослужбовця, представник позивача (адвокат) у листопаді 2025 року звернувся до військової частини НОМЕР_2 із запитом/заявою про надання інформації та проведення перерахунку і доплати недоплачених сум грошового забезпечення за період з 12.03.2022 по 27.06.2024 виходячи з актуальних розмірів прожиткового мінімуму на відповідні роки (2481 грн, 2684 грн та 3028 грн).

Листом від 01.12.2025 за № 09/21899-25-Вих НОМЕР_1 прикордонний загін відмовив у проведенні такого перерахунку. Свою відмову відповідач мотивував тим, що заборгованість з виплати індексації відсутня, а розміри окладів встановлені та виплачені у чіткій відповідності до чинних нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, які не передбачали автоматичного збільшення грошового забезпечення у вказаний період.

Не погоджуючись із такою відмовою відповідача та вважаючи його бездіяльність щодо перерахунку грошового забезпечення протиправною, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом за захистом своїх порушених прав.

Предметом адміністративного спору є перевірка правомірності дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу за чітко визначений та обмежений у часі період — з 12.03.2022 по 27.06.2024. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у цей спірний період позивач проходив військову службу саме у НОМЕР_1 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_2 ).

Відповідно до приписів чинного законодавства та Порядку виплати грошового забезпечення, нарахування та фактична виплата грошового забезпечення здійснюється безпосередньо фінансовим органом тієї військової частини, у списках якої перебуває військовослужбовець, за рахунок цільового фонду грошового забезпечення (бюджетних асигнувань) саме цієї військової частини.

Факт подальшого переведення (вибуття) позивача з 27.06.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_1 автоматично не перекладає на нову військову частину фінансові зобов`язання та борги попереднього місця служби за минулі періоди. НОМЕР_3 прикордонний загін не здійснював нарахування грошового забезпечення позивачу у період 2022-2024 років, не розпоряджається відповідними бюджетними асигнуваннями для погашення заборгованості, що виникла у фінансовому органі іншої військової частини, і, відповідно, не допускав жодної протиправної бездіяльності щодо позивача у вказаний спірний період.

Відтак, належним відповідачем за вимогами про перерахунок та доплату виплат за період проходження служби у НОМЕР_1 прикордонному загоні є виключно військова частина НОМЕР_2 , яка і допустила оскаржувану бездіяльність.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі — Закон № 2011-XII).

Частинами першою, другою та четвертою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Реалізуючи делеговані повноваження, 30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі — Постанова № 704). Пунктом 4 цієї Постанови (у її первинній, базовій редакції) встановлено гнучкий механізм: розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками.

Проте, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби...» (пункт 6) до пункту 4 Постанови № 704 внесено зміни. Цими змінами розрахункову величину зафіксовано на рівні прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2018 року (1762,00 грн).

Суд наголошує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 (яка набрала законної сили того ж дня) вказаний пункт 6 постанови КМУ № 103 визнано протиправним та скасовано.

Згідно зі сталою та послідовною практикою Верховного Суду у разі скасування судом змін, внесених до нормативно-правового акта, автоматично відновлює свою дію попередня редакція відповідної норми.

Таким чином, починаючи з 29.01.2020 відновила свою чинність первинна редакція пункту 4 Постанови № 704. Це означає, що єдиною легітимною розрахунковою величиною для визначення розмірів окладів є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного поточного календарного року.

Оцінюючи доводи відповідача (військової частини), суд критично ставиться до його посилання на пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII (яким заборонено застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів).

Як неодноразово та однозначно зазначав Верховний Суд у своїх постановах, вказана норма закону жодним чином не впливає на спірні правовідносини. Причиною цього є те, що базовою розрахунковою величиною у первинній редакції пункту 4 Постанови № 704 є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб.

Водночас, «мінімальна заробітна плата» згадується там виключно як додатковий (альтернативний) обмежувач-запобіжник («але не менше...»), який у даному випадку не формує основу розрахунку і не застосовується позивачем. Відтак, наявність Закону № 1774-VIII не давала відповідачу права підміняти актуальний прожитковий мінімум показником 2018 року.

Також суд відхиляє доводи відповідача про те, що навіть у разі застосування прожиткового мінімуму, необхідно використовувати сталий показник у розмірі 2102 грн, який передбачений у законах про Державний бюджет у спеціальній графі «для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами».

Суд зазначає, що військовослужбовці Державної прикордонної служби України проходять публічну службу особливого характеру та не належать до категорії цивільних «працівників інших державних органів». Відповідно, до них підлягає застосуванню загальний (базовий) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який затверджується щорічно статтею 7 Закону України про Державний бюджет на відповідний рік і не обмежений спеціальними застереженнями.

Так, статтею 7 Законів України «Про Державний бюджет України» на відповідні роки чітко та імперативно встановлено загальний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року, який становив:

на 2022 рік — 2481,00 грн;

на 2023 рік — 2684,00 грн;

на 2024 рік — 3028,00 грн.

Щодо посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, якою Уряд знову намагався зафіксувати розрахункову величину на рівні 1762,00 грн, суд зазначає наступне.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24 обов`язкову для врахування правову позицію з цього питання.

Верховний Суд дійшов висновку, що встановлення Урядом сталої розрахункової величини (1762,00 грн) замість державного соціального стандарту прямо суперечить нормативно-правовим актам вищої юридичної сили — Законам України «Про Державний бюджет України».

Вирішуючи вказану правову колізію, суд керується приписами статті 7 КАС України, яка встановлює принципи законності та верховенства права в адміністративному судочинстві. Згідно з частиною третьою статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, суд застосовує норми законів про Державний бюджет, які щорічно підвищують розмір прожиткового мінімуму, і не може застосовувати постанову Уряду (№ 481), навіть якщо вона формально вважалася чинною у певний період до її скасування судом. Підзаконний акт, який звужує соціальні гарантії, встановлені законом, не створює правових наслідків.

Оцінюючи дії відповідача, суд керується частиною другою статті 2 КАС України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано; добросовісно; розсудливо.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Проте, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У даній справі відповідач не довів правомірності своїх дій.

Таким чином, відповідач (військова частина НОМЕР_2 ), нараховуючи позивачу грошове забезпечення у період з 12.03.2022 по 27.06.2024 із безпідставним застосуванням величини 1762,00 грн, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законом, чим допустив протиправну бездіяльність щодо належного фінансового забезпечення військовослужбовця.

Суд зауважує, що всі додаткові складові грошового забезпечення (надбавка за особливості проходження служби, премія, допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань тощо) обчислюються у відсотковому відношенні саме від базового розміру посадового окладу та окладу за військовим званням. Відповідно, штучне заниження цих базових окладів автоматично та невідворотно призвело до заниження абсолютно всіх інших похідних виплат, які отримав позивач у спірний період.

Відповідно до статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Належним, ефективним та достатнім способом захисту порушеного майнового права позивача є зобов`язання військової частини НОМЕР_2 провести відповідний перерахунок усіх складових грошового забезпечення виходячи з належного прожиткового мінімуму та здійснити доплату утвореної різниці. З огляду на викладене, адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується положеннями статті 139 КАС України.

Відповідно до частини першої цієї статті, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Проте, суд зазначає, що згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, звільняються від сплати судового збору у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Оскільки позивач, звертаючись до суду за захистом соціальних прав, пов`язаних з проходженням військової служби, звільнений від сплати судового збору та фактично його не сплачував, підстави для стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 6, 7, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд —

у х в а л и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у первинній редакції (чинній з 29.01.2020) при обчисленні ОСОБА_1 в період з 12 березня 2022 року по 27 червня 2024 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме: не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови.

3. Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) за період з 12 березня 2022 року по 27 червня 2024 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у первинній редакції (чинній з 29.01.2020) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а саме встановленого: Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 — у розмірі 2481,00 грн; Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 — у розмірі 2684,00 грн; Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 — у розмірі 3028,00 грн, на відповідні тарифні коефіцієнти, без зміни при проведенні такого перерахунку попередньо встановлених відсоткових розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 19 березня 2026 року.

Суддя Коморний О.І.