Рішення від 17 березня 2026 р. у справі №320/33729/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2026 року м. Київ справа №320/33729/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "EU Pharmacia Sp.zo.o." в особі представництва "ЕУ Фармація Сп. з. о.о." до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось ТОВ "EU Pharmacia Sp.zo.o." в особі представництва "ЕУ Фармація Сп. з. о.о." з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.03.2024 № 0228062305, прийняте Головним управлінням ДПС у місті Києві (код ЄДРПОУ: 44116011).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що не ґрунтуються на положення чинного законодавства, оскільки жодних операцій продажу необлікованих товарів чи реалізації товарів без використання РРО під час проведення перевірки встановлено не було і в акті перевірки інформація про такі транзакції відсутня.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання.

Відповідач своїм правом подати відзив на позовну заяву скористався та повністю заперечив щодо обґрунтованості позовних вимог, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Встановивши правові позиції сторін по справі та їх обґрунтування, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані до матеріалів справи, судом встановлено наступне.

На підставі направлень від 05.02.2024 №2877/26-15-23-05-19 та №2566/26-15-24-02-05 виданих Головним управлінням ДПС у м. Києві, а також наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 25.01.2024 №455-п, відповідно до пп. 78.1.7 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, рішення про припинення від 12.06.2023 №35326/АП Головним управлінням ДПС у м. Києві проведена документальна позапланова виїзна перевірка представництва «ЕУ ФАРМАЦІЯ Сп. з 0.0.» (далі - Представництво) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2020, валютного - за період з 01.01.2017 по 09.02.2024, єдиного внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2011 по 09.02.2024, іншого законодавства за відповідний період, відповідно до затвердженого плану документальної перевірки.

За результатами перевірки було складено акт №12241/Ж5/26-15-23-05-21/26409815 від 15.02.2024, яким було встановлено порушення позивачем:

- п. 138.1 ст. 138, пп. 141.4.7 п. 141.4 ст. 114 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 649 362 грн, у тому числі за 2017 рік на суму 115 025 грн., за 2018 рік на суму 249 334 грн, за 2019 рік на суму 199 632 грн, за 2020 рік на суму 85 371 гривень.

Як вбачається із акта перевірки, контролюючим органом визначено діяльність Представництва в охопленому перевіркою періоді, як таку, що носить характер постійного представництва та як підприємницьку діяльність іноземної компанії на території України, спрямовану на отримання прибутку.

Не погоджуючись з висновками акта перевірки позивач подав до ГУ ДПС у м. Києві заперечення від 28.02.2024 за вих. № 28/02-24-1).

За результатами розгляду заперечень ГУ ДПС у м. Києві направила Представництву лист «Про розгляд заперечень» від 18.03.2024 за вих. №4007/1/26-15-23-05-08, яким заперечення залишено без задоволення, а висновки акта перевірки - без змін.

Надалі ГУ ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.03.2024 № 0228062305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов?язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у сумі 790 359,75 грн, з яких 649 362 грн - податкові зобов?язання, а 140 997,75 грн - штрафні санкції.

Надалі Представництво звернулось до Державної податкової служби України зі скаргою на ППР від 05.04.2024 за вих. № 05/04-24/2, яка рішенням про результати розгляду скарги від 05.06.2024 за вих. № 16773/6/99-00-06-01-02-06 була залишена без задоволення, а ППР - без змін.

Не погоджуючись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регламентовано приписами Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

У розумінні підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Відповідно до статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

У підпункті 75.1.2. пункту 75.1 статті 75 ПК України зазначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених підпунктом 78.1.22 пункту 78.1 цієї статті) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки (пункт 78.4).

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу (пункт 78.5).

Порядок оформлення результатів документальної позапланової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу (пункт 78.8).

Відповідно до пункту 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, або особами, уповноваженими на це у встановленому порядку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов`язаний його підписати.

Акт перевірки - документ, який складається у передбачених цим Кодексом випадках, підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.

Так, у результаті перевірки уповноваженими особами ГУ ДПС у м. Києві було складено акт від 15.02.2024 №12241/Ж5/26-15-23-05-21/26409815.

Відповідно до Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків (затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 № 727) акт документальної перевірки має містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного законодавства, законодавства з єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. В акті документальної перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджує наявність зазначених фактів.

У разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно:

викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення;

викласти зміст порушень (у разі їх встановлення), в тому числі щодо правильності та повноти визначення фінансового результату до оподаткування згідно з первинними документами, бухгалтерським обліком відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, виконання законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

зазначити інформацію щодо фактів та обставин, які підтверджують та доводять наявність вини платника податків (з детальним їх описом; дослідженням, яке доводить, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, встановлених Кодексом, проте не вжив достатніх заходів для їх дотримання; документи та інформацію, яка підтверджує наявність вини платника податків), а також інформацію щодо наявності пом`якшуючих обставин або обставин, що обтяжують або звільняють від фінансової відповідальності платника податків;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та/або бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

У разі відсутності первинних документів, документів податкового та/або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі ненадання їх для перевірки - зазначити перелік цих документів;

У разі отримання під час перевірки копій документів, які підтверджують факт виявленого порушення, про це робиться запис із відображенням підстав для їх отримання, а також переліку цих документів;

У разі відмови платника податків, посадових осіб платника податків (керівника платника податків або уповноважених ним осіб) надати документи та/або копії документів посадовій особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків, посадової особи платника податків, уповноваженої здійснювати від його імені юридичні дії, та переліку документів (копій документів), які йому запропоновано подати, факт складання такого акта відображається в акті (довідці) документальної перевірки;

У разі надання платником податків, посадовими особами платника податків (керівником платника податків або уповноваженою ним особою) посадовим особам контролюючого органу письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти надання таких пояснень необхідно відобразити в акті документальної перевірки.

Акт від 15.02.2024 №12241/Ж5/26-15-23-05-21/26409815 складається зі вступної частини, загальних положень, описової частини та висновку, де викладена інформація відповідно до Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків.

Таким чином, доводи позивача щодо того, що контролюючим органом в порушення вказаних норм в акті перевірки не викладено формулювання конкретних порушень ПК України є безпідставними.

Як встановлювалось судом вище, контролюючим органом визначено діяльність Представництва «ЕУ ФАРМАЦІЯ Сп. З О.О.» в охопленому перевіркою періоді, як таку, що носить характер постійного представництва та як підприємницьку діяльність іноземної компанії на території України, спрямовану на отримання прибутку.

В ході проведення перевірки встановлено, що Представництво за період з 01.01.2017 по 31.12.2020 згідно SWIFT-повідомлень отримувало від компанії-засновника «EU PHARMACIA SP. Z O.O» (Республіка Польща) грошові кошти в якості фінансування витрат представництва по курсу НБУ на дату зарахування євро в загальній сумі 11 367 729 грн., в т.ч. по періодах :

- 2017 рік - 79 974 євро (еквів. 2 130 097 грн.);

- 2018 рік - 145 474 євро (еквів. 3 959 793 грн.);

- 2019 рік - 144 000 євро (еквів. 3 696 887 грн.);

- 2020 рік - 59 974 євро (еквів. 1 580 952 грн.).

Так, проведеною перевіркою відображеного показника доходу, отриманого Представництвом «ЕУ ФАРМАЦІЯ Сп. з О.О.» за період з 01.01.2017 по 31.12.2020 року на підставі даних бухгалтерського обліку, виписок банку по валютному та рахунку в національній валюті встановлено заниження задекларованих доходів на загальну суму 11 564 981,00 грн, в тому числі по періодах: за 2017 рік - 2 130 097,00 грн, за 2018 рік - 4 057 045,00 грн, за 2019 рік - 3 696 887,00 грн., за 2020 рік - 1 580 952 грн.

Детальний опис порушень щодо отриманого доходу наведено в п.3.1.1.1.2 акта перевірки.

Перевіркою, також, встановлено, що Представництвом не віднесено до доходів за 2018 років кошти від продажу автомобіля в загальній сумі 197 252 гривень.

Згідно договору комісії від 15.03.2018 № 180315-01, «EU PHARMACIA SP. Z O.O» (Комітентом) було передано ТОВ «Торговий дім - НІКО» (Комісіонер) автомобіль Mitsubishi Outlander на суму 197 252 грн.

Згідно наданих до перевірки документів, а саме банківської виписки по поточному рахунку (в національній валюті), встановлено, що кошти за вказаний автомобіль надійшли на рахунок надійшли на рахунок нерезидента «EU PHARMACIA SP. Z O.O», відповідно до банківської виписки від 19.03.2018 року.

Проведеною перевіркою відображеного показника у рядку 06 Розрахунку «Витрати, понесені постійним представництвом з урахуванням звільнень (рядок 02 - рядок 05)», за період з 01.01.2017 по 31.12.2020 у загальній сумі 0,0 грн., визначеними шляхом застосування до суми одержаного (нарахованого) доходу від Компанії «EU PHARMACIA SP. Z 0.0» (Республіка Польща) коефіцієнта 0,7, встановлено його заниження на загальну суму 7 957 410 грн., а саме: за 2017 рік - 1 491 068 грн.; за 2018 рік - 2 771 855 грн.; за 2019 рік - 2 587 821 грн.; за 2020 рік - 1 106 666 гривень.

Детальний опис порушення наведено в п.3.1.1.1.2 акта перевірки.

Таким чином, відповідно до висновків акту перевірки ГУ ДПС у м. Києві дійшов висновку про порушення вимог :

- п. 138.1 ст. 138, пп. 141.4.7 п. 141.4 ст. 114 ПК України, Представництвом «EU PHARMACIA SP. Z 0.0» (Республіка Польща) занижено податок на прибуток на загальну суму 649 362 грн., у тому числі за 2017 рік на суму 115 025 грн., за 2018 рік на суму 249 334 грн., за 2019 рік на суму 199 632 грн., за 2020 рік на суму 85 371 гривень;

- пп. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49, п. 51.1 ст. 51, пп. 176.2 «б» п. 176.2 ст. 176 ПК України, в результаті чого встановлено подання з недостовірними відомостями податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (форма №4-ДФ) за 4 квартал 2022 року.

Вищевказані висновки контролюючого органу виникли внаслідок нібито здійснення Представництвом «EU PHARMACIA SP. Z 0.0» (Республіка Польща) в періоді, охопленому перевіркою, функцій постійного представництва головного компанії на території України, а також комерційної діяльності на території України, прямо пов`язаної з отриманням підприємницького прибутку, а не допоміжної та іншої підготовчої діяльності, як про те стверджує позивач, та як свідчать надані до перевірки первинні документи.

Відповідно до положень підпункту 141.4.7 статті 141 ПК України суми прибутків нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який провадить свою діяльність незалежно від такого нерезидента.

Законом України № 466-IX від 16 січня 2020 року «Про внесення змін до Податкового кодексу адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі - Закон №466-IX) абзаци другий і третій підпункту 141.4.7 викладено в такій редакції:

«Постійне представництво визначає обсяг оподатковуваного прибутку, отриманого протягом звітного (податкового) періоду, відповідно до принципу «витягнутої руки». Оподатковуваний прибуток постійного представництва має відповідати прибутку незалежного підприємства, що здійснює таку саму або аналогічну діяльність у таких самих або аналогічних умовах і діє в повній незалежності від нерезидента, постійним представництвом якого воно є.

Обсяг оподатковуваного прибутку постійного представництва розраховується відповідно до положень статті 39 цього Кодексу».

Тобто, саме від факту визнання представництва нерезидента постійним залежить порядок оподаткування його доходів.

Законом №466-IX абзаци другий і третій підпункту 14.1.193 замінено двадцятьма чотирма новими абзацами нового змісту. Серед іншого, було внесено такі зміни:

З метою оподаткування термін «постійне представництво» включає: 6) надання послуг нерезидентом (крім послуг з надання персоналу), у тому числі консультаційних, через співробітників, найнятих ним для таких цілей, якщо така діяльність провадиться (в рамках одного проекту або проекту, що пов`язаний з ним) в Україні протягом періоду або періодів, загальна тривалість яких становить більш як 183 дні у будь-якому дванадцятимісячному періоді (абзац четвертий підпункту 14.1.193 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Постійним представництвом не є: а) використання будівель або споруд виключно з метою зберігання, демонстрації товарів чи виробів, що належать нерезиденту; б) зберігання запасів (товарів або виробів), що належать нерезиденту, виключно з метою зберігання або демонстрації; в) зберігання запасів (товарів або виробів), що належать нерезиденту, виключно з метою переробки іншим підприємством; г) утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збору інформації для нерезидента; ґ) направлення у розпорядження особи фізичних осіб у межах виконання угод про послуги з надання персоналу; д) утримання постійного місця діяльності з іншою метою (абзаци 16-23 підпункту 14.1.193 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до абзацу 24 підпункту 14.1.193 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України утримання постійного місця діяльності виключно для здійснення будь-якої комбінації видів діяльності, зазначених у підпунктах «а» - «д» цього підпункту, за умови, що такі види діяльності (їх комбінація) мають підготовчий або допоміжний характер для такого нерезидента, не є постійним представництвом.

Постійне представництво нерезидента в Україні визнається також у разі, якщо діяльність в Україні здійснюють декілька нерезидентів - пов`язаних осіб, якщо така діяльність у сукупності виходить за межі діяльності підготовчого або допоміжного характеру для такої групи нерезидентів - пов`язаних осіб. У такому разі постійне представництво визнається для кожного такого нерезидента - пов`язаної особи. Даний абзац застосовується лише у випадку, коли діяльність таких нерезидентів - пов`язаних осіб в Україні становить у сукупності взаємодоповнюючі функції тісно пов`язаного бізнес-процесу (абзац 25 підпункту 14.1.193 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Отже, підпункт 14.1.193 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлює низку критеріїв, за якими постійне місце діяльності нерезидента слід розглядати як постійне представництво.

Поряд з цим, пункт 3.2 статті 3 Податкового кодексу України передбачає, що якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України (пункт 103.1 статті 103 ПК України).

Об`єктом оподаткування податком на прибуток, згідно із підпунктом 134.1.2 пункту 134.1 статті 134 ПК України, є дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі ст. 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

За змістом підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України під доходом з джерелом походження з України розуміється будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, в тому числі, але не виключно, доходу а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; г) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов`язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов`язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

Об`єктом оподаткування податком на прибуток, відповідно до підпункту 134.1.3 пункту 134.1 статті 134 ПК України, є, зокрема, дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно з пунктом 141.4 статті 141 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Згідно з підпунктом 141.4.1 пункту 141.4 статті 141 ПК України доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються, зокрема, інші доходи від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, крім доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, переданих, виконаних, наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного зв`язку чи міжнародного інформаційного забезпечення, а з 01.01.2018 у зв`язку із набранням чинності Закону №2176-VIII також крім субсидій для повернення частини кваліфікованих витрат, передбачених Законом України «Про державну підтримку кінематографії в Україні».

Наведене формулювання «доходи з джерелом походження з України» не вказує напрямок руху коштів, а вказує лише зв`язок між певними доходами і господарською діяльністю в Україні. В цьому сенсі джерелом походження доходів є не резиденція суб`єкта, який здійснює відповідну виплату, а та частина господарської діяльності, яку здійснює представництво, відповідні організаційні, фінансові витрати та участь персоналу.

Як визначено підпунктом 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 ПК України резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3-141.4.6 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Відповідно до підпункту 141.4.7 пункту 141.4 статті 141 ПК України суми прибутків нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який провадить свою діяльність незалежно від такого нерезидента.

У разі якщо нерезидент провадить свою діяльність в Україні та за її межами і при цьому не визначає прибуток від своєї діяльності, що ведеться ним через постійне представництво в Україні, сума прибутку, що підлягає оподаткуванню в Україні, визначається на підставі складення нерезидентом окремого балансу фінансово-господарської діяльності, погодженого з контролюючим органом за місцезнаходженням постійного представництва.

У разі неможливості визначити шляхом прямого підрахування прибуток, отриманий нерезидентами з джерелом його походження з України, оподатковуваний прибуток визначається контролюючим органом як різниця між доходом та витратами, визначеними шляхом застосування до суми отриманого доходу коефіцієнта 0,7.

Пункт 160.1 статті 160 ПК України передбачає, що будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються, зокрема, інші доходи від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів/виконаних робіт/наданих послуг, переданих/виконаних/наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного зв`язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

Згідно із пунктом 160.2 статті 160 ПК України резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 - 160.6 цієї статті, зобов`язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Відповідно пункту 133.2 статті 133 ПК України платниками податку - нерезидентами є:

- юридичні особи, які утворені в будь-якій організаційно-правовій формі та отримують доходи з джерелом походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичні привілеї або імунітет згідно з міжнародними договорами України;

- нерезиденти, які здійснюють господарську діяльність на території України через постійне представництво та/або отримують доходи із джерелом походження з України, та інші нерезиденти, на яких покладено обов`язок сплачувати податок у порядку, встановленому цим розділом.

Нерезидент стає на облік у контролюючому органі за місцезнаходженням свого постійного представництва до початку своєї господарської діяльності через таке представництво у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Нерезидент, який розпочав господарську діяльність через своє постійне представництво до реєстрації в контролюючому органі, вважається таким, що ухиляється від оподаткування, а одержані ним прибутки вважаються прихованими від оподаткування.

Нерезиденти, що діють відповідно до положень Рамкової угоди між Україною та Європейським банком реконструкції та розвитку стосовно діяльності Чорнобильського фонду «Укриття» в Україні та Угоди про грант (Проект ядерної безпеки Чорнобильської АЕС) між Європейським банком реконструкції та розвитку як Розпорядником коштів, наданих згідно з Грантом з Рахунка ядерної безпеки, Урядом України та Чорнобильською атомною електростанцією, можуть провадити свою господарську діяльність без реєстрації у контролюючому органі.

Відповідно до преамбули Конвенції ця Конвенція застосовується до податків на доходи і на майно, що стягуються від імені Договірної Держави або її політико-адміністративних підрозділів, або місцевих органів влади, незалежно від способу їх стягнення.

Податками на доходи і на майно вважаються всі податки, що справляються від загальної суми доходів, від загальної суми майна або з окремих елементів доходів і майна, включаючи податки на доходи від відчужування рухомого або нерухомого майна і податки на загальну суму заробітної плати або платні, сплачуваних підприємствами, так само як і податки, що справляються з доходів від приросту вартості майна (стаття 2 Конвенції).

Частиною першою статті 5 Конвенції визначено, що для цілей цієї Конвенції термін «постійне представництво» означає постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність підприємства.

Термін «постійне представництво» включає зокрема: а) місце управління; b) відділення; с) контору; d) фабрику; е) майстерню; f) шахту, нафтову або газову свердловину, кар`єр або будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; g) склад або будь-які приміщення, що використовуються як торговельна точка.

Незалежно від попередніх положень цієї статті термін «постійне представництво» не розглядається як такий, що включає: а) використання споруд виключно з метою демонстрації або поставки товарів або виробів, що належать підприємству; b) утримання запасу товарів чи виробів, що належать підприємству, виключно з метою зберігання, демонстрації або поставки; с) утримання запасу товарів або виробів, що належать підприємству, виключно з метою переробки іншим підприємством; d) утримання постійного місця комерційної діяльності виключно з закупівлі товарів чи виробів або збирання інформації для підприємства; f) утримання постійного місця комерційної діяльності виключно з метою будь-якої комбінації видів діяльності, згаданих у підпунктах від а) до е), за умови, що сукупна діяльність постійного місця комерційної діяльності, що є результатом такої комбінації, носить допоміжний або підготовчий характер.

Відповідно до пункту 21 Коментарів до Коментарів до Багатосторонньої конвенції про виконання заходів, які стосуються угод про оподаткування, з метою протидії розмиванню бази оподаткування та виведенню прибутку з-під оподаткування, ратифікованої Законом України №2692-VIII від 28 лютого 2019 року (далі - Багатостороння конвенція), з метою протидії розмиванню бази оподаткування та виведенню прибутку з-під оподаткування постійне представництво не виникає, якщо діяльність, яку воно здійснює на території договірної держави має підготовчий чи допоміжний характер.

Пункт 24 Коментарів до статті 5 Модельної конвенції ОЕСР (в редакції 2014 року) роз`яснює, що часто буває важко відрізнити діяльність, яка має підготовчий або допоміжний характер, від тієї, яка не має. Вирішальним критерієм є те, чи діяльність представництва сама по собі є істотною та значною частиною діяльності підприємства в цілому. Кожен випадок слід розглядати окремо. У будь-якому випадку постійне місце діяльності, головна мета якого ідентична головній меті всього підприємства, не здійснює підготовчу або допоміжну діяльність. Такі ж за змістом положення знайшли відображення і у пункті 59 Коментарів до статті 5 Модельної конвенції ОЕСР (в редакції 2017 року).

Пункт 60 Коментарів до статті 5 Модельної конвенції ОЕСР (в редакції 2017 року) також додатково деталізує, що діяльність, яка має допоміжний характер, як правило, відповідає діяльності, яка здійснюється для підтримки, але не є суттєвою та істотною частиною діяльності підприємства в цілому. Це малоймовірно, що діяльність, яка вимагає значної частки активів та працівників підприємства, може розглядатись як така, що має допоміжний характер.

Отже, як національне, так і міжнародне законодавство встановлює, що одним із випадків, коли господарська діяльність нерезидента, що здійснюється через його представництво в Україні, не підпадає під визначення «постійне представництво» є здійснення таким представництвом комбінації видів діяльності, описаних в інших підпунктах пункту 4 статті 5 Конвенції, якщо наслідком такої комбінації є сукупна діяльність підготовчого чи допоміжного характеру.

Для розмежування «постійного» представництва від «непостійного» (некомерційного), слід виділити ключові характеристики, які слугують базою для їх розмежування. Насамперед, діяльність некомерційного представництва має виключно підготовчий або допоміжний характер щодо діяльності материнської компанії і має бути відмінною від статутних функцій материнської компанії.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2019 у справі № 826/3191/13a.

Як наголошено, зокрема у постанові Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 826/7675/18, ідучи від зворотного, постійним представництвом визнається особа, яка загалом здійснює діяльність, аналогічну материнській компанії, або якщо така діяльність є переважною. Такий висновок узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 15.03.2016 у справі №826/14127/14, відповідно до якої у разі здійснення представництвом нерезидента видів або виду діяльності, яка є тотожною основній діяльності нерезидента, таке представництво набуває статусу постійного представництва, а його діяльність на території України оподатковується в загальному порядку.

Крім того, у постанові від 24.05.2019 у справі № 826/3191/13-а Верховний Суд зазначив, що для встановлення того, чи діяльність представництва нерезидента має підготовчий або допоміжний характер для такого нерезидента, їх діяльності необхідно порівняти.

Отже, одним із визначальних критеріїв для відмежування «постійного» представництва від «непостійного» є характер діяльності, що здійснюється материнською представництвом у договірній країні. Якщо основний вид діяльності представництва є тотожним з видом діяльності материнської компанії, визначеним у статутних документах нерезидента, представництво в цілях оподаткування розглядається як постійне представництво.

Слід враховувати, що під допоміжною діяльністю слід розуміти таку діяльність, результати якої суб`єкт господарювання використовує саме для обслуговування та супроводження свого основного виду діяльності. При цьому, діяльність допоміжного характеру може здійснюватися як тимчасово, так і на постійній основі. Визначальною в цьому випадку є оцінка саме характеру здійснюваних Нерезидентом та його Представництвом видів діяльності.

Так, судом встановлено, що основним видом діяльності компанії-нерезидента «EU PHARMACIA SP. Z О.О» (Польща) відповідно до його Статуту є оптова торгівля фармацевтичними та медичними товарами (PKD 46.46.Z), що додатково підтверджується витягом з реєстру від 02.12.2021.

Відповідно до Положення про Представництво від 11.07.2003 основною діяльністю Представництва у Періоді перевірки було дослідження кон?юнктури ринку та виявлення громадської думки.

Метою діяльності Представництва є здійснення представницьких функцій в інтересах компанії «EU PHARMACIA SP. Z О.О» (Польща) на території України; дослідження кон?юнктури ринку та виявлення громадської думки; збирання інформації та надання порад компанії «EU PHARMACIA SP. Z О.О» (Польща) щодо здійснення діяльності на ринку України, зокрема щодо правового регулювання фармацевтичного ринку, оподаткування імпорту та продажу лікарських засобів, валютного регулювання діяльності іноземних компаній в Україні.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, Представництво не займалось виробництвом або продажем фармацевтичної продукції, обмежуючись виключно здійсненням допоміжних функцій, які не призводять до одержання доходу Представництвом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що Представництво виконувало функції некомерційного представництва компанії «EU PHARMACIA SP. Z О.О» (Польща) та здійснювало виключно допоміжну діяльність на території України по відношенню до діяльності такої компанії.

При цьому, відповідачем під час перевірки не здійснювалось порівняння або аналізу того, що є основною діяльністю материнської компанії «EU PHARMACIA SP. Z О.О» (Польща).

Будь-яка компанія/підприємство може мати різні види діяльності, проте для цілей застосування пільг, передбачених конвенціями про уникнення подвійного оподаткування необхідно розрізняти основні і допоміжні види діяльності. Пільги з оподаткування надаються саме представництвам, чия діяльність носить допоміжний або підготовчий характер по відношенню до діяльності відповідних материнських компаній.

Таким чином, без детального аналізу діяльності материнської компанії та її представництва, порівняння відповідних видів діяльності неможливо робити висновки щодо того, чи є відповідне представництво постійним і чи має воно право на користування пільгами, передбаченими відповідною конвенцією про уникнення подвійного оподаткування та законодавством України.

Аналізуючи фактичний характер діяльності материнської компанії «EU PHARMACIA SP. Z О.О» (Польща) та її Представництва, досліджений в ході перевірки суд приходить до висновку, що, відповідно до статутних документів, Представництво не здійснює діяльність тотожну діяльності головної компанії, а його діяльність є допоміжною по відношенню до її діяльності.

Тобто, діяльність представництва, яка відповідно до статутних документів, так і відповідно до характеру реально здійснюваної діяльності, є допоміжною до діяльності материнської компанії, а не тотожною їй, а тому таке Представництво не є постійним та не є платником податку на прибуток підприємств, що виключає його відповідальність за підпунктом 141.4.7 пункту 141.4 статті ПК України.

На оцінці таких критеріїв для цілей встановлення відповідності діяльності представництв ознакам постійного представництва Верховний Суд звертав увагу у постанові від 17 жовтня 2019 року у справі №2а-16434/12/267.

Відтак, при вирішенні спору щодо характеру діяльності представництва, важливо враховувати:

а) наявність постійного місця діяльності нерезидента в Україні або наявність в Україні особи, яка має і зазвичай використовує повноваження щодо укладання контрактів від імені нерезидента;

б) наявність у нерезидента ділової мети в утриманні відповідного місця діяльності;

в) функціонал представництва, на підставі якого має бути визначено характер взаємовідносин між представництвом і підприємством з погляду принципу окремої податкової правосуб`єктності;

г) оцінку того, наскільки виконувані представництвом функції становлять суттєву або істотну частину діяльності нерезидента;

ґ) визначення того, чи виконує представництво функції виключно відносно підприємства (нерезидента), чи також у відношенні інших осіб.

Найважливішим критерієм, яким характеризується діяльність постійного представництва, - комерційна мета діяльності.

Визначення терміну «комерційна мета діяльності» не наведене в Конвенції, а Модельна конвенція визначає термін у невиключний спосіб - лише шляхом згадування, що цей термін включає також і професійні послуги.

З цього приводу пунктом 10.2 Коментарів до статті 3 зазначено, що цей термін, відповідно до пункту 3.2 повинен мати значення, яке надається йому національним законодавством країни, що застосовує відповідну конвенцію.

Таким чином, з`ясування характеру господарської діяльності нерезидента має значення з огляду на визначення постійного представництва. Якщо навіть певний нерезидент і має в Україні місце діяльності, але сама діяльність нерезидента не має характеру господарської діяльності, то відповідне місце діяльності не буде вважатись постійним представництвом.

Термін «господарська діяльність» визначено в підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України як діяльності особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відтак, господарська діяльність характеризується, насамперед, спрямованістю на отримання доходу, а також певними організаційними зусиллями, які вчиняються у здійсненні відповідної діяльності (зокрема організаційними, фінансовими, людськими тощо). Фактичне отримання доходу у певному податковому періоді не має вирішального значення для визначення діяльності як господарської.

Так, у разі здійснення на території України представництвом господарської діяльності, зокрема, але не виключно, діяльності, направленої на надання послуг третім особам (консультацій, рекламних акцій тощо), та здійснення інших дій, які можуть свідчити про «господарський» чи «комерційний» характер діяльності представництва, представництво набуває ознак постійного та зобов`язане сплачувати податок на прибуток з доходів, отриманих із джерелом походження із України.

Поряд із цим, як зазначено вище, пункт 4 статті 5 Конвенції містить виключення для визнання діяльності як такої, що має ознаки «постійного представництва», це утримання постійного місця діяльності виключно з метою реклами, для надання інформації, для проведення наукового дослідження або здійснення для підприємства будь-якої іншої діяльності підготовчого чи допоміжного характер.

Безпосередньо Модельні конвенції і ОЕРСР і ООН вказують, що часто важко відрізнити, яка діяльність відноситься до діяльності підготовчого або допоміжного характеру, а яка - ні. Вважається, що послуги, які надає місце діяльності, є настільки далекими від фактичної реалізації прибутку, що складно віднести будь-який прибуток до відповідного місця діяльності (пункт 58 Коментарів до Модельної конвенції ОЕСР 2017 року). Вирішальним критерієм має бути визначення того, чи становить діяльність, яка здійснюється у визначеному місці, суттєву і важливу частину діяльності підприємства в цілому. Кожний випадок має аналізуватись окремо (пункт 59 Коментарів до Модельної конвенції ОЕСР 2017 року). Допоміжна діяльність зазвичай є діяльністю, яка здійснюється з метою підтримки чогось, не будучи суттєвою і важливою частиною підприємства в цілому. Малоймовірно, що діяльність, яка вимагає залучення значної частини активів або персоналу, може вважатись діяльністю допоміжного характеру (пункт 60 Модельної конвенції ОЕСР 2017 року).

Отже, для розмежування основної діяльності та підготовчої чи допоміжної діяльності необхідно мати на увазі що:

- підготовча чи допоміжна діяльність здійснювались на користь самої іноземної компанії, а не на рахунок третіх осіб;

- під основною діяльністю зазвичай сприймається діяльність, що є суттєвою і важливою виходячи із змісту комерційних цілей і завдань організації;

- підготовча діяльність передує початку основної діяльності нерезидента на території України;

- допоміжна діяльність забезпечує процес ведення основної господарської діяльності нерезидентом, здійснюється одночасно з основною діяльністю, при цьому до основної не відноситься.

Для того, аби оцінити чи відповідає діяльність представництва підготовчому або допоміжному характеру варто виділити такі критерії та способи оцінки:

- аналіз фактичної діяльності представництва та організації шляхом зокрема перевірки внутрішніх документів організації та представництва, а також шляхом аналізу реально здійснюваних представництвом функцій;

- кількісний та якісний працівників представництва, котрий необхідний розглядати з точки зору для здійснення основної діяльності організації, особливій увазі надається опис їх повноважень та обов`язків в посадових інструкціях, трудових договорах.

- істотність і значимість діяльності підприємства: чим більшу роль відіграє діяльність представництва в загальній діяльності організації, тим більша вірогідність постійного представництва.

Суд погоджується із доводами позивача про те, що відповідачем не доведено факту виробництва та/або продажу ним або його представництвом на території України лікарських засобів чи інших товарів, що є основними видами діяльності материнської компанії.

Позивач стверджував, що не має статусу постійного представництва, оскільки не відповідає останньому критерію щодо «постійних представництв», а саме - його діяльність носить допоміжний і підготовчий характер та спрямована на допомогу головному підприємству просувати товар на ринок України, на відміну від поняття «постійного представництва», яке веде господарську діяльність, що за своїм характером є аналогічною із головним підприємством.

Зазначені дії компанії-нерезидента та його представництва не є операціями, які безумовно призводять до отримання доходу на території України.

Крім того, будь-яких доказів на підтвердження того, що позивач, діючи в інтересах материнської компанії та здійснюючи вищезгадані заходи на території України, отримував від цього дохід, відповідачем надано не було.

Підсумовуючи викладене, суд доходить до висновку, що представництво компанії-нерезидента під час здійснення заходів на території України в охоплений перевіркою період здійснювало допоміжну та підготовчу складову по відношенню до описаної вище основної діяльності материнської компанії виробництва та реалізації лікарських засобів.

У постанові від 29.09.2021 у справі № 640/10685/20 Верховний Суд зазначив, що «якщо навіть певний нерезидент і має в Україні місце діяльності, але сама діяльність нерезидента не має характеру господарської діяльності, то відповідне місце діяльності не буде вважатися постійним представництвом». Крім того, Верховний Суд зауважив, що «господарська діяльність характеризується, насамперед, спрямованістю на отримання доходу».

Щодо висновків контролюючого органу про отримання незадекларованого доходу від продажу основних засобів (автотранспорту) суд вказує, що кошти які надійшли на рахунок компанії-нерезидента від продажу транспортного засобу, прирівнюються до цільового фінансування Представництва, що в свою чергу було використане на фінансування представницьких витрат такого Представництва.

Відтак, суд приходить до висновку, що представництво в Україні не здійснювало ні оптової торгівлі, ні продажу та експорту фармацевтичних товарів, а виконувало виключно підготовчі та/або допоміжні функції для забезпечення основної діяльності компанії-нерезидента.

Матеріали справи не містять доказів того, що Представництво вчиняло будь-які дії не в інтересах та від імені власника, головної компанії, а в інтересах будь-якої іншої компанії. Доказів протилежного відповідачем в ході розгляду справи не надано.

Крім того, суд зазначає, що ані положення Конвенції та Модельної конвенції ОЕСР, ні Коментарі до Модельної конвенції ОЕСР прямо не вказують на можливість віднесення представництва до категорії «постійного» залежно від розміру витрат, понесених материнською компанією на його утримання.

Поряд з цим слід врахувати, що у пункті 60 Коментаря до статті 5 Модельної конвенції ОЕСР (в редакції 2017 року) вказано, що малоймовірним є те, що діяльність, яка вимагає значної частки активів чи працівників підприємства може розглядатись як така, що має допоміжний характер.

Отже, розмір витрат, що здійснюються компанією-нерезидентом на утримання представництва, можуть за певних умов розглядатись як такі, що свідчать на користь висновку про необхідність надання такому представництву статусу «постійного». Разом з тим, для визначення того, чи є такі витрати дійсно значними, слід порівнювати обсяг фінансування представництва із загальним обсягом коштів, отриманих нерезидентом від здійснення господарської діяльності, з урахуванням також особливостей сфери бізнесу, ситуації на ринку тощо у сукупності.

Як вже зазначалося, контролюючий орган не надав будь-яких доказів на підтвердження характеру діяльності компанії-нерезидента як постійного представництва нерезидента та отримання ним доходу (прибутку) нерезидента, що оподатковується в загальному порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про протиправність висновків контролюючого органу та наявність правових підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 25.03.2024 № 0228062305.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

За визначенням частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Достатніми, у розумінні частини першої статті 76 КАС України, є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За змістом частини другої вищезазначеної правової норми процесуального закону, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом з тим частина перша статті 77 КАС України покладає на кожну сторону обов`язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду у розмірі 11 855,00 грн., що документально підтверджується платіжним документом.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подачу позову до суду у сумі 11 855,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 25.03.2024 № 0228062305.

Стягнути на користь Представництва "ЕУ Фармація Сп.з. о.о." (01033, м. Київ, вул. Тарасівська, 9, код ЄДРПОУ 26409815) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 11 855,00 (одинадцять тисяч вісімсот п`ятдесят п`ять) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 44116011).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.