Рішення від 18 березня 2026 р. у справі №140/15214/25 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2026 року ЛуцькСправа № 140/15214/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – ГУ ПФУ у Волинській області) про визнання протиправними дій щодо відмови у проведенні перерахунку стажу за час перебування у засланні з 21 жовтня 1947 року по 07 березня 1960 року на спецпоселенні, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, до стажу у потрійному розмipi, відповідно до вимог статті 58 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі – Закон №1788-ХІІ); визнання протиправними дій щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплаті підвищення пенсії як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону №1788-ХІІ з розрахунку 50 процентів мінімальної пенсії за віком; зобов`язання здійснити нарахування часу перебування у засланні з 21 жовтня 1947 року по 07 березня 1960 року на спецпоселенні, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, до стажу у потрійному розмірі, відповідно до вимог статті 58 Закону №1788-ХІІ; зобов`язання здійснити з 01 червня 2025 року перерахунок підвищення пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-ХІІ з розрахунку 50 процентів мінімальної пенсії за віком; зобов`язання здійснити з 01 червня 2025 року перерахунок та виплату пенсії з врахуванням зарахованого у потрійному розмірі до стажу часу заслання (перебування на спецпоселенні) з 21 жовтня 1947 року по 07 березня 1960 року та підвищення пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-ХІІ з розрахунку 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію за віком, є ветераном ОУН-УПА. Відповідно до посвідчення №17/76 виданого 29 вересня 2016 року Волинською обласною радою є реабілітованою та потерпілою особою від політичних репресій має пільги, що передбачені рішеннями Волинської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Відповідно до архівної довідки від 29 травня 1992 року №13/3774- О, виданої Міністерством внутрішніх справ України, позивач разом з матір`ю, бабусею та тіткою були вислані на спецпоселення в Кемеровську область з конфіскацією майна та на підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» – реабілітовані.

ОСОБА_1 вважає, що на неї розповсюджується дія Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» і вона як особа, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, повинна отримувати підвищення до пенсії передбачене пунктом «г» статті 77 Закону №1788-ХІІ у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, а її стаж за час перебування на спецпоселенні з 21 жовтня 1947 року по 07 березня 1960 року має обраховуватися у потрійному розмірі. Позивач звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області з вимогою про здійснення перерахунку пенсії та стажу, однак отримала відмову, у зв`язку з чим звернулася до суду з цим позовом.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги заперечив та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.39-40). В обґрунтування цієї позиції вказав, що ОСОБА_1 з 22 лютого 2002 року перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон №1058-IV). Позивачу виплачується підвищення як члену сім`ї репресованої особи у розмірі 43,52 грн відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» (Постанова №654), а матеріали справи не містять доказів, які би вказували, що саме до позивача була застосована репресія в розумінні норм Закону України від 17 квітня 1991 року №962-ХІІ «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». Ознакою здійснення репресій є факт обвинувачення або призначення покарання особі до 24 серпня 1991 року. В матеріалах пенсійної справи наявні дані про те, що позивач разом з іншими родичами, були виселенні в Кемеровську область на підставі постанови Особливої Наради УМДБ Волинської області №9-б від 13 березня 1948 року з 21 жовтня 1947 року та фактично звільнені зі спецпоселення 07 березня 1960 року. Позивач, як член сім`ї репресованої особи, у період перебування на спецпоселенні була малолітньою особою та не набула трудового стажу, тому підстави для зарахування стажу в потрійному розмірі відсутні.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 не погодилась з доводами відповідача про те, що обчислення у потрійному розмірі часу заслання поширюються виключно на репресованих осіб, яких у подальшому було реабілітовано, та не поширюється на членів сімей репресованих осіб, яких у подальшому було реабілітовано. Зауважила, що виходячи із визначених засад пріорітетності законів на підзаконними актами, підвищення до пенсії їй повинно обчислюватися не на підставі Постанови №654, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, а у відповідності до Закону №1788-ХІІ, який має вищу юридичну силу (а.с.45-51).

Відповідач заперечення не подав.

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV. Позивачу виплачується підвищення до пенсії як члену сім`ї репресованої особи в сумі 43,52 грн (а.с.18).

Як слідує зі змісту архівної довідки Управління внутрішніх справ України Виконавчого комітету Волинської обласної ради народних депутатів від 29 травня 1992 року №13/3774-О ОСОБА_2 , 1947 року народження, разом з ОСОБА_3 , 1922 року народженням (мати позивача), ОСОБА_4 , 1891 року народження (баба позивача), ОСОБА_5 , 1927 року народження (тітка позивача), були виселенні із села Вишнів Ківерцівського району Волинської області на спецпоселення в Кемеровську область з конфіскацією майна на підставі постанови Особливої Наради при УМДБ Волинської області від 13 березня 1948 року №9-б. Початок спецпоселення – 21 жовтня 1947 року; звільнені 07 березня 1960 року. На підставі статті 3 Закону УРСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» – реабілітовані (а.с.26).

Згідно з свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 після реєстрації шлюбу присвоєно прізвище « ОСОБА_6 » (а.с.27).

29 січня 2015 року Волинською обласною радою позивачу видано посвідчення ветерана ОУН- НОМЕР_2 (а.с.19).

Відповідно до посвідчення реабілітованого та потерпілого від політичних репресій № НОМЕР_3 , виданого Волинською обласною радою від 29 вересня 2016 року, ОСОБА_1 на території Волинської області має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (а.с.20).

23 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою, у якій просила дорахувати до стажу час перебування під комендатурою у Сибіру в потрійному розмірі та нарахувати підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком (а.с.23).

У відповідь на вказану заяву ГУ ПФУ у Волинській області листом від 29 жовтня 2025 року №16091-13779/К-02/8-0300/25 повідомило позивача про те, що вона як член сім`ї репресованої особи у період перебування на спецпоселенні з 21 жовтня 1947 року по 07 березня 1960 року була малолітньою особою та не набула трудового стажу, тому підстави для зарахування стажу в потрійному розмірі відсутні. Підвищення до пенсії як потерпілому від репресій, якого було примусово переселено визначене згідно з Постановою №654 та виплачується в розмірі 43,52 грн (а.с.24-25).

Не погодившись із діями відповідача щодо відмови у проведенні нарахування підвищення до пенсії у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком та у проведенні перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі за час перебування у засланні, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Основного Закону основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Нормою статті 1 Закону України від 17 квітня 1991 року №962-XII «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (Закон №962-XII, в редакції, чинній на час реабілітації позивача) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством Української РСР до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:

- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу Української РСР в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»;

- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу Української РСР;

- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.

Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Приписами статті 3 вказаного Закону передбачено реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.

Законом України від 13 березня 2018 року №2325-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (далі - Закон №2325-VIII) внесено ряд суттєвих змін до Закону №962-XII.

Так, серед іншого, змінено назву Закону на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону №962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».

Зміни набули чинності 05 травня 2018 року.

Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-ХІІ.

За визначеннями, наведеними у статті 1-1 цього Закону (у редакції, чинній від 05 травня 2018 року):

репресована особа – особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом;

вислання – примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР;

заслання – примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення;

члени сім`ї – чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом.

Відповідно до статті 1-2 Закону №962-XII реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

За нормами статті 1-3 Закону №962-XII потерпілими від репресій визнаються: 1) чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою; 2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена; 3) інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов`язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.

Статтею 4 Закону №962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

Суд зазначає, що ОСОБА_1 була виселена на спецпоселення разом із родиною, що дає змогу стверджувати про те, що вона є членом сім`ї репресованої особи та потерпілою від репресій в розумінні статті 1-3 Закону №962-XII. Разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів з відомостями про те, що позивача визнано репресованою особою. Надана суду копія архівної довідки від 29 травня 1992 року №13/3774-О, листа Національної комісії з реабілітації від 11 березня 2020 року №285 вказують, що позивач разом із родиною була виселена на спецпоселення, а згодом визнана реабілітованою (а.с.21-22, 26).

У межах спірних правовідносин суд не ставить під сумнів право позивача на пільги та компенсації, встановлені Законом №962-XII, про наявність яких вона зазначає з посиланням на видане посвідчення, однак вказує, що позивач не належить до категорії репресованих осіб, а є членом сім`ї репресованої особи.

Згідно з пунктом «г» частини першої статті 77 Закону №1788-XII призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до пункту 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Підпунктом 2 пункту 4 Постанови №654 визначено, що з 01 вересня 2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, – 43,52 гривні.

Не є спірною та обставина, що ОСОБА_1 виплачується підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн як члену сім`ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано.

Стаття 28 Закону №1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.

Прожитковий мінімум відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року №966-XIV «Про прожитковий мінімум» застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком. Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими статтею 28 Закону №1058-IV, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону №1788-XII, який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови №654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.

Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2018 року у справі №446/1549/16-а, від 27 листопада 2018 року у справі №446/1515/16-а, від 06 лютого 2019 року у справі №446/1848/16-а, від 19 вересня 2019 року у справі №446/1514/16- а, від 31 жовтня 2019 року у справі №442/6456/17, від 04 березня 2020 року у справі №446/1566/16-а.

На переконання суду, ОСОБА_1 не належить до категорії репресованих осіб, як вона помилково вважає, а є членом сім`ї репресованої особи, а тому суд вказує про наявність у неї права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону №1788-XII із розрахунку 25 процентів мінімальної пенсії за віком, як члену сім`ї репресованої особи, а не 50 процентів як репресованій особі, яку було реабілітовано.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 13 травня 2024 року у справі №500/5507/23 та від 31 травня 2024 року у справі №500/3332/23 у подібних спірних правовідносинах, вказавши, що позивач належить до категорії громадян, членів сім`ї, висланих з постійного місця проживання, позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління, з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями, реабілітованої по статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», відтак позивач, як член сім`ї громадянина, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та був реабілітований, має право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII.

Застосовуючи механізм захисту права позивача на підвищення до пенсії, порушеного відповідачем як суб`єктом владних повноважень, суд вважає, що з урахуванням повноважень, наданих суду частиною другою статті 245 КАС України, позов у цій частині належить задовольнити шляхом визнання протиправними дій ГУ ПФУ у Волинській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії позивачу в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII як члену сім`ї репресованої особи та зобов`язати відповідача здійснити позивачу з 01червня 2025 року нарахування та виплату підвищення до пенсії в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком (в межах шестимісячного строку звернення до суду) відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII, з урахуванням виплачених сум. В іншій частині даної позовної вимоги слід відмовити, враховуючи статус позивача – член сім`ї репресованої особи, а не репресована особа, яку було реабілітовано.

Щодо проведення перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі відповідно до вимог статті 58 Закону №1788-XII суд зазначає таке.

Як наведено вище, з 05 травня 2018 року набув чинності Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», яким внесено зміни, зокрема, у Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Відповідно до частини першої статті 6 Закону №962-XII, у редакції, чинній від 05 травня 2018 року, реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

За змістом статті 58 Закону №1788-XII громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.

Статтею 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що депортованим особам, які знаходилися на спецпоселенні (період якого визначається з моменту депортації до моменту зняття режиму спецпоселень включно), період роботи на спецпоселенні зараховується до страхового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі. Різниця між розміром пенсії, обчисленим відповідно до статті 27 цього Закону з урахуванням пільгового обчислення стажу, передбаченого цим абзацом, та розміром пенсії, обчисленим відповідно до статті 27 цього Закону без урахування такого пільгового обчислення стажу, фінансується за рахунок коштів державного бюджету.

Наведені норми статті 6 Закону №962-ХІІ, статті 58 Закону №1788-ХІІ та статті 24 Закону №1058-IV дають підстави для висновку, що до кола осіб, які мають пільгу в зарахуванні у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій певного часу, відносяться такі репресовані особи, які в подальшому реабілітовані: які утримувались під вартою; відбували покарання в місцях позбавлення волі; перебували у засланні або перебування на примусовому лікуванні, працювали на спецпоселенні.

Аналогічні за змістом норми містяться в пункті 12 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (зі змінами і доповнення), де визначено, що саме час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні і на примусовому лікуванні зараховується до стажу роботи за наявності документів про реабілітацію (довідки суду, органів прокуратури чи досудового розслідування про закриття кримінального провадження або довідки суду про ухвалення виправдувального вироку). У разі відсутності документів, зазначених в абзаці першому цього пункту, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні і на примусовому лікуванні реабілітованих осіб може бути встановлено в судовому порядку.

Позивач в розумінні наведених вище норм вважається особою, потерпілою від репресій. Суд наголошував вже, що за змістом дослідженої архівної довідки від 29 травня 1992 року позивач не відноситься до репресованих осіб, а є членом сім`ї репресованої особи (реабілітована на підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні»). Натомість надання пільги щодо зарахування у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій певного часу, стосується лише репресованих осіб, а не членів їх сімей.

Крім того суд зауважує, що поняття «заслання» та «вислання» законодавець виокремив як різні поняття, і категорії осіб, які під них підпадають та визначив різні пільги для таких категорій осіб.

На думку суду, наведеними вище положеннями законодавства виокремлено категорії осіб з певним статусом, які в залежності від обставин набувають визначеного права. В іншому випадку, законодавець не виокремлював членів сім`ї визначених в статті 1-1 Закону №962-ХІІ по відношенню до осіб, які утримувались під вартою; відбували покарання в місцях позбавлення волі чи перебували у засланні або перебування на примусовому лікуванні, коли можливо обрахувати певний час з часу засудження, заслання, поміщення до лікарні тощо, до часу реабілітації.

Підсумовуючи наведене вище, суд вважає, що позивач за наведених обставин, у розумінні Закону №962-ХІІ не відповідає категорії репресованої особи, яка перебувала у засланні, а є членом сім`ї репресованої особи, що примусово виселена (переселена) з місця свого проживання в іншу місцевість. З огляду на наведене позовна вимога щодо зарахування до стажу у потрійному розмірі, відповідно до вимог статті 58 Закону №1788-ХІІ часу перебування у засланні з 21 жовтня 1947 року по 07 березня 1960 року на спецпоселенні, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, на підставі статті 6 Закону №962-ХІІ задоволенню не підлягає.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31 травня 2024 року у справі №500/3332/23.

З огляду на викладене, суд зазначає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Як визначено частинами першою, третьою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Звертаючись до суду, позивач сплатила судовий збір у сумі 2422040 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 01 грудня 2025 року №2.426811857.1, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.12, 35).

Оскільки позовні вимоги задоволені частково, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у сумі 1211,20 грн.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 6, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії за пунктом «г» статті 77 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 25 процентів від мінімальної пенсії за віком як члену сім`ї репресованої особи.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 01 червня 2025 року нарахування та виплату підвищення до пенсії в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» як члену сім`ї репресованої особи, з урахуванням виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судові витрати у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В. Л. Шепелюк