Постанова від 17 березня 2026 р. у справі №243/6999/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2286/26 Справа № 243/6999/25 Суддя у 1-й інстанції - Гончарова А. О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого – Свистунової О.В.,

суддів: Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю.,

за участю секретаря – Піменової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 20 жовтня 2025 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про стягнення грошових коштів, набутих в порядку спадкування за законом , –

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2025 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про стягнення грошових коштів, набутих в порядку спадкування за законом.

В обгрунтування заявлених вимог позивачка зазначала, що вона є онукою померлої ОСОБА_2 .

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року у справі №200/1240/19-а було зобов`язано Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області здійснити виплату пенсійної заборгованості на користь ОСОБА_2 за період з 01.07.2016 по 28.02.2019 у розмірі 155636,16 грн.

Вказане рішення набрало законної сили, однак виконане не було.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 08 лютого 2024 року у справі № 201/6537/22 визнано право власності в порядку спадкування на несплачені грошові кошти, які належали ОСОБА_2 у розмірі 155 636,16 грн. за ОСОБА_1 .

У листі ГУ ПФУ в Донецькій області щодо причин невиконання судового рішення зазначило, що доплату за період з 01 липня 2016 року по 28 лютого 2019 року в розмірі 155 636,16 грн., нараховану ОСОБА_2 за життя на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року, може бути виплачено ОСОБА_1 за умови покладення судом на органи Пенсійного фонду України відповідних зобов`язань в частині виплати пенсії, яка була нарахована померлому або у разі заміни у встановленому законодавством порядку сторони виконавчого провадження.

Позивач зазначала, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України неправомірна у виплаті грошових коштів, які належали ОСОБА_2 у розмірі 155 636,16 грн., на які визнано право власності в порядку спадкування за ОСОБА_1 .

У зв`язку з викладеним, просила суд стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на її користь недоотриману пенсію після смерті ОСОБА_2 у розмірі 155636,16 грн. на підставі права власності у порядку спадкування за рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 08 лютого 2024 року у справі № 201/6537/22 та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1557 грн.

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 20 жовтня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про стягнення грошових коштів, набутих в порядку спадкування за законом – задоволено.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, код ЄДРПОУ: 13486010, яке розташоване за адресою: Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, 3, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , недоотриману пенсію ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 155 636,16 грн. (сто п`ятдесят п`ять тисяч шістсот тридцять шість грн. 16 коп.).

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, код ЄДРПОУ: 13486010, яке розташоване за адресою: Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, 3, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , судовий збір у розмірі 1 556,36 грн. (одна тисяча п`ятсот п`ятдесят шість грн. 36 коп.).

У поданій апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини, що мають значне значення для справи та зроблено висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи.

У відзиві позивач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді.

16.03.2026 року на адресу суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без її участі.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 08 лютого 2024 року у справі №201/6537/22, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2024 року, задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання права власності на спадкове майно та визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на несплачені грошові кошти пенсії, які належали ОСОБА_2 , у розмірі 155 636 грн 16 коп.

12 лютого 2025 року на виконання вказаного рішення суду було видано виконавчий лист про визнання права власності в порядку спадкування на несплачені грошові кошти – пенсії в сумі 155 636,16 грн за ОСОБА_1 .

Згідно з відповіддю Головного управління ПФУ в Донецькій області від 01 липня 2025 року №21152-18384/Н-02/8-0500/25 рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 08 лютого 2024 року у справі №201/6537/22 не зобов`язано Головне управління сплатити на користь ОСОБА_1 недоотриману пенсію в порядку спадкування у розмірі 155 636,16 грн. Доплату за період з 01.07.2016 по 28.02.2019 у розмірі 155 636,16 грн., нараховану ОСОБА_2 за життя на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.02.2019 №200/1210/19-а, може бути виплачено ОСОБА_1 за умови покладення судом на органи ПФУ відповідних зобов`язань в частині виплати пенсії, яка була нарахована померлому або у разі заміни в установленому законодавством порядку сторони виконавчого провадження.

Конституцією України (стаття 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Таким чином, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у цивільній справі 337/474/14-ц, провадження № 61-15813сво18).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного правам чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведене узгоджуєтьсяз правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження№ 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження№ 12-186гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження№ 14-338цс18) та від 04 червня2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження№ 12-304гс18).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Зважаючи на те, що у позасудовий спосіб ОСОБА_1 не може захистити свої права, оскільки фактично отримала відмову про виплату успадкованої доплати пенсії після смерті бабусі, право власності на яку визнано рішенням суду, її звернення до суду є цілком обґрунтованим та логічним, а протилежні доводи у цьому контексті не заслуговують на увагу.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування (частини друга, четверта, сьома статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі Шмалько проти України (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі Валерій Фуклєв проти України від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі Шмалько проти України від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі Apostol v. Georgia від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України.

Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21.

Посилання апелянта на те, що члени сім`ї повинні звернутися протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказаний порядок застосовується виключно до випадків виплати пенсії за місяць смерті та непрацездатним членам сім`ї. У даному ж випадку мова йде не про пенсію як регулярну щомісячну виплату, а про заборгованість, встановлену рішенням суду, яка не була отримана спадкодавицею за життя і яка відповідно до ст. 1227 ЦК України входить до складу спадщини.

Судове рішення Селидівського міського суду Донецької області від 08 лютого 2024 року у справі №201/6537/22 остаточно встановило склад спадкового майна, тому подальші розрахунки ПФУ або довідки не мають юридичної сили.

Крім того, апелянт зазначає, що позивачка мала б подати заяву про поновлення нарахування пенсії або звернутися до органу Пенсійного фонду.

Колегія суддів вважає таке твердження необґрунтованим, оскільки воно суперечить природі спадкового права, оскільки після смерті спадкодавця спадкоємець, набуває безпосередньо право власності на грошові кошти, що входять до складу спадкової маси.

Оскільки суми пенсії, що належали бабусі позивачки, залишилися недоодержаними у зв`язку з її смертю, рішенням суду за позивачкою визнано право власності на вказані суми пенсії, а відповідач відмовляється в добровільному порядку виплатити їх, тому заявлені нею позовні вимоги про стягнення грошових коштів з органу пенсійного фонду є ефективними в розрізі поновлення порушених спадкових прав.

Посилання апелянта на довідку, в якій зазначено, що сума недоотриманої пенсії нібито є меншою, ніж визначено судом, є необґрунтованим, оскільки розмір грошового зобов`язання Пенсійного фонду України вже встановлений рішенням адміністративного суду та підтверджений іншим судовим рішенням. Орган Пенсійного фонду не уповноважений змінювати судові рішення, коригувати їх або зменшувати суму, визначену судом.

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона, повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.13 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст.78 ЦПК України).

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Виходячи з викладеного вище, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 недоотриману пенсію ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 155 636,16 грн.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону.

Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення – без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області – залишити без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 20 жовтня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 19 березня 2026 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: М.М. Пищида

І.Ю. Ткаченко