Вирок від 19 березня 2026 р. у справі №700/112/25 — Лисянський районний суд Черкаської області

Справа № 700/112/25

Провадження № 1-кп/700/56/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2026 р.

Лисянський районний судЧеркаської області в складі головуючого – судді: ОСОБА_1 , за участю секретаря: ОСОБА_2 , прокурора: ОСОБА_3 , захисника: ОСОБА_4 , обвинуваченого: ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Лисянка кримінальне провадження відносно:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Шубині Стави Лисянського району, Черкаської області, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, працює трактористом ФОП ОСОБА_6 , з середньою-спеціальною освітою, депутатом, інвалідом чи військовослужбовцем не являється, має неповнолітнього сина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 , здійснює догляд за батьком похилого віку, який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,

установив:

ОСОБА_5 , перебуваючи на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , будучи військовозобов`язаним, у зв`язку з оголошенням загальної мобілізації на військову службу за мобілізацією відповідно до вимог Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03.03.2022 № 2105-ІХ, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 22.05.2022 № 2264-ІХ, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 15.08.2022 № 2501-ІХ, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 16.11.2022 № 2739-ІХ, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 02.05.2023 № 3058-ІХ, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 27.07.2023 № 3276-ІХ, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 08.11.2023 № 3430-ІХ, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 23.07.2024 № 3892-IX, пройшов 26.06.2024 медичний огляд, за результатами якого військово-лікарською комісією його визнано придатним до військової служби.

У подальшому 19.11.2024 ОСОБА_5 під час оповіщення працівниками ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: АДРЕСА_1 , відмовився від отримання повістки про його виклик 20.11.2024 о 08 год. 00 хв. до ІНФОРМАЦІЯ_4 для проведення призову за мобілізацією та відправлення у військову частину, яку йому було запропоновано отримати уповноваженим представником ІНФОРМАЦІЯ_4 під особистий підпис.

ОСОБА_5 всупереч вимог ст. ст. 1, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до положень якої, під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03.03.2022 № 2105-ІХ, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 22.05.2022 року № 2264-ІХ, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 15.08.2022 № 2501-ІХ, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 16.11.2022 № 2739-ІХ, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 02.05.2023 № 3058-ІХ, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 27.07.2023 № 3276-ІХ, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 08.11.2023 № 3430-ІХ, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 23.07.2024 № 3892-IX діючи умисно, з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, без поважних на те причин (з особистих міркувань), усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки і бажаючи їх настання, будучи придатним до військової служби, та не маючи права на відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією, передбачену ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відмовився від подальшого призову за мобілізацією та не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_5 на 08 год. 00 хв., 20.11.2024 для відправки до військової частини.

Своїми умисними діями ОСОБА_5 порушив порядок комплектування Збройних Сил України, а також вимоги абз. 2 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», відповідно до яких громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані прибути за викликом районного військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних.

Таким чином, ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України – ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.

Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_5 вину свою визнав повністю та щиро розкаявся у вчиненому пояснивши, що не мав наміру ухилятися від мобілізації, по повістці не з`явився, оскільки здійснює догляд за батьком та має поганий стан здоров`я, але на той час не встиг оформити відстрочку. Зараза працює та має законну відстрочку. Просить його суворо не карати і закрити справу за зміною обстановки.

Крім визнання вини ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, його вина підтверджується доказами, що перевірені та оцінені з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності кожен окремо та у взаємозв`язку для ухвалення даного процесуального рішення, які суд враховує та бере до уваги.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що на той час працював в ІНФОРМАЦІЯ_3 у відділ рекрутингу. ОСОБА_5 відмовився від отримання повістки за станом здоров`я, коли це було не пам`ятає, нібито в листопаді 2024 року. Був складений акт про відмову про отримання повістки в його присутності, який він також підписав.

Згідно рапорту старшого офіцера відділення обліку мобілізаційної роботи Другого відділу Звенигородського РТЦК та СПР ОСОБА_9 підтверджується, що ОСОБА_5 не з`явився 20 листопада 2024 року на 08:00 для відправки по мобілізації за повісткою.

Повідомленням начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_10 вказується про порушення законодавства про мобілізацію громадянином ОСОБА_5 , який вчинив правопорушення передбачене ст. 336 КК України.

Актом про відмову військовозобов`язаного від отримання повістки на призов по мобілізації від 19 листопада 2024 року та копією повістки стверджується, що ОСОБА_5 відмовився від отримання повістки за мобілізацією. Вказаний акт підписаний ОСОБА_5 без зауважень.

Відповідно довідки ВЛК від 19 листопада 2024 року № 58/38 та картки обстеження та медичного огляду, ОСОБА_5 визнаний придатним до військової служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах. Тобто, є обмежено придатним до військової служби за станом здоров`я.

Оцінюючи вище досліджені в судовому засіданні докази, вина ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 336 КК України є доведеною.

Надані стороною обвинувачення і досліджені безпосередньо в суді докази взаємопов`язані і в сукупності підтверджують всі обставини, що підлягають доказуванню, ними встановлено подію злочину, винуватість обвинуваченого та інші обставини зазначені у ст. 91 КПК України, та вони зібрані у порядку, встановленому ст. 93 КПК України, жодних обставин, передбачених ст. 87 КПК України, з якими закон пов`язує недопустимість доказів як таких, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, судом не встановлено, у зв`язку з чим підстави для визнання цих доказів недопустимими відсутні.

При встановлених обставинах суд вважає, що винуватість обвинуваченого у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення в судовому засіданні доведена повністю, а його дії слід кваліфікувати за ст. 336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Клопотання сторони захисту про закриття справи за зміною обстановки суд відхиляє, оскільки на час вчинення правопорушення ОСОБА_5 , кримінальне правопорушення є закінченим, оскільки останній ухилився від призову та не мав відстрочки, а отримав її після події злочину.

Згідно ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, вчинене обвинуваченим і передбачене ст. 336 КК України, класифікується як нетяжкий злочин.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_5 у відповідності зі ст. 65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_5 згідно ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння у розкритті злочину шляхом послідовного і повного визнання вини, стан здоров`я обвинуваченого та наявність у нього на час винесення вироку відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період до завершення мобілізації, здійснює постійний догляд за хворим батьком.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_5 згідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.

На обліку у лікаря нарколога та психіатра обвинувачений не перебуває, офіційно працевлаштований, раніше не судимий, за місцем проживання характеризується виключно позитивно.

Згідно Військово-облікового документа Резерв+, ОСОБА_5 має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації до завершення мобілізації (а.с. 55 т.2).

Відповідно до довідки ВЛК має ряд хронічних хвороб та є обмежено придатним до військової служби.

Згідно копії наказу від 04 грудня 2025 року №2, трудової книжки та повідомлення ДПС України, ОСОБА_5 офіційно працює на посаді таркториста.

Право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, особливого періоду, кореспондується з обов`язком військовозобов`язаного дотримуватися правил військового обліку, зокрема щодо своєчасного повідомлення органу про виникнення законних підстав для надання відстрочки від призову на військову службу.

Подібний висновок за в цілому схожих обставин міститься у постанові Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 280/6033/22.

За таких обставин суд визнає, що ймовірна наявність у обвинуваченого нереалізованого права на відстрочку на час вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, не перешкоджає притягненню останнього до кримінальної відповідальності за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, але це може бути враховано судом при призначенні покарання.

Згідно статті 50 КК України встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а згідно статті 65 КК України встановлено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Покарання є засобом примусу, що забезпечується силою державної влади в межах закону, є ефективним засобом забезпечення виконання кожною особою конституційного обов`язку неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Мета покарання є кара засудженого, яка повинна відповідати принципу справедливості; виправлення засудженого - такі зміни його особистості, які роблять його безпечним для суспільства, характеризують його схильність до правомірної поведінки, поваги до правил і традицій людського співжиття; запобігання вчиненню засудженим нового злочину; запобігання вчиненню злочинів іншими особами.

Ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а й від спроможності правоохоронних органів не допустити безкарності злочинних діянь та спроможності виконати його обвинуваченим.

Виходячи з вищенаведеного, обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , виходячи з принципу індивідуалізації покарання, суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення та його особу, а саме те, що він раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, офіційно працевлаштований, має вади здоров`я, відстрочку від мобілізації, тому суд вважає за можливе призначити покарання з застосуванням ч.1 ст.69 КК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Обираючи ОСОБА_5 інший, більш м`який вид покарання, не зазначений в санкції ст. 336 КК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КК України кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Санкцією ст. 336 КК України, в редакції закону, який діяв на момент вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, та і на даний час, передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк від трьох до п`яти років.

Законодавець при встановленні альтернативних видів покарання, ніж позбавлення волі, також неодноразово відмічав, що однією з причин застосування найсуворішого виду покарання з ізоляцією особи від суспільства є те, що перебування засудженої особи у суспільстві становить небезпеку для суспільства. Водночас, сам по собі встановлений судом факт ухилення особи від призову на військову службу не свідчить про те, що перебування такої особи в суспільстві становить небезпеку для суспільства, для оточення, для окремих людей. Тому, застосування інших видів покарань (замість позбавлення волі) дозволить зекономити бюджетні, матеріальні та людські ресурси держави, спрямовуючи вивільнені у такий спосіб ресурси, зокрема, на забезпечення обороноздатності і Національної безпеки України. Адже, застосування покарання у виді позбавлення волі зобов`язує державу створювати відповідні умови для виконання покарання: мати необхідну кількість установ виконання покарань; мати необхідну кількість вільних місць і вільного простору у цих установах для розміщення засуджених до позбавлення волі; витрачати ресурси на направлення засуджених до місць відбування покарань і, в разі необхідності, на переміщення під вартою; нести різноманітні витрати на утримання засуджених (створення відповідних житлово-побутових умов, санітарно-гігієнічних умов, витрати на електроенергію, опалення, водопостачання, водовідведення, харчування, одяг, взуття, медичне забезпечення) тощо. Також після відбування покарання засуджена особа потребуватиме соціалізації, допомоги із працевлаштуванням (можливо, зокрема, також і перекваліфікації) та, цілком ймовірно, лікування – це також може призвести до витрачання додаткових ресурсів держави у зв`язку з засудженням особи до позбавлення волі (а не до іншого виду покарання).

Застосування ж інших видів покарань (замість позбавлення волі) – це додаткові надходження до державного та місцевих бюджетів в період воєнного стану та після його завершення. Адже застосування таких видів покарань як штраф, виправні роботи, матиме наслідком додаткові надходження до бюджету. Застосування покарання у виді громадських робіт – це виконання суспільно корисних робіт безоплатно (тобто додаткова економія бюджетних грошей та сприяння вирішенню питання дефіциту кадрів для виконання певних необхідних робіт). Застосування покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, - це можливість для засудженого працювати та заробляти доходи, з яких сплачуються податки, збори, єдиний соціальний внесок (що забезпечить додаткові бюджетні надходження в період воєнного стану та після нього); це сприяння вирішенню питання дефіциту кадрів в різних галузях економіки в період воєнного стану (оскільки засуджений до покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, може працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а не відбувати покарання у виді позбавлення волі з ізоляцією від суспільства), що забезпечить додаткові бюджетні надходження, посилить економічну стійкість держави та, як наслідок, посилить обороноздатність України. Трудова діяльність таких засуджених на підприємствах в різних галузях економіки (замість відбування покарання у виді позбавлення волі з ізоляцією від суспільства) допоможе зберегти економічну активність вітчизняних підприємств та українську економіку (чимало підприємств зараз відчуває дефіцит кадрів), а ізоляція від суспільства таких засуджених може лише поглибити проблему дефіциту кадрів у різних галузях економіки.

У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2025 року у справі №585/3430/23 суд вважає за можливе на підставі ч. 1 ст. 69 КК перейти до більш м`якого виду покарання, не зазначеного в санкції ст. 336 КК, яке слід відбувати реально.

В застосуванні ст. 75 КК України суд не вбачає підстав, оскільки це не буде повною мірою слугувати меті покарання.

У даному випадку немає законодавчих заборон з урахуванням ч. 1 ст. 69 КК України, призначити ОСОБА_5 покарання у виді виправних робіт, але у максимальному розмірі яке слід відбувати реально за місцем роботи.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів. Тому, саме покарання у виді виправних робіт у даному випадку буде необхідним і достатнім для досягнення мети покарання.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 349, 370, 371, 373, 374, 376, 395 КПК України суд,

ухвалив:

Визнати винним ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у вчиненні злочину, передбаченого ст. 336 КК України та призначити йому покарання з урахуванням ч. 1 ст. 69 КК України у виді двох років виправних робіт з відрахуванням в дохід держави двадцять відсотків його заробітку.

Вирок може бути оскаржений до Черкаського апеляційного суду через Лисянський районний суд Черкаської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1