Постанова від 09 березня 2026 р. у справі №183/4094/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1541/26 Справа № 183/4094/24 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О. В. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.

суддів – Городничої В.С., Свистунової О.В.

при секретарі – Пікос А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про зміну порядку виконання судового рішення .

Заяву мотивовано тим, що рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26.09.2024 задоволено його позов та, серед іншого, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 недоотриману за життя ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за період 01.03.2016 по 27.02.2022, проте вказане рішення суду не виконано.

Ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_1 про зміну способу та порядку виконання рішення суду залишено без задоволення.

Ухвала суду мотивована тим, що зміна способу виконання рішення суду у спосіб, заявлений позивачем, фактично призведе до зміни рішення суду в цій справі по суті, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про зміну способу виконання рішення суду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його заяву в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить змінити мотивувальну частину рішення в частині встановлення факту укладення відповідачем з ТОВ «Мілоан» кредитного договору від 30 березня 2020 року, відмовивши позивачу у встановленні такої обставини, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно задовольнити частково, з наступних підстав.

Залишаючи без задоволення заяву позивача, суд першої інстанції виходив з того, що зміна способу виконання рішення суду у спосіб, заявлений позивачем, фактично призведе до зміни рішення суду в цій справі по суті, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про зміну способу виконання рішення суду.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26.09.2024, яке залишено без змін судом апеляційної інстанції, задоволено позов ОСОБА_1 , визнано за ним право власності на недоотриману пенсію у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 за період з 01.03.2016 по 27.02.2022 в порядку спадкування за законом. Також, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 недоотриману за життя ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за період 01.03.2016 по 27.02.2022.

Вказане рішення суду в повному обсязі не виконано. Як вбачаться з пояснень представника Головного управління Пенсійного фонду України, в межах затверджених асигнувань в 2024 році на користь позивача здійснено виплати відповідно до Порядку №1165 у розмірі 7083 грн., залишок невиплаченої суми за рішенням суду складає - 308 395,37 грн.

Статтею 435 ЦПК України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках визначених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 ЗУ «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Згідно із ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26 грудня 2003 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або заміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

У постанові від 24 грудня 2014 року у справі №21-506а14 Верховний Суд України дійшов висновку, що зміну способу і порядку виконання судового рішення слід розуміти як застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв`язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.

Подібного підходу дотримується і Верховний Суд, зокрема у постановах від 07 березня 2018 року у справі № 456/953/15-а, від 16 липня 2020 року у справі № 130/2176/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 817/628/15 та від 17 лютого 2021 року у справі №295/16238/14-а.

Окрім того, Верховним Судом у постанові від 10 липня 2018 року у справі №490/9519/16-а сформульовано наступний правовий висновок: «Змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов`язання виплатити зазначені соціальні виплати на стягнення суми цих виплат, буде змінено постанову по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті». Подібний висновок також було зроблено Верховним Судом у постанові від 30 липня 2019 року у справі № 281/1618/14-а.

Колегія суддів звертає увагу на те, що на стадії виконання рішення суд не може застосувати інший спосіб правового захисту позивача ніж той, що передбачений рішенням суду, оскільки в іншому випадку це означало б зміну суті рішення суду та застосування іншого способу правового захисту без дотримання належної судової процедури розгляду відповідних позовних вимог.

Також Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2018 року у справі № 2-749/11/2229 роз`яснив, що поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, що встановленого ст. 16 ЦК України. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі абсолютної неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений. Але під час зміни способу та порядку виконання рішення, суд не може змінювати саме рішення по суті.

Зміна способу і порядку виконання рішення полягає у заміні одного заходу примусового виконання іншим.

При вирішенні питання про зміну способу виконання суд повинен з`ясувати обставини, що свідчать про абсолютну неможливість виконання рішення.

З урахуванням системного тлумачення вказаних норм права, зміна способу і порядку виконання, за доведеності зазначених в цих нормах підстав, повинна відбуватися в межах вимог того позову, стосовно якого було ухвалено відповідне судове рішення, яке перебуває на примусовому виконанні.

Необхідною умовою для зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, є наявність виняткових обставин, які б ускладнювали його виконання або робили його виконання неможливим, адже в такий спосіб змінюються висновки вже прийнятого судового рішення. Вказані обставини повинні бути чітко встановлені та підтвердженні відповідними доказами.

Заявником не доведено, що у разі зміни способу виконання судового рішення на стягнення за рахунок бюджетних асигнувань рішення суду буде виконане.

Фактична неможливість здійснення виплати перерахованої суми пенсії обумовлена саме відсутністю відповідного бюджетного фінансування на здійснення таких виплат.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.

Таким чином, переглядаючи справу, відповідно до положень ст.367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, за наявними в справі доказами, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 — залишити без задоволення.

Ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини судового рішення проголошені 10 березня 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 19 березня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді В.С. Городнича

О.В. Свистунова