Рішення від 19 березня 2026 р. у справі №300/9223/25 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2026 р. справа № 300/9223/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє Фіцик Дмитро Олександрович до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

Фіцик Дмитро Олександрович звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Відповідач-1), військової частини НОМЕР_1 (Відповідач-2) про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання до вчинення дій.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Відповідач-1, незважаючи на наявність у позивача відстрочки від мобілізації відповідно до вимог п.1 ч.3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" виніс оскаржуваний наказ від 08.11.2025 за №1189, яким серед інших, призвав позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період. З цих підстав, представник позивача просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Відповідача-1, скасувати наказ про Відповідача-2 про зарахування позивача до особового складу військової частини НОМЕР_1 та зобов`язати Відповідача-2 виключити його зі списків особового складу військової частини.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.12.2025 дану позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків.

06.01.2025 представником позивача зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки усунуто.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.01.2026 відкрито провадження за вказаним позовом, а справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

02.02.2026 Відповідачем-1 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому вказує на правомірність дій щодо мобілізації позивача, просить суд в задоволенні позову відмовити. Крім того, звертає увагу суду на ту обставину, що позивач виявив бажання проходити військову службу під час мобілізації на особливий період.

05.02.2026 Відповідачем-2 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову з підстав правомірності наказу про зарахування позивача до особового складу військової частини НОМЕР_1 .

09.02.2026 та 11.02.2026 представником позивача подано до суду відповіді на відзиви в яких позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити.

Відповідачі свої правом на подання заперечень, не скористались.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті, встановив таке.

Згідно довідки Карпатського університету імені Василя Стефаника від 10.11.2025 за №06-13/879 ОСОБА_1 з 01.09.2025 навчається на факультеті психології на освітньому рівні "Магістр" на 1-му році навчання за спеціальністю С4 психологія на денній бюджетній формі здобуття освіти. Передбачуваний термін закінчення навчання 30 грудня 2026 року (а.с.11).

Відповідно до електронного військово-облікового документа від 25.09.2025 з додатку "Резерв+" ОСОБА_1 надано відстрочку до завершення мобілізації (дійсний до 25.09.2026) на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (а.с.12).

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08.11.2025 за №1189 ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період (а.с.50).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08.11.2025 за №319 (по стройовій частині) солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення та з 09.11.2025 призначено на посаду курсанта (а.с.63).

Вважаючи такі накази протиправними, представник позивача звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану", затвердженим Законом України № 2102-IX від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні введений воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває до теперішнього часу.

Крім того, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженим Законом України № 2105-IX від 03 березня 2022 року, оголошено та постановлено провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Строк проведення загальної мобілізації неодноразово продовжувався Указами Президента України та тривав на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно із положеннями статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12 грудня 2015 року № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі Закон № 2232-XII).

Частинами 1-3 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин 2, 4 статті 2 Закону № 2232-ХІІ, проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 37 Закону № 2232-ХІІ взяттю на військовий облік військовозобов`язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України, крім іншого, військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання.

Відповідно до частини 1 статті 39 Закону № 2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі Закон № 3543-XII).

На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

Згідно з абзацом 4 частини 1 статті 1 Закону № 3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Частиною 2 статті 4 Закону № 3543-XII встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Згідно абзацом 1 частини 1 статті 22 Закону №3543-XII громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Частина 5 статті 22 Закону № 3543-XII передбачає, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Поряд з цим, статтею 23 Закону № 3543-ХІІ передбачені підстави відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 23 Закону № 3543-XII призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають, крім іншого, здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової перед вищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", ,а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.

Згідно частиною 7 статті 23 Закону № 3543-XII, перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

За змістом положень пункту 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема:

ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб;

оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам;

розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.

Згідно з пунктом 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який серед іншого визначає процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення (Порядок № 560).

Пунктом 3 Порядку № 560 передбачено, що призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період проводиться незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

Відповідно до пункту 25 Порядку № 560 громадяни чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі) та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.

Згідно пункту 56 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов`язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Під час подання заяви військовозобов`язаний пред`являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації в день її подання (пункт 58 Порядку №560).

Згідно з пунктом 60 Порядку №560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п`яти робочих днів з дати його отримання.

Комісія зобов`язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов`язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв`язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Як зазначалось судом вище, ОСОБА_1 з 01.09.2025 навчається на факультеті психології на освітньому рівні "Магістр" на 1-му році навчання за спеціальністю С4 психологія на денній бюджетній формі здобуття освіти.

Відповідно до електронного військово-облікового документа від 25.09.2025 з додатку "Резерв+" ОСОБА_1 надано відстрочку до завершення мобілізації (дійсний до 25.09.2026) на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Водночас, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08.11.2025 за №1189 ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період, незважаючи на те, що станом на цю дату позивач мав чинну (дійсну) відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

При цьому, Відповідачем-1 не було належним чином з`ясовано, що позивач, не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, не вжито жодних заходів щодо з`ясування таких обставин.

Суд зауважує, що необізнаність Відповідача-1 про наявність у позивача права на відстрочку від призову не спростовує того факту, що позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації у відповідності до статті 23 Закону № 3543-XII.

Заперечуючи проти позову, Відповідач-1 зазначає, що позивач виявив бажання проходити військову службу під час мобілізації на особливий період, однак, жодних доказів на підтвердження цього суду не надав.

З огляду на наведене вище, суд доходить висновку, що на момент винесення спірного наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08.11.2025 за №1189 в частині призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаного ОСОБА_1 , останній у відповідності до вимог статті 23 Закону № 3543-XII мав дійсну (чинну) відстрочку від призову на військову службу, а отже не підлягав призову на військову службу під час мобілізації.

На думку суду, в даному випадку, з огляду на очевидну протиправність оскаржуваного позивачем акта індивідуальної дії, який хоч і вичерпує дію фактом виконання, його скасування не порушить стабільності публічно-правових відносин та принцип правової визначеності, а навпаки вказуватиме на неприпустимість допущення неправомірних дій центром комплектування при мобілізації військовозобов`язаних осіб, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації.

Суд критично ставиться до доводів Відповідача-2, наведених у відзиві на позовну заяву, стосовно того, що оскільки позивач після призову на військову службу під час мобілізації набув статусу військовослужбовця, то скасування наказів про його призов на військову службу та зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 не має наслідком звільнення позивача з військової служби, позаяк, незважаючи на той факт, що після видання оскаржуваних у цій справі наказів, такі накази вичерпали свою дію, позивач не позбавлений права в судовому порядку оскаржити індивідуальний акт суб`єкта владних повноважень, який безпосередньо стосується його прав та законних інтересів.

Право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.

Подібний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 16 березня 2023 року у справі № 9901/494/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 990/152/22, від 14 вересня 2023 року у справі №990/73/23.

Можливість оскарження актів індивідуальної дії не шкодить самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки. Тобто індивідуально-правові акти можуть бути предметом оскарження в адміністративній справі.

Отже, у разі видання суб`єктом владних повноважень акту індивідуальної дії, (в даному випадку наказу про призов позивача на військову службу за мобілізацією та наказу про зарахування до позивача списків особового складу військової частини), позивач, враховуючи очевидну протиправність видання таких наказів (наявність у нього відстрочки від проходження військової служби), має законне право звернутись до суду з позовом про визнання протиправними та скасування наказів в частині, яка безпосередньо стосується позивача.

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку, що такий спосіб судового захисту як визнання протиправними та скасування оскаржуваних наказів, є ефективним та належним, не призводить до порушення публічних правовідносин щодо проходження громадянами військової служби за мобілізацією, а тому наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08.11.2025 за №1189 в частині призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаного ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Аналізуючи все вище досліджене, неможливо залишити поза увагою доктрину заборони використання "плодів отруйного дерева", яку неодноразово використовував Верховний суд та Велика Палата Верховного суду.

Доктрина "плодів отруйного дерева" знайшла своє втілення у практиці ЄСПЛ, зокрема у справах "Gдfgen v. Germany", "Teixeira de Castro v. Portugal", "Шабельник проти України (№2) ", "Балицький проти України", "Нечипорук і Йонкало проти України", "Яременко проти України" (№2).

Ця доктрина зводиться до того, що, якщо доказове "дерево" є отруйним, то те ж саме стосується і його "плода". Тобто, якщо джерело доказів є недопустимим, всі інші дані, одержані з його допомогою, будуть такими ж. Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і всього ланцюга безпосередньо пов`язаних між собою доказів, з яких одні випливають з інших та є похідними від них. Критерієм віднесення доказів до "плодів отруйного дерева" є наявність достатніх підстав вважати, що відповідні відомості не були б отримані за відсутності інформації, одержаної незаконним шляхом (також див. постанову ВП ВС від 13.11.2019 у справі № 1-07/07, провадження № 13-36зво19).

Застосування доктрини "плодів отруйного дерева" вимагає здійснення логічних операцій щодо встановлення джерела походження інформації, завдяки якій було здобуто кожен доказ, яким обґрунтовується судове рішення. Відділяючи докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотних порушень прав і свобод людини, встановлених рішенням ЄСПЛ, від доказів, отриманих з джерел, не пов`язаних ані прямо, ані опосередковано із такою інформацією, суд з повноваженнями касаційної інстанції здійснює перевірку правильності правової оцінки обставин та допустимості кожного окремого доказу. Зазначені логічні операції не потребують дослідження доказів та не обумовлюють необхідність здійснення переоцінки достовірності доказів, які все ж були визначені як такі, що можуть бути покладені в основу судового рішення і використані на підтвердження доведеності вини заявника у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях (див. окрему думку у справі № 1-07/07 та постанову ВП ВС від 29.04.2020 у справі № 1-305/2009, провадження № 13-97зво19).

Як наслідок, наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 08.11.2025 за №319 (по стройовій частині) в частині зарахування ОСОБА_1 до особового складу військової частини також підлягає скасуванню, як прийнятий на підставі наказу, протиправність якого встановлено судом.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Відповідача-2 звільнити позивача від проходження військової служби та виключити зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , то суд зазначає таке.

У рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Суд зазначає, що у спірних правовідносинах, порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправного наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08.11.2025 за №1189.

Незаконна мобілізація може порушувати права громадян, зокрема право на свободу та право на обрання форми служби. Захист цих прав може включати звернення до суду, а також право на звільнення з військової служби, якщо незаконна мобілізація є наслідком порушення закону.

При цьому, чинне законодавство не містить положень, які б дозволяли суб`єкту владних повноважень діяти на власний розсуд, видати акти індивідуальної дії, які є очевидно протиправними, не дозволяють мобілізовувати працівника, який має відстрочку від проходження військової служби та направляти його до військової частини.

Щодо доводів Відповідача-2 про те, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу за мобілізацією є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинить відновлення попереднього становища особи, яка була призвана на військову службу, то суд вказує на їх необгрунтованість, з огляду на таке.

Хоча Законом України "Про військовий обов`язок та військову службу" не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби як незаконна мобілізація, проте, проходження військової служби є безпосереднім наслідком прийнятого наказу про призов на військову службу під час мобілізації, а отже, з метою ефективного захисту порушеного права позивача та повного його відновлення слід зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ухвалити рішення про виключення його зі списків особового складу цієї ж військової частини.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).

Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Представником позивача долучено до позовної заяви платіжну інструкцію, яка підтверджує сплату судового збору у розмірі 1211,60 гривень ОСОБА_2 (а.с.9).

Водночас, суд зазначає, що згідно пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Як наслідок, суд доходить висновку, що судовий збір у розмірі 1211,60 гривень, сплачено ОСОБА_2 помилково.

Отже, такий судовий може бути повернуто у відповідності до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 3.09.2013 №787.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ), військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 ) про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання до вчинення дій – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08.11.2025 за №1189 в частині призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаного ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 08.11.2025 за №319 (по стройовій частині) в частині зарахування ОСОБА_1 до особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 ) виключити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) зі списків особового складу військової частини.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Матуляк Я.П.