Постанова від 01 березня 2026 р. у справі №759/28489/25 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

ун. № 759/28489/25

пр. № 3/759/134/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2026 року суддя Святошинського районного суду міста Києва Жмудь Вікторія Олексіївна, розглянувши матеріали, які надійшли зі Святошинського УП ГУ НП в м. Києві, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бориспіль Київської обл., українця, громадянина України, який не працює, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИЛА:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД № 635955 від 11.11.2025, ОСОБА_1 09.11.2025 о 16 год. 30 хв., перебуваючи в приміщенні магазину «Червоний маркет», що знаходиться за адресою: м. Київ, пр. Л. Курбаса, 2А, здійснив дрібне викрадення майна на суму 1279 грн 40 к. без ПДВ. Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 51 КУпАП.

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, про дату та час розгляду справи неодноразово повідомлявся належним чином. Жодних клопотань на адресу суду не надходило.

Слід зазначити, що відповідно до положень ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У своїх рішеннях ЄСПЛ визначає правові підходи щодо розуміння порушення права особи на участь у судовому розгляді як з точки зору принципу процесуальної рівності, так й самої процесуальної поведінки сторони провадження, та наголошує, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження («Олександр Шевченко проти України», «Трух проти України», «Пономарьов проти України»). За таких обставин, враховуючи принцип судочинства, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суддя вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, оскільки безпідставне умисне затягування справи нівелює завдання КУпАП, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП).

За таких обставин, суддя вважає за можливе розглянути справу за відсутності ОСОБА_2 .

Ретельно дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, а саме: протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 635955 від 11.11.2025, який складений стосовно ОСОБА_1 ; копію рапорту, який зареєстровано у ЄО за № 94532 від 10.11.2025; копію заяви від 09.11.2025; копію довідки № 2025-09.11 від 09.11.2025 щодо вартості викраденого товару; копію інвентаризаційного опису № 2626 від 09.11.2025; рапорт ДОП Святошинського УП ГУ НП в м. Києві Осипенка І.; пояснення ОСОБА_1 від 11.11.2025; довідку, що засвідчує особу та підтверджує анкетні дані ОСОБА_1 ; фото; копію постанови Приморського районного суду міста Одеси від 08.07.2024; заяву ОСОБА_1 про розгляд справи за його відсутності, свою вину визнає; довідку, складену ст. ДОП Святошинського УП ГУНП у м. Києві лейтенанта поліції І. Осипенком, про те, що згідно з базою «ІПНП» ОСОБА_1 протягом року притягався до адміністративної відповідальності за ст. 51 КУпАП, суддя дійшла такого висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови.

Положеннями ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, іншими документами тощо.

Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Тобто, з вказаних норм вбачається, що притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до положень ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний, зокрема, з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Положеннями ч. 3 ст. 51 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частиною першою або другою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню.

Розглядаючи матеріали справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 51 КУпАП, суддя виходить з такого.

Об`єктивною стороною адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 51 КУпАП, є повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частиною першою або другою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню.

На підтвердження повторності вчинення ОСОБА_1 крадіжки до протоколу долучено копію постанови Приморського районного суду міста Одеси від 08.07.2024 року.

Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до ст. 39 КУпАП якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню.

Документів, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 не сплатив штраф, накладений на нього постановою Приморського районного суду міста Одеси від 08.07.2024, матеріали справи не містять.

Враховуючи вище наведене, під час судового розгляду встановлено, що дії ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 51 КУпАП кваліфіковано невірно, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 протягом року вчинив порушення, передбачені частиною першою або другою цієї статті, за яке його вже було піддано адміністративному стягненню.

Однак, встановлено факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 51 КУпАП, а саме: дії, передбаченої частиною першою цієї статті, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Кодекс України про адміністративне правопорушення не містить норми, яка б передбачала перекваліфікацію дій особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, тому суддя дійшла до висновку, що у даному випадку необхідно застосувати аналогію закону, як засіб заповнення прогалини у законодавстві, який полягає у застосуванні врегульованих конкретною нормою правовідносин, норми закону, що регламентує подібні відносини у кримінальному процесуальному законодавстві.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституційний Суд України у п. 3.4 рішення від 11.10.2011 №10-рп/2011 зазначає, що з аналізу положень міжнародних актів, наведених у рішенні, не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення».

У пункті 3.6 вказаного рішення Конституційний Суд України вказує, що відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним. У цьому ж рішенні Конституційний Суд України поширює певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У п. 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 (заява N 7460/03) зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, справи про адміністративні правопорушення, враховуючи, зокрема, розмір та характер стягнень, для цілей ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, належать до справ із обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення. Відтак, на дану категорію справ поширюються гарантії ст. 6 даної Конвенції.

Згідно з вимогами ст. 6 Європейської конвенції з прав людини кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст. 7 Європейської конвенції з прав людини нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення, згідно з національним законом або міжнародним правом; також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення.

З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 2 ст. 51 КУпАП. Перекваліфікація дій не порушує права ОСОБА_1 та не погіршує його становище.

З урахуванням викладеного, суддя на підставі об`єктивно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду та оцінених судом відповідно до ст. 252 КУпАП, які перебувають в узгодженому зв`язку між собою, приходить до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 51 КУпАП, є доведеною та є всі підстави для притягнення його до адміністративної відповідальності та накладення на нього адміністративного стягнення у межах, установлених у санкції ч. 2 ст. 51 КУпАП.

При накладенні адміністративного стягнення на ОСОБА_1 з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи правопорушника, ступеню його вини, обставин, що пом`якшують та обтяжують його відповідальність, вважаю, що стягнення у виді штрафу, відповідає вимогам ст. 23, 33 КУпАП і є домірним скоєному. Накладання такого стягнення відповідає принципу співвідношення між тяжкістю вчиненого адміністративного правопорушення та заходом державного примусу.

Положеннями ст. 401 КУпАП передбачено, що у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується судовий збір особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору встановлюється у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Вичерпний перелік осіб, які звільняються від сплати судового збору, міститься у ст. 5 вказаного Закону.

У розпорядженні суду відсутні відомості про те, що ОСОБА_2 відноситься до осіб, які підлягають звільненню від сплати судового збору, а відтак, з нього слід стягнути судовий збір за ухвалення постанови про накладення адміністративного стягнення.

Керуючись ст. 9, 23, 33, 401, 51, 245, 251, 252, 280, 283-285, 294 КУпАП, п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», суддя,

ПОСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 51 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 100 (сто) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (одну тисячу сімсот) грн 00 к.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір за винесення постанови про накладення адміністративного стягнення у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн 60 к.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що штраф має бути сплачений не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження постанови - не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

У разі несплати правопорушником штрафу в вищезазначений строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу та витрати на облік зазначених правопорушень.

Зобов`язати відділ державної виконавчої служби повідомити про виконання постанови шляхом повернення останньої на адресу суду з відміткою про її виконання.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд міста Києва.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути пред`явлена до виконання протягом трьох місяців з наступного дня після набрання нею законної сили.

Суддя Святошинського

районного суду міста Києва В.О. Жмудь