Рішення від 19 березня 2026 р. у справі №150/97/26 — Чернівецький районний суд Вінницької області

"20" березня 2026 р.

Справа №150/97/26

Провадження по справі №2/150/154/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2026 року с. Мазурівка

Чернівецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючої: судді Цимбалюк Л.П.,

при секретарі Савковій С.А.,

з участю учасників цивільного процесу:

представника позивача – адвоката Гунько О.Є. (дистанційно за допомогою власних технічних засобів),

представника відповідача – адвоката Зубань О.О. (дистанційно за допомогою власних технічних засобів),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконферецзв`язку за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини,-

ВСТАНОВИВ:

До Чернівецького районного суду Вінницької області звернулася ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Єлісєєву Н.О. з вище зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідач в добровільному порядку матеріальної допомоги для утримання малолітньої дитини не надає, тому просить стягувати із ОСОБА_2 на її користь аліменти для утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Відповідач спроможний надавати її матеріальну допомогу, однак не бажає цього робити. У зв`язку із даними обставинами вона вимушена звернутися в суд з даним позовом.

Позивач в судове засідання не з’явився. Представником позивача – адвокатом Гунько О.Є. вимоги довірителя ОСОБА_1 підтримує на умовах, викладених в позовній заяві та просить їх задоволити.

Відповідачем (його представником – адвокатом Зубань О.О.) в судовому засіданні позовні вимоги визнаються, про що подано відзив на позовну заяву, зокрема, визнає позовні вимоги щодо стягування з нього аліментів для утримання малолітньої доньки в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Посилається на те, що на момент подання ОСОБА_1 позовної заяви до суду ним в добровільному порядку систематично перераховувались кошти для дитини, на підтвердження чого надано копії квитанцій. При цьому ОСОБА_4 зазначив, що його довіритель ОСОБА_2 перебуває за кордоном, у нього є неофіційні підробітки. Заперечує проти задоволення позовних вимог в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 гривень, в разі задоволення позову погоджується відшкодувати позивачу такого роду витрати лише в розмірі 1000 грн. Огрунтовуючи свої заперечення проти вимог позивача щодо стягнення витрат на правничу допомогу в оговореному розмірі, посилається на те, що розмір заявлених витрат не співмірний зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт , адже адвокат лише підготував позовну заяву, яка складаються лише з декількох сторінок (4 аркуші,тобто адвокатом здійснено не великий обсяг роботи. В акті приймання-передачі наданих послуг зазначений перелік робіт , який входить у вартість послуг адвоката в сумі 7000,00 грн. В цьому переліку зазначені: первісна консультація; аналіз судової практики; моніторинг офіційних реєстрів судової влади України; формування правової позиції по справі; підготовка позовної заяви; підготовка додатків до позовної заяви; правовий аналіз отриманих документів та повідомлень; консультація клієнта з питань роботи по справі. Адвокатом Зубань О.О. зазначається, що фактично адвокат в Акті зазначив аж 8 видів робіт, всі вищеперелічені роботи це не окрема послуга, адже складання позовної заяви якраз таки і включає вивчення документів клієнта, аналіз судової практики, формування додатків до заяви, правовий аналіз документів, тому вважає, що такі послуги не мають додатково оплачуватися. А послуги з моніторингу офіційних реєстрів взагалі не надавалися, адже в позовній заяві немає жодних посилань на Єдиний реєстр судових рішень чи Реєстр прав власності на нерухоме майно чи на будь-які інші реєстри. Окрім того, адвокат Зубань О.О. поилається на те, що справа є не складною, малозначною, підтвердження тому є те, що згідно ухвали суду вона розглядається в спрощеному позовному провадженню і згідно ЦПК України справи по аліментам віднесені до категорії малозначних справ, а тому на переконання представника відповідача розмір заявлених судових витрат не співмірний з ціною позову, оскільки розмір заявлених витрат на правничу допомогу майже такий самий як і розмір заявлених позовних вимог (як і розмір предмету позову). На думку ОСОБА_4 заявлені витрати на оплату послуг адвоката є завищеними та становлять надмірний тягар для відповідача, не відповідають принципам та критеріям розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

З`ясувавши позицію сторін (їх представників), дослідивши та оцінивши в сукупності всі обставини справи, суд дійшов до такого висновку.

Згідно ст., ст.4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду для захисту своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд, відповідно до ст. ст.81, 13, ч.5 ст.263 ЦПК України розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Положення ст.4 ЦПК України, ст.15 ЦК Україні, а також положення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантують кожній особі право на захист її порушених, оспорюваних чи невизнаних прав а також охоронюваних законом інтересів судом.

Згідно із частиною 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов`язків учасниками судового розгляду, у тому числі й в частині надання доказів на підтвердження позовних вимог.

Між сторонами виникли правовідносини, врегульовані нормами Сімейного кодексу України.

Судом встановлено, що згідно рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 20.06.2024 по справі №150/266/24 (провадження по справі №2/150/123/24) шлюб між сторонами по справі, зареєстрований 23.10.2015 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького районного управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис №30, розірвано (а.с. 3).

Від спільного проживання у шлюбі у сторін народилася донька – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтвердженням чого є копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 26.04.2016 відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького районного управління юстиції у Вінницькій області (а.с. 6).

Неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з матір`ю (тобто, позивачем по справі), що стверджується витягом з реєстру територіальної громади (а.с. 7).

В добровільному порядку відповідач відмовляється надавати матеріальну допомогу для утримання малолітньої доньки, а тому для вирішення питання про стягнення аліментів для утримання неповнолітньої дитини позивач змушений звернутися до суду із даним позовом.

Установленому судом факту відповідають сімейні правовідносини, які регулюються ст.51 Конституції України, ст. ст.3, 18, 27 Конвенції про права дитини, ст.5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст.7, 141, 150, 180 - 184, 191 СК України, Законом України «Про охорону дитинства».

Статтею 51 Конституції України передбачені права дітей на матеріальне утримання з боку батька та права на їх повноцінне життя та всебічний розвиток.

Обов`язок батьків утримувати дітей до їх повноліття закріплений частиною 2 статті 51 Конституції України.

Статтею 180 Сімейного кодексу України встановлено, що батьки повинні утримувати своїх неповнолітніх дітей. В разі ухилення від цього обов`язку кошти на утримання дітей стягуються у судовому порядку за ч.3 ст.181 цього Кодексу.

Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому обов`язком особистим, а не солідарним.

Частиною 1 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991, №789 встановлено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Відповідно до ст. ст.3, 18, 27 Конвенції про права дитини батьки зобов`язані утримувати дітей до повноліття та несуть відповідальність за виховання, розвиток і утримання дитини; у всіх діях щодо дітей … першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини; кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, духовного і соціального розвитку дитини.

Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (ч.2 ст.27 Конвенціїї ООН).

Відповідно до ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру... Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Відповідно до п.1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини (далі Конвенція), яку було ратифіковано Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991 та яка набула чинності для України 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно зі ст.18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

За приписами ч.8 ст.7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Відповідно до ч.9 ст.7 Сімейного кодексу України, сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Відповідно до ст.141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї (ст. 150 Сімейного кодексу України).

Визначаючи розмір стягуваних аліментів, суд враховує те, що сторони не змогли добровільно досягнути згоди про розмір сплачуваних аліментів, а також, що обов`язок утримувати дітей покладається рівною мірою на матір і батька.

Відповідно до ч.2 ст.182 Сімейного кодексу України (із змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17.05.2017 року №2037-VІІІ) розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Дана норма однаково застосовується до всіх платників аліментів, незалежно від правових підстав їх праці (робота за трудовим договором, відповідно до вимог КЗпП, робота за контрактом за кордоном тощо).

Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025, №4695-IX затверджено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, дітей віком до 6 років - 2817 гривень; дітей віком від 6 до 18 років - 3512 гривень.

Частиною 2 статті 182 СК України передбачає мінімальний розмір аліментів на одну дитину відповідного віку, у той час як максимальний розмір аліментів закон не встановлює. Останній визначається судом у кожному конкретному випадку, враховуючи як потреби самої дитини, так і можливості платника аліментів - матері або батька дитини.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» орієнтує суди на те, що розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України. Відповідно до ч.3 ст.70 Закону України від 21.04.1999 «Про виконавче провадження» максимальний розмір аліментів не повинен перевищувати в цілому 50 відсотків заробітної плати цієї особи (абзац 4 п.17).

Частиною 3 статті 181 Сімейного кодексу України (із змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17.05.2017 року №2037-VІІІ) встановлено, що за рішенням суду кошти для утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

З огляду на зазначені обставини суд приходить до висновку, що право малолітньої дитини на матеріальне утримання з боку батька підлягає судовому захисту.

Такий висновок суду ґрунтується не лише на законодавстві України, а й на практиці Європейського Суду з прав людини, викладеній, зокрема, у рішенні в справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), де ЄСПЛ вказав, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Частиною 1 ст.182 СК України передбачено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до вимог ст. ст.13, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. При цьому, кожна із сторін зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При цьому, частиною 9 статті 7 СК України визначено, що сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Визначаючи розмір стягуваних аліментів, суд враховує те, що сторони не змогли добровільно досягнути згоди про розмір сплачуваних аліментів, а також, що обов`язок утримувати дітей покладається рівною мірою на матір і батька.

Суд критично ставиться до тверджень відповідача про те, що ним в добровільному порядку щомісячно надавалася матеріальна допомога малолітній доньці шляхом переведення коштів на банківську картку позивача, на підтвердження чого додано платіжні виписки (інформацію про транзакцію), з огляду на такі обставини.

Аліменти на утримання дитини – це форма участі батька або матері, що проживає окремо від дитини, в її утриманні, яка сплачується в грошовій формі на періодичній основі.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст. 180 СК України).

Аліменти на утримання дитини можуть сплачуватись: за ініціативою платника на підставі його добровільної заяви; на підставі договору, укладеного батьками за взаємною згодою; на підставі рішення суду за позовом одержувача аліментів.

Один із батьків може подати заяву за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії про відрахування аліментів на дитину з його заробітної плати, пенсії, стипендії у розмірі та на строк, які визначені у цій заяві (ч. 1 ст. 187 СК України).

Однак, при цьому одержувач аліментів не обмежений у праві звернення до суду із позовом про стягнення аліментів.

Якщо батьки не дійшли згоди щодо виплати аліментів, зацікавлена особа може звернутись до суду за їх стягненням (ч. 3 ст. 181 СК України).

Як свідчать матеріали справи, відповідачем не подавалась заява про відрахування аліментів на дитину із його заробітної плати у відповідному розмірі тощо. Квитанції надані відповідачем про переказ коштів лише підтверджує волевиявлення відповідача, як батька, в такій дії, розпорядженні належними йому коштами на власний розсуд.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення; сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень; суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 78-79 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.81 ЦПК України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України).

Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Водночас, доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

Частиною 1 статті 191 СК України встановлено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу – із дня подання такої заяви.

Датою подачі позову є 17.02.2026.

З огляду на вище наведене, суд приходить до висновку про присудження аліментів від дня пред`явлення ОСОБА_1 позову - 17.02.2026.

При винесенні рішення, суд керується статтею 13 ЦПК України, щодо розгляду судом справ в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з вимогами ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

При зверненні до суду із зазначеним позовом вимоги про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_1 не оплачено судовим збором, оскільки, позивач звільнений від його сплати.

Так, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення.

Оскільки, ОСОБА_1 у відповідності до положень вище зазначеного Закону звільнена від сплати судового збору за вимогою щодо стягнення аліментів на малолітню дитину, тому відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути в дохід держави судовий збір за позовну вимоги про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини у розмірі 1331,20 грн.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов до наступного висновку.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Згідно з частинами першою - шостою статті 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті137та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, представництво інтересів позивача ОСОБА_1 у даній справі на підставі Договору про надання правової (правничої) допомоги від 04 лютого 2026 року здійснювала адвокат Єлісєєва Н.О.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвокатом надано до суду: копію договору про надання правничої допомоги від 04.02.2026 (а.с. 8-9); додаток №1 до договору від 04.02.2026 про надання правової (правничої допомоги від 04.02.2026; акт виконаних робіт від 10.02.2026 за договором про надання правової правничої) допомоги від 04.02.2026 (а.с. 11); платіжну інструкцію №1.518642429.1 від 05.02.2026, відповідну до якої позивачем ОСОБА_1 сплачено адвокату Єлісєєвій Н.О. кошти в сумі 7000 грн. 00 коп. за договором про надання правової (правничої) допомОги від 04.02.2026 (а.с 13).

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат у співставленні до виконаних ним робіт, порядок розгляду справи, суд дійшов висновку, що судові витрати на правову допомогу у розмірі 7000,00 грн. є завищеними.

З урахуванням переліку наданих реальних послуг адвокатом, виходячи з принципів розумності та справедливості, суд вважає достатнім і співмірним розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн. а отже вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню.

При прийнятті такого рішення суд також враховує вимоги ч. ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України, складність вказаної справи, справа є малозначною, реальність наданих послуг згідно акту виконаних робіт, те, що адвокат є кваліфікованим юристом з повною вищою юридичною освітою, який має стаж роботи в галузі права не менше двох років, наявність одного судового засідання за участю представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Гунько О.Є., що може призвести до неправомірного збагачення позивача за рахунок відповідача.

При розподілі судових витрат суд враховує пропорційність задоволених вимог.

На підставі ст., ст. 105, 110, 112, 180, 181, 182, 184, 235 ч.8 СК України, керуючись ст., ст.10, 11, 81, 141, 206, 263 - 265, 274, 279, 353-355, п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позов задоволити частково.

Стягувати із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (адреса проживання – АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб – НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , для утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 усіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 17.02.2026 і до досягнення дитиною повноліття.

Допустити рішення до негайного виконання в частині стягнення суми платежу за один місяць.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу в розмірі 3000 (трьох тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за подання позову про стягнення аліментів, від сплати якого при зверненні із позовом звільнено позивача ОСОБА_1 , у розмірі 1331 (однієї тисячі трьохсот тридцяти однієї) гривні 20 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Згідно вимог ст.265 ч.5 п.4 ЦПК України реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації та проживання – АДРЕСА_2 , паспорт № НОМЕР_3 , виданий 12.05.2023 органом 0525, реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб – НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації згідно відомостей ЄДДР – АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб – НОМЕР_2 .

СУДДЯ: Л.П. ЦИМБАЛЮК