Рішення від 12 березня 2026 р. у справі №160/25898/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2026 рокуСправа №160/25898/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши у місті Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕТЕЙ» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення №432/4-0436 від 01.09.2025р., -

УСТАНОВИВ:

11.09.2025р. через систему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕТЕЙ» звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та просить:

- визнати протиправним і скасувати Рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №432/4-0436 від 01.09.2025 року про стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців платника податків у банках, небанківських надавачів платіжних послуг/емітентів електронних грошей у рахунок погашення податкового боргу в повному обсязі.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що стягнення коштів за рішенням керівника контролюючого органу, без звернення до суду, може мати місце не стосовно будь-якого податкового боргу, а лише того, що супроводжується наявністю додаткових умов, визначених статтею 95 ПК України, а саме: виникнення податкового боргу самостійно визначеного платником податків у податковій декларації або уточнюючому розрахунку; податковий борг не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати; платнику податків направлено вимогу, з дня якої минуло не менше 30 календарних днів; відсутні зобов`язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань. Проте, як зазначив позивач у позові, жодні судові спори про стягнення податкового боргу з позивача на момент прийняття спірного рішення були відсутні; за платіжними інструкціями за період з 02.06.2025р. по 01.09.2025р. (тобто, за 90 днів до прийняття спірного рішення №432) позивач сплачував податкові зобов`язання, що підтверджено платіжними інструкціями №118 від 27.06.2025р., №122 від 04.07.2025р., №96 від 29.07.2025р., №141 від 06.08.2025р., №150 від 27.08.2025р. Також позивач посилається і на те, що у оспорюваному рішенні (далі - рішення №432) відомості про наявність податкового боргу із задекларованих зобов`язань, який не сплачено позивачем протягом 90 календарних днів з моменту його виникнення, відсутні, у ньому не зазначено усієї суми податкового боргу, що не узгоджується з вимогою закону щодо обов`язкового спливу строку 90 календарних днів, протягом яких не сплачено податковий борг, що, на переконання позивача, не дає можливості встановити суму податкового боргу щодо погашення якого прийнято таке рішення та надати докази сплати відповідних податкових зобов`язань. Позивач вважає, що такий суттєвий недолік свідчить про недотримання відповідачем вимог, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень і закріплені у частині 2 статті 2 КАС України, оскільки платник податків має право знати про розміри грошових коштів, які за таким рішенням списуватимуться з його рахунку у банку без його згоди та без звернення до суду, тобто, вважає, що оспорюване рішення контролюючого органу не може бути ані безмежним, ані невизначеним, тому таке рішення не відповідає принципу пропорційності, правової визначеності. Позов також обґрунтований численними правовими висновками з цього питання Верховного Суду, зокрема, у постанові від 27.02.2025р. у справі №380/26982/23 та інших.

Ухвалою суду від 29.09.2025р. було відкрито адміністративне провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також зобов`язано відповідача надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотримання вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази наявності у позивача податкового боргу станом на 01.09.2025р., направлення податкової вимоги позивачеві та дотримання процедури, встановленої п.95.5 ст.95 ПК України, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зазначена ухвала суду та адміністративний позов з додатками відповідачем були отримані у його Електронному кабінеті 12.09.2025р. (адміністративний позов з додатками), 30.09.2025р. (ухвала суду), що є належним повідомленням відповідача про час та місце судового розгляду справи згідно до вимог ст.ст.18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними у справі.

На виконання вищезазначених вимог ухвали суду, 10.10.2025р. через систему «Електронний суд» відповідачем було подано відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позову позивачеві відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що у зв`язку із наявністю податкового боргу контролюючим органом було сформовано та направлено податкову вимогу позивачеві від 07.04.2023р. №0000700-1310-0436 про сплату податкового боргу, яка була вручена позивачеві 26.04.2023р., за даними ІКП станом на 01.09.2025р. позивач мав податковий борг, який відповідає вимогам, визначеним п.п.95.5 ст.95 ПК України, у загальній сумі 102 135,06 грн., а саме: по КБК 14060100 податок на додану вартість на підставі несплаченого залишку податкових зобов`язань по податковій декларації з ПДВ №9140832923 від 19.05.2025р., термін сплати 30.05.2025р. Зважаючи на викладене, відповідно до п.95.5 ст.95 ПК України уповноваженою особою відповідача було прийнято оспорюване рішення №432 про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу згідно з формою, затвердженою наказом ДПС України від 06.12.2019р. №199, разом з вказаним оспорюваним рішенням головному бухгалтеру підприємства позивача був вручений супровідний лист від 01.09.2025р. №76733/04-36-13-10-16 щодо виникнення податкового боргу та підстав нарахованої наявної заборгованості у підприємства. 09.09.2025р. позивачем було перераховано до бюджету з податку на додану вартість грошові кошти у розмірі 104 599,00 грн., у т.ч. 10 000,00 грн. (платіжне доручення №884353545 від 09.09.2025р.) та 94 599,00 грн. (платіжне доручення №884377294 від 09.09.2025р.), які у відповідності до вимог п.87.9 ст.87 ПК України згідно даних ІКП були зараховані в рахунок погашення податкового боргу, який виник у зв`язку із несплатою податкових зобов`язань по ПДВ по декларації з ПДВ №9140832923 від 19.05.2025р., термін сплати 30.05.2025р. Таким чином, податковий борг у розмірі 102 135,06 грн. за вказаною податковою декларацією погашено позивачем у повному обсязі 09.09.2025р., тому на підставі вищевикладеного, відповідач вважає, що оспорюване рішення №432 втратило юридичну силу.

Окрім того, 10.10.2025р. через систему «Електронний суд» відповідач подав до суду клопотання (зареєстроване судом 10.10.2025р.), у якому, посилаючись на те, що платником податків (позивачем) податковий борг у розмірі 102 135, 06 грн. за податковою декларацією з ПДВ 09.09.2025р. №9140832923 від 19.05.2025р., термін сплати 30.05.2025р. погашено повністю 09.09.2025р., тому оспорюване рішення №432 втратило юридичну силу, що, на переконання відповідача, вказує на відсутність предмету спору, у зв`язку з чим просив закрити провадження у цій справі на підставі п.8 ч.1 ст.238 КАС України.

14.10.2025р. через систему «Електронний суд» представником позивача було подано заперечення на вказане клопотання, яке зареєстроване судом 15.10.2025р., у якому представник позивача, посилаючись на те, що вказані обставини не відповідають дійсності, оскільки по вказаній декларації позивачем були сплачені грошові кошти платіжними інструкціями №88 від 14.05.2025р. (65000,00 грн.) та №102 від 28.05.2025р. (173 590 грн.), тобто, раніше настання граничного строку сплати на 16 та 2 дні, відповідно, а проведені позивачем оплати 09.09.2025р. за платіжними інструкціями №111, №112 були сплачені позивачем податкові зобов`язання з ПДВ за липень 2024р. та за податковим повідомленням-рішенням №0141340412 від 08.06.2023р., вважає, що вказані сплати не спростовують незаконності даного оспорюваного рішення №432 з підстав зазначених у позові, так як контролюючим органом за цим рішенням здійснювалося і надалі списання коштів з банківських рахунків позивача, що мало місце 10.09.2025р. на суму 9 379,94 грн. та 08.10.2025р. на суму 654,10 грн., що, на переконання представника позивача, свідчить про протиправне списання і у майбутньому коштів з банківських рахунків позивача на підставі спірного рішення №432, тому просив відмовити в задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у даній справі.

Розглянувши зазначене клопотання відповідача про закриття провадження у даній справі, вивчивши докази надані на його підтвердження, врахувавши думку представника позивача з цього питання, висловлену ним у його вищенаведених запереченнях на відповідне клопотання, суд не находить обґрунтованих процесуальних підстав для його задоволення, виходячи з наступного.

Пунктом 8 частини 1 ст.238 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законним прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Із аналізу наведених процесуальних приписів слідує, що закриттю підлягає провадження у справах за умови, якщо суб`єктом владних повноважень оскаржувані порушення, що є предметом судового спору, були виправлені.

Разом з тим, жодних доказів, які б свідчили про виправлення оспорюваного порушення, що є предметом спору у даній справі, відповідачем (як суб`єктом владних повноважень) до зазначеного клопотання не надано.

Суд зазначає, що здійснення позивачем оплати грошових коштів 09.09.2025р., які були зараховані у рахунок погашення податкового боргу за податковою декларацією №9140832923 від 19.02.2025р., по терміну сплати 30.05.2025р. відповідачем самостійно, з урахуванням повноважень, наданих відповідачеві п.87.9 ст.87 ПК України, не є виправленням відповідачем оскаржуваного порушення у розумінні п.8 ч.1 ст.238 КАС України.

Також і посилання відповідача на відсутність предмету спору не є підставою для закриття провадження у справі за приписами п.8 ч.1 ст.238 наведеного Кодексу.

А відтак, враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що у адміністративного суду відсутні жодні процесуальні підстави для закриття провадження у даній справі на підставі п.8 ч.1 ст.238 Кодексу адміністративного судочинства України, тому у задоволенні зазначеного клопотання про закриття провадження у даній справі, відповідачеві слід відмовити.

16.10.2025р. представником позивача через систему «Електронний суд» до суду було подано відповідь на відзив (зареєстровану судом 16.10.2025р.), у якому останній послався на ті ж самі підстави та обставини, які наведені у позові та у запереченнях на клопотання про закриття провадження у даній справі.

21.10.2025р. представником відповідача через систему «Електронний суд» до суду були подані додаткові пояснення, у яких останній зазначив, що на виконання оспорюваного рішення №432 на рахунки позивача 10.09.2025р. були виставлені платіжні інструкції на примусове списання (стягнення) коштів, які направлено до банківських установ. Як зазначалося вище, 09.09.2025р. ТОВ «ПРОМЕТЕЙ» було перераховано до бюджету по ПДВ грошові кошти у розмірі 104 599,00 грн., у т.ч. 10 000,00 грн. та 94 599,00 грн. (пл. доручення №88433545, №884377294), які були зараховані в рахунок погашення податкового боргу з ПДВ по декларації з ПДВ №9140832923 від 19.05.2025р., термін сплати 30.05.2025р.(за квітень 2025р.), тобто податковий борг у сумі 102 135,06 грн. по згаданій податковій декларації погашено в повному обсязі. На момент виготовлення платіжних інструкцій (10.09.2025р.) в ІКП позивача не відображались платіжні доручення платника від 09.09.2025р. згідно до вимог наказу МФУ від 18.07.2016р. №621, у зв`язку із чим представник відповідача просив врахувати дані пояснення при винесенні рішення у даній справі.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

У зв`язку із великим навантаженням суддів справами військовослужбовців, перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, що було об`єктивною перешкодою для розгляду справи по суті у вказаний строк, ухвалою суду від 13.03.2026р. розгляд даної справи було продовжено до 13.03.2026р. на підставі ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 13.03.2026р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наявних в матеріалах справи документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕТЕЙ» зареєстроване як юридична особа за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Славна, буд. 3, основним видом господарської діяльності підприємства є будівництво трубопроводів (42.21), перебуває на обліку у ГУ ДПС у Дніпропетровській області про що свідчить зміст копії витягу з ЄДРПОУ станом на 14.10.2025р., наявного у справі.

01.09.2025р. уповноваженою посадовою особою контролюючого органу було прийнято рішення №432/4-0436 про стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців платника податків у банках, небанківських надавачів платіжних послуг/емітентів електронних грошей у рахунок погашення податкового боргу.

За змістом вказаного рішення встановлено, що відповідно до пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України, вирішено здійснити погашення усієї суми податкового боргу шляхом стягнення безготівкових коштів з рахунків/електронних гаманців платника податків у банках, небанківських надавачів платіжних послуг/емітентів електронних грошей Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕТЕЙ».

Правомірність прийняття відповідачем вищенаведеного рішення №432/4-0436 від 01.09.2025р., є предметом спору у цій справі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податкового кодексу України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з положеннями підпунктів 16.1.1-16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (тут і далі - у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов`язаний: 16.1.1. стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України; 16.1.2. вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; 16.1.3. подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; 16.1.4. сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (пункт 57.1 статті 57 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України встановлено, щ контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Так, згідно з положеннями пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо податковий борг виник у результаті несплати грошових зобов`язань та/або пені, визначених платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках, що подаються контролюючому органу в установлені цим Кодексом строки, стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків/електронних гаманців такого платника у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей здійснюється за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу без звернення до суду, за умови якщо такий податковий борг не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, та відсутності/наявності у меншій сумі непогашеного зобов`язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань, та/або бюджетного відшкодування податку на додану вартість. У разі наявності непогашеного зобов`язання держави перед платником податків у сумі, що є меншою за суму податкового боргу, ця норма застосовується в межах різниці між сумою податкового боргу та сумою зобов`язання держави.

У таких випадках: рішення про стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців такого платника податків у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей є вимогою стягувача до боржника, що підлягає негайному та обов`язковому виконанню шляхом ініціювання переказу у платіжній системі за правилами відповідної платіжної системи; рішення про стягнення готівкових коштів вручається такому платнику податків і є підставою для стягнення.

Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Тобто, з аналізу вказаних положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин податкового законодавства слідує, що за наявності відповідних обставин, а саме: якщо податковий борг виник у результаті несплати грошових зобов`язань та/або пені, визначених платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках, що подаються контролюючому органу в установлені Податковим кодексом України строки, за умови якщо такий податковий борг не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, та відсутності/наявності у меншій сумі непогашеного зобов`язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань, та/або бюджетного відшкодування податку на додану вартість, контролюючий орган за рішенням його керівника (його заступника або уповноваженої особи) наділений правом для здійснення стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків/електронних гаманців такого платника у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей, без звернення до суду.

Сукупність вказаних обставин наділяє правом керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу прийняти рішення про стягнення коштів платника податків з рахунків такого платника у банках у рахунок погашення податкового боргу. При цьому, Суд наголошує, що можливість застосування контролюючим органом до платника податків вказаних положень пункту 95.5. статті 95 Податкового кодексу України стосується конкретно визначеного податкового боргу (з урахуванням конкретної суми такого боргу).

Як встановлено судом зі змісту оспорюваного рішення №432/4-0436 від 01.09.2025р. про стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців платника податків у банках, небанківських надавачів платіжних послуг/емітентів електронних грошей у рахунок погашення податкового боргу, у ньому зазначено, що відповідно до пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України, вирішено здійснити погашення усієї суми податкового боргу шляхом стягнення безготівкових коштів з рахунків/ електронних гаманців платника податків у банках, небанківських надавачів платіжних послуг/емітентів електронних грошей ТОВ «ПРОМЕТЕЙ».

Тобто, в оскаржуваному рішенні міститься лише посилання на пункт 95.5 статті 95 Податкового кодексу України, при цьому, таке не містить конкретно визначеної суми податкового боргу, що стягується з рахунків позивача у банках, органах що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів та інших фінансових установах, у рішенні не зазначено якого саме боргу (самостійно визначений платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках, що подаються контролюючому органу в установлені Податковим кодексом України строки; який не сплачується протягом 90 календарних днів), що суперечить вказаним положенням пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України.

Також судом враховується і те, що, зазначаючи у відзиві на позов, про наявність у ТОВ «ПРОМЕТЕЙ» податкового боргу перед бюджетом станом на 01.09.2025р. по самостійно задекларованому податковому зобов`язанню визначеному у податковій декларації з ПДВ №9140832923 від 19.05.2025р. по терміну сплати – 30.05.2025р. (за квітень 2025р.) у загальній сумі 102 135,06 грн., відповідних доказів до відзиву відповідачем не надано.

Між тим, інформація з ІКП платника податку – позивача, додана відповідачем до відзиву на позов, надана у вигляді відповідного Витягу, строк якого розпочинається з 31.08.2025р., і не містить такої суми податкового боргу станом на 01.09.2025р. саме у розмірі 102 135,06 грн. по згаданій вище декларації з ПДВ №9140832923 від 19.05.2025р. по терміну сплати – 30.05.2025р. (за квітень 2025р.), що не дає суду можливості прослідкувати сплату/несплату позивачем сум грошових зобов`язань у період з травня по серпень 2025р., тобто протягом 90 календарних днів.

Між тим, із доданих позивачем до позову копій платіжних інструкцій №118 від 27.06.2025р., №122 від 04.07.2025р., №96 від 29.07.2025р., №141 від 06.08.2025р., №150 від 27.08.2025р. судом встановлено, що позивачем у період з червня по серпень 2025р. здійснювалось перерахування коштів на рахунок з ПДВ у сумі 146 794,00 грн., 77000,00 грн., 169880,00 грн., 210000 грн., 67270,00 грн., що підтверджено копіями наведених досліджених судом платіжних документів, наявних у справі.

Зазначені встановлені судом обставини не можуть свідчити про те, що позивачем не проводились платежі з ПДВ протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового боргу за податковою декларацією з ПДВ №9140832923 від 19.05.2025р. по терміну сплати – 30.05.2025р. (за квітень 2025р.), оскільки вони спростовані вищенаведеними платіжними інструкціями.

Суд зазначає, що доводи відповідача з приводу того, що оскаржуване рішення №432/4-0436 від 01.09.2025 про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу прийняте уповноваженою особою контролюючого органу відповідно до пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України щодо грошових зобов`язань визначених платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках, стосовно сплати яких минув термін 90 календарних дні не підтверджуються змістом вказаного рішення, оскільки таке містить лише посилання на вказану норму Податкового кодексу України та зазначене відповідачем з його змісту не вбачається.

Також судом критично надається правова оцінка посиланням відповідача на те, що про суми податкового боргу станом на 01.09.2025р. представнику позивача – головному бухгалтеру було вручено супровідний лист від 01.09.2025р. №76733/6/04-36-13-10-16 щодо виникнення податкового боргу та підстав нарахованої наявної заборгованості у підприємства, оскільки за приписами п.95.5 ст.95 ПК України формування такої інформації у вигляді листа не передбачено, така інформація має бути зазначена саме у відповідному акті індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень (оспорюваному рішенні).

Суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України таке рішення контролюючого органу є вимогою стягувача до боржника, що підлягає негайному та обов`язковому виконанню шляхом ініціювання переказу у платіжній системі за правилами відповідної платіжної системи. При цьому, посилання відповідача на наказ Державної податкової служби України від 06.12.2019 № 199 «Про затвердження примірних форм Рішення про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу; Журналу реєстрації рішень, прийнятих відповідно до статті 95 Податкового кодексу України» є безпідставним, оскільки зазначений наказ не є нормативно-правовим актом, а затвердження ним примірної форми не спростовує необхідність чіткого і зрозумілого формулювання такого рішення в частині визначення джерела, за рахунок коштів якого буде здійснено погашення податкового боргу, а також конкретної суми, яка підлягає стягненню та підстави виникнення цього податкового боргу.

Суд наголошує, що необхідність зазначення суми податкового боргу, а також підстав його виникнення пов`язана із тим, що у такий спосіб (шляхом самостійного прийняття рішення керівником контролюючого органу, його заступником або уповноваженої особи) можливе погашення лише податкового боргу, який виник внаслідок несплати грошового зобов`язання та/або пені, визначеного платником податків у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу в установлені цим Кодексом строки.

Відповідно, у спорах щодо правомірності прийнятих відповідно до пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України рішень предметом доказування є дотримання контролюючим органом обов`язкових умов, про які вже зазначалося, в тому числі й щодо розміру податкового боргу, підстав його виникнення, спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати самостійно задекларованих грошових зобов`язань та/або пені.

Аналогічні підходи до правозастосування пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України знайшли відображення і у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 805/1427/17, від 17 червня 2021 року у справі № 440/4736/19, від 16 січня 2025 року у справі № 280/27/22, від 18 лютого 2025 року у справі № 440/8447/23, від 27 лютого 2025 року у справі №380/26982/23.

Відповідно, передбачене п. 95.5 ст. 95 ПК України рішення про стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків/електронних гаманців такого платника у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей, яке має статус вимоги, має містити суму боргу, що підлягає стягненню, а також підстави виникнення заявленого до стягнення податкового боргу.

Про необхідність зазначення конкретних сум у рішенні про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу свідчить і те, що контролюючий орган має право пред`явлення платіжних документів банкам на підставі такого рішення, отже вказане рішення не може бути ані безмежним, ані невизначеним. Платник податків також має право бути обізнаним про розмір грошових коштів, які за таким рішенням списуватимуться з рахунків у банках без його згоди та без звернення до суду. Зазначене свідчитиме про пропорційність та баланс прав та інтересів сторін таких правовідносин. Визначення у такому рішенні суми податкового боргу, яким обмежується реалізація рішення про його стягнення, встановлює межі прав контролюючого органу та запобігає можливим зловживанням та помилковому пред`явленню банкам платіжних інструментів за іншими зобов`язаннями, що виходять за межі визначеної процедури.

Оскаржуване в межах цієї справи рішення №432 (яке має статус вимоги) не містить конкретно визначеної суми податкового боргу, що стягується з рахунків/електронних гаманців платника податків у банках, небанківських надавачів платіжних послуг/емітентів електронних грошей позивача, у рішенні не зазначено - який саме податковий борг (самостійно визначений платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках, що подаються контролюючому органу в установлені ПК України строки; який не сплачується протягом 90 календарних днів), підлягає стягненню шляхом безспірного списання, що суперечить приписам п.95.5 ст. 95 ПК України (додавання до цього рішення «супровідного листа» із зазначенням суми боргу до стягнення та розшифровкою цієї суми не нівелює необхідність зазначення у тексті самого рішення суми боргу до стягнення, так як ПК України містить вимоги саме до рішення та не містить нормативно-правових приписів стосовно додатку у вигляді листа до нього).

Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що порядок ініціювання та виконання платіжних операцій за рахунками користувачів платіжних послуг врегульовано Інструкцією про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 163 (далі - Інструкція № 163).

Згідно із пп. 19 п. 6 Інструкції № 163 примусове списання (стягнення)- це платіжна операція з рахунку платника, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановленого законом України виконавчого документа у випадках, передбачених законодавством України, або на підставі рішення суду, що набрало законної сили, чи рішення керівника органу стягнення (його заступника або уповноваженої особи) у випадках, передбачених ПК України.

При цьому, згідно із пп. 2 п. 62 Інструкції № 163 стягувач ініціює примусове списання (стягнення) коштів з рахунків платників податків - на підставі рішення суду або рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу (за умов, визначених у п. 95.5 ст. 95 ПК України).

Особливістю примусового списання згідно із абз. 3 п. 64 Інструкції № 163, є те, що стягувач не подає надавачу платіжних послуг рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, на підставі якого оформлено платіжну інструкцію.

Таким чином, процедура примусового списання коштів платника податків визнає рішення про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу рівнозначним як виконавчому документу, так і судовому рішенню, а отже, є правомірним очікувати від такого рішення контролюючого органу додержання мінімальних стандартів процедури стягнення коштів без згоди платника податків та без судового рішення визначення у ньому суми податкового боргу.

З урахуванням наведеного, суд висновує, що дотримання принципів добросовісності та безсторонності зумовлює необхідність зазначення контролюючим органом у тексті рішення, прийнятому згідно із п. 95.5 ст. 95 ПК України, як повного розміру суми податкового боргу, так і підстав виникнення цього боргу, оскільки цим підтверджувалось би додержання вимог вказаної норми щодо умов (меж) прийняття рішення(1) грошових зобов`язань, визначених платником податків у податкових деклараціях, (2) не сплачених протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку їх сплати.

Лише за таких обставин контролюючий орган та платник податків будуть знаходитись у ситуації юридичної визначеності у процедурі стягнення податкового боргу в порядку, передбаченому п. 95.5 ст. 95 ПК України.

Загальні підходи до оцінки недоліків форми рішення сформульовані Верховним Судом у постановах від 19 травня 2020 року у справі № 820/2300/18, від 30 квітня 2020 року у справі № 810/384/16, від 17 березня 2020 року у справі № 808/4140/15, від 25 січня 2019 року у справі № 812/1112/16, у яких Верховний Суд звертав увагу, що окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування.

Якщо спірне рішення прийняте контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення, таке рішення може бути визнане судом правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів. Технічні помилки не є недоліками форми оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Однак, в даному випадку, недоліки оскаржуваного рішення (відсутність у ньому розміру суми, яка підлягає стягненню, та підстав виникнення боргу) не є технічними недоліками, при цьому, є суттєвими та мають безпосередній вплив на правомірність цього рішення.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для визнання оспорюваного рішення №432 протиправним та його скасування, як такого, що суперечить вимогам п.95.5 ст.95 ПК України.

Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування – ст.76 наведеного Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, у ході судового розгляду даної справи правомірність оспорюваного рішення №432 від 01.09.2025р., з урахуванням встановлених судом вище обставин та аналізу наведеного чинного законодавства, належними, достатніми та допустимими доказами, відповідачем не доведена.

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, аргументи представника відповідача з приводу того, що податковий борг у розмірі 102 135,06 грн. по податковій декларації з ПДВ №9140832923 від 19.05.2025р. по терміну сплати – 30.05.2025р. за оспорюваним рішенням №432 від 01.09.2025р. позивачем був погашений повністю 09.09.2025р. (платіжні доручення №884353545, №884377294), тому спірне рішення №432 втратило юридичну силу, з огляду на наступне.

По-перше, оспорюване рішення №432 від 01.09.2025р. посилань на податковий борг у розмірі 102 135,06 грн. по податковій декларації з ПДВ №9140832923 від 19.05.2025р. по терміну сплати – 30.05.2025р. не містить, а відтак, сплата грошових сум позивачем за наведеними платіжними документами не може свідчити про те, що спірне рішення втратило юридичну силу.

По-друге, оскаржуване рішення №432/4-0436 від 01.09.2025р. було використано відповідачем з метою примусового стягнення коштів з банківських рахунків позивача і після 09.09.2025р. (тобто, після втрати ним юридичної сили, як зазначив відповідач у відзиву на позов), оскільки 10.09.2025р. та 08.10.2025р. вказане спірне рішення було підставою для примусового стягнення/списання з банківських рахунків позивача грошових коштів у сумі 9379,94 грн. та 654,19 грн., що підтверджено копіями платіжних інструкцій №59828 та №РА8С0RIWMN, наявними у справі та відповідачем жодними іншими доказами не спростовано.

Відповідно, враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що відповідачем використовується спірне рішення для виставлення до банку платіжних інструкцій з метою примусового списання коштів з рахунків позивача без його згоди після 09.09.2025р., що підтверджує факт використання цього рішення для примусового списання коштів з рахунку позивача у жовтні 2025р. та свідчить про те, що воно не втратило свою чинність, а відтак, таке рішення без наявності у ньому сум податкового боргу та підстав його виникнення не може бути безмежним, тому є протиправним, що додатково є підтвердженням того, що таке оспорюване рішення прийняте уповноваженою особою контролюючого органу всупереч принципам пропорційності та правової визначеності.

Є безпідставними та необґрунтованими і доводи представника відповідача, викладені у додаткових поясненнях з приводу того, що позивач є хронічним боржником перед бюджетом, дата виникнення податкового боргу – 21.04.2022р., станом на 21.10.2025р. податковий борг не переривався та складає 717 285,07 грн., у тому числі ПДВ -697216,66 грн. та по податку на прибуток – 20 068,41 грн., з огляду на те, що по-перше, відповідних доказів до відзиву на позов відповідачем надано не було (ІКП станом на 31.10.2025р. містить іншу суму – 677509,53 грн.); по-друге, зазначені наведені відповідачем обставини не звільняють відповідача (як суб`єкта владних повноважень) від дотримання відповідної процедури оформлення спірного рішення у відповідності до вимог п.95.5 ст.95 ПК України з урахуванням та дотриманням принципу пропорційності та правової визначеності.

В той же час, суд звертає увагу позивача і на те, що у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу, що передбачено п.87.9 ст.87 ПК України.

Відтак, із наведених приписів слідує, що контролюючий орган наділений повноваженнями зарахувати сплачені платником податків кошти в рахунок податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму його сплати, визначеного платником податку (позивачем) у його платіжних документах.

Інші аргументи та доводи представників позивача та відповідача, викладені у позові, у відзиві на позов, у додаткових поясненнях, уважно вивчені судом, проте, не беруться до уваги, оскільки не спростовують наведених вище висновків суду та згаданих вище правових висновків Верховного Суду.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши у відповідності до вимог ч.2 ст.2 наведеного Кодексу, правомірність прийняття відповідачем як суб`єктом владних повноважень оспорюваного рішення №432/4-0436 від 01.09.2025р., суд приходить до висновку, що обставини, що слугували підставами для прийняття оспорюваних рішень, є неправомірними та не обґрунтованими, спростовуються вище наведеними доказами, а тому спірне рішення, є таким, що прийняте не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

А отже, судом встановлено, що відповідачем при прийнятті спірного рішення №432/4-0436 від 01.09.2025р., були порушені права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання його протиправним та скасування.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

У рішенні ЄСПЛ по спра⳥арсія Руіз проти Іспанії(Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Виходячи з наведеного, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути з бюджетних асигнувань суб`єктів владних повноважень – Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 грн. 40 коп. згідно ставки судового збору за подання позову майнового характеру, встановленої ст.4 Закону України «Про судовий збір», понесені позивачем згідно платіжної інструкції №110 від 05.09.2025р.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 78, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕТЕЙ» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення №432/4-0436 від 01.09.2025р. – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №432/4-0436 від 01.09.2025 року про стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців платника податків у банках, небанківських надавачів платіжних послуг/емітентів електронних грошей у рахунок погашення податкового боргу, прийняте стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕТЕЙ».

Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Сімферопольська,17-а, код ЄДРПОУ 44118658) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕТЕЙ» (50031, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Славна, буд. 3, код ЄДРПОУ 21885043) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 грн. 20 коп. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 20 копійок).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва