Рішення від 18 березня 2026 р. у справі №140/1534/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2026 року ЛуцькСправа № 140/1534/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Лозовського О.А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі – в/ч НОМЕР_1 , відповідач) про визнання відмову військової частини НОМЕР_1 у виплаті ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000,00 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 протиправною; зобов`язання військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , одноразову грошову винагороду у розмірі 1000000,00 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 14.09.2021 ОСОБА_1 у віці 21 року уклав контракт про проходження військової служби в Державній спеціальній службі транспорту на посадах осіб рядового складу Державна спеціальна служба транспорту В подальшому, дію контракту було продовжено згідно витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 08.04.2022. При цьому, представник позивача зазначає, що як на момент укладення контракту так і станом на момент продовження дії контракту ОСОБА_1 не досяг мобілізаційного віку, встановленого чинним законодавством України. Крім того, брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Перебуваючи в Донецькій області, Маріупольському районі, Мангушській ОТГ, село Комишувате, 18.05.2022 був взятий в полон. 09.06.2025 був звільнений з полону відповідно до Порядку здійснення передачі військовополонених ворогів державі-агресору та звільнення оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2022 №441, в результаті реалізації рішення Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, утвореного відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2022 №257.

22.08.2025 на підставі статті 2 графи II Розкладу хвороб ОСОБА_1 визнано непридатним до військової служби з переоглядом через 6 місяців (постанова приймається під час дії воєнного стану) та таким, що потребує звільнення від виконання службових обов`язків на 30 календарних днів. Відповідно до Витягу із наказу командира 1 окремої шляхо-відновлювальної бригади від 02.12.2025 №66РС, відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» позивача звільнено з військової служби у запас ЗСУ за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово лікарської комісії про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців.

18.11.2025 ОСОБА_1 звернувся до Командира взводу охорони в/ч НОМЕР_1 з рапортом про виплату одноразової грошової винагороди розміром 1000000,00 грн відповідно до постанови Кабінету міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національної гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11.02.2025 №153 (далі – постанова №153). Однак даний рапорт не було погоджено, з обгрунтуванням, що відповідно до постанови №153 контракт має бути підписаний під час дії воєнного стану або особи мають бути призвані під час воєнного стану.

Представник позивача з такою відмовою не згоден та вважає, що відповідач не враховує, що позивач, який уклав контракт у 2021 році, фактично продовжує службу за тим самим контрактом, але в умовах воєнного стану. Автоматичне продовження контракту під час дії воєнного стану є формою проходження військової служби, передбаченою законом, та не може бути підставою для звуження соціальних гарантій військовослужбовця.

Вважаючи порушеними права позивача, представник позивача звернувся до суду з цим позовом та з наведених вище підстав просить позов задовольнити.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 11.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

У відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечує заявлені позовні вимоги повністю та просить відмовити в задоволенні позову. Свої заперечення обгрунтовує тим, що контракт з позивачем було укладено 14.09.2021, тобто до введення воєнного стану в Україні. Під час дії воєнного стану контракт було лише продовжено. За таких обставин виплату винагороди позивачу згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, не передбачено

Крім того, вказує, що метою експериментального проекту є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього. Військову службу позивач проходив у в/ч НОМЕР_1 , що входить в структуру Державної спеціальної служби транспорту (що слідує з контракту про проходження служби та інших документів, доданих позивачем до позовної заяви). Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про Державну спеціальну службу транспорту» Державна спеціальна служба транспорту є спеціалізованим військовим формуванням, що входить до системи Міністерства оборони України, призначеним для забезпечення стійкого функціонування транспорту, будівництва нових та/або відновлення пошкоджених об`єктів єдиної транспортної системи України в інтересах оборони держави, об`єктів і споруд загальновійськового та спеціального призначення, а також об`єктів нерухомості та інфраструктури у сфері управління Міністерства оборони України. Військові частини, що входять в структуру Державної спеціальної служби транспорту (куди входить і в/ч НОМЕР_1 ), не є бойовими військовими частинами, не входять в структуру Збройних сил, Національної гвардії чи Державної прикордонної служби, і згідно наданих повноважень можуть виконувати тільки спеціальні завдання, основний перелік яких передбачено статтею 1 Закону України «Про державну спеціальну службу транспорту». Довідка форми 6, додана позивачем до позову, містить інформацію про участь особи в заходах, необхідних для забезпечення оборони України. Проте, ця довідка не є документом, що підтверджує безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій для цілей виплати винагороди згідно з Постановою №153. Такою довідкою є довідка форми 1, затверджена рішенням Міністра оборони України №5601/уд від 26.09.2025.

Відтак, у позивача немає права на отримання винагороди, передбаченої Постановою № 153, оскільки він уклав контракт до 24.02.2022; контракт укладений з військовою частиною, що входить в структуру Державної спеціальної служби транспорту і не є бойовою; позивачем не надано належних та допустимих доказів участі в бойових діях, за які передбачена виплата додаткової винагороди згідно Постанови №153.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Перевіривши письмовими доказами доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

14.09.2021 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , солдат, кулеметник відділення охорони взводу охорони та забезпечення управління НОМЕР_2 окремої бригади уклав контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній спеціальній службі транспорту на посадах осіб рядового складу Державна спеціальна служба транспорту в особі командира НОМЕР_2 окремої бригади полковника ОСОБА_2 строком на шість місяців (а. с. 7-8).

Згідно Витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.04.2022 №46, відповідно до частини 9 статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» ОСОБА_1 продовжено термін військової служби за контрактом понад встановлені строки дії контракту на період до оголошення демобілізації з 08.04.2022 (а. с. 9 зворот).

Під час служби в період з 01.12.2021 по 24.02.2022 брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів в селі Комишувате Мангушської ОТГ, Маріупольського району, Донецької області, що підтверджується довідкою про участь особи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпечення їх здійснення від 30.06.2025 №17/59 (а. с. 13).

Також згідно довідки про участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України солдат ОСОБА_1 дійсно в період з 25.02.2022 по 17.05.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецькій обл., Маріупольському районі, Мангушській ОТГ, село Комишувате (а. с. 18)

18.05.2022 під час виконання завдань із забезпечення оборони держави, національної безпеки і оборони, відсічі і стримування широкомасштабної збройної агресії російської федерації проти України, взятий в полон. 09.06.2025 був звільнений з полону відповідно до Порядку здійснення передачі військовополонених ворогів державі-агресору та звільнення оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2022 №441, в результаті реалізації рішення Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, утвореного відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2022 №257, що підтверджується довідкою Служби Безпеки України №27.06.2025 №34/11-2087д та листом ДП «Український національний центр розбудови миру» від 24.06.2025 №09-07/22742 (а. с. 11 зворот, 13 зворот).

18.03.2022 позивач під час бойових дій в м. Маріуполь отримав мінно-вибухову травму, вогнепальне уламкове поранення м`яких тканин лівої половини грудної клітки, лівого передпліччя, правого стегна, множинні вогнепальні осколкові сліпі поранення обох кистей з вогнепальним переломом нігтьової фаланги ІІ-го пальця правої кисті, нігтьової фаланги 1-го та нігтьової і середньої фаланг ІІІ-го пальця лівої кисті зі зміщенням уламків та наявністю сторонніх тіл (металевих осколків) (довідка про обставини травми та медична документація відсутня).

Згідно свідоцтва про хворобу від 22.08.2025 №2025-0822-1632-0114-3, яке затверджено протоколом засідання штатної ВЛК від 17.10.2025 №2025-1017-1000-5047-3 (а. с. 17) на підставі статті 2 графи II Розкладу хвороб ОСОБА_1 визнано непридатним до військової служби з переоглядом через 6 місяців (постанова приймається під час дії воєнного стану) та таким що потребує звільнення від виконання службових обов`язків на календарних днів (на строк, необхідний для оформлення та затвердження свідоцтва про хворобу, але не більше 30 календарних днів) (а. с. 14-15).

Відповідно до Витягу із наказу командира 1 окремої шляхо-відновлювальної бригади від 02.12.2025 №66РС, відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , стрільця відділення охорони взводу охорони і окремої шляхо-відновлювальної бригади імені князя Лева Регіонального управління «ЗАХІД» звільнено з військової служби у запас ЗСУ за підпунктом «б» (за станом здоров`я: на підставі висновку (постанови) військово лікарської комісії про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) (а. с. 19 зворот).

Згідно посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого 13.03.2025, ОСОБА_1 є учасникам бойових дій (а. с. 5).

18.11.2025 ОСОБА_1 звернувся до командира в/ч НОМЕР_1 із рапортом щодо здійснення виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. грн (а. с. 6 зворот).

Однак даний рапорт не було погоджено, з обгрунтуванням, що відповідно до ПКМУ №153 контракт має бути підписаний під час дії воєнного стану чи особи мають бути призвані під час воєнного стану.

Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої пунктом 4 Постанови №153, позивач звернувся з даним позов до суду.

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі – Закон №2232-ХІІ).

Частиною третьою статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з частиною 9 статті 1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Згідно частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять:

- посадовий оклад, оклад за військовим званням;

- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

- одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до статті 12 Закону України №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з пунктом першим статті 9 Закону України №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктами 2 - 4 вказаної правової норми встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затверджений Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ) у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указами Президента України строк дії воєнного стану неодноразово продовжений (триває до цього часу).

11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі – Постанова №153, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пізніше у вказану Постанову №153 Кабінетом Міністрів України двічі вносилися зміни: постановою КМУ №387 від 01.04.2025, дата набрання чинності: 08.04.2025 (дата публікації в «Урядовому кур`єрі»); постановою КМУ №942 від 30.07.2025, дата набрання чинності: 07.08.2025 (дата публікації в «Урядовому кур`єрі»).

Абзацом другим пункту 2 Постанови №153 було вирішено затвердити Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.

Згідно з пунктом 3 Постанови №153 установлено, що:

1) учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу; Збройні Сили; Міністерство оборони; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил;

2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;

3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до пункту 4 Постанови №153 особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Відповідно до абзацу 4 пункту 4 Постанови №153 (в редакції Постанови КМУ №387 від 01.04.2025) військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Таким чином, абзаци 2 та 4 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153, як в редакції постанови №387 від 01.04.2025 (діяла в період з 08.04.2025 по 06.08.2025), так і в редакції постанови №942 від 30.07.2025 (діє з 07.08.2025 по теперішній час), встановлює 5 (п`ять) обов`язкових умов, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. гривень (диспозиція правової норми), а саме:

1. Приналежність військовослужбовця на дату виплати до певної категорії: особи рядового, сержантського і старшинського складу рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;

2. Вік на дату прийняття або призову на військову службу до набрання чинності Постановою №153 (11 лютого 2025 року): до 25 років;

3. Факт прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, тобто після 24.02.2022, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 №64;

4. Фактичне проходження служби на дату звернення за вказаною виплатою;

5. (абзац 2 пункту 4) - безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою №153 (11 лютого 2025 року);

(абзац 2 пункту 4) - безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою №153 (11.02.2025) у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон).

Наведеними вище нормами визначена сукупність умов для набуття військовослужбовцем з числа громадян України права на виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень.

Так на виплату винагороди у розмірі 1 млн. гривень можуть претендувати громадяни України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, зокрема, Збройних Сил, які на момент набрання чинності Постановою №153 (13.02.2025): не досягли віку 25 років і були прийняті/призвані на військову службу під час введення в Україні воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій) не менше шести місяців сукупно або за тих самих умов менше шести місяців сукупно та отримали під час захисту Вітчизни захворювання, поранення (травми, контузії, каліцтва), чи перебували та звільнені з полону (за винятком тих, які добровільно здалися в полон).

Згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153» вказані умови для отримання винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах розповсюджуються також на військовослужбовців, які не досягли віку 25 років і були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу/або проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу “молодший лейтенант”/ або проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій) не менше шести місяців сукупно.

Обов`язковою умовою для виплати винагороди є також та обставина, що вказані військовослужбовці не притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 14.09.2021 уклав контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній спеціальній службі транспорту на посадах осіб рядового складу Державна спеціальна служба транспорту в особі командира НОМЕР_2 окремої бригади полковника ОСОБА_2 строком на шість місяців (а. с. 7-8). В подальшому, наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.04.2022 №46, відповідно до частини 9 статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» ОСОБА_1 продовжено термін військової служби за контрактом понад встановлені строки дії контракту на період до оголошення демобілізації з 08.04.2022 (а. с. 9 зворот).

Відповідно до Витягу із наказу командира 1 окремої шляхо-відновлювальної бригади від 02.12.2025 №66РС, відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , стрільця відділення охорони взводу охорони і окремої шляхо-відновлювальної бригади імені князя Лева Регіонального управління « ІНФОРМАЦІЯ_2 » звільнено з військової служби у запас ЗСУ за підпунктом «б» (за станом здоров`я: на підставі висновку (постанови) військово лікарської комісії про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) (а. с. 19 зворот).

Таким чином, позивач був призваний на військову службу у віці до 25 років та на момент набрання чинності Постановою №153 (13.02.2025) проходив військову службу.

Згідно із довідкою Військової частини НОМЕР_4 від 04.10.2025 №08/5898 ОСОБА_3 в період з 18.11.2023 по 19.02.2025 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та в період з 10.01.2024 по 24.08.2024; з 06.09.2024 по 10.09.2024; з 29.05.2025 по 31.05.2025 - всього 236 днів безпосередньо брав участь в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування військової агресії російської федерації проти України в Донецькій та Луганській областях (а.с.40).

Як уже встановлено судом, в період з 01.12.2021 по 24.02.2022 позивач брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів в селі Комишувате Мангушської ОТГ, Маріупольського району, Донецької області, що підтверджується довідкою про участь особи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпечення їх здійснення від 30.06.2025 №17/59 (а. с. 13). Крім того, згідно довідки про участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України солдат ОСОБА_1 дійсно в період з 25.02.2022 по 17.05.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецькій обл., Маріупольському районі, Мангушській ОТГ, село Комишувате (а. с. 18)

Згідно посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого 13.03.2025, ОСОБА_1 є учасникам бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій (а. с. 5).

Таким чином, станом на дату набрання чинності Постановою №153 (13.02.2025) тривалість безпосередньої участі позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій становить менше шести місяців.

При цьому, суд звертає увагу, що 18.05.2022 під час виконання завдань із забезпечення оборони держави, національної безпеки і оборони, відсічі і стримування широкомасштабної збройної агресії російської федерації проти України, ОСОБА_1 був взятий в полон та 09.06.2025 звільнений з полону, що підтверджується довідкою Служби Безпеки України №27.06.2025 №34/11-2087д та листом ДП «Український національний центр розбудови миру» від 24.06.2025 №09-07/22742 (а. с. 11 зворот, 13 зворот).

Відтак, суд зауважує, що позивач, як військовий, який 18.03.2024 отримав поранення та перебував в полоні має право на отримання винагороди у розмірі 1 млн. грн.

Матеріали справи не містять доказів притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився. Доказів протилежного суду не надано та відповідачем не спростовано.

Беручи до уваги викладені вище обставини, суд вважає, що позивачем дотримані визначені Постановою №153 умови для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, оскільки: 1) прийнятий на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років; 2) проходив військову службу станом на дату набрання чинності Постановою №153; 3) брав безпосередню участь у бойових діях сукупно менше шести місяців; перебував та звільнений з полону; 4) приналежність військовослужбовця на дату виплати до певної категорії: особи рядового, сержантського і старшинського складу рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення; 5) не притягнутий до кримінальної відповідальності чи адміністративної відповідальності за вчинення військового правопорушення, та дисциплінарної відповідальності.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позивач, звернувшись до в/ч НОМЕР_1 із рапортом від 18.11.2025 щодо виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 1 млн. грн, передбаченої постановою №153, дотримався п`яти обов`язкових умов, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. гривень.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач відповідає умовам, визначеним Постановою №153 для отримання одноразової грошової винагороди, а непогодження відповідачем рапорту від 18.11.2025 з підстав того, що відповідно до постанови №153 контракт має бути укладений під час дії військового стану суд вважає протиправним.

Зокрема, суд вважає, що беручи на себе зобов`язання щодо виплати винагороди відповідно до Постанови №153, держава прагнула підтримати тих, хто обрав контрактну службу у віці до 25 років та виконував бойові завдання за підвищеного ризику та навантаження в умовах воєнного стану.

При цьому, як встановлено судом з матеріалів справи, на момент дії воєнного стану, позивачу з08.04.2022 було продовжено дію контракту про проходження військової служби до оголошення демобілізації саме з в/ч НОМЕР_1 , що свідчить про фактичне виникнення нових правовідносин.

А отже, доводи відповідача щодо відмови в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги на підставі відсутності факту укладання контракту у період, визначний постановою, є помилковими.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позивач, звернувшись 18.11.2025 до командира в/ч НОМЕР_1 з рапортом про виплату грошової допомоги в розмірі 1 млн. грн, позивач дотримався п`яти обов`язкових умов, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. гривень.

У зв`язку з чим, відмова в/ч НОМЕР_1 щодо здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 млн. грн, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 є протиправною.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необхідність зобов`язати в/ч НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 млн. грн, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На переконання суду, відповідач не навів жодних обставин та не надав належних доказів у спростування доводів позивача про наявність у нього права на виплату одноразової грошової винагороди у в розмірі 1 млн. гривень на підставі Постанови №153.

При цьому, суд зазначає, що тлумачення абзацу 4 пункту 4 Постанови №153 у вузькому значенні, тобто лише відносно осіб, у яких наявне захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), одержаних під час захисту Вітчизни, але за умови подальшого проходження ними військової служби (тобто визнання таких осіб придатними до військової служби), або укладення контракту до набрання чинності Постановою №153 (13.02.2025), буде дискримінаційним відносно осіб, які перебували в полоні, або які отримали захворювання, поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Вітчизни та є непридатними до військової служби з незалежних від них обставин.

За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява №36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21.02.1997) (п.п. 48-49 рішення у справі «Пічкур проти України» від 07.11.2013, заява №10441/06).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.07.2004 №14-рп/2004).

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні» пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.

Стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює захист від дискримінації при користуванні правами, визнаними у Конвенції. Відповідно до практики Суду принцип заборони дискримінації носить «фундаментальний» характер та покладений в основу Конвенції разом з верховенством права, цінностями толерантності та суспільного миру («S.A.S. проти Франції» (S.A.S. v. France) [ВП], 2014, § 149; «Стрейн та інші проти Румунії» (Strгin and Others v. Romania), 2005, § 59).

Крім того, такий захист доповнюється статтею 1 Протоколу №12 до Конвенції, яка загалом забороняє дискримінацію при користуванні будь-яким правом, передбаченим законом.

Заборона дискримінації застосовується до тих додаткових прав, які підпадають під загальний обсяг застосування будь-якої статті Конвенції, щодо яких Держава добровільно вирішила забезпечувати захист («Фабіан проти Угорщини» (Fбbiбn v. Hungary) [ВП], 2017, §112; «Біао проти Данії» (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, §88; «Іззетін Доган та інші проти Туреччини» (Эzzettin Doрan and Others v. Turkey) [ВП], 2016, §158; «Карсон та інші проти Сполученого Королівства» (Carson and Others v. the United Kingdom) [ВП], 2010, §63; «Є.Б. проти Франції» (E.B. v. France) [ВП], 2008, § 48; «Х та інші проти Австрії» (X and Others v. Austria) [ВП], 2013, § 135; «Дженовезе проти Мальти» (Genovese v. Malta) 2011, §32; «Бікман та інші проти Бельгії» (Beeckman and Others v. Belgium) (ухв.), 2018, §19).

Стаття 1 Протоколу №12 поширює обсяг захисту не лише на “будь-яке передбачене законом право”, а й навіть ширше (“Союз церков “Слово життя” та інші проти Хорватії” (Savez crkava Rijeи ћivota and Others v. Croatia), 2010, §104). Це походить з частини 2 вказаного положення, де також зазначено, що ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади.

Формою непрямої дискримінації можуть бути непропорційно негативні наслідки загальної політики або заходів, які хоч і сформульовані нейтральними термінами, мають особливий дискримінаційний вплив на конкретну групу («Біао проти Данії» (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, §103; «Д.Г. та інші проти Чеської Республіки» (D.H. and Others v. the Czech Republic) [ВП], 2007, §184; «Сампаніс та інші проти Греції» (Sampanis and Others v. Greece), 2008, § 67). Хоча політика або заходи, про які йдеться, можуть не бути спрямовані на конкретну групу, проте вони можуть непрямо дискримінувати таку групу («Г`ю Джордан проти Сполученого Королівства» (Hugh Jordan v. the United Kingdom), 2001, § 154; «Хогендейк проти Нідерландів» (Hoogendijk v. The Netherlands) (ухв.), 2005). Непряма дискримінація не обов`язково вимагає дискримінаційного наміру («Біао проти Данії» (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, §103; «Д.Г. та інші проти Чеської Республіки» (D.H. and Others v. the Czech Republic) [ВП], 2007, §184). Крім того, непряма дискримінація може виникнути з нейтральної норми («Хогендейк проти Нідерландів» (Hoogendijk v. the Netherlands) (ухв.), 2005), з de facto ситуації («Зарб Адамі проти Мальти» (Zarb Adami v. Malta), 2006, § 76).

Відтак, посилання відповідача на те, що контракт позивача був укладений до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №153 або не був підписаний безпосередньо під час дії воєнного стану, є юридично неспроможним, оскільки постанова №153 прямо поширює свою дію на осіб, які були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років та продовжували проходити службу, що повністю відповідає правовому статусу позивача. Автоматичне продовження контракту під час дії воєнного стану є формою проходження військової служби, передбаченою законом, та не може бути підставою для звуження соціальних гарантій військовослужбовця.

За таких обставин відмова відповідача у погодженні рапорту позивача від 18.11.2025 є протиправною, необґрунтованою та такою, що порушує принципи законності, рівності та соціальної справедливості, а також суперечить меті прийняття постанови Кабінету Міністрів України № 153, яка спрямована на належне визнання заслуг, мотивацію та соціальний захист військовослужбовців, що стали на захист незалежності та територіальної цілісності України.

Таким чином, виплата грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», лише особам, які проходять військову службу на період воєнного стану, буде дискримінаційним відносно осіб, які до 25 років прийняті на службу та проходять військову службу за контрактом до введення воєнного стану, та після введення воєнного стану також виявили бажання продовжувати військову службу, подовживши дію укладеного контракту в період воєнного стану.

У спірних правовідносинах Кабінет Міністрів України з метою підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану прийняв Постанову №153, якою установив додаткові права для громадян України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, на які, на переконання суду, має право і позивач.

З урахуванням викладеного, на підставі аналізу положень чинного законодавства України, яким врегульовані спірні правовідносини, та обставин у справі, з огляду на повноваження, визначені частиною другою статті 245 КАС України, суд дійшов висновку про задоволення позову у спосіб визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_1 щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн відповідно до пункту 4 Постанови №153 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову винагороду у розмірі 1 млн. грн відповідно до пункту 4 Постанови №153.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинити дії, задовольнити.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 гривень відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 гривень відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.А. Лозовський