Рішення від 10 листопада 2025 р. у справі №361/10814/25 — Броварський міськрайонний суд Київської області

УКРАЇНА

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 361/10814/25

Провадження № 2/361/4031/25

11.11.2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2025 року м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Червонописького В.С.,

при секретарі судового засідання Корнійко А.В.,

позивача-відповідача ОСОБА_1 ,

відповідача-позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Броварського міськрайонного суду Київської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання неповнолітніх дітей, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року адвокат Сахно Р.М. від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернувся до суду із вказаним позовом.

Позов обґрунтовано тим, що 03.06.2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, що підтверджується відповідним свідоцтвом серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції м. Києва 03.06.2006 року, актовий запис № 823.

Від спільного шлюбу подружжя має двох неповнолітніх дітей – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого 04.02.2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №375 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданого 04.01.2013 року відділом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 23.

Вказував, що відповідно до положень ч.ч. 2, 3 ст. 160 СК України визначено, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Керуючись ч. 2, ст. 160 СК України вказував, що подружжя, враховуючи бажання неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , бутьки дійшли до взаємної згоди, що їх спільна неповнолітня дитина ОСОБА_5 , яка на день подання позову досягла 13 років, буде проживати разом з позивачем. Враховуючи положення ч. 3. ст. 160 СК України, наголошував, що за своїм власним бажанням неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на момент подання позову досяг віку 16 років, також буде проживати разом з позивачем. Також, акцентував увагу, що на момент подання позову про розлучення, спору між позивачем та відповідачем про поділ майна набутого за час шлюбу, немає. З початку липня 2025 року позивач та відповідач не проживають однією сім`єю, спільне господарство не ведуть. Сімейне життя між подружжям не склалось через відсутність взаєморозуміння, що призвело до втрати почуття любові та поваги один до одного. Враховуючи дані обставини, між подружжям часто виникали сварки, які завдали емоціонального стресу та призводили до погіршення самопочуття та заниження самооцінки.

Зазначав, що відповідно до положень ст. 111 СК України, суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Керуючись положеннями вказаної статті, вважає за необхідне повідомити про те, що вжиття судом заходів щодо примирення подружжя не вплинуть на стан шлюбних відносин. Оскільки, зазначені вище обставини продовжуються протягом тривалого часу, а спроби досягнути примирення не принесли жодних результатів. Крім того, вже досить тривалий час позивач та відповідач проживають окремо один від одного. Збереження шлюбних відносин та відновлення спільного життя між подружжям неможливе. Враховуючи наведене, позивач наполягає на розірванні зареєстрованого між подружжям шлюбу, оскільки підстави для примирення відсутні. Шлюб між позивачем та відповідачем носить суто формальний характер, а тому збереження шлюбних відносин буде суперечити інтересам подружжя

У зв`язку з вищевикладеним просив суд ухвалити рішення, яким шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , було зареєстровано шлюб, що підтверджується відповідним свідоцтвом серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції м. Києва 03.06.2006 року, актовий запис № 823 – розірвати.

Визначити місце проживання неповнолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з позивачем.

Судові витрати покласти на відповідача.

23 вересня 2025 року ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено справу до розгляду по суті на 27 жовтня 2025 року о 12 год. 00 хв.

27 жовтня 2025 року представник відповідача – адвокат Озерова М.С. через підсистему «Електронний суд» подала відзив на позовну заяву про розірвання шлюбу та визначення місця проживання неповнолітніх дітей.

Зазначала, що 03.06.2006 року між сторонами по справі укладено шлюб зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві, актовий запис № 823, Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_4 . З 2017 року позивач періодично вчиняв домашнє насилля відносно відповідача, здійснював психологічний тиск, періодично виганяв відповідача з будинку, який вони разом будували на земельній ділянці, що належить позивачу. З 2020 року ставлення позивача до відповідача погіршилося, позивач у стані алкогольного сп`яніння почав вчиняти фізичне насилля відносно відповідача, виказувати погрози та образи у її бік, не зважаючи на те, що свідками таких подій були діти. Після того як відповідач повідомила позивача про намір розлучитися, останній у серпні 2025 року звернувся до лікарів з метою кодування від пияцтва. Однак, це не покращило відносини сторін по справі. 3 14.08.2025 року відповідач була змушена піти з будинку, в якому проживала з позивачем та дітьми та орендувати квартиру, оскільки спільне життя з позивачем стало неможливо через його поведінку по відношенню до неї. Оскільки спроби примирення з позивачем в минулому не призвели до покращення відносин, відповідач не заперечує проти задоволення позову в частині вимог про розірвання шлюбу. Щодо позовних вимог про визначення місця проживання дітей, вказувала наступне. Від шлюбу сторони по справі мають двох дітей – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 , видане 04.02.2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 375 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_6 , видане 04.01.2013 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 23. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади № 2025/015012177 від 13.10.25 року. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 , відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади № 2025/015014068 від 13.10.25 року. Позивач просить визначити місце проживання дітей – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з ним. Відповідач категорично заперечує проти задоволення позовних вимог щодо проживання неповнолітнього ОСОБА_6 та малолітньої ОСОБА_7 разом з батьком. Відносно позовних вимог про визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 посилається за необхідне зазначити наступне. Неповнолітній ОСОБА_6 навчається на 2 курсі (бюджет) у Київському фаховому коледжу туризму та готельного господарства на спеціальності «Підприємництво та торгівля». З народження ОСОБА_6 і по цей час відповідач приймає активну участь у житті сина, виконує усі обов`язки з організації домашнього побуту, створює належні умови необхідні для його виховання та розвитку.

Акцентувала увагу, що в судовому порядку можливе вирішення спору щодо місця проживання лише малолітньої дитини, а місце проживання неповнолітньої дитини визначається нею самою. Таким чином, пред`явлення до суду вимоги щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини, якій виполнилося 16 років не передбачено нормами чинного законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення такої позовної вимоги.

Наголошувала, що твердження позивача про те, що «за своїм власним бажанням ОСОБА_4 , який на момент подання позову досяг віку 16 років, також буде проживати з позивачем» не відповідають дійсним обставинам справи є безпідставними, необгрунтованим та виходячи зі змісту вимог ст. 81 ЦПК не доведеними належними і допустимими доказами. Щодо вимоги позивача про встановлення місця проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідач є відповідальною матір`ю, з народження Дарії і по цей час піклується про неї, займається доглядом за нею, виконує усі обов`язки з організації домашнього побуту, створює належні умови необхідні для виховання та розвитку доньки. ОСОБА_2 купує все необхідне для забезпечення дітей, їжею, канцтоварами, одягом, взуттям, ліками та ін. Молодша донька сторін по справі ОСОБА_7 навчається у 7-Б класі Погребського ліцею Зазимської сільської ради Броварського району Київської області. Відповідно до характеристики, мати дівчинки завжди підтримує тісний зв`язок зі школою, класним керівником, постійно відвідує батьківські збори та шкільні заходи, довгий час була відповідальною за забезпечення учнів класу навчальними посібниками. За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Відповідач вважає твердження позивача про те, що «подружжя, враховуючи бажання неповнолітньої ОСОБА_5 дійшли до взаємної згоди, що їх спільна малолітня дитина ОСОБА_5 , яка на день подання позову досягла 13 років буде проживати разом з позивачем», не відповідає дійсності та є таким, що вводить суд в оману. ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто на день звернення позивача до суду із позовною заявою дитина досягла 12 років. Сторони по справі не погоджували між собою з ким будуть проживати діти після розлучення, відповідач не погоджувалася на те, що малолітня ОСОБА_7 буде проживати з батьком. Позивачем до позовної заяви не долучено доказів бажання малолітньої дитини проживати з батьком.

Посилалася, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Стверджувала, що позивачем не надано допустимих обгрунтованих доказів на

підтвердження його позовних вимог, що визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_7 з батьком буде відповідати найкращим інтересам дитини. Також відповідач вважає, що на момент звернення позивача до суду із позовною заявою спір між сторонами по справі щодо визначення місця проживання дітей був відсутній, у позовній заяві позивач не зазначив, в чому полягає порушення, невизнання або оспорювання його прав, що призвело до його звернення до суду з позовними вимогами про визначення місця проживання дітей.

27 жовтня 2025 року представник ОСОБА_2 – адвокат Озерова М.С. через підсистему «Електронний суд» подала зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей.

04 листопада 2025 року представник позивача за первісним позовом – адвокат Сахно Р.М. через підсистему «Електронний суд» подав до суду заяву про повернення заявнику зустрічної позовної заяви. Посилався на те, що вказана зустрічна позовна заява подана з порушенням норм встановлених ЦПК України та підлягає поверненню заявнику з огляду на наступне. 23.09.2025 року Броварським міськрайонним судом Київської області було проголошено ухвалу про відкриття провадження в цивільній справі № 361/10814/25 за первісним позовом. Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області, для відповідача (позивач за зустрічним позовом), було встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали для надання відзиву на первісну позовну заяву, а судове засідання було призначено на 27.10.2025 року о 12 годині 00 хвилин в приміщенні Броварського міськрайонного суду Київської області. Відповідно до положень ч. 1 ст. 193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Відзив на первісну позовну заяву відповідачем (позивач за зустрічним позовом), було подано до системи електронний суд лише 24.10.2025 року, ознайомитись з ним вдалось лише після судового засідання, що відбулось 27.10.2025 року. Таким чином, з моменту проголошення ухвали про відкриття провадження за первісним позовом 23.09.2025 року та фактичним надання відзиву 24.10.2025 року, пройшло більше місяця, що значно перевищує строк в 15-ть днів, наданий судом відповідачу (позивач за зустрічним позовом) для надання відзиву. Крім того, зустрічний позов відповідача не містить жодних доказів того, що п`ятнадцятиденний строк не було порушено. Таким чином, вважає, що відповідач (позивач за зустрічним позовом) втратила право на звернення до Броварського міськрайонного суду Київської області з відповідною зустрічною позовною заявою.

11 листопада 2025 року ухвалою суду прийнято відмову позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 від зустрічного позову та провадження у справі за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей закрито.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов в частині розірвання шлюбу підтримав та просив задовольнити, в іншій частині позову, а саме щодо визначення місця проживання неповнолітніх дітей просив суд залишити без розгляду. Крім того, просив суд не стягувати з ОСОБА_2 судові витрати.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги в частині розірвання шлюбу визнала, проти його задоволення не заперечувала.

Суд, вислухавши сторін, дослідивши надані докази, дійшов до висновку, що позов в частині позовних вимог про розірвання шлюбу підлягає задоволенню, в частині визначення місця проживання неповнолітніх дітей – без розгляду.

Судом встановлено, що 03 червня 2006 року був зареєстрований шлюб між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_8 Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, про що складено актовий запис за № 823, серія НОМЕР_4 .

Від спільного шлюбу подружжя мають дітей – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого 04.02.2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 375 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 , виданого 04.01.2013 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 23.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 Сімейного Кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне проживання подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що сторони остаточно припинили сімейні відносини, не ведуть спільного господарства.

Так, відповідно до ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно з ч. 5 ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Водночас, положеннями ч.ч. 3, 4 ст. 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням прав дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

У відповідності до ч. 2 ст. 104, ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до ст. 110 цього Кодексу.

За положеннями ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Також, у п.п. 10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України ”Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя” № 11 від 21.12.2007 року роз`яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бут розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішення позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитина-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. У рішенні суду у справі про розірвання шлюбу, зокрема, має бути зазначено дата й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім`ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.

Таким чином, виходячи з аналізу вищенаведених положень законодавства, шлюб має добровільний характер, ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання.

При цьому, незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвати шлюбу.

Отже, встановивши не бажання позивача продовжувати шлюбні стосунки та відсутність будь-яких переконливих доказів того, що сторони вчиняють дії, направлені на збереження сім`ї, суд дійшов висновку про те, що подальше збереження шлюбу без взаємної згоди є неможливим та буде суперечити інтересам сторін.

Враховуючи вищевикладене та враховуючи ті обставини, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, а відповідач цьому не заперечувала, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, а шлюб між позивачем та відповідачем розірванню, оскільки подальше збереження шлюбу без взаємної згоди – є неможливим.

Щодо позовних в частині визначення місця проживання неповнолітніх дітей.

Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Дана заява подана позивачем до початку розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Тому суд вважає за можливе задовольнити заяву і залишити позов ОСОБА_1 в частині визначення місця проживання неповнолітніх дітей без розгляду.

Керуючись ст. ст. 24, 56, 110, 111, 112,113 Сімейного кодексу України, п.5 ч. 1 ст. 257, ст.ст. 265, 268 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині позовних вимог про розірвання шлюбу задовольнити.

Шлюб зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 03 червня 2006 року у Відділі реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління Міністерства юстиції у м. Києві, серія НОМЕР_4 , актовий запис № 823 – розірвати.

Судові витрати залишити сплаченими за позивачем ОСОБА_1 .

Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визначення місця проживання неповнолітніх дітей – без розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Суддя В.Червонописький