Рішення від 19 березня 2026 р. у справі №280/8698/25 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2026 року Справа № 280/8698/25 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника – адвоката Вельможко Анни Ігорівни (вул. Яценка, буд. 4-а, оф. 42, м. Запоріжжя, 69020), до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (пл. Центральна, буд. 3, м. Чернівці, 58002) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивачка, ОСОБА_1 ), в особі представника – адвоката Вельможко Анни Ігорівни, до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Чернівецькій області), в якій позивачка просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 13.06.2025 №084050021991 про відмову позивачці у призначенні пенсії;

зобов`язати відповідача зарахувати позивачці до страхового стажу період отримання допомоги по безробіттю з 18.04.1994 по 21.09.1994, та до пільгового стажу із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 періоди її роботи з 17.03.1997 по 20.07.2015, та призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до прийняття Закону України від 02.03.2015 №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 з 02.04.2025.

Крім того, просить стягнути на користь позивачки судові витрати по справі..

Позивачка в обґрунтування позовних вимог зазначила, що спірним рішенням відповідача їй було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 у зв`язку з недосягненням нею віку, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (55 років). Звертає увагу, що мотиви відповідача суперечать нормам чинного законодавства та висновкам Конституційного Суду України, викладеним у Рішенні від 23.01.2020 №1-р/2020, які відповідно до ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» є рівною мірою обов`язковими до виконання. В зв`язку з чим вважає дане рішення таким, що суперечить чинному законодавству, та не відповідає критеріям правомірності дій і рішення суб`єкта владних повноважень, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому є протиправним та у судовому порядку підлягає скасуванню із зобов`язанням призначити їй пенсію. Крім того зазначає, що їй протиправно не було зараховано до страхового стажу період отримання допомоги по безробіттю з 18.04.1994 по 21.09.1994, та до пільгового стажу із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 періоди її роботи з 17.03.1997 по 20.07.2015. Просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 07.10.2025 у справі відкрите спрощене позовне провадження. Судовий розгляд призначений без повідомлення (виклику) учасників справи.

23.10.2025 засобами системи «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив. в якому він заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву посилається на те, що 04.06.2024, у 50-річному віці, ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV. Положеннями ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» врегульоване визначення права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах - після досягнення 55 років і за наявності, зокрема, у жінок страхового стажу не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Враховуючи вищевикладене, вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними, а доводи, викладені у адміністративному позові необґрунтованими. Позивачка не досягла пенсійного віку визначеного ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується її паспортом серії НОМЕР_1 .

Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 було визнано неконституційними положення статті 13 Закону №1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII та пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №788-XII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаній нормі, в наступній редакції: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі– Закон №1058-ІV).

Рішенням ГУ ПФУ в Чернівецькій області від 13.06.2025 за №084050021991 у призначенні пенсії позивачці було відмовлено у зв`язку із недосягненням пенсійного віку та відмовою зарахувати пільговий стаж.

Слід зазначити, що за призначенням пенсії позивачка звернулася 04.06.2025 у віці 50 років 2 місяці, що підтверджується заявою за призначенням пенсії та рішенням про відмову у призначенні пенсії від 13.06.2025 №084050021991.

Відповідачем визнається страховий стаж позивачки у розмірі 33 роки 11 місяців 14 днів, про що вказано у рішенні від 13.06.2025 №084050021991.

Для призначення пенсії з 50-річного віку позивачка повинна мати 10 років стажу за списком №2.

В спірному рішенні зазначено, що до пільгового стажу не зараховано:

- період роботи з 17.03.1997 по 20.07.2015 згідно довідки №13/93 від 14.05.2025, оскільки наявна розбіжність в посадах, які зазначені в трудовій книжці, пільговій довідці та атестаціях.

Судом встановлено, що з 17.03.1997 по 20.07.2015 позивачка працювала за професією контролер продукції кольорової металургії (термічна обробка) група контролю цеху №2, що передбачено Списком №2 розділ 8 підрозділ 8а код 2091000а-13041, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №162, Списком №2 розділ 8 підрозділ 8а позиція 8.8а, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36.

Пільговий стаж підтверджено записами №9-14 у трудовій книжці НОМЕР_2 , а також довідкою ПрАТ «Український графіт» від 14.05.2025 №13/93.

На думку суду відмова у зарахуванні пільгового стажу є проявом надмірного формалізму та нівелює саму суть довідки про підтвердження пільгового стажу, оскільки вона видана відповідно до п.20 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженому постановою КМУ від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).

Відповідно до п. 20 Постанови №637, у довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Довідка ПрАТ «Укрграфіт» про підтвердження пільгового стажу від 14.05.2025 №3/93 містить обов`язкові реквізити та відповідає вимогам Додатку №5 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637.

При зверненні за призначенням пенсії позивачка надавала витяги з переліків атестованих робочих місць до наказів про результати атестації робочих місць від 13.07.1994 №288, від 26.07.2000 №363, від 25.07.2005 №302, від 23.07.2010 №214, що були надані їй адміністрацією підприємства.

Крім того, органами Пенсійного фонду було проведено перевірку довідки про підтвердження пільгового стажу для призначення пенсії ОСОБА_1 від 14.05.2025 №13/93, за результатами якої розбіжностей з даними первинних документів не встановлено, що підтверджується відповідним актом перевірки Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 08.07.2025 №0800 1002-1/3094.

Отже, період роботи позивачки з 17.03.1997 по 20.07.2015, мав бути зарахований до пільгового стажу за списком №2.

Також, відповідач в рішенні від 13.06.2025 №084050021991 посилається на пенсійний вік, передбачений ст. 114 Закону №1058-ІV - 55 років, як на підставу для відмови у призначенні пенсії.

З огляду на це суд звертає увагу, що 03.11.2021 набрала законної сили постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №360/3611/20, яка є зразковою щодо таких ознак:

позивачі є особами, які після прийняття 23.01.2020 Конституційним Судом України рішення №1-р/2020 звернулись за призначенням пенсії згідно зі статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VІІІ, оскільки вказані норми із зазначеними змінами визнані неконституційними;

відповідачами є один і той самий суб`єкт владних повноважень - територіальні органи Пенсійного фонду України;

спірні відносини стосуються набуття права на призначення пенсії на пільгових умовах позивачами, що досягли пенсійного віку, визначеного статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VІІІ.

Позивачкою заявлено аналогічні позовні вимоги щодо призначення пенсії згідно зі статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» після прийняття 23.01.2020 Конституційним Судом України рішення №1-р/2020.

У постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку та Законом №1058-ІV з іншого існує колізія щодо визначення пенсійного віку для набуття права на пенсію на пільгових умовах.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи, а саме: застосуванню підлягають норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Тому відмова відповідача у призначенні позивачці, яка на момент звернення досягла 50-річного віку, пенсії за віком на пільгових умовах, із посиланням на недосягнення нею пенсійного віку, передбаченого ст. 114 Закону №1058-ІV, є протиправною

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Згідно із ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

За вказаних обставин, виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020.

Також у спірному рішенні відповідач зазначає, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано:

- період виплати допомоги по безробіттю з 18.04.1994 по 21.09.1994, оскільки відсутні накази про початок та припинення виплати допомоги. Необхідно підтвердити довідкою, оформленою належним чином.

Суд не погоджується з таким висновком пенсійного органу та зазначає, що згідно із ч. 4 ст. 24 Закону №1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідним законодавством, що діяло раніше, є Закон України «Про пенсійне забезпечення», згідно із ст. 56 якого до стажу роботи зараховується також період одержання допомоги по безробіттю.

Відповідно до п. 4.2. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління ПФУ від 25.11.2005 №22-1, (далі - Порядок №22-1), при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, серед іншого:

реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;

повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.

Пунктом 1.8. Порядку №22-1 передбачено, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії.

У відповідності до вищенаведених положень Порядку №22-1 особа, що реєструвала заяву позивачки про призначення пенсії, мала перевірити зміст і належне оформлення наданих позивачкою документів та у разі їх невідповідності затвердженій формі надати (надіслати) повідомлення про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 64 Закону №1058-ІV, територіальні органи Пенсійного фонду України мають право отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов`язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України; проводити планові та позапланові перевірки у порядку, передбаченому законом.

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а.

Тобто, для забезпечення свого обов`язку щодо надання громадянам України послуг з призначення пенсії, орган, що призначає пенсію, мав самостійно отримати будь-які необхідні документи/інформацію, а не відмовляти у зарахуванні стажу.

Не здійснення (неналежне здійснення) пенсійним органом своїх повноважень не є підставою для позбавлення позивачки права на належне зарахування стажу.

На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

За загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист шляхом призначення пенсії.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.

Підсумовуючи викладене суд висновує, що обґрунтуванням та мотиви відповідача, зазначені в спірному рішенні, суперечать нормам чинного законодавства та висновкам Конституційного Суду України, викладеним у Рішенні від 23.01.2020 № 1-р/2020, які відповідно до ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» є рівною мірою обов`язковими до виконання.

Таким чином, рішення відповідача від 13.06.2025 №084050021991 про відмову позивачці у призначенні пенсії не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

При цьому суд вважає також необґрунтованою вимогу позивачки щодо призначення їй пенсії, з огляду на те, що завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.

Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Верховним Судом у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17 зазначено, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду.

У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними ст. 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Призначення, нарахування (перерахування) та виплата пенсії відносить до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а тому суд не може втручатися в його дискреційні повноваження щодо розрахунку стажу та призначення пенсії.

Таким чином, належним способом захисту прав буде зобов`язання відповідача зарахувати позивачці до страхового стажу період отримання допомоги по безробіттю з 18.04.1994 по 21.09.1994, до пільгового стажу із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 періоди її роботи з 17.03.1997 по 20.07.2015 та повторно розглянути її заяву від 04.06.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду.

Щодо інших посилань сторін, то суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Також у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З урахуванням вищевикладеного, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Позивачкою при зверненні до суду сплачено судовий збір в розмірі 968,96 грн., відтак зазначена сума підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань територіального органу Пенсійного фонду України, який прийняв протиправне рішення - ГУ ПФУ в Чернівецькій області.

Інші судові витрати позивачкою до стягнення не заявлялись.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника – адвоката Вельможко Анни Ігорівни (вул. Яценка, буд. 4-а, оф. 42, м. Запоріжжя, 69020), до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (пл. Центральна, буд. 3, м. Чернівці, 58002) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 13.06.2025 №084050021991 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період отримання допомоги по безробіттю з 18.04.1994 по 21.09.1994, до пільгового стажу із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 періоди її роботи з 17.03.1997 по 20.07.2015, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.06.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 (дев`яносто шість) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «20» березня 2026 року.

Суддя Р.В. Кисіль