Рішення від 16 березня 2026 р. у справі №320/51978/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2026 року справа №320/51978/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві №103650016152 від 23.05.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві призначити ОСОБА_1 з 16.05.2025 пенсію із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначила, що вона є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (4 категорія), що підтверджується відповідним посвідченням. За місцем проживання позивачка звернулась з заявою про призначення пенсії відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Однак, за відсутності необхідної кількості страхового стажу у призначенні пенсії відмовлено. Позивач наголошує на безпідставності відмови у призначенні їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на п`ять років, відповідно до п. 2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи, 4 категорії, при досягненні 55 років з дати звернення 16.05.2025.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, стверджуючи, що питання щодо призначення пенсії позивачу є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. У задоволенні позову просить відмовити.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт громадянина України, серія НОМЕР_1 , виданий Броварським РВ Управління ДМС України в Київській області 01.04.2015.

Відповідно до посвідчення (категорія 4) серія НОМЕР_2 , виданого Київською обласною державною адміністрацією, позивач має статус особи потерпілої від Чорнобильської катастрофи 4 категорії безстроково, як особа яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю.

Зазимською сільською радою Броварського району Київської області позивачу видано довідку від 05.05.2025 № 01-105 про те, що відповідно до записів в погосподарській книзі з 1983 року і до 01.09.1987 позивач була зареєстрована і проживала за адресою: АДРЕСА_1 , з 31.07.1991 по 05.03.2008 була зареєстрована і проживала за адресою: АДРЕСА_2 .

Постановою "Про організацію виконання Постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію Законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.07.1991 № 106 затверджено Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи (додаток № 1 до постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 № 106), згідно з яким с.Літки Броварського району Київської області належало до зони посиленого радіоекологічного контролю.

16.05.2025 позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХП від 28.02.1991 року (далі – Закон № 796-ХП).

За принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України

в м.Києві розглянуло заяву про призначення за віком зі зниженням пенсійного віку від 16.05.2025 та прийняло Рішення про відмову у призначенні пенсії № 103650016152 від 23.05.2025 у зв`язку відсутністю необхідного періоду проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 менше 4 років. Документами не підтверджено право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.

Вважаючи відмову органу пенсійного фонду у пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на п`ять років, відповідно до п. 2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи, 4 категорії, протиправною, позивач звернулася до суду з даною позовною заявою.

Надаючи нормативно-правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

З 01.01.2004 таким законом є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058 (далі - Закон № 1058).

Згідно із частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Аналіз вказаного дає суду підстави стверджувати, що право на призначення пенсії за віком у період із 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року мають ті особи, які досягли 60-річного віку та мають страховий стаж не менше 32 років.

У той же час, згідно із частиною другою статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII) особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за три роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-XII право на пенсію мають за наявності відповідного стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку.

Таким чином, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за три роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Як встановлено судом, позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком від 16.05.2025 по досягненню 55-річного віку, страховий стаж на дату звернення зараховано у кількості 36 років 2 місяці 7 днів, період проживання в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становить не менше 4 років.

Таким чином, єдиною підставою для відмови у призначенні такого виду пенсії слугувала відсутність документів про підтвердження проживання в зоні станом на 01.01.1993 не менше 4 роки.

Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846; далі Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1, зі змінами), до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку: потерпілим від Чорнобильської катастрофи:

для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;

для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;

посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи).

Відповідно до пункту 2.22 розділу II Порядку №22-1 для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні.

Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, визначений у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року №106 Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи та Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі Постанова №106).

Із відомостей свідоцтва про народження та паспорта громадянина України судом встановлено, що позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Літки Броварського району Київської області.

Зазимською сільською радою Броварського району Київської області позивачу видано довідку від 05.05.2025 № 01-105 про те, що відповідно до записів в погосподарській книзі з 1983 року і до 01.09.1987 позивач була зареєстрована і проживала за адресою: АДРЕСА_1 , з 31.07.1991 по 05.03.2008 була зареєстрована і проживала за адресою: АДРЕСА_2 . Довідка видана на підставі погосподарської книги №7, №8, №10, №16 за 1983-1985 роки, 1986-1990 роки, 1991-1995 роки, 1996-2000 роки, 2001-2005 роки, 2006-2010 роки, особовий рахунок № НОМЕР_3 , №753, №739, №666, №639, №939.

Судом встановлено, що позивач у період з 01 вересня 1987 року по 29 червня 1991 року навчалася у Херсонському державному педагогічному інституті ім. Н.К.Крупської, що підтверджується дипломом серії НОМЕР_4 .

У позовній заяві позивач вказала, що протягом навчання у вищому навчальному закладі з 01.09.1987 року по 29.06.1991 року під час зимових та літніх канікул проживала з батьками в с. Літки Броварського району Київської області, що сумарно складає понад 9 місяців.

Згідно з додатком 1 до Постанови №106 село Літки Броварського району Київської області включено у перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC, і віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Відповідач, відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком, з тих підстав, що період проживання у зоні радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC станом на 01 січня 1993 року становить менше 4 років.

Частиною першою статті 15 Закону №796-ХІІ обумовлено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Частиною третьою статті 65 Закону №796-XII передбачено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та Потерпілий від Чорнобильської катастрофи.

Позивачу Київською обласною державною адміністрацією 26.05.1999 було видано посвідчення серії НОМЕР_2 (категорія 4).

Отже, питання проживання позивачем не менше 4 років у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01 січня 1993 року (умова для видачі посвідчення Потерпілий від Чорнобильської катастрофи (категорія 4) відповідно до пункту 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1992 року №501) вирішувалось уповноваженою комісією при наданні їй статусу потерпілої особи.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що інформація, яка міститься в дипломі, не спростовує тієї обставини, що позивач є потерпілою від Чорнобильської катастрофи, яка проживала/ працювала станом на 01 січня 1993 у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років, та довідкою Зазимської сільської ради Броварського району Київської області від 05.05.2025 № 01-105, підтверджено факт безперервного проживання позивача у зоні гарантованого посиленого радіоекологічного контролю з народження по 01.09.1987 року (що також є підставою для зменшення пенсійного віку на початкову величину - 2 роки), а у періоди канікул протягом навчання у вищому навчальному закладі з 01.09.1987 року по 29.06.1991 року (сумарно складає понад 9 місяців), з 31.07.1991 по 05.03.2008.

У постановах від 26 липня 2023 року у справі №460/2589/20, від 07 травня 2024 року у справі №460/38580/22, від 09 липня 2024 року у справі №240/16372/23, від 16 жовтня 2024 року у справі №140/14380/23 Верховний Суд зазначав, що відомості трудової книжки та диплому не можуть спростувати факту постійного проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено відповідною довідкою органу місцевого самоврядування.

Виходячи із встановлених судом обставин, враховуючи наявність у позивача посвідчення особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, та довідок органу місцевого самоврядування, які підтверджують факт проживання позивача на території зони гарантованого посиленого радіоекологічного контролю відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, а також із урахуванням досягнення на момент звернення із заявою 16.05.2025 року віку 55 років, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 5 років (максимальний), з огляду на що відмова ГУ ПФУ в м.Києві у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ носить формальний характер та не ґрунтується на нормах закону.

Враховуючи наведене, рішення ГУ ПФУ в м.Києві № 103650016152 від 23.05.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, підлягає скасуванню.

Щодо дати, з якої позивач має право на призначення пенсії, суд зазначає наступне.

Так, позивач просить призначити їй пенсію з дати звернення, а саме з 16.05.2025.

Статтею 45 Закону № 1058 передбачено строки призначення (перерахунку) та виплати пенсії.

Пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Відповідно до пункту 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.

За таких обставин, враховуючи дату звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком – 16.05.2025, пенсія підлягає призначенню з дати звернення із цією заявою, тобто з 16.05.2025.

Щодо способу захисту порушеного права суд зазначає таке.

З метою ефективного захисту прав та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку відповідачів - суб`єктів владних повноважень суд вважає за необхідне скасувати рішення ГУ ПФУ в м.Києві № 103650016152 від 23.05.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, зобов`язати ГУ ПФУ в м.Києві призначити позивачу з 16.05.2025 пенсію із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернулася позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідач неправомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком, у той час як право на таку пенсію підтверджується документально, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

Пунктом 4.2 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку №22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію.

Після реєстрації заяви позивача та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності, було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві.

Згідно з вимогами пункту 4.3 розділу ІV Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Відповідно до абзацу другого пункту 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Згідно з пунктом 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, а після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві є уповноваженим органом, який має право приймати рішення про призначення пенсії позивачу, а прийнявши таке рішення, має передати електронну пенсійну справу засобами програмного забезпечення до Головного управління Пенсійного фонду у Київській області за місцем проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Таким чином, для належного захисту порушених прав позивача необхідно зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком з 16.05.2025 року зі зниженням пенсійного віку на п`ять років, відповідно до п. 2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи, 4 категорії.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.

Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував, оскільки є звільненим від сплати судового збору. Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.

Керуючись статтями 243-246, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві №103650016152 від 23.05.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) з 16.05.2025 пенсію із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.