Рішення від 10 березня 2026 р. у справі №554/13288/25 — Шевченківський районний суд міста Полтави

Дата документу 11.03.2026Справа № 554/13288/25

Провадження № 2/554/566/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2026 року м.Полтава

Шевченківський районний суд міста Полтави у складі:

головуючого судді Чуванової А.М.,

за участю секретаря судового засідання Єсліковської О.А.,

за участю учасників справи:

представник позивача : адвокат Баликова Н.І.,

відповідач : ОСОБА_1 ,

представник відповідача: адвокат Дроменко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Полтаві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2025 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, в якій просить зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 5310137000:19:004:0068, з цільовим призначенням для колективного садівництва, загальною площею 0,0705 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , шляхом знесення частини самочинно збудованого садового будинку та паркану, що накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 5310137000:19:004:0068; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у справі.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 5310137000:19:004:0068, з цільовим призначенням для колективного садівництва, загальною площею 0,0705 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі - продажу від 19.08.2021 року. При набутті права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку паркан між земельною ділянкою з кадастровим номером 5310137000:19:004:0068 (згідно плану розташування земельної ділянки Садівничого товариства «Южний» земельна ділянка № НОМЕР_1 ) та земельною ділянкою з кадастровим номером 5310137000:19:004:0012 (згідно плану розташування земельної ділянки Садівничого товариства «Южний» земельна ділянка № НОМЕР_2 ) вже стояв і садовий будинок на земельній ділянці з кадастровим номером 5310137000:19:004:0012 вже був побудований.

На час набуття права власності на земельну ділянку позивачем сусід ОСОБА_1 повідомив, що його документи на право власності на земельну ділянку та садовий будинок оформлені, паркан стоїть по встановленим межам земельних ділянок, при цьому на той час у позивача не виникало сумнівів щодо правильності встановлення їх меж, які відповідають фактичному користуванню.

У кінці квітня 2025 року ОСОБА_2 в особистій розмові звернувся до сусіда ОСОБА_1 , власника земельної ділянки № НОМЕР_2 , та повідомив про намір замінити спільний паркан, оскільки той, що був, уже почав руйнуватися. Сусід надав усну згоду на це. Одразу після цієї розмови позивач звернувся до сертифікованого інженера землевпорядника з метою відновлення фактичних межових знаків між земельними ділянками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 в натурі на місцевості, згідно наявного кадастрового номера та наявних координат, а також провести відповідну кадастрову зйомку. ОСОБА_2 мав на меті встановити паркан по чітко визначеним межам, з метою уникнення будь-яких питань в подальшому щодо фактичних меж належної йому на праві власності земельної ділянки з кадастровим номером 5310137000:19:004:0068. Під час виконання вищевказаних робіт спеціалістами було визначено спільні точки встановлених під час присвоєння кадастрових номерів меж між земельними ділянками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 та виявлено, що встановлені межі не відповідають фактичному користуванню, тобто збудованому паркану сусідом. Під час виконання робіт сертифікованим інженером землевпорядником ОСОБА_2 запросив власника земельної ділянки № НОМЕР_2 ОСОБА_1 . Останній прийшов і йому пояснили та показали, що паркан стоїть невірно. ОСОБА_1 одразу приніс свої документи, відповідно до яких його точки (координати) спільної межі земельних ділянок повністю співпадали.

В подальшому, коли почали встановлювати розмітку паркану по встановленим межам, виявилось, що ОСОБА_1 фактично використовує частину земельної ділянки позивача і встановити паркан неможливо, оскільки частина його садового будинку розташована на земельній ділянці позивача. Вказане викликало незгоду ОСОБА_1 та у них виникли розбіжності з цього питання. Відповідач почав у будь-який спосіб чинити ОСОБА_2 перешкоди у користуванні належної йому на праві власності земельної ділянки.

30.04.2025 року ОСОБА_2 звернувся до Полтавської міської ради з заявою про порушення власником земельної ділянки № НОМЕР_2 принципу добросусідства, що призвело до неможливості користуватися земельною ділянкою, що є його власністю та вжиття заходів щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та надати ОСОБА_2 можливість встановити паркан в межах своєї земельної ділянки. У відповідь на заяву ОСОБА_2 . Полтавська міська рада повідомила, що це не їх повноваження та повідомила про право вирішити даний спір мирним шляхом або в судовому порядку.

13.06.2025 року рекомендованим листом ОСОБА_2 було направлено звернення на ім?я ОСОБА_1 . У зверненні зазначалось, що з метою встановлення фактичного користування земельними ділянками, ОСОБА_2 було проведено встановлення межових знаків на місцевості, а саме сертифікованим інженером землевпорядником проведено інструментальний обмір, згідно існуючого використання земельних ділянок з кадастровими номерами 5310137000:19:004:0068 та 5310137000:19:004:0012.

В подальшому ОСОБА_2 отримано листа від 15.07.2025 року, як відповідь на вищевказане звернення. У цьому листі ОСОБА_1 не погоджується з межами земельної ділянки ОСОБА_2 та вважає, що в ДЗК вони внесені невірно, а тому не порушує прав позивача. При цьому, зазначає, що власником своєї земельної ділянки став раніше, ніж ОСОБА_2 .

Таким чином, сторони не змогли дійти згоди щодо меж користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5310137000:19:004:0068 з цільовим призначенням для колективного садівництва, загальною площею 0,0705 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та яка на підставі договору купівлі - продажу від 19.08.2021 року належить ОСОБА_2 .

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку кадастровим номером 5310137000:19:004:0012, загальною площею 0,0523 зареєстрував 23.04.2025 року, а садовий будинок загальною площею будівлі 74,6 кв.м.- 27.05.2025 року, вже після виникнення спору між сторонами. При цьому, в основній інформації про об`єкт не вказано дату початку та завершення будівництва. Відповідно до технічного паспорту на садовий будинок АДРЕСА_4 від 09.10.2014 року, виготовленого Комунальним підприємством «Полтавське міське бюро технічної інвентаризації» Полтавської міської ради на замовлення ОСОБА_1 , садовий будинок, мансарда житлова, прибудова, ганок та погріб є самочинно збудованими. Загальна площа садового будинку з мансардою становить 71,1 кв. м. Вказане свідчить, що ОСОБА_1 садовий будинок АДРЕСА_4 , побудовано без будь-яких погоджень та дозвільних документів.

ОСОБА_1 з метою реєстрації самочинно побудованого садового будинку звернувся 08.07.2015 року до Октябрської районної у м. Полтаві ради за наданням дозволу на його реєстрацію. Рішенням виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради №152 від 14.07.2015 року ОСОБА_1 як власнику земельної ділянки АДРЕСА_5 надано дозвіл на реєстрацію на земельній ділянці № НОМЕР_2 садовий будинок у складі приміщень: передпокій площею 13,2 кв.м., кімната площею 11,9 кв.м., кладова площею 3,1 кв.м., кімната площею 10,8 кв.м., кімната площею 32,1 кв.м. всього площа 71,1 кв.м.). При цьому, відповідач не скористався вищевказаним рішенням та не зареєстрував свій садовий будинок, однак через 11 років, вже після виникнення спору між сторонами, вирішив скористатися будівельною амністією, але вже з іншою площею садового будинку, яка становить 74,6 кв.м., не взявши до уваги відповідного дозволу.

Згідно висновку експерта №44 за результатами експертного земельно-технічного дослідження на замовлення ОСОБА_2 , складеного 13.06.2025 року, фактична межа між земельними ділянками кадастровий номер 5310137000:19:004:0068 і кадастровий номер 5310137000:19:004:0012 не відповідає положенню, зафіксованому в державному земельному кадастрі (кадастровим межам) - накладається на земельну ділянку кадастровий номер 5310137000:19:004:0068. На кресленні додатка № 2 експерт наводить опис і графічне зображення невідповідностей у розташуванні указаних меж. По кадастровій межі між земельними ділянками кадастровий номер 5310137000:19:004:0068 і кадастровий номер 5310137000:19:004:0012 розташована капітальна будівля - двоповерховий садовий будинок АДРЕСА_6 , який забудовою накладається на земельну ділянку кадастровий номер 5310137000:19:004:0068.

На підставі викладеного, позивач просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 11.09.2025 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

22.10.2025 року від представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Дроменко Л.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що ОСОБА_1 є власником садового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою АДРЕСА_7 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав від 30.05.2025 року. Побудований ОСОБА_1 садовий будинок був введений у експлуатацію, що підтверджується дозвільним документом, зареєстрованим в ЄДЕССБ IУ161250508687 (реєстрація декларації про готовність до експлуатації об`єкта за амністією), який був наданий позивачем.

У подальшому, даний садовий будинок був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав, а відповідно даний об`єкт нерухомого майна не є самочинним будівництвом, а є власністю ОСОБА_1 , на яку також поширюються гарантії щодо її захисту, як і на «земельну ділянку» позивача.

ОСОБА_1 29.07.2010 року купив у ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,0523 га, кадастровий номер якої 5310137000:19:004:0012, розташовану у АДРЕСА_1 , цільове призначення якої – для ведення садівництва. Право власності оформлено згідно договору купівлі-продажу від 29.07.2010 року, у приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Дяченко В.А., в реєстрі за № 4371. В подальшому ним було отримано дозвіл на реєстрацію перепланування та переобладнання приватного житла та будівництво будівель і господарчих споруд, що підтверджується витягом із рішення виконавчого комітету Октябрської районної у місті Полтаві ради від 14.07.2015 року № 152. Відповідно до вказаного рішення виконавчого комітету, було вирішено: «На підставі звернення та наданих документів, погодитись з виконаним будівництвом садового будинку «А-1» та дозволити гр. ОСОБА_1 , власнику земельної ділянки АДРЕСА_5 , зареєструвати на земельній ділянці АДРЕСА_8 » в складі приміщень: передпокій 1-1 площею 13,2 кв.м., кімната 1-2 площею 11,9 кв.м., кладова 1-3 площею 3,1 кв.м., кімната 1-4 площею 10,8 кв.м., кімната 1-5 площею 32,1 кв.м ». Під час прийняття даного рішення виконавчого комітету районної ради, відповідач погоджував розміщення садового будинку із власником суміжної земельної ділянки ОСОБА_4 , який щодо цього не заперечував.

ОСОБА_1 будував свій садовий будинок на земельній ділянці, яка була ним придбана у приватну власність в межах, які були визначені при найпершому формуванні земельної ділянки (до її реєстрації в ДЗК). Розбіжності, на які вказує позивач, виникли не з вини відповідача, як самозахоплення частини належної ОСОБА_2 земельної ділянки. Вони є результатом технічної помилки – невірного перенесення координат земельних ділянок (включно із суміжними) із Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру (ДЗК). Ці помилки призвели до невідповідності меж ділянок, відображених у ДЗК, їх фактичним межам. Отже, відповідач будував свій садовий будинок в межах своєї земельної ділянки, межі якої визначалися встановленим парканом, який існував з часу придбання земельної ділянки у власність, та розмір якої відповідав державному акту на земельну ділянку.

Юридичне не співпадіння меж земельних ділянок (фактичне та в ДЗК) має місце не у зв`язку з тим, що відповідач незаконно використовує земельну ділянку позивача, а у зв`язку з тим, що реєстрація земель в ДЗК проведена з порушеннями щодо введення вірних даних, що призвело до розбіжностей між проведеною реєстрацією земельної ділянки та її фактичними межами, сформованими при виділенні найпершому власнику. Відповідач зазначає, що зміщення меж земельних ділянок АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 відбулося через технічну помилку, допущену під час ведення Державного земельного кадастру, а не як самовільне захоплення частини землі позивача відповідачем.

Так, відповідно до Плану-Схеми з визначенням фактичного користування земельними ділянками, яка виготовлена сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_5 , вбачається зміщення меж земельних ділянок не лише № 82 та № 83, а й суміжних (через дорогу). Земельна ділянка АДРЕСА_2 за фактичним користуванням має площу 0.0524 га, а за даними ДЗК – 0.0523 га, тобто розбіжність становить лише 1 кв. АДРЕСА_3 за фактичним користуванням також зміщена суттєво в східну частину. Частина земельної ділянки, яка зміщена в сторону ділянки № НОМЕР_1 становить 0,0032 га (32 кв.м.), що від загального розміру земельної ділянки становить 6% площі.

Відповідач не може привести розміри своєї земельної ділянки в північну сторону, так, як там знаходиться проїзд до садових будинків, і в такому разі він буде менше 3,5 м. шириною. З урахуванням принципу добросусідства, яке є актуальним і для ОСОБА_2 , та не порушення права власності обох із сторін спору, вирішення спору можливе шляхом перенесення меж земельних ділянок відповідно до їх фактичного користування і відображення цих змін в ДЗК. Щодо вимоги про знесення «частини самочинно збудованого садового будинку» є недопустимою з огляду на те, що будівництво не було самочинним (т.1 а.с.108-119).

28.10.2026 року від представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Баликової Н.І. надійшла відповідь на відзив, в якій представник зазначає, що відповідачем заперечується факт самовільно збудованого садового будинку. ОСОБА_1 замовлено технічну інвентаризацію, результатом проведення якої стало виготовлення технічного паспорту на садовий будинок АДРЕСА_5 в садовому кооперативі «Южний» від 09.10.2014 року за результатами проведення технічної інвентаризації, яка здійснена Комунальним підприємством «Полтавське міське бюро технічної інвентаризації» Полтавської міської ради. У технічному паспорті на садовий (дачний) будинок його виконавцем здійснено відмітку про самочинно збудований садовий будинок, мансарду житлову, прибудову, ганок та погріб. Додана відповідачем до відзиву копія технічного паспорта є неповною і надана лише частково.

Підставою для внесення запису про право власності на закінчений будівництвом об`єкт - садовий будинок ОСОБА_1 став витяг з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, відповідно до якої декларація про готовність до експлуатації об`єкта зареєстрована за амністією. Дана процедура звільняє від витримки будівельних робіт та отримання дозвільних документів, які дають право виконувати будівельні роботи. Таким чином, заперечення відповідачем факту самочинного будівництва є безпідставним, таким, що не відповідає дійсності та підтверджується самою процедурою його реєстрації.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 та виконавцем технічної документації внесено завідомо неправдиву інформацію, що підтверджується самим відповідачем, яким у відзиві зазначено, що : «...в подальшому ОСОБА_6 було отримано дозвіл на реєстрацію перепланування та переобладнання приватного житла та будівництво будівель і господарський споруд, що підтверджується витягом із рішення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради від 14.07.2015 року №152...». Виходячи з наданих копій документів, ОСОБА_1 самовільно перепланував та переобладнав вже наявний станом на 2004 рік житловий будинок, збільшивши його площу з 37,28 кв.м спочатку до 71,1 кв.м (станом на 9 жовтня 2014 року), а потім до 74.6 кв. м (станом на 02.06.2025 року).

Також, відповідач посилається на погодження розміщення садового будинку із власником суміжної земельної ділянки ОСОБА_4 . По перше, так зване погодження написано самим відповідачем. По друге, текст без назви датований 30.06.2015 року, який надано до заяви ОСОБА_1 , адресованої Октябрській районній раді м. Полтави, про надання дозволу на реєстрацію побудованого садового будинку, площа якого, відповідно до доданих копій документів, складала 71,1 кв. м. До відзиву надано копію довідки, виданої головою садівничого товариства «Южний» відповідно до якої «...з документації ОСОБА_1 14.06.2015 року погоджував межі з власником ділянки № 83 А.О. Ладіков...». При цьому жодних підтверджень вказаній інформації не надано. Вважає, що вказані свідчення не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_1 , будучи власником земельної ділянки протягом 15 років та здійснюючи самочинне будівництво, мав можливість зміни місця розташування паркану на власний розсуд у будь-який час.

Звертає увагу, що план-схема з визначенням фактичного користування земельними ділянками, план фактичного користування земельною ділянкою та план земельної ділянки згідно ДЗК, які надані відповідачем лише підтверджують, що двоповерховий садовий будинок АДРЕСА_6 , забудовою накладається на земельну ділянку кадастровий номер 5310137000:19:004:0068. Відповідно до плану фактичного користування земельною ділянкою ОСОБА_1 ще й свердловина внесена в межі земельної ділянки, що належить позивачу, якою користується відповідач (т. 1 а.с.182-187)

Ухвалою суду від 07.11.2025 року здійснено перехід від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 02.12.2025 року клопотання сторони відповідача про витребування доказів залишено без задоволення.

Ухвалою суду від 16.02.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Викликано у судове засідання як спеціаліста: інженера-землевпорядника ОСОБА_7 .

Представник позивача - адвокат Баликова Н.І. в судовому засіданні позов підтримала, просила вимоги задовольнити з підстав, вказаних у позовній заяві. Зазначила, що земельна ділянка відповідача накладається на земельну ділянку позивача і стіна будинку – також. ОСОБА_1 тільки зареєстрував право власності та фактично узаконив самочинне будівництво. Відповідач чинить перешкоди позивачу у користуванні земельною ділянкою. Фактично з 2021 року перешкоди існують у користуванні, бо ОСОБА_2 хотів збудувати новий паркан, але встановлено накладання земельних ділянок. Позивач хоче користуватися своєю земельною ділянкою в межах своєї власності.

Представник відповідача - адвокат Дроменко Л.В. в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити в задоволенні вимог з підстав, вказаних у відзиві. Зазначила, що рішення суду неможливо буде виконати за вимогами позивача, оскільки не вказано яка саме частина земельної ділянки накладається, її розмір, в якому розмірі накладається будинок і паркан. Відповідь експертом не надано на ці питання. Садовий будинок відповідача не є самочинним будівництвом, він зареєстрований на цій земельній ділянці в законному порядку, є докази. ОСОБА_1 з 2010 року користується цією земельною ділянкою, йому надавався дозвіл на будівництво цього будинку, сусід не заперечував проти будівництва; у нього немає надлишку землі, лише 1 кв.м. Позивач пропонує зміститися відповідачу на дорогу, в цьому разі транспорт взагалі не зможе проїхати.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в задоволенні вимог з підстав, вказаних у відзиві. Зазначив, що в 2010 році він придбав земельну ділянку та відновив стіни на фундаменті, який вже був збудований. У нього є дозвіл на введення в експлуатацію. Його вини немає, все зміщено вже було. Запропонована позивачем остання схема перекриває йому воду під землею.

Заслухавши представника позивача, відповідача та його представника, спеціаліста ОСОБА_7 , дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 5310137000:19:004:0068, з цільовим призначенням для колективного садівництва, загальною площею 0,0705 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі - продажу від 19.08.2021 року (т.1 а.с. 15-17).

ОСОБА_1 є власником садового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого на суміжній земельній ділянці з кадастровим номером 5310137000:19:004:0012, за адресою: АДРЕСА_7 (т.1 а.с.125).

На земельній ділянці з кадастровим номером 5310137000:19:004:0012, загальною площею 0,0523 га, що перебуває у приватній власності ОСОБА_1 , який придбав її за договором купівлі-продажу 29.07.2010 року, був побудований зазначений садовий будинок (т.1, а. с. 171-173).

Право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №134342, виданого 20.12.2010 року Полтавською міською радою, та право власності на садовий будинок зареєстроване в Держаному реєстрі речових прав 23.04.2025 року за №59613068 (т.1 а.с.138,139).

Позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на висновок експерта №44, складеного 13.06.2025 року на його замовлення судовим експертом Федоровим В.П.

Відповідно до зазначеного висновку експерта, фактична межа між земельними ділянками кадастровий номер 5310137000:19:004:0068 і кадастровий номер 5310137000:19:004:0012 не відповідає положенню, зафіксованому в державному земельному кадастрі (кадастровим межам) – накладається на земельну ділянку кадастровий номер 5310137000:19:004:0068. По кадастровій межі між земельними ділянками кадастровий номер 5310137000:19:004:0068 і кадастровий номер 5310137000:19:004:0012 розташована капітальна будівля – двоповерховий садовий будинок АДРЕСА_6 , який забудовою накладається на земельну ділянку кадастровий номер 5310137000:19:004:0068 (т.1 а.с.40-47).

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог за безпідставністю та необґрунтованістю.

Суд вважає доводи відповідача слушними, виходячи з наступного.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Частиною першою статті 15 та частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду.

За змістом статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавства виокремлює усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказаний спосіб захисту може бути реалізований шляхом подання негаторного позову (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18)).

Захист речового права шляхом пред`явлення позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (негаторного позову) є можливим носієм речового права і передбачає доведення позивачем наступних обставин: 1) належність позивачу речового права, з приводу захисту якого він звертається до суду; 2) порушення цього права, його невизнання чи оспорювання; 3) вчинення цих дій саме відповідачем.

Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через ознаки, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

З урахуванням змісту статті 376 ЦК України у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом лише за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Подібний правовий висновок у постановах Верховного Суду: від 18 лютого 2019 року у справі № 308/5988/17-ц (провадження № 61-39346св18), від 20 березня 2019 року у справі № 202/3520/16-ц (провадження № 61-16770св18), від 17 серпня 2022 року у справі № 745/342/19 (провадження № 61-11476св21), від 15 листопада 2023 року у справі № 702/80/17 (провадження № 61-8413св23) та інших.

Указане свідчить, що судова практика з розгляду подібних справ є сталою та сформованою, відмінність залежить лише від доказування у кожній конкретній справі.

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_2 вказував, що ОСОБА_1 фактично використовує частину земельної ділянки позивача, самочинна частина ним збудованого садового будинку та паркану розташовані на земельній ділянці позивача, а тому йому чиняться перешкоди у користуванні та розпорядженні своїм майном, порушуються правила добросусідства.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як зазначалося вище, особи можуть заявляти вимоги про знесення самочинного будівництва за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою (стаття 391 ЦК України).

У пункті 55 постанови від 23 червня 2020 року, Велика Палата Верховного Суду у справі № 680/214/16-ц, провадження № 14-445цс19, зазначала, що зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (див.: постанову від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, провадження № 12-115гс19 (пункти 6.31-6.33)).

Європейський суд з прав людини у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria, скарга № 46577/15) роз`яснив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Зазначене також роз`яснено судам у пункті 22 постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)».

Отже, знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проєкту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 , так як позивачем не доведено наявність жодної з ознак самочинного будівництва відповідно до статті 376 ЦК України. Так, ОСОБА_1 набув право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,0523 га, кадастровий номер 5310137000:19:004:0012, розташовану за адресою АДРЕСА_1 згідно з договором купівлі-продажу від 29.07.2010 року, державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 20.12.2010 року, право власності на земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав 23.04.2025 року та право власності на садовий будинок зареєстровано в Держаному реєстрі речових прав 27.05.2025 року.

Більше того, позивачем взагалі не надано доказів технічної можливості демонтажу частини будинку, і якої саме, який належить відповідачу, без пошкодження конструкції будинку у цілому.

Отже, позивач не надав належних й допустимих доказів порушення його прав влаштуванням на земельній ділянці, що належить відповідачу, садового будинку. У силу вимог статей 12, 81 ЦПК України доведення цих обставин є процесуальним обов`язком позивача.

Пояснення спеціаліста ОСОБА_7 в судовому засіданні, зокрема з приводу того, що будівля відповідача стоїть в межах його земельної ділянки, підтверджує позицію ОСОБА_1 та спростовує доводи щодо цих обставин ОСОБА_2 .

Посилання ОСОБА_2 на висновок експерта №44 від 13.06.2025 року, в якому зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5310137000:19:004:0012 накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 5310137000:19:004:0068 та будинок відповідача забудовою накладається на земельну ділянку позивача не свідчить про те, що знесення будівництва є правомірним заходом і інші заходи впливу неможливі або вже використані.

Слід також зазначити, що вказаний висновок не є достатньою підставою для задоволення вимог позивача про знесення такого будівництва, оскільки цьому крайньому заходу передує виконання пункту 1 частини 7 статті 376 ЦК України, в якому зазначено, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Відповідними органами державної влади або органами місцевого самоврядування приписів щодо можливості/неможливості перебудови спірного об`єкта будівництва не видавалося, з вказаних підстав з позовом до суду про знесення самочинного будівництва відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом, не зверталися.

Таким чином, оскільки позивач, на виконання свого процесуального обов`язку не надав належних і неспростовних доказів на підтвердження своєї позиції, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову за його недоведеністю.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 141, 223, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст.316,319,321,376 ЦК України, ст.ст.103,152,158 ЗК України, суд –

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду на підставі ч. 1 ст. 355 ЦПК України подається безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 20.03.2026 року.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_9 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ;

відповідач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_7 реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 .

Суддя А.М. Чуванова