Рішення від 17 березня 2026 р. у справі №240/21942/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2026 року м. Житомир справа № 240/21942/25

категорія 106020200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Романченка Є.Ю., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 , у відповідності до якого просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу". Листом військової частини НОМЕР_1 позивачу відмовлено у задоволені рапорту про звільнення з військової частини. Підставою відмови в задоволенні рапорту на звільнення з військової служби зазначено неможливість прийняти рішення на підставі поданих документів.

Таким чином, на думку позивача, вказана відмова є протиправною, а тому він звернувся до суду за захистом порушеного права.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Також ухвалою визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено пропущений строк звернення, а тому клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду є необґрунтованим.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву за змістом якого у задоволенні позову просить відмовити.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступні обставини.

Відповідно до наказу №653 від 16.12.2023 ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 16.12.2023.

04 лютого 2025 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з рапортом на звільнення з військової служби, відповідно до підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період під час воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною 12 цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Наявність у матері позивача ( ОСОБА_2 ) ІІ групи інвалідності та необхідність здійснювати постійний догляд за нею підтверджується довідкою до акта огляду медико – соціальною експертною комісією (серія 12 ААГ №265560, виданої 16.01.2024) та висновком про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи самостійно пересуватись та самообслуговуватися і потребують соціальних послуг з догляду на професійній основі від 03.01.2025.

Згідно наданої відповіді від 22.02.2025 військовою частиною НОМЕР_1 було відмовлено у задоволені рапорту, у зв`язку з неможливістю прийняти рішення на підставі поданих документів.

Встановлено судом, та не заперечуються сторонами, що позивач звернувся до командиром військової частини НОМЕР_1 з особистим зверненням стосовно перевірки сімейного стану та надання акту обстеження сімейного стану військовослужбовця.

Військовою частиною НОМЕР_1 було скеровано запит до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Акту обстеження сімейного стану військовослужбовця надійшов засобами СЕДО від ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В подальшому представник позивача неодноразово звертався з запитами до військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 .

Листом від 23.08.2025 №8307 відповідачем повідомлено, що за результатами розгляду рапорту поданого позивачем про звільнення з військової служби надано письмову відповідь відповідно до вимог чинного законодавства за вих. №1648 від 22.02.2025, нерозглянуті рапорти стосовно звільнення ОСОБА_1 відсутні.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на час розгляду справи.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).

За змістом частин першої та третьої статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-ХІІ визначені види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 1 Закону № 2232-ХІІ).

Підстави звільнення з військової служби передбачено статтею 26 Закону № 2232-ХІІ.

Так, відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України від 25.03.1992 року №2232 "Про військовий обов`язок та військову службу", військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби, під час воєнного стану, через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-ХІІ визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1).

Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Пунктом 242 цього Положення передбачено, що накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.

Згідно п.12.1 розділу ХІІ Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454 (далі - Інструкція №170), звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

Пунктом 2 розділу ІІІ Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 06.08.2024 № 531 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 серпня 2024 р. за № 1214/42559) передбачено, що командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Також, п.3,4 цього Порядку визначено, що непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою. Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Системний аналіз положень вищевказаних правових норм дає підстави для висновку, що виданню наказу про звільнення військовослужбовця зі служби передує процедура розгляду його рапорту та перевірка відповідних документів, які додані до нього.

Звертаючись до суду з даним позовом та обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказав, що відмова у задоволенні рапорту від 22.02.2025 була завчасною та необґрунтованою, оскільки Відповідач прямо послався на відсутність акту обстеження сімейного стану як на ключову причину відмови. Водночас, згодом (за зверненням позивача) військова частина НОМЕР_1 сама скерувала запит до ІНФОРМАЦІЯ_3 для складання та затвердження цього акту, що свідчить про суперечливість дій частини: спочатку відмова через відсутність документа, а потім ініціатива його отримати, але без подальшого перегляду рапорту, що посилює протиправність бездіяльності.

04 лютого 2025 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з рапортом на звільнення з військової служби, відповідно до підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Відповідач листом від 22.02.2025 відмовив у задоволені рапорту, у зв`язку з неможливістю прийняти рішення на підставі поданих документів. Зазначено, що одним із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого чи другого ступеня спорідненості, що можуть здійснювати догляд за особою є акт обстеження сімейного стану військовослужбовця, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Враховуючи вказане, суд зазначає, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання звільнення з військової служби, після отримання від позивача рапорту прийняв рішення про відмову у його задоволенні і зазначив перелік документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Також, стосовно посилань позивача щодо завчасності і необґрунтованості відмови, суд зазначає. Позивач з рапортом від 22.02.2025 звертався з документами, в яких був відсутній акт обстеження сімейного стану військовослужбовця. Вказаний акт отримано після особистого клопотання ОСОБА_1 перед військовою частиною НОМЕР_1 , тобто за ініціативи позивача, а не військової частини.

У матеріалах справи не міститься інформація, що позивач повторно звертався до військової частини НОМЕР_1 з рапортом до якого було долучено акт обстеження сімейного стану військовослужбовця, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Враховуючи вказане, відповідач приймаючи оскаржуване рішення діяв в межах своїх повноважень та прийняв рішення про відмову у звільненні з військової служби відповідно до норм чинного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 77,139,242-295 КАСУ,

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.Ю. Романченко

18.03.26