Рішення від 17 березня 2026 р. у справі №539/4985/25 — Лубенський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 539/4985/25

Провадження № 2/539/144/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2026 року м.Лубни

Лубенський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючої судді Просіної Я.В.,

за участю секретаря судового засідання Левченко А.Ю.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Замули І.А.,

представника відповідача Школяр Д.В.,

представника відповідача Чепурної Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Лубни цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Держави Україна в особі Полтавської обласної прокуратури, Держави Україна в особі Лубенської окружної прокуратури Полтавської області, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури,

встановив:

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Замула І.А. звернувся до суду із позовом до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Держави Україна в особі Полтавської обласної прокуратури, Держави Україна в особі Лубенської окружної прокуратури Полтавської області, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, в якому просить стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 345 548,36 грн моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18 грудня 2017 року слідчим відділу СУ ГУНП України у Полтавській області старшим лейтенантом поліції Жебель Артемом Віталійовичем позивачу було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбачених ч. 2 ст. 125, Кримінального кодексу України, відомості про яке 02 травня 2016 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016170240000818. Повідомлення про підозру було погоджено старшим групи прокурорів у кримінальному провадженні прокурором відділу прокуратури Полтавської області Живило Володимиром Яковичем.

У зв`язку з інкримінованою підозрою у вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 125 Кримінального кодексу України Ст. ІКОЗуСДС Лубенського ВП ГУ НП в Полтавській області капітаном поліції Брекало Максимом Михайловичем складено висновок про необхідність анулювання ОСОБА_1 дозволу № 192 виданого 28.02.2006 року на право носіння та зберігання мисливської гладкоствольної зброї ВЕПР 12, кал.12, № НОМЕР_1 .

Факт вилучення у ОСОБА_1 мисливської гладкоствольної зброї ВЕПР 12, кал.12, № НОМЕР_1 підтверджується протоколом вилучення зброї від 17.01.2018 року.

14 березня 2018 року старшим прокурором групи прокурорів Полтавської області Живило Володимиром Яковичем складено обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12016170240000818 внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань 02.05.2016 за підозрою ОСОБА_1 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 Кримінального кодексу України. В подальшому матеріали кримінального провадження № №12016170240000818 про обвинувачення ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 Кримінального кодексу України направлено до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області.

Вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 28 серпня 2019 року справа № 539/717/18, ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за пред`явленим обвинуваченням у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 Кримінального кодексу України.

На вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 28 серпня 2019 року справа № 539/717/18 до Полтавського апеляційного суду подано апеляційну скаргу.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 27 липня 2020 року справа №539/717/18 апеляційні скарги прокурора групи прокурорів у кримінальному провадженні, прокурора Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області Кіріченка В.М., потерпілого ОСОБА_2 – залишено без задоволення, а вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 28 серпня 2019 року щодо ОСОБА_1 без змін. Таким чином кримінальне переслідування щодо ОСОБА_1 тривало з 18 грудня 2017 року (дня повідомлення про підозру) до 27 липня 2020 року (дня вступу вироку в законну силу).

Загальний термін перебування позивача під слідством та судом - 3 роки, 7 місяці, 6

днів.

Незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратурою ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, яка проявилася в неправомірному притягненні до кримінальної відповідальності, погіршенні психологічного стану, втраті позитивної репутації у серед друзів та знайомих, що завдавало позивачу суттєвих психологічних страждань, стресу, невизначеності у майбутньому, зневірі у справедливість правоохоронної системи. В результаті несправедливих обвинувачень також принижено його ділову репутацію перед колегами. Позивач перебував під емоційним тиском, відчував пригнічення, брав участь в слідчих діях, судових засіданнях, що порушило звичний уклад його життя

Ухвалою суду від 17 жовтня 2025 року у справі відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

04 листопада 2025 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача Головного управління Національної поліції в Полтавській області до суду надійшла заява про застосування строків позовної давності, відповідно до якої представник просить відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском строку позовної давності звернення до суду. Заява обґрунтована тим, що відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 28.08.2019 у справі № 539/717/18, залишеним без змін ухвалою Полтавського апеляційного суду від 27.07.2020 ОСОБА_1 визнано невинуватим.

При цьому, позовна заява у даній справі подана лише 29.09.2025. Таким чином, ОСОБА_1 дізнався про визнання його невинуватим ще 27.07.2020, тобто більше ніж п`ять років тому, що значно перевищує строк позовної давності встановлений статтею 257 ЦК України.

Відповідно до вимог ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

04 листопада 2025 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача Головного управління Національної поліції в Полтавській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області в повному обсязі. Відзив обґрунтований тим, що ГУНП в Полтавській області ніяким чином не спричиняло моральну шкоду позивачу, а навпаки розслідувало кримінальне провадження та направлено справу до суду.

Звертають увагу на те, що ОСОБА_1 не надано жодного доказу, який міг би підтвердити факт протиправних діянь Головного управління Національної поліції в Полтавській області та жодних доказів в обґрунтування наявності моральної шкоди.

Крім того, звертають увагу на те, що відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 травня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, вказана норма встановлює повноваження суду щодо визначення розміру моральної шкоди.

Однак, слід враховувати те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи й не повинен призводити до її збагачення. (Аналогічний висновок містить рішення ВСУ від 18.11.2009 по справі № 6-12041св09, рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.12.2014 по справі № 6-32078св14).

Представник зазначає, що позивачем не надано доказів, якими підтверджуються вимоги та висновки про глибину та тривалість моральних страждань, пов`язаних із перебуванням позивача під слідством, що дали б підстави для визначення розміру відшкодування шкоди з подвійним коефіцієнтом та призвели до порушення нормальних життєвих зв`язків, погіршення стану здоров`я,інших негативних наслідків морального характеру, з урахуванням конкретних обставин цієї справи, з огляду на засади розумності та справедливості.

За приписами п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності – стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Таким чином, час перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах рахується починаючи з моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання остаточного рішення суду у справі законної сили.

З матеріалів кримінального провадження № 12016170240000818 вбачається, що 18.12.2017 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною 2 статті 125 Кримінального кодексу України.

01.01.2025 набрав чинності Закон України «Про Державний бюджет на 2025 рік», статтями 7, 8 якого визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1600,00 гривень.

Таким чином, моральна шкода, завдана ОСОБА_1 незаконними діями, у разі задоволення позовних вимог, має розраховуватися відповідно до положень статей 7, 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» із розрахунку 1600,00 грн за кожен місяць перебування під слідством і судом, а не 8000,00 грн як зазначено у позовній заяві.

У зв`язку з вищезазначеним, обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, представник відповідача вважає недоведеними.

10 листопада 2025 року від представника відповідача Державної казначейської служби України до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник просить відмовити в задоволенні позовних вимог до Казначейства України. Відзив обґрунтований тим, що згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституційний Суд України у рішенні від 03.10.2001 № 12-p/2001 у справі про відшкодування шкоди державою здійснив тлумачення статті 56 Конституції України у частині розмежування відповідальності держави та органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13.04.2011 № 460/2011 та Бюджетного кодексу України Казначейство України є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є державним органом та самостійною юридичною особою, має самостійні кошториси видатків, печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням, самостійно несе відповідальність за своїми зобов`язаннями, а не Державного бюджету України.

Кошти державного бюджету належать на праві власності Державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є Держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга ст. 2 ЦК України).

Згідно зі статями 170, 176 Цивільного кодексу України Держава не відповідає по зобов`язаннях державних організацій при здійсненні ними своїх повноважень, рівно як державні органи не відповідають по зобов`язаннях Держави.

Тобто, Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 641/8857/17).

Оскільки, Казначейство України чи її територіальний орган не с тим суб`єктом, який порушив права чи інтереси позивача.

Так, сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для залучення до участі у справі відповідачем Казначейства України чи його територіального органу.

У даній справі позивач визначив відповідачем Державну казначейську службу України, яка жодним чином не порушувала прав ОСОБА_1 .

Даний відзив був поданий з порушенням строку та питання щодо поновлення строків на його подання не порушувалося, в зв`язку з цим він був не прийнятий судом.

20 листопада 2025 року від представника відповідача Полтавської обласної прокуратури до суду надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що Позов та наведений у ньому розрахунок розміру моральної шкоди є необґрунтованим з огляду на наступне. У позовній заяві позивачем неправильно пораховано строк перебування ОСОБА_1 під слідством і судом з 18.12.2017 по 26.07.2020 на думку позивача це 3 роки 7 місяців та 6 днів, тобто 43 місяці та 6 днів. Водночас, вказаний строк становить 2 роки 7 місяців та 9 днів, тобто 31 місяць та 9 днів. Водночас слід врахувати, що відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» з 1 січня 2025 року мінімальну заробітну плату установлено у місячному розмірі 8000 гривень. При цьому зазначено, що розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму, зазначеного в абзаці дев`ятому статті 7 цього Закону 1 600 грн.

Тому мінімальна сума відшкодування, визначена ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», становить: 1.31 місяць* 1600 грн. 49600 грн; 2. (1600 грн:31 день)* 9 днів 464 грн. Всього 49600 грн +464 грн -50064 грн.

Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Слід звернути увагу, що позивачем не наведено доказів, які б підтверджували необхідність відшкодування йому моральної шкоди у розмірі більшому, ніж законодавчо гарантований мінімум. Ним не надано належних та допустимих доказів завдання йому моральної шкоди у розмірі більшому, ніж передбачено законодавством до відшкодування.

Позивач не підтвердив достовірними доказами свої твердження про глибину та тривалість моральних страждань, пов`язаних із перебуванням йогопід слідством та судом, що могло б бути підставою для застосування розміру відшкодування більшого, ніж законодавчо визначений мінімум, а тому в даному випадку відсутні причини для збільшення розміру компенсації моральної шкоди та стягнення на користь позивача 345 548 тис. грн.

Заявлена позивачем сума у розмірі 345 548,36 грн є надзвичайно надмірною, що у понад 6 разів перевищує мінімальний розмір моральної шкоди, визначений законом, а також таким, що призведе до безпідставного збагачення позивача за рахунок Держави.

Окрім того, представник зазначив, що Лубенська окружна прокуратура не може бути відповідачем по справі, оскільки окружні прокуратури не проходили державну реєстрацію в порядку встановленому законом, вони не є самостійними юридичними особами.

Ухвалою суду від 25 листопада 2025 року у справі закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник Замула І.А. просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні представника відповідача ОСОБА_3 та представника відповідача Чепурна Л.І. просили в задоволені позову відмовити.

Суд, вислухавши учасників справи, дослідивши зібрані у справі докази, надавши оцінку доказам в їх сукупності, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За правилами ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Представником відповідача Головного управління Національної поліції в Полтавській області подано до суду заяву про застосування строку позовної давності, в якій він просив застосувати строк позовної давності у цій справі та відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 . На обґрунтування зазначеного вказано, що для звернення до суду з позовною заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним кримінальним переслідуванням, застосовується загальна позовна давність тривалістю 3 роки. Позивач звернувся до суду майже через 5 років після винесення ухвали Полтавського апеляційного суду від 27.07.2020 де його визнано не виним.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Згідно зі ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється: 1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом.

Оскільки зазначений спір стосується відшкодування моральної шкоди у зв`язку із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності і випливає із порушення особистих немайнових прав позивача, на таку вимогу позовна давність не поширюється.

Крім того, суд враховує, що згідно ст.257 ЦК України встановлено, що загальна позовна вимога встановлюється тривалістю у три роки, в п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції 02.04.2020 закріплено, що «під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Термін дії карантину на всій території України відмінено 30.06.2023 р., виходячи із відповідної постанови КМУ від 27.06.2023 р. № 651. 17.03.2022 у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. П.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в чинній редакції закріплено, що перебіг позовної давності зупинено на строк дії воєнного стану.

Тобто, суд дійшов висновку, що позивачем ОСОБА_1 пред`явлено позов у межах строку позовної давності, тому клопотання відповідача Головного управління Національної поліції в Полтавській області про відмову у задоволення позову у зв`язку зі спливом позовної давності задоволенню не підлягає.

Судом встановлені наступні факти щодо правовідносин, які виникли між сторонами.

17.01.2018 року слідчим відділу СУ ГУНП в Полтавській області А.В.Жебель було вручено ОСОБА_1 повідомлення про підозру від 18 грудня 2017 року, про те, що він підозрюється в умисному заподіянні легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, тобто у кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.2 ст.125 КК України (а.с.7-9).

17.01.2018 року ст. ІКОЗуСДС Лубенського ВП ГУ НП в Полтавській області капітаном поліції Брекало Максимом Михайловичем складено висновок про необхідність анулювання ОСОБА_1 дозволу № 192 виданого 28.02.2006 року на право носіння та зберігання мисливської гладкоствольної зброї ВЕПР 12, кал.12, № НОМЕР_1 , про що письмово було повідомлено ОСОБА_1 (а.с.9 з.б.-10).

Відповідно до протоколу вилучення зброї від 17.01.2018 року ст. ІКОЗуСДС Лубенського ВП ГУ НП в Полтавській області капітаном поліції Брекало М.М. у присутності свідків було вилучено у ОСОБА_1 мисливську гладкоствольну зброю ВЕПР 12, кал.12, № НОМЕР_1 (а.с.11).

Відповідно до обвинувального акту у кримінальному провадженні №12016170240000818 внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань 02.05.2016 року ОСОБА_1 підозрювали у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України (а.с.12-17).

Вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 28 серпня 2019 року у справі №539/717/18 ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдати за пред`явленим обвинуваченням в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України (а.с.17 з.б.- 21).

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 27 липня 2020 рокуапеляційні скарги прокурора групи прокурорів у кримінальному провадженні, прокурора Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області Кіріченка В.М. , потерпілого ОСОБА_2 залишено без задоволення, а вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 28 серпня 2019 року щодо ОСОБА_1 без змін (а.с.22-27).

Досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні здійснювалось посадовими особами СВ СУ ГУНП в Полтавській області.

Вказані обставини сторонами не оспорюються, а тому відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, не підлягають доказуванню.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач вважає, що внаслідок незаконного перебування під слідством та судом йому заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув у зв`язку з набранням законної сили виправдувального вироку Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 28 серпня 2019 та залишеного без змін ухвалою Полтавського апеляційного суду від 27 липня 2020 року.

Судом встановлено та не заперечується іншими учасниками справи, що позивач перебував під слідством 31 місяць 9 днів, у зв`язку з чим йому була заподіяна моральна шкода, яка підлягає стягненню на його користь з Державного бюджету України.

Посилання представників відповідачів у відзивах та поясненнях на те, що заподіяння моральної шкоди внаслідок протиправності дій органів досудового слідства під час перебування позивача під слідством та судом не доведено, внаслідок чого правових підстав для відшкодування шкоди у позивача не виникло, є помилковими, оскільки незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, як визначено частиною другою статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», завдана шкода відшкодовується державою у повному обсязі. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у Постанові від 04.06.2018 року у справі № 489/1792/17 та Постанові від 25.07.2018 року у справі № 607/14493/16-ц.

Щодо залучення у якості належного відповідача Державної казначейської служби України та стягнення моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України.

Держава Україна реалізує правосуб`єктність через систему своїх органів. Від імені держави у відносинах, що регулюються цивільним законодавством , беруть участь органи управління державним майном, фінансові та інші спеціально уповноважені державні органи. Державна казначейська служба України хоч і є юридичною особою, але діє від імені держави.

Окрім цього, відповідно до чинного роз`яснення постанови від 31 березня 1995 року N 4 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» із змінами і доповненнями, пункт 10-1 : « При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, стаття 9 Закону "Про оперативно-розшукову діяльність"). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.» (Правова позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, постанова від 25 березня 2019 року у справі 642/5234/16-ц).

Тому суд вважає, що відшкодування шкоди має здійснюватися через органи казначейства з Державного бюджету України, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у Постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110 гс 18).

Щодо розміру відшкодування моральної шкоди та розрахункової величини її нарахування.

Згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31березня 1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Стаття 56 Конституції України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення у ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (пункт 1 частина 1 стаття 1 Закону).

У частинах 5 та 6 статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Суд зобов`язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом (частина 3 стаття 13 Закону).

Окрім цього, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Отже, чинне законодавство чітко визначає порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру відшкодування моральної шкоди віднесено до компетенції суду. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Крім того, суд відхиляє аргументи відповідача про те, що при обчисленні моральної шкоди необхідно виходити із положень частини 2 статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень у зв`язку з таким.

Визначаючи розмір відшкодування, ані Бюджетним кодексом України, ані Кодексом законів про працю України, ані Законом України «Про оплату праці», ані Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено можливість запровадження законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.

Конституційний Суд України у своїх Рішеннях від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 неодноразово наголосив на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Отже, стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» в частині визначення розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600,00 грн., не підлягає застосуванню при вирішенні спору у цій справі.

Крім того, згідно з частинами 5, 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах надавав тлумачення статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та висловлював правові позиції щодо порядку визначення розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, від якого Верховний Суд не відступав та підтримує у своїх постановах, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом."

В одній із останніх постанов, а саме у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 Верховний Суд щодо застосування статті 13 Закону зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Аналізуючи судову практику Верховного Суду про розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом апеляційний суд встановив, що Верховний Суд роз`яснює про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому дійшов висновку, що при вирішенні указаної справи необхідно виходити із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 8647,00 гривень.

Наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 № 6/5/3/41затверджено Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", згідно з пунктом першим якого це Положення визначає порядок застосування зазначеного вище Закону.

Згідно з пунктом 2 Положення, даний Закон встановлює випадки, умови та порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Отже, саме Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним, і саме норми цього Закону визначають порядок визначення розміру моральної шкоди у спірних правовідносинах.

На даний час зміни до статті 13 Закону не вносились, і цей Закон не містить норми, яка передбачає відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством і судом виходячи із розрахункової величини, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.

Верховний Суд у своїй останній постанові з приводу даного питання від 25 вересня 2024 року у справі №761/22531/23, за аналогічними правовідносинами, виснував про те, що «відхиляє аргументи про те, що при обчисленні моральної шкоди необхідно виходити із норм статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1600,00 грн., оскільки межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Така практика Верховного Суду є сталою та узгоджується із нормами статті 13 Закону.»

Також суд вважає за необхідне зазначити, що відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачеві не є в розумінні статей 56, 62 Конституції України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», статей 1167, 1176 ЦК України «виплатою», а відтак, підстави для застосування положень частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» та частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» відсутні.

Суд приймає до уваги твердження позивача про те, що перебуваючи такий тривалий час 31 місяць 9 днів ОСОБА_1 було незаконно повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконно обвинувачено у суді, оскільки вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 28 серпня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України. За цей період під слідством та судом ОСОБА_1 перебував під емоційним тиском, відчував пригнічення, зазнав моральних переживань, брав участь в слідчих діях, судових засіданнях, що порушило звичний уклад його життя.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», у 2026 році встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня 8647,00 гривень.

А тому суд дійшов висновку, що мінімальна сума, яка підлягає стягненню на користь позивача в рахунок відшкодування завданої йому моральної шкоди має складати: 2 роки 7 місяців 9 днів, тобто 31 місяць 9 днів.

Моральна шкода за 31 місяць 9 днів складає - 270 567 грн., а саме 31 місяць х 8647,00 гривень = 268 057 гривень та 8647,00 гривень : 31 х 9 = 2510 грн. ( 268 057 гривень + 2510 гривень = 270 567 грн.)

Суд звертає увагу, що позивачем здійснено розрахунок і помилково визначено 43 місяці 6 днів, замість вірного 31 місяць 9 днів.

Наведені обставини є підставою для проведення відповідних розрахунків з урахуванням тих негативних наслідків, які настали в результаті незаконних дій правоохоронних органів для визначення мінімального розміру відшкодування моральної шкоди.

У той же час, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, який є на момент розгляду справи судом.

При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може визначити й інший більший розмір відшкодування.

Указане відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).

Суд, з урахуванням конкретних обставин справи, визначає розмір моральної шкоди у розмірі 270 567 грн.

При цьому такий розмір моральної шкоди, який є гарантованим мінімальним розміром моральної шкоди станом на 2026 рік, судом визначено відповідно до вимог виваженості та поміркованості, розумності та достатності, а звідси належної сатисфакції, водночас, враховуючи пояснення позивача, його представника, обсяг заподіяної шкоди позивачу, глибину моральних страждань, пов`язаних із перебуванням позивача під слідством, обмеження вільного його пересування, які в сукупності безумовно свідчать про наявність душевних хвилювань, що зумовили порушення, в тому числі, звичного способу життя, яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його сімейних і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Вказаний розмір грошової компенсації заподіяної моральної шкоди не призведе до певного надмірного збагачення позивача.

Крім того суд звертає увагу на те, що позивач не ставив жодних вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди.

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення з Державного бюджету України моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури у розмірі 345 548 грн. 36 коп. слід задовольнити частково і підлягає до задоволення у розмірі 270 567 грн.

Щодо залучення у якості відповідача Лубенської окружної прокуратури Полтавської області, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 2, частини першої статті 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Аналіз вказаної норми свідчить, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою або службовою особою, є саме держава як учасник цивільних відносин.

Саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилюють прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, тому належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКС України чи її територіальний орган (пункти 43, 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19)).

Рішенням Конституційного Суду України від 03 жовтня 2001 року у справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

При цьому у тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу (постанова від 20 листопада 2018 року в справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22). У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова від 27 лютого 2019 року в справі № 761/3884/18 (пункт 35).

Тобто під час розгляду справи в суді стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанова від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц (пункт 27). У спірних правовідносинах органи держави є представниками її інтересів під час вирішення питання про відшкодування завданої нею шкоди, а не суб`єктами владних повноважень, які здійснюють щодо позивача публічно-владні управлінські функції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 липня 2023 року в справі № 757/31372/18-ц (пункт 39).

У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоби заявити відповідний позов до держави Україна, не є обов`язковою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 30)).

Отже, держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКС України чи її територіальний орган.

Також залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів органу прокуратури чи іншого органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава (постанова Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 333/2766/21).

За наведених обставин безпідставними є аргументи відповідачів про те, що вони є неналежними відповідачами у справі, оскільки відповідачем у цій справі є держава як учасник цивільних відносин, а відповідачі діють від імені держави у спірних правовідносинах (така ж позиція підтверджується сталою практикою Верховного Суду у постановах від 24.09.2025 № 359/299/19, від 15.10.2025 № 373/1293/20).

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення. У зв`язку з цим, судовий збір за подання даного позову позивачем не був сплачений.

Згідно частини 1, частини 6 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, такі витрати підлягають віднесенню за рахунок держави.

Керуючись ст. 2-3, 10, 258-259, 263-265, 268, 293-294, 295-300 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури, задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури у розмірі 270 567 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Я.В.Просіна