Рішення від 18 березня 2026 р. у справі №532/2300/25 — Кобеляцький районний суд Полтавської області

532/2300/25

2/532/105/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2026 р. м. Кобеляки

Кобеляцький районний суд Полтавської області в складі:

судді - Омельченко І.І.,

з участю секретаря судового засідання - Логвиненко А.В.,

учасники справи:

позивач - ТОВ «Коллект Центр»,

представник позивача - адвокат Бацюк О.М.,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кобеляки в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами,

В С Т А Н О В И В:

25 вересня 2025 року до Кобеляцького районного суду Полтавської області надійшла позовна заява ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами.

Позовна заява обґрунтована тим, що 20.09.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитні договори № 3916874 та № 103426492 в електронній формі шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором з урахуванням положень Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач не виконує зобов`язання за кредитними договорами, не повертає кредитні кошти, не сплачує проценти, в зв`язку з чим виникла заборгованість. Станом на день формування позовної заяви загальний розмір заборгованості становить 184720,00 гривень, а саме:

- за кредитним договором № 3916874 від 20.09.2021 року - 120600,00 гривень, з яких: 15000,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 102750,00 гривень - заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги, 2850,00 - гривень заборгованість за комісією.

- за кредитним договором № 103426492 від 20.09.2021 року - 64120,00 гривень, з яких: 8000,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 54600,00 гривень - заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги, 1520,00 - гривень заборгованість за комісією.

15.12.2021 року та 17.12.2021 року ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами № 3916874 та № 103426492 від 20.09.2021 року, де боржником є ОСОБА_1

10.01.2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за вказаними кредитними договорами, в зв`язку з чим останнього наділено правом вимоги до ОСОБА_1 .

Таким чином, позивач прохав суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитними договорами № 3916874 та № 103426492 від 20.09.2021 року в розмірі 184720,00 гривень, понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 гривень та правової допомоги в розмірі 25000,00 гривень.

Ухвалою Кобеляцького районного суду Полтавської області від 29 вересня 2025 року по даній справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження (а.с.139-140).

Ухвалою Кобеляцького районного суду Полтавської області від 11 грудня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.160-161).

12 січня 2026 року відповідач ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву, в якому прохав відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі та застосувати наслідки спливу позовної давності з огляду на наступне.

За умовами кредитних договорів від 20.09.2021 року, строк кредиту до 04.12.2021 року включно з урахуванням пунктів 1.3 та 2.3.1.2 (15 + 60 днів). Після 04.12.2021 року ТОВ «Вердикт Капітал» не мав права здійснювати нарахування процентів у розмірі 53250,00 гривень та 27600,00 гривень, оскільки обсяг прав нового кредитора обмежений виключно правом грошової вимоги в межах боргу відповідача, що визначені в Реєстрах, які є додатками до договорів факторингу, що прямо передбачено пунктами 2.3 і 2.4 договорів. Тому він вважає безпідставною вимогу про стягнення процентів після закінчення строку кредитування з огляду на приписи ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Крім того, в силу статті 228 ЦК України, ОСОБА_1 вважає нікчемними положення пунктів 1.5.1 договорів про сплату комісії за надання кредиту в розмірі 2850,00 гривень та 1520,00 гривень.

Також відповідач вважає, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом. Оскільки строк дії кредитних договорів до 04.12.2021 року, то позивач мав право звернутися до суду з позовом у строк до 05.12.2024 року. Карантин не перешкоджав подачі позову в межах строку позовної давності. Протягом цього періоду працював як поштовий зв`язок, так і система «Електронний Суд». Воєнний стан також не позбавив позивача можливості подати позов, оскільки ТОВ «Коллект Центр» є юридичною особою з чинним штатом працівників та доступом до електронних сервісів. Понад три роки позивач не вживав жодних дій для захисту своїх прав, що свідчить про фактичну втрату інтересу до вимоги. Позивачем не заявлено клопотання про поновлення строку позовної давності та не надано будь-яких доказів про поважність пропуску цього строку.

Щодо понесених позивачем витрат на правову допомогу в розмірі 25000,00 гривень, ОСОБА_1 зазначив, що виконані АО «Лігал Ассістанс» роботи не є складними, не потребують значних затрат часу, зміст позовної заяви є типовим для такого виду правовідносин, обсяг доданих документів не є значним. Крім того, не надано рахунку та платіжної квитанції про сплату ТОВ «Коллект Центр» на користь АО «Лігал Ассістанс» цих коштів. Фактично позивач не поніс будь-яких витрат на оплату правових послуг, а їх розмір не відповідає засадам розумності, співмірності, реальності.

27 січня 2026 року представник позивача ТОВ «Коллект Центр» подав відповідь на відзив, в якій прохав задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з огляду на таке.

Сторони погодили, що за користування кредитними коштами кредитором нараховуються відсотки за користування кредитом на весь період фактичного користування, в тому числі і у випадку прострочення виконання грошового зобов`язання за ставкою, передбаченою пунктом 1.6 договорів, в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України. З урахуванням пункту 4.2 договорів та ч. 2 ст. 625 ЦК України, нараховані відсотки після спливу строку кредитування повинні бути стягнуті на рахунок позивача. Підписавши кредитні договори, позичальник погодився з усіма умовами, зокрема, щодо сплати процентів, розмір яких визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору. Відповідач мав можливість не вступати в кредитні відносини з ТОВ «Мілоан», якщо дійсно вважав певні умови договорів несправедливими.

На дату звернення позивача до суду строк позовної давності не минув, оскільки на момент укладення кредитних договорів діяв Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, яким передбачено, що позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року. Перебіг строку позовної давності міг би початись 30.06.2023 року, але Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб, який триває до теперішнього часу. В умовах дії воєнного стану строк звернення до суду було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився. Перебіг позовної давності поновився лише 04.09.2025 року, коли набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності».

Заявлена до стягнення сума витрат на правову допомогу є обґрунтованою та співмірною зі складністю справи, враховуючи великий обсяг доказів, які необхідно було дослідити та описати. Витрати за надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено чи тільки має бути сплачено.

Представник позивача ТОВ «Коллект Центр» - адвокат Бацюк О.М. у судовому засіданні позов підтримала та прохала задовольнити повністю.

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні підтвердив отримання кредитних коштів за спірними договорами, які на час розгляду справи не повернув. Заперечував проти стягнення процентів після закінчення строку кредитування та комісії за надання кредиту. Заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу є завищеним та підлягає зменшенню до 5000,00-7000,00 гривень.

Суд, заслухавши учасників справи, розглянувши та вивчивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Судом установлено, що 20 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 на підставі анкети-заяви було укладено два договори про споживчий кредит, а саме:

1) кредитний договір № 103426492, відповідно до умов якого (а.с.9-13,16):

- сума (загальний розмір) кредиту становить 8000,00 гривень (п. 1.2).

- кредит надається строком на 15 днів з 20.09.2021 (строк кредитування) (п. 1.3).

- термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 05.10.2021 (п. 1.4);

- комісія за надання кредиту становить 1520,00 гривень, яка нараховується за ставкою 19,00 відсотків від суми кредиту одноразово (пп. 1.5.1 п. 1.5);

- проценти за користування кредитом складають 3000,00 гривень, які нараховуються за ставкою 2,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (пп. 1.5.2 п. 1.5);

- стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п. 1.6);

- тип процентної ставки - фіксована (п. 1.7).

2) кредитний договір № 3916874, відповідно до умов якого (а.с.27-31,91):

- сума (загальний розмір) кредиту становить 15000,00 гривень (п. 1.2).

- кредит надається строком на 15 днів з 20.09.2021 (строк кредитування) (п. 1.3).

- термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 05.10.2021 (п. 1.4);

- комісія за надання кредиту становить 2850,00 гривень, яка нараховується за ставкою 19,00 відсотків від суми кредиту одноразово (пп. 1.5.1 п. 1.5);

- проценти за користування кредитом складають 4500,00 гривень, які нараховуються за ставкою 2,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (пп. 1.5.2 п. 1.5);

- стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п. 1.6);

- тип процентної ставки - фіксована (п. 1.7).

До позовної заяви долучено Додатки № 1, № 2 до договорів № 3916874 та № 103426492 від 20.09.2021 року - Графік платежів, Паспорт споживчого кредиту, а також Правила надання фінансових кредитів ТОВ «Мілоан» (у редакції від 13.07.2021 року) (а.с.14-15,17-21,53,72).

Кредитні договори укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства (пп. 6.1 п. 6). Договір прирівнюється до такого, що укладений в письмовій формі (пп. 6.5 п. 6).

Кредитні договори набувають чинності з моменту їх укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ними обумовлені, з моменту отримання кредиту (п. 7.1).

Договір № 103426492 від 20.09.2021 року підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором J96099, а договір № 3916874 від 20.09.2021 року - електронним підписом одноразовим ідентифікатором J43445 (а.с.22,111).

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного, іншого технічного засобу зв`язку.

Статті 6 та 627 ЦК України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Положеннями ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11 Закону передбачено, що електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Нормами частин 3, 6, 7, 8, 12 ст. 11 Закону встановлено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: 1) надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; 2) заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; 3) вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

У статті 12 Закону закріплено, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: 1) електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; 2) електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; 3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону).

Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).

Встановивши, що без отримання смс-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитні договори № 103426492 та № 3916874 від 20.09.2021 року не були б укладені, суд вважає, що їх укладення в запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача та, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», вони вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюються до договорів, укладених у письмовій формі.

Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року в справі № 234/7160/20, від 01 листопада 2021 року в справі № 234/8084/20, від 14 червня 2022 року в справі № 757/40395/20-ц.

Таким чином, кредитні договори № 103426492 та № 3916874 від 20.09.2021 року укладено між сторонами відповідно до положень ст.ст. 10, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», тобто шляхом пропозиції на його укладення однієї сторони та її прийняття іншою стороною та підписанням зі сторони позичальника електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

ТОВ «Мілоан» виконало свої зобов`язання за вказаними договорами, надавши 20.09.2021 року відповідачу кошти в розмірі 8000,00 гривень та 15000,00 гривень, які були перераховані АТ КБ «ПриватБанк» на карту НОМЕР_1 *61 (а.с.23,112).

Оскільки в судовому засіданні відповідач підтвердив отримання від первісного кредитора грошових коштів, передбачених умовами спірних договорів, які на час розгляду справи в суді не повернув, з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь позивача заборгованість за тілом кредиту в розмірі 8000,00 гривень та 15000,00 гривень.

Пунктом 1.7 договорів передбачено, що особливості нарахування процентів визначені пунктами 2.2. та 2.3.

Відповідно до підпункту 2.2.2 пункту 2.2 договорів, нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених пунктом 2.2.3. договору.

Згідно підпункту 2.3.1 пункту 2.3 договорів, строк кредитування може бути продовжений (пролонгований) на пільгових чи на стандартних умовах.

Продовження строку кредитування на пільгових умовах відбувається строком на три, сім і п`ятнадцять днів за умови сплати позичальником комісії за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості за кредитом (тілом).

У підпункті 2.3.1.2 пункту 2.3 сторони погодили, що позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів.

Тобто нарахування процентів за 60 днів також є платою позичальника за правомірне користування кредитними коштами.

На підтвердження законності нарахування заборгованості за процентами позивачем долучено до позовної заяви відомість про щоденні нарахування та погашення по кредитному договору, яка сформована первісним кредитором ТОВ «Мілоан» (а.с.24,113).

Так, за строк кредитування за договором № 103426492 від 20.09.2021 року - 15 днів (з 21.09.2021 до 05.10.2021) нараховано проценти за користування кредитом, які відповідно до погодженої процентної ставки 2,50 % становлять 3000,00 гривень.

За строк кредитування за договором № 3916874 від 20.09.2021 року - 15 днів (з 21.09.2021 до 05.10.2021 року) нараховано проценти за користування кредитом, які відповідно до погодженої процентної ставки 2,00 % становлять 4500,00 гривень.

Згідно відомості про щоденні нарахування та погашення кредиту, відповідач не здійснив жодної оплати в рахунок погашення заборгованості, підтвердивши це в судовому засіданні, тому подальше продовження строку мало відбуватися на стандартних умовах.

З 06 жовтня 2021 року по 04 грудня 2021 року ТОВ «Мілоан» продовжило нарахування процентів за надання кредиту з урахуванням пролонгації на стандартних (базових) умовах на підставі пунктів 1.6 та 2.3.1.2 договору.

Відповідно до погодженої процентної ставки 5,00 %, розмір нарахованих процентів за цей період за договором № 103426492 від 20.09.2021 року становив 24000,00 гривень, а за договором № 3916874 від 20.09.2021 року - 45000,00 гривень.

Враховуючи досягнення між сторонами згоди щодо продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах унаслідок поведінки самого позичальника, який продовжував користуватись кредитними коштами, не повертаючи їх ще протягом погодженого сторонами строку - 60 днів, позивач має право на одержання від відповідача процентів протягом усього строку кредитування з урахуванням такої пролонгації, що загалом становить 75 календарних днів (15 днів згідно пункту 1.3 та 60 днів у порядку пролонгації згідно підпункту 2.3.1.2. пункту 2.3), про що не заперечував сам відповідач у відзиві на позовну заяву.

Оскільки відповідачем не були повернуті кредитні кошти (тіло кредиту), відповідно до статей 536, 1048, 1054, 1056-1 ЦК України, він повинен сплатити позивачу проценти за користування кредитом протягом 75 днів у сумі 27000,00 гривень за договором № 103426492 та в сумі 49500,00 гривень за договором № 3916874.

На підставі викладеного вище, з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» підлягає стягненню заборгованість за кредитними договорами № 3916874 та № 103426492 від 20.09.2021 року на загальну суму 99500,00 гривень, а саме:

- за кредитним договором № 3916874 від 20.09.2021 року в сумі 64500,00 гривень, з яких: 15000,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 49500,00 гривень - заборгованість за відсотками;

- за кредитним договором № 103426492 від 20.09.2021 року в сумі 35000,00 гривень, з яких: 8000,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 27000,00 гривень - заборгованість за відсотками.

15.12.2021 року між ТОВ «Мілоан» (клієнт) і ТОВ «Вердикт Капітал» (фактор) укладено договір факторингу № 15/12-2021-22 (а.с.75-79,84).

На виконання умов договору факторингу ТОВ «Мілоан» і ТОВ «Вердикт Капітал» уклали та підписали Акт приймання-передавання Реєстру Боржників, у тому числі в електронному вигляді (а.с.85-86).

Відповідно до Реєстру Боржників до договору факторингу № 15/12-2021-22, ТОВ «Вердикт Капітал» набуло права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 3916874 від 20.09.2021 року в розмірі 67350,00 гривень, 15000,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 49500,00 гривень - заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги, 2850,00 - гривень заборгованість за комісією (а.с.87-90).

Станом на 15.12.2021 року загальний розмір заборгованості становить 67350,00 гривень. При цьому, ТОВ «Вердикт Капітал» продовжило нараховувати проценти, розмір яких за період з 15.12.2021 по 23.02.2022 становить 53250,00 гривень (а.с.25).

17.12.2021 року між ТОВ «Мілоан» (клієнт) і ТОВ «Вердикт Капітал» (фактор) укладено договір факторингу № 17/12-2021-62 (а.с.58-62,67).

На виконання умов договору факторингу ТОВ «Мілоан» і ТОВ «Вердикт Капітал» уклали та підписали Акт приймання-передавання Реєстру Боржників, у тому числі в електронному вигляді (а.с.68-69).

Відповідно до Реєстру Боржників до договору факторингу № 17/12-2021-62, ТОВ «Вердикт Капітал» набуло права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 103426492 від 20.09.2021 року в розмірі 36520,00 гривень, з яких: 8000,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 27000,00 гривень - заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги, 1520,00 - гривень заборгованість за комісією (а.с.70-71,73-74).

Станом на 17.12.2021 року загальний розмір заборгованості становить 36520,00 гривень. При цьому, ТОВ «Вердикт Капітал» продовжило нараховувати проценти, розмір яких за період з 17.12.2021 по 23.02.2022 становить 27600,00 гривень (а.с.26).

10.03.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» (первісний кредитор) і ТОВ «Коллект Центр» (новий кредитор) укладено договір № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги (а.с.34-39).

На виконання умов договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги ТОВ «Вердикт Капітал» і ТОВ «Коллект Центр» уклали та підписали Акт зарахування зустрічних однорідних вимог, Акт приймання-передавання Реєстру Боржників, у тому числі в електронному вигляді (а.с.45-48).

Відповідно до Реєстрів Боржників до Договору № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, ТОВ «Коллект Центр» набуло права вимоги до ОСОБА_1 , а саме:

- за кредитним договором № 103426492 від 20.09.2021 року в розмірі 64120,00 гривень, з яких: 8000,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 54600,00 гривень - заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги, 1520,00 - гривень заборгованість за комісією (а.с.52,54-55,57);

- за кредитним договором № 3916874 від 20.09.2021 року в розмірі 120600,00 гривень, з яких: 15000,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 102750,00 гривень - заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги, 2850,00 - гривень заборгованість за комісією (а.с.49-51,56).

Станом на 10.03.2023 року загальний розмір заборгованості за договором № 103426492 становить 64120,00 гривень, а за договором № 3916874 - 120600,00 гривень. У подальшому ТОВ «Коллект Центр» не здійснювало жодних нарахувань (а.с.32-33).

Щодо нарахування процентів після закінчення строку кредитування.

Судом установлено, що нарахування ТОВ «Вердикт Капітал» процентів з 15.12.2021 по 23.02.2022 та з 17.12.2021 по 23.02.2022 відбулося на підставі пункту 4.2 договорів, яким передбачено, що в разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості, кредитодавець, починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгації та оновлених графіків платежів, має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п. 1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України. Обов`язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця.

Суд вважає, що продовження нарахування процентів після закінчення строку кредитування - 04.12.2021 року за стандартною (базовою) ставкою 5,00 % є неправомірним, з огляду на таке.

За змістом ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 28.03.2018 року № 444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку та зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточнюючи свій правовий висновок, який викладений в постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17) щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Так, пункт 4.2 спірних кредитних договорів чітко передбачає нарахування процентів за стандартною (базовою) ставкою згідно пункту 1.6, яка становить 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом, а не за кожен день прострочення.

Визначений кредитодавцем розмір процентів 5,00 % за кожен день користування кредитом вказує на наявність у нього намірів одержувати відсотки за користування кредитом у збільшеному розмірі понад установлені в договорах строки з метою отримання прибутків.

Саме по собі посилання на положення ст. 625 ЦК України не надає позивачу підстав для стягнення відповідних сум.

Крім того, на виконання вимог пункту 4.2, позивачем не надано доказів направлення відповідної вимоги відповідачу, що виключає підстави для стягнення відсотків за користування кредитними коштами поза межами строку дії договорів.

З огляду на формулювання, викладені в кредитних договорах, суд вважає, що в них відсутні чіткі та зрозумілі для споживача умови про право кредитодавця нараховувати проценти за фактичне правомірне користування коштами після закінчення строку дії договору.

Таким чином, не підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» нараховані після 04.12.2021 року проценти в розмірі 53250,00 гривень за кредитним договором № 3916874 та 27600,00 гривень за кредитним договором № 103426492.

Щодо стягнення заборгованості за комісією.

В абзаці 3 частини 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») передбачено, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VІІІ.

У зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, в тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати в кредитному договорі комісію за надання кредиту.

Разом з тим, відповідно до частин першої-другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Згідно з частиною 6 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит.

У спірних кредитних договорах не зазначено, які саме послуги надаються відповідачу на суму 1520,00 гривень та 2850,00 гривень.

Посилання на те, що комісія надається за надання кредиту, є загальним та не уточнює саме вид наданих послуг.

Наявні в матеріалах справи документи взагалі не містять будь-якого опису послуг, за які встановлена комісія.

Також суд звертає увагу на постанову Верховного Суду від 20 лютого 2019 року в справі № 666/4957/15-ц, в якій вказано, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту в зв`язку з наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Таким чином, положення пункту 1.5.1 кредитних договорів щодо обов`язку позичальника сплатити комісію в розмірі 1520,00 гривень та 2850,00 гривень за надання кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Щодо клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, суд виходить з наступного.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки (стаття 257 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) встановлено з 12.03.2020 року на всій території України карантин.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій в зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 року, який набрав чинності 02.04.2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, згідно якого, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки позовної давності, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк карантину неодноразово продовжувався до 30.06.2023 року.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року, який неодноразово було продовжено та який діє дотепер.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, відповідно до якого, в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 (позовна давність), 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України № 3450-IX від 08.11.2023 року пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було викладено в такій редакції: «В період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану». Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився.

Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-ІХ «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набув чинності 04 вересня 2025 року, зазначений пункт виключений з Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Частиною 3 статті 263 ЦК України передбачено, що від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Оскільки перебіг позовної давності поновився 04.09.2025 року, позивач ТОВ «Коллект Центр» не пропустив строків звернення до суду з даним позовом, а тому відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності.

Щодо витрат на правничу допомогу.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Положеннями частин першої-третьої статті 137 ЦПК визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, надано договір № 01-07/2024 про надання правової допомоги, заявку на надання юридичної допомоги № 1538 від 01.08.2025 року, витяг з Акту № 13 про надання юридичної допомоги від 31.08.2025 року (а.с.99-101,103-105).

Згідно витягу з Акту № 13 про надання юридичної допомоги від 31.08.2025 року, надання усної консультації з вивченням документів становить 4000,00 грн. (2 год. х 2000,00 грн.), підготовка пропозицій - 6000,00 гривень (3 год. х 2000,00 грн.), складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду - 15000,00 грн. (5 год. х 3000,00 грн.).

ТОВ «Коллект Центр» прохав суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу, надану АО «Лігал Ассістанс», у розмірі 25000,00 гривень.

Відповідач вважав, що позивач не поніс будь-яких витрат на оплату правових послуг, оскільки ним не надано рахунку та платіжної квитанції про сплату на користь АО «Лігал Ассістанс» цих коштів.

Суд звертає увагу відповідача на те, що витрати за надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у додатковій постанові від 17 січня 2022 року в справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21).

Частиною 3 статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Зі змісту частини 3 статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) реальність (встановлення їхньої дійсності); 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року по справі № 826/15063/18, додатковій постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року в справі № 201/14495/16-ц.

Також розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).

За приписами ч. 5 ст. 137 ЦПК України, в разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

Відповідач ОСОБА_1 заперечував проти стягнення з нього понесених позивачем витрат на правничу допомогу в розмірі 25000,00 гривень з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та прохав зменшити до 5000,00-7000,00 гривень.

Суд вважає, що заявлені представником позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 25000,00 гривень є завищеними, не відповідають критерію розумності, не є співрозмірними зі складністю виконаної роботи, а їх відшкодування, за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини справи, матиме надмірний характер.

Уже неодноразово була висловлена думка Верховного Суду в аналогічних справах, тобто фактично сформована судова практика за спорами такої категорії, а тому для професійних досвідчених адвокатів дана категорія справ не становить надмірної складності, не потребує значних витрат часу та не вимагає великого обсягу аналітичної й технічної роботи, тобто не займає багато часу на виготовлення документів та збору додатків до них.

Зазначені в Акті № 13 про надання юридичної допомоги від 31.08.2025 року послуги по своїй суті є однією дією, тобто підготовка та виготовлення позовної заяви.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Враховуючи принципи співмірності, реальності витрат та розумності їхнього розміру, суд вважає визначити розмір витрат на правничу допомогу в сумі 10000,00 гривень, тобто по 5000,00 гривень за кожен кредитний договір.

Оскільки позов задоволено частково (53,87 %), суд вважає за доцільне зменшити витрати на правничу допомогу в розмірі 5387,00 гривень (10000х53,87 %).

Також з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1304,95 гривень, виходячи з розрахунку: 99500,00 гривень (задоволені позовні вимоги) х 100 : 184720,00 гривень (ціна позову) = 53,87 % від сплаченого судового збору 2422,40 гривень.

Керуючись статтями 12, 133, 137, 141, 259, 263-265, 354-356 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість на загальну суму 99500,00 гривень, а саме:

- за кредитним договором № 3916874 від 20.09.2021 року в сумі 64500,00 гривень, з яких: 15000,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 49500,00 гривень - заборгованість за відсотками;

- за кредитним договором № 103426492 від 20.09.2021 року в сумі 35000,00 гривень, з яких: 8000,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 27000,00 гривень - заборгованість за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» судовий збір у розмірі 1304,95 гривень та витрати на правничу допомогу в розмірі 5387,00 гривень.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони:

позивач - ТОВ «Коллект Центр», код ЄДРПОУ 44276926, юридична адреса: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, 3, офіс 306.

відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя