Рішення від 19 березня 2026 р. у справі №320/35132/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2026 року м. Київ № 320/35132/25

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в електронній формі у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправним та частково нечинним наказ, визнання протиправною бездіяльності,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" звернувся ОСОБА_1 з позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції, в якому просить суд:

- визнати протиправним та нечинним абзац третій «ідентифікатор в системі обігу віртуальних активів» підпункту 3 пункту 11 Розділу IV «Правила заповнення розділів декларації» Порядку заповнення та подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом Національного агентства з питань запобігання корупції від 08.11.2023 № 252/23 «Про затвердження форми декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та Порядку заповнення та подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування» і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.11.2023 за №1965/41021;

- визнати протиправною бездіяльність Національного агентства з питань запобігання корупції (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ: 40381452, місцезнаходження: місто Київ, бульвар Миколи Міхновського, 28) щодо невжиття заходів для обмеження публічного доступу до даних про ідентифікатор в системі обігу віртуальних активів (публічних адрес), зазначених у щорічних деклараціях позивача за 2023 рік, поданій 24.03.2024, і за 2024 рік, поданій 23.02.2025, а також у деклараціях дружини позивача – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за 2023 рік, поданій 17.03.2024, та за 2024 рік, поданій 23.02.2025, що включені до публічної частини Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та зобов`язати Національне агентство з питань запобігання корупції вчинити дії: обмежити третім особам доступ до даних про ідентифікатор в системі обігу віртуальних активів (публічних адрес) у вказаних щорічних деклараціях, із збереженням таких даних у Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування для службового використання, у такий спосіб: видати наказ про обмеження доступу до вказаних даних у зазначених деклараціях, що забезпечить ефективний захист порушених прав позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що НАЗК, діючи всупереч вимогам п. 6 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції», незаконно та безпідставно розширило перелік відомостей, які повинні зазначатися у розділі 10 «Нематеріальні активи» декларації, додавши до нього дані про ідентифікатор в системі обігу віртуальних активів. На думку позивача, оскаржуваний (в частині) Порядок № 252/23, який затверджує форму декларації та Порядок заповнення та подання декларації, а саме його абз. 3 пп. 3 п. 11 розділу IV, є таким, що суперечить нормам Закону України «Про запобігання корупції» та Конституції України, а також порушує його права, як суб`єкта декларування. На переконання позивача, Порядок № 252/23 в частині вимоги зазначення у декларації даних про ідентифікатор в системі обігу віртуальних активів порушує його права та інтереси, оскільки публічна адреса криптогаманця у контексті декларування, на його думку, є персональними даними, що створює безпекові ризики для суб`єктів декларування та/або членів їх сімей – власників криптоактивів, оскільки дозволяє стороннім особам відстежувати транзакції та фінансову поведінку.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, у відзиві на позовну заяву зазначив, що з метою посилення заходів спрямованих на ефективне запобігання корупції Національне агентство розробило та затвердило оскаржуваний позивачем Порядок № 252/23, відтак відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. У зв`язку з викладеним, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач також надав до суду відповідь на відзив та додаткові пояснення, у яких наголошено на обґрунтованості позовних вимог.

Відповідачем також направлено до суду заперечення та додаткові пояснення, у яких наголошено на відсутності підстав для задоволення позову.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 відкрито провадження у справі та визначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

29.08.2025 позивачем направлено через підсистему "Електронний суд" клопотання, в якому просив суд здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження з викликом сторін, посилаючись на ст. 264 КАС України.

05.09.2025 позивачем направлено через підсистему "Електронний суд" клопотання про колегіальний розгляд справи, обґрунтовуючи це необхідністю забезпечення повноти та об`єктивності розгляду даної справи, що відповідатиме завданням адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, спрямованих на захист прав, свобод та інтересів осіб від порушень із боку суб`єктів владних повноважень.

11.09.2025 до суду через підсистему "Електронний суд" також надійшло клопотання представника відповідача, в якому просить суд здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження з викликом сторін, посилаючись на ч. 8 ст. 264 КАС України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 постановлено перейти до розгляду справи у загальному позовному провадженні, Зобов`язано Національне агентство з питань запобігання корупції опублікувати оголошення про оскарження абзацу третього «ідентифікатор в системі обігу віртуальних активів» підпункту 3 пункту 11 Розділу IV «Правила заповнення розділів декларації» Порядку заповнення та подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом Національного агентства з питань запобігання корупції від 08.11.2023 № 252/23 «Про затвердження форми декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та Порядку заповнення та подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування» і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.11.2023 за №1965/41021 у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд справи по суті.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.02.2026 постановлено подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Встановивши правові позиції сторін по справі та їх обґрунтування, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані до матеріалів справи, судом встановлено наступне.

Позивач є суб`єктом, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», оскільки згідно з підпунктом «е» пункту 1 частини першої статті 3 зазначеного Закону, з 2017 року, належить до числа службових, зокрема посадових осіб органів прокуратури, а тому, відповідно до частини першої статті 45 вказаного Закону України, також зобов`язаний, щорічно, до 1 квітня, подавати шляхом заповнення на офіційному вебсайті Національного агентства з питань запобігання корупції декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за минулий рік за формою, що визначається НАЗК.

21.11.2023 набрав чинності наказ Національного агентства від 08.11.2023 № 252/23 «Про затвердження форми декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та Порядку заповнення та подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.11.2023 за № 1965/41021 (далі – Порядок № 252/23).

Відповідно до пп. 1 п. 11 розділу IV Порядку № 252/23 у розділі 10 декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі – декларація) «Нематеріальні активи» зазначаються відомості про нематеріальні активи, що належать суб`єкту декларування та/або членам його сім`ї, у тому числі об`єкти права інтелектуальної власності, що можуть бути оцінені в грошовому еквіваленті, криптовалюти.

При цьому, пп. 3 п. 11 розділу IV Порядку № 252/23 передбачено, що відомості щодо криптовалюти включають дані про вид об`єкта; ідентифікатор в системі обігу віртуальних активів; кількість та вартість криптовалюти; дату набуття права; постачальника послуг, пов`язаних із обігом криптовалюти; особу, якій належить об`єкт (суб`єкт декларування та/або члени його сім`ї). Відомості, що ідентифікують криптовалюту та особу, якій вона належить, а також про кількість криптовалюти, дату набуття та її вартість зазначаються обов`язково.

ОСОБА_1 вважаючи, що вимоги пп. 3 п. 11 розділу IV Порядку № 252/23 створюють ризики, порушують права та інтереси суб`єктів декларування, в тому числі його та членів його сім`ї, звернувся з даним позовом до суду про визнання нечинним Порядку № 252/23 у відповідній частині.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VII (далі - Закон - № 1700-VII) відносини, що виникають у сфері запобігання корупції, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, цим та іншими законами, а також прийнятими на їх виконання іншими нормативно-правовими актами.

Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначено Законом № 1700-VII.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про запобігання корупції» Національне агентство з питань запобігання корупції є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.

Однією з форм фінансового контролю у сфері запобігання корупції є декларування осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Так, приписами ст. 11 Закону України «Про запобігання корупції» визначені повноваження Національного агентства, зокрема, положеннями п. 7-1 ст. 11 цього Закону передбачено, що до повноважень Національного агентства, в тому числі, належать здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 12 Закону № 1700-VII Національне агентство з метою покладених на нього повноважень має право, з-поміж іншого, приймати з питань, що належать до його компетенції, обов`язкові для виконання нормативно-правові акти.

На виконання вказаної норми Закону та з метою посилення заходів спрямованих на ефективне запобігання корупції Національне агентство розробило та затвердило оскаржуваний позивачем Порядок № 252/23.

За змістом ч. 1 ст. 51-3 Закону № 1700-VII повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення чи необґрунтованості активів і може проводитися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.

З аналізу вищезазначеного вбачається, що важливою складовою Закону № 1700-VII є впровадження системи об`єктивного фінансового контролю за майновим станом публічних службовців, що полягає, зокрема, у поданні декларацій в електронній формі та комплексі їх перевірок антикорупційним превентивним органом.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 цього Закону особи, зазначені у п. 1, пп. «а», «в»-«ґ» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларації, за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що законодавець поклав на відповідача, як на орган, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, обов`язок щодо затвердження форми декларації, а саме визначення її внутрішньої структури, яка повинна бути доступною та прозорою для суспільства, а також достатньою для проведення передбачених Законом заходів фінансового контролю, з метою недопущення корупційних порушень.

У свою чергу, приписами ст. 46 Закону № 1700-VII визначено відомості, що зазначаються в декларації, зокрема, у п. 6 ч. 1 цієї статті встановлено перелік відомостей про нематеріальні активи, що належать суб`єкту декларування або членам його сім`ї, що у тому числі включає в себе дані про криптовалюти. До відомостей щодо нематеріальних активів відносяться дані про вид та характеристики таких активів, вартість активів на момент виникнення права власності, а також про дату виникнення права на них.

При цьому, абз. 2 ч. 2 ст. 46 Закону № 1700-VII передбачено, що Національне агентство може додатково визначати у формі декларації дані, що повинні зазначатися з метою ідентифікації іноземців, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, а також об`єктів декларування - віртуальних активів, інформація щодо яких подається у декларації.

Тобто, у формі декларації Національне агентство з питань запобігання корупції уповноважена визначати той перелік даних, заповнення яких буде достатнім для ідентифікації віртуальних активів, в тому числі криптовалюти, що належать суб`єкту декларування або членам його сім`ї.

Що стосується ідентифікації криптовалюти, НАЗК уповноважена встановлювати унікальні ознаки віртуального активу, зокрема його назви, кількості та публічної адреси у системі блокчейн, що дають змогу однозначно визначити існування такого активу та підтвердити його належність конкретній особі.

Суд приймає до уваги, що без ідентифікації неможливо довести, що конкретний віртуальний актив належить певній особі.

Як встановлено судом під час розгляду справи, НАЗК у пп. 3 п. 11 розділу IV Порядку № 252/23 визначено, що відомості щодо криптовалюти повинні включати дані, в тому числі про ідентифікатор в системі обігу віртуальних активів (абз. 3); а також у формі декларації у розділі 10 «Нематеріальні активи» у полі «Вид та загальна інформація про об`єкт» передбачено блок, в якому мають зазначатись наступні дані - «Вид; Ідентифікатор в системі обігу віртуальних активів (публічна адреса).

Під час судового розгляду справи представник відповідача пояснив, що, в свою чергу, приймається до уваги судом, що ідентифікатор в системі обігу віртуальних активів (публічна адреса) – це унікальний буквено-цифровий код (публічний ключ), що використовується в блокчейні для здійснення транзакцій з криптовалютою, він слугує адресою, на яку можуть надходити кошти, і є частиною криптогаманця користувача. Тобто, публічна адреса (ключ) допомагає ідентифікувати криптогаманець у блокчейні. Відповідно верифікація задекларованих криптоактивів у мережі блокчейн і встановлення їх реальної приналежності суб`єкту декларування або членам його сім`ї, можлива виключно за наявності даних про їх публічну адресу (ключ).

Суд зауважує, що ненадання суб`єктом декларування інформації про публічну адресу задекларованої ним криптовалюти свідчить про відсутність належних доказів, що підтверджують факт набуття у власність на певну дату та наявності станом на кінець звітного періоду у такої особи криптоактиву.

Вказана позиція суду узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 13.12.2021 у справі №761/33869/21.

Тобто, суд наголошує, що відсутність публічної адреси криптовалюти у декларації унеможливлює підтвердження факту набуття та наявності у суб`єкта декларування (членів його сім`ї) криптоактиву, що в свою чергу може слугувати підставою для висновку про недостовірні відомості в цій частині.

Судом з`ясовано, що визначення такого критерію для ідентифікації даного об`єкта декларування не суперечить положенням ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції», а отже оскаржуваний у відповідній частині Порядок № 252/23, повністю узгоджується із вимогами Закону України «Про запобігання корупції».

Позивачем, при цьому, належних доводів та доказів протилежного не наведено та не надано.

Стосовно доводів позивача про невідповідність положень абзацу третього підпункту третього пункту 11 розділу ІV Порядку № 252/23 нормам пункту 6 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» суд вказує про їх необґрунтованість, оскільки вказаними приписами Закону № 1700-VII не встановлено вичерпного переліку відомостей про нематеріальні активи, що належать суб`єкту декларування або членам його сім`ї, які в свою чергу підлягають обов`язковому відображенню у декларації.

При цьому, положення абзацу другого частини другої статті 46 2 ч. 2 ст. 46 Закону № 1700-VII наділяють НАЗК повноваженнями визначати той перелік даних, заповнення яких буде достатнім для ідентифікації об`єкту декларування - віртуальних активів.

Протиправність оскаржуваного позивачем підпункту третього пункту 11 розділу IV Порядку № 252/23 не знайшла свого належного підтвердження на підставі поданих суду пояснень та доказів.

Крім того, суд враховує, що оскаржуваний порядок Національного агентства зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.11.2023 за № 1965/41021, що свідчить про його відповідність вимогам Закону № 1700-VII, нормам Конституції України та узгодженість з міжнародними договорами України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України.

Державна реєстрація нормативно-правового акта включає проведення правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, міжнародним договорам та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731).

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваний Порядок № 252/23 був зареєстрований після правової експертизи, що безумовно свідчить про те, що він виданий на основі Закону № 1700-VII, для виконання його положень та у межах повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції.

Зокрема, суд відхиляє посилання позивача на листування та висновки інших органів державної влади, оскільки ці твердження, за своєю сутністю будучи безпідставними, жодним чином не спростовують правомірність затверджених процедур та обсягу інформації, необхідної для електронного декларування публічних службовців.

Суд наголошує, що доводи позивача про ідентифікаційні властивості криптоактиву з одночасним посиланням на положення частини другої статті другої Закону № 1700-VII є помилковими, оскільки публічна адреса не може розглядатися як характеристика окремої криптовалюти, а виконує функцію виключно ідентифікаційного реквізиту. Визначення відповідачем у підпункту третьому п. 11 розділу IV Порядку № 252/23 та у формі декларації ідентифікатора в системі обігу віртуальних активів (публічна адреса), як обов`язкового реквізиту даного віртуального активу обумовлене виключно необхідністю здійснення ідентифікації криптогаманців суб`єктів декларування у системі блокчейн, а не невірним тлумаченням терміну «характеристики криптовалюти».

Суд, також, відхиляє посилання позивача на положення п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України, оскільки оскаржуваний Порядок № 252/23 взагалі не містить в собі норм, які б відрізняли правомірну поведінку суб`єктів декларування від неправомірної, тим більше не визначають жодної юридичної відповідальності для них.

Разом з тим, інші доводи позивача ґрунтуються виключно на його суб`єктивному та вибірковому тлумаченні положень Закону № 1700-VII, залишивши поза увагою те, що ч. 2 ст. 46 Закону № 1700-VII також надає Національному агентству з питань запобігання корупції можливість включати до форми декларації той перелік даних, на підставі яких можна буде ідентифікувати інформацію про осіб та об`єкти декларування.

Таким чином, у зв`язку з тим, що позовна вимога про визнання протиправним та нечинним абзацу третього підпункту 3 пункту 11 Розділу IV Порядку № 252/23 не знайшла свого належного правового доведення та підтвердження, вона не підлягає задоволенню.

Позовна вимога щодо визнання протиправною бездіяльності НАЗК щодо невжиття заходів для обмеження публічного доступу до даних про ідентифікатор в системі обігу віртуальних активів (публічних адрес), зазначених у деклараціях позивача за 2023 і за 2024 роки, а також у деклараціях його дружини за 2023 і за 2024 є також безпідставною та похідною від вищевказаної основної вимоги, в задоволенні якої судом відмовлено.

Крім того, на безпідставність доводів позивача про бездіяльність відповідача вказує наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 листом від 24.02.2025 (вх. № 49008/0/09-25 від 24.02.2025) звернувся до Національного агентства з питань запобігання корупції стосовно вдосконалення порядку декларування криптовалют, зокрема, порушив питання обмеження доступу до публічних адрес у публічній версії декларації.

Листом від 25.03.2025 № 40-11/25537-25 Національне агентство з питань запобігання корупції надало відповідь заявникові, в якій останньому повідомлено про те, що абз. 4 ч. 1 ст. 47 Закону № 1700-VII визначено вичерпний перелік відомостей, які не підлягають відображенню у відкритому доступі, що корелюється з вимогами ч. 6 ст. Закону України «Про доступ до публічної інформації», в той же час дані про ідентифікатор в системі обігу віртуальних активів (публічна адреса) до вказаного переліку не входять, відтак правові підстави для обмеження доступу до таких відомостей відсутні. Також у вказаному листі Національне агентство з питань запобігання корупції поінформувало ОСОБА_1 про те, що після набрання чинності Законом України «Про віртуальні активи» розгляне можливість ініціювання змін до абз. 4 ч. 1 ст. 47 Закону № 1700-VII під час підготовки законодавчих змін з питань удосконалення законодавства в частині декларування на виконання Державної антикорупційної програми на 2021 – 2025 роки.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що НАЗК розглянуло звернення позивача в межах своєї компетенції та надало відповідь у законний спосіб.

Позивачем не наведено належних обґрунтувань стосовно того, що було проявом протиправної бездіяльності НАЗК і які саме положення норм законодавства порушено суб`єктом владних повноважень.

За визначенням частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Достатніми, у розумінні частини першої статті 76 КАС України, є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За змістом частини другої вищезазначеної правової норми процесуального закону, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом з тим частина перша статті 77 КАС України покладає на кожну сторону обов`язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про залишення позовних вимог без задоволення.

Належних та достатніх доказів, які б доводили обґрунтованість заявленого позову, суду не надано.

Інші доводи позивача не спростовують вищенаведених висновків суду.

Враховуючи висновки суду за наслідками вирішення справи, положення ст. ст. 139, 143 КАС України, у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.