Вирок від 17 березня 2026 р. у справі №185/9663/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/1284/26 Справа № 185/9663/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

Головуючого, судді – доповідача ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 прокурора ОСОБА_6

прокурора (в режимі відеоконференції) ОСОБА_7

обвинуваченого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_7 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2025 року щодо

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Вербки Павлоградського району Дніпропетровської області, громадянина України, із середньо-спеціальною освітою, одруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:

- 06 липня 1998 року Павлоградським міським судом Дніпропетровської області за ст.ст. 81 ч.3, 140 ч.2, 42, 44 КК України 1960 року до 3 років позбавлення волі, із застосуванням ст. 46-1 КК України 1960 року відстрочено виконання вироку на 2 роки;

- 01 березня 1999 року Павлоградським міським судом Дніпропетровської області за ст. 140 ч.2 КК України 1960 року до 2 років позбавлення волі із конфіскацією особистого майна. На підставі ст. 42 ч. 3 КК України 1960 року приєднаний невідбутий строк 1 рік 6 міс. за вироком Павлоградського міського суду Дніпропетровської області від 06 липня 1998 року, остаточно визначено 3 роки 6 міс. позбавлення волі із конфіскацією майна; 25. 01.2000 року звільнений умовно -достроково на невідбутий строк 2 роки 3 міс. 11 днів;

- 08 серпня 2002 року Юр`ївським районним судом Дніпропетровської області за ст. 101 ч.1 КК України 1960 року до 2 років 4 міс. позбавлення волі. На підставі ст. 43 КК України 1960 року приєднано не відбутий строк 1 рік 6 міс. позбавлення волі за вироком Павлоградського міського суду Дніпропетровської області від 01 березня 1999 року, до відбуття визначено 3 роки 10 міс. позбавлення волі. 17.09.2004 року звільнений із Дніпропетровської ВК (№ 89) за відбуттям строку покарання;

-10 квітня 2006 року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ст. 185 ч.3 КК України до 3 років позбавлення волі;

- 16 червня 2006 року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ст. 185 ч.3 КК України до 3 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 ч.4 КК України частково приєднано невідбутий строк 3 міс. за вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2006 року, визначено остаточно покарання 3 роки 3 міс. позбавлення волі. 27 червня 2008 року звільнений із Синельниківським ВК Дніпропетровської області (№94) умовно-достроково не відбутий строк 11 міс. 3 дні;

- 24 червня 2010 року Павлоградським міськрайонним судом за ст. 185 ч. 2 КК України до 2 років обмеження волі;

- 18 липня 2011 року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ст. 185 ч.3 , 71,72 КК України до 4 років позбавлення волі;

- 13 жовтня 2011 року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ст. 185 ч.3 , 70 ч.4 КК України до 4 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 ч. 4 КК України дане покарання поглинуто покаранням за вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2011 року, до відбуття визначено 4 роки позбавлення волі. 15.02.2014 року звільнений із Дніпропетровської ВК (№ 133) умовно-достроково на 1 рік 2 міс. 2 дні;

- 21 червня 2018 року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч. 2 ст. 185 КК України до 2 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбуття покарання з іспитовим строком на 3 роки;

- 20 лютого 2020 року Жовтневим районним судом м. Дніпро за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України до 4 років позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України призначено остаточне покарання у вигляді 4 років позбавлення волі;

- 03 вересня 2021 року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч.2 ст.185, ч.1 ст.71 КК України до 4 років 1 міс. позбавлення волі. Звільнений з місць позбавлення волі 05.05.2025 року.

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання та звільнення від покарання з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України з урахуванням положень ч. 3 ст. 68 КК України у вигляді 6 років 8 місяців позбавлення волі.

В іншій частині вирок залишити без змін.

В обгрунтування апеляційних вимог, не заперечуючи доведеності вини ОСОБА_8 у скоєнні ним кримінального правопорушення, не оскаржуючи фактичних обставин кримінального правопорушення та правильності кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України, у той же час вважає, що рішення суду про призначення ОСОБА_8 більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, на підставі ст. 69 КК України, та звільнення останнього на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, є необґрунтованим та невмотивованим.

Вказує, що суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_8 є раніше судимою особою, 11 разів засуджувався та на час ухвалення вироку має непогашені та незняті судимості за злочини проти власності. Звільнившись із місць позбавлення волі 05.05.2025 після відбуття покарання за вироком Павлоградського міськрайонного суду від 03.09.2021, ОСОБА_8 до нормального життя не повернувся, не працевлаштувався, суспільно корисною працею не займався і знову продовжив свою злочинну діяльність. Вже 09.08.2025, тобто через 3 місяці після звільнення, останній вчинив незакінчений замах на умисний корисливий злочин проти власності — відкрите заволодіння чужим майном (грабіж), вчинений повторно в умовах воєнного стану, що свідчить про стійкість антисоціальної спрямованості особи.

Крім того вказує, що визнання невеликого розміру матеріальної шкоди та позитивної характеристики обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, є необґрунтованим.

Також зазначає, що судом першої інстанції при застосуванні до ОСОБА_8 положень ст. 69 КК України було фактично враховано ті ж обставини, що і при застосуванні положення ст. 75 КК України, що суперечить правовим позиціям Верховного Суду.

Оскарженим вироком суду ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України, та призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді 1 (одного) року позбавлення волі.

У відповідності до ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання у вигляді позбавлення волі, якщо протягом іспитового строку 1 (один) рік він не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

Запобіжний захід ОСОБА_8 до набрання вироком законної чинності визначено не обирати.

Вирішені питання про процесуальні витрати та речові докази.

Обвинуваченого ОСОБА_8 визнано винуватими та засуджено за те, що останній за обставин, встановлених судом першої інстанції та детально викладених у мотивувальній частині оскаржуваного вироку, 09 серпня 2025 року о 21 год. 45 хв. прийшов до магазину «Продукти-309» ТОВ «АТБ-Маркет», розташованого по вул. Підгірній, 6А м. Павлограда Дніпропетровської області.

Перебуваючи у торгівельній залі вказаного торгівельного закладу, ОСОБА_8 побачив на стелажах спиртні напої і у нього виник умисел на повторне таємне викрадення чужого майна, а саме – пляшки зі спиртним напоєм.

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на повторне таємне викрадення чужого майна, усвідомлюючи характер своїх протиправних дій, ОСОБА_8 , знаходячись в торгівельній залі магазина «Продукти-309» ТОВ «АТБ-Маркет», розташованого по вул. Підгірній, 6А м. Павлограда Дніпропетровської області, діючи в умовах воєнного стану, повторно, будучи впевненим, що його дії ніким не помічені, о 21 год. 46 хв. 09 серпня 2025 року, взяв з полиці одну пляшку горілки торгівельної марки «Hlibny Dar», ємністю 0,5 л, вартістю 102,31 грн. Після цього, ОСОБА_8 , намагаючись залишитися непоміченим у скоєному злочині, приховуючи викрадену пляшку горілки за спиною, направився до виходу з магазину, минаючи касові зони.

В цей час ОСОБА_8 був помічений відвідувачкою магазину, яка, з метою попередження вчиненню крадіжки товару магазину, стала вимагати від ОСОБА_8 зупинитися. Усвідомивши очевидність для сторонньої особи вчинення ним протиправних дій, направлених на незаконне заволодіння товаром магазину, розуміючи, що його злочинні дії викрито і сприймаються саме як викрадення пляшки зі спиртними напоями, ОСОБА_8 , продовжуючи утримувати при собі викрадену пляшку горілки, побіг в напрямку виходу з магазину. Проте, вибігти з приміщення магазина не зміг, у зв`язку з тим, що були зачинені вхідні автоматичні розсувні двері магазина і ОСОБА_8 не виконав усіх дій для доведення злочину до кінця з причин, що не залежали від його волі, так як не зміг покинути приміщення магазина і 21 год. 46 хв. був затриманий працівниками магазина.

Своїми протиправними діями, спрямованими на незакінчений замах на повторне відкрите викрадення пляшки горілки торгівельної марки «Hlibny Dar», ємністю 0,5 л, ОСОБА_8 , міг завдати ТОВ «АТБ-Маркет» майнову шкоду на загальну суму 102,31 грн.

Дії ОСОБА_8 у цій частині кваліфіковані у вироку за ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України, як незакінчений замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно, в умовах воєнного стану.

Заслухавши суддю-доповідача; прокурора ОСОБА_7 , яка підтримала апеляційну скаргу у повному обсязі та просила її задовольнити; прокурора ОСОБА_6 , яка підтримала апеляційну скаргу частково, в частині скасування звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, щодо застосування ст. 69 КК України зазначила, що у даному випадку законним та справедливим є призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі строком на три роки; обвинуваченого ОСОБА_8 , якийзаперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Так, висновки суду першої інстанції про фактичні обставини кримінального провадження, правильність кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України, доведеність його винуватості ніким з учасників судового розгляду в апеляційному порядку не оспорюються, у зв`язку з чим відповідно до вимог ст. 404 КПК України судом апеляційної інстанції не переглядаються.

Доводи прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні обвинуваченому покарання та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого колегія суддів вважає такими, що знайшли підтвердження у межах апеляційного розгляду.

Так, згідно із ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_8 не було взято до уваги, що він є раніше судимою особою, 11 разів був засуджений, у тому числі неодноразово із застосуванням положень ст. 71 КК України, та на час ухвалення вироку мав непогашені та не зняті судимості за злочини проти власності.

Крім того ОСОБА_8 , звільнившись із місць позбавлення волі 05.05.2025 після відбуття покарання за вироком Павлоградського міськрайонного суду від 03.09.2021, до нормального життя не повернувся, не працевлаштувався, суспільно корисною працею не зайнявся і знову продовжив свою злочинну діяльність. Так, вже 09.08.2025, тобто через 3 місяці після звільнення, останній вчинив незакінчений замах на умисний корисливий злочин проти власності — відкрите заволодіння чужим майном (грабіж), вчинений повторно в умовах воєнного стан.

Вказані обставини свідчать про те, що особа ОСОБА_8 має стійку антисоціальну спрямованість, на шлях виправлення він не став. Навіть багаторазове реальне відбування ним покарання у виді позбавлення волі не призвело до позитивних змін у його особистості, у зв`язку із чим відсутні будь-які підстави грунтовно припускати, що мета кримінального покарання може бути досягнута щодо цього обвинуваченого без реального його відбування.

З огляду на викладене колегія суддів вважає безпідставним рішення суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням, з іспитовим строком, оскільки воно не відповідає вимогам закону України про кримінальну відповідальність, фактичним обставинам справи та відомостям про особу обвинуваченого.

Відтак апеляційні доводи прокурора у цій частині є обгрунтованими, а вирок суду підлягає скасуванню в частині призначення покарання, із ухваленням у цій частині нового вироку, яким належить призначити ОСОБА_8 покарання із реальним його відбуванням.

Аналізуючи доводи апеляційної скарги прокурора щодо безпідставності застосування при призначенні обвинуваченому ОСОБА_8 положень ст. 69 КК України, колегія суддів приходить до наступного.

Так, згідно вимог ч. 1 ст. 69 КК України за наявності декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Згідно із вимогами ст. 50 КК України, покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження вчиненню нею нових злочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 716/1224/19 надав роз`яснення про те, що під «явно несправедливим покаранням» належить розуміти не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

При цьому повноваження суду, надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.

Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року) та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) ЄСПЛ зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принцип «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Призначаючи обвинуваченому із застосуванням положень ст. 69 КК України більш м`яке покарання, ніж передбачене санкцією інкримінованої йому ч. 4 ст. 186 КК України, суд першої інстанції грунтовно визнав обставинами, що пом`якшують покарання згідно із ст. 66 КК України, щире каяття обвинуваченого та позитивну характеристику з місця проживання, а обставин, що обтяжують покарання згідно ст. 67 КК України, не встановив. Крім того було правильно взято до уваги, що вартість викраденого майна, - пляшки горілки торгівельної марки «Hlibny Dar», - становить 102,31 грн., є незначною, тим більше для його потерпілого, яким є власник найбільшої у державі мережі магазинів роздрібної торгівлі - ТОВ «АТБ-Маркет», а також те, що фактично шкоду цьому потерпілому не було заподіяно, викрадене майно повернуто. Належить додатково зазначити, що інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення не було пов`язане із застосуванням насильства та полягало у невдалому замаху на відкрите викрадення майна незначної вартості із супермаркету.

Відтак колегія суддів, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, приходить до переконання, що призначене обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі строком на один рік є співмірним вчиненому діянню та його наслідкам, справедливим за видом та розміром, достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів, а призначення йому більш суворого покарання, як на цьому наполягає прокурор, становило б явно непропорційне втручання у його основоположні права у розумінні практики ЄСПЛ, та було б таким, що не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості, тобто явно несправедливим.

Згідно із ст. 409 КПК України, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є, на підставі п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України незастосування судом закону, який підлягає застосуванню, та застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від покарання.

З огляду на викладене колегія суддів вважає доводи прокурора частково обґрунтованими, а апеляційну скаргу - такою, що підлягає задоволенню в частині скасування звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням та призначення йому покарання із реальним відбуванням.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 405, 407, 409, 413, 420 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_7 — задовольнити частково.

Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2025 року щодо ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України, - скасувати в частині призначення покарання.

Ухвалити у цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України, із застосуванням ст. 69 України, у вигляді 1 (одного) року позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_8 рахувати від дня взяття його під варту в порядку виконання вироку.

В іншій частині вирок — залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з дня його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Копію вироку негайно вручити обвинуваченому та прокурору.

Судді:

____________________ ____________________ ____________________

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4