Вирок від 18 березня 2026 р. у справі №489/8847/25 — Інгульський районний суд міста Миколаєва

Справа № 489/8847/25

Провадження № 1-кп/489/540/26

В И Р О К

іменем України

19 березня 2026 року місто Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

потерпілої ОСОБА_6 ,

представника потерпілої ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, відомості про яке внесені 13.08.2025 під №12025152040000888,за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Манне Вознесенського району Миколаївської області, громадянина України, з професійною освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , одруженого, працевлаштованого у АТ «Миколаївобленерго» на посаді водія, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

в с т а н о в и в:

І. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним

ОСОБА_4 13 серпня 2025 року, близько 09:26, у світлий час доби, за відсутності опадів, керуючи автомобілем «УАЗ 3909», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по сухій чистій проїжджій частині вул. Пограничної у м. Миколаєві. Наближаючись до нерегульованого перехрестя проїжджих частин вул. Пограничної, проспекту Богоявленського та проспекту Миру, на якому організовано круговий рух, з метою виконати з`їзд на проїжджу частину проспекту Миру, яка має чотири смуги (по дві в кожному напрямку), потоки протилежних напрямків розділені подвійною суцільною лінією горизонтальної дорожньої розмітки 1.3. Розділу 34 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі – ПДР), а смуги, призначені для руху в одному напрямку, розділені лінією горизонтальної дорожньої розмітки 1.5. Розділу 34 ПДР, рухався в межах крайньої правої смуги для руху зі швидкістю не більше 30 км/год.

В цей час проїжджу частину проспекту Миру, по нерегульованому пішохідному переході, позначеному на проїжджій частині горизонтальною дорожньою розміткою1.14.1 Розділу 34 ПДР, та відповідними дорожніми знаками 5.38.1 та 5.38.2 «Пішохідний перехід» Розділу 33 ПДР, які встановлені праворуч та ліворуч від дороги, розпочав перетинати пішохід ОСОБА_8 , рухаючись з ліва направо відносно напрямку руху водія ОСОБА_4 .

Рухаючись у обраному напрямку та наближаючись до вказаного нерегульованого пішохідного переходу, водій ОСОБА_4 грубо порушив вимоги п.п. 1.3., 2.3.«б», 10.1., 16.2. ПДР, а саме: будучи зобов`язаним знати й неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху, проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміни, перед зміною напрямку руху, не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, а навпаки змінив напрямок руху даного транспортного засобу праворуч, здійснюючи з`їзд із зазначеного нерегульованого перехрестя, на якому організовано круговий рух, на проїжджу частину проспекту Миру, не надав дорогу пішоходу ОСОБА_8 , який перетинав проїзну частин проспекту Миру, в межах нерегульованого пішохідного переходу, рухаючись з ліва направо, відносно напрямку руху водія ОСОБА_4 , внаслідок чого допустив наїзд на вказаного пішохода передньою частиною, керованого ним автомобіля. В подальшому після первинного контактування автомобіля з тілом пішохода, відбулось відкидання останнього ліворуч з послідуючим падінням на асфальтоване покриття проїзної частини.

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 о 20:34 год. помер у приміщенні реанімації нейрохірургічного відділення КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги». Тілесні ушкодження мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень та перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті.

Дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок злочинного порушення водієм ОСОБА_9 вимог п.п. 1.3., 2.3.«б», 10.1, 16.2 ПДР, які перебувають у прямому причинному зв`язку із наслідками, що настали.

ІІ.Стаття(частина статті) КК України, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений

Дії ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч. 2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло смерть потерпілого.

ІІІ. Позиція сторін кримінального провадження.

Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_4 повідомив, що вину у вчиненні кримінального правопорушення визнає. Суду пояснив, щовін працює водієм у АТ «Миколаївобленерго». У серпня 2025 року після прибуття на роботу зранку отримав від диспетчера путівку, пройшов медичне обстеження, після чого механік оглянув автомобіль. Автомобіль був у справному стані. Близько 09:30, під час виконання трудових обов`язків, керував автомобілем «УАЗ 3909», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить вказаному підприємству.Здійснював перевезення працівників АТ «Миколаївобленерго» до їх робочих ділянок. Рухався по вул. Пограничній у м. Миколаєві. Проїхавши перехрестя з круговим рухомздійснював виїзд на проспект Миру, його засліпило сонце, у цей момент хтось з пасажирів побачивши пішохода закричав, і у зв`язку з цим він різко загальмував, проте зупинитись не встиг і здійснив наїзд на пішохода, який переходив проспект Миру по пішохідному переходу зліва направо відносно руху його авто. Від удару автомобіля, пішохід відлетів та упав. Він та інші пасажири вийшли з автомобіля, підійшли до потерпілого пішохода та виявили, що останній був непритомний. Він попросив одного зісвоїх пасажирів викликати швидку медичну допомогу. Одна з перехожих, яка виявилась медсестрою, надала першу допомогу потерпілому. Потім приїхав автомобіль швидкої медичної допомоги та забрав потерпілого до лікарні. В подальшому працівники поліції доставили його до лікарні де він проходив огляд на стан сп`яніння. Того ж дня він приїхав до лікарні, де перебував потерпілий, з метою дізнатись про стан його здоров`я. У лікарні зустрів дружину потерпілого, вибачався за скоєне. У подальшому сплатив у лікарні 52 000,00 грн витрат на лікування потерпілого. Під час розгляду справи у суді також на відшкодування моральної шкоди сплатив потерпілій 50 000,00 грн.

Також пояснив, що маршрутом де сталось ДТП він їздить постійно. Усвідомлював, що у разі засліплення сонцем мав вжити заходів для безпеки руху, в тому числі зупинити автомобіль.

Право керування автомобілем отримав у 1977 році. Працює водієм усе життя. До цього ДТП не вчиняв. Після ДТП виконував обов`язки водія двічі, решту часу займався ремонтом автомобілів.

ОСОБА_10 суду пояснила, що 13.08.2025 приблизно о 07:20 її чоловік ОСОБА_8 пішов на ринок «Колос. Через деякий час їй зателефонував сусід та повідомив, що її чоловіка збив автомобіль. Зателефонувавши до лікарні швидкої медичної допомоги вона дізналась про місце перебування чоловіка. Приїхавши до лікарні виявила, що її чоловік перебував в комі. У лікарні до неї підходив ОСОБА_4 , вибачався, повідомив про намір відшкодувати всі витрати на лікування її чоловіка. Через сім днів після ДТП лікарі повідомили їй про необхідність термінової операції для чоловіка, для проведення якої необхідно придбати «кліпси». Вартість вказаних «кліпс» яка становила 52 000,00 грн оплатив ОСОБА_4 . Через деякий час після операції її чоловік помер.

Також зазначила, що офіційно у шлюбі з чоловіком перебувала з 2007 року. До цього 15 років проживали разом без реєстрації шлюбу. Були дуже близькі. Чоловік був її опорою. Втрата чоловіка для неї є дуже важкою. В тому числі і через необхідність самостійно доглядати за його і своєю матір`ю похилого віку.

Повідомила, що під час розгляду справи обвинувачений на відшкодування моральної шкоди передав їй 50 000, 00 грн.

Потерпіла вважає, що оскільки ОСОБА_4 оцінив її моральну шкоду лише в розмірі 50 000,00 грн, йому слід призначити покарання у вигляді позбавлення волі.

Поданий нею цивільний позов підтримала в повному обсязі, просила його задовольнити. Також під час допиту потерпілої з`ясовано, що представник АТ «Миколаївобленерго» повідомляв їй про страхування відповідальності водія автомобіля, яким був вчинений наїзд на її чоловіка. У свою чергу нею були подані до страхової компанії деякі документи з метою отримання страхового відшкодування, а представник страхової компанії повідомив їй про необхідність після розгляду справи подати документи на підтвердження витрат на поховання.

ІV. Докази на підтвердження встановлених судом обставин

Під час огляду місця дорожньо-транспортної пригоди (протокол від 13.08.2025 зі схемою та фототаблицею до нього) у м. Миколаєві на нерегульованому пішохідному переході, розташованому на ділянці дороги по просп. Миру в районі буд. 1/1у м. Миколаєві зафіксовано:напрямок руху автомобіля УАЗ, р.н. НОМЕР_1 , у правій крайній смузі з виїздом переднім колесом на тротуар на дорозі із чотирма смугами руху, по дві в кожному напрямку; напрямок руху пішохода зліва направо відносно руху автомобіля (зі слів водія автомобіля); наявну дорожню розмітку, зокрема і визначену п. 1.14.1. ПДР (нерегульований і регульований пішохідний перехід на проїзній частині дороги);місце розташування дорожніх знаків 5.38.1. – 5.38.2. ПДР (пішохідний перехід); місце розташування автомобіля одразу за пішохідним переходом на відстані 3,1 метри від пішохідного переходу до переднього колеса автомобіля;місце виявлення речовини бурого кольору, зовні схожої на кров, перед автомобілем, на відстані 3,1 метри від пішохідного переходу.

Згідно висновку експерта від 12.09.2025 № СЕ-19/115-25/13358-ІТ з фототаблицею до нього на момент ДТП ходова частина, робоча гальмова система, рульовекерування автомобіля УАЗ 3909 (номерний знак НОМЕР_1 ) знаходились у працездатному стані та не мали несправностей і невідповідностей вимогам ПДР та ДСТУ 3649:2010 «Колісні транспортні засоби. Вимоги щодо безпечності технічного стану та методи контролювання».

Відповідно до висновку експертавід 15.09.2025 № СЕ-19/115-25/13359-ІТ з фототаблицею при огляді автомобіля УАЗ 3909 (номерний знак НОМЕР_1 ) на кузові транспортного засобу були виявлені пошкодження, які за характером в виникнення та їх ознаками за певних умов могли утворитись при взаємодіївиступаючих частин автомобіля з перешкодою відповідної міцності, а самепішоходом.З причин викладених в дослідницькій частині даного висновку можна вказати лише те, що контактування автомобіля із перешкодою (тілом пішохода) імовірно відбувалось передньою частиною даного автомобіля, а саме переднім номерним знаком та передньою-панеллю кузова автомобіля.

Оглядом відеозапису дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 13.08.2025 близько 09:20 (протокол огляду предмету від 23.06.2025 з DVD-Rдиском з відеофайлом на ньому), встановлено, що на ньому зафіксована подія ДТП, а саме наїзд автомобіля УАЗ, р.н. НОМЕР_1 , на пішохода на пішохідному переході по просп. Миру в районі буд. 1/1 у м. Миколаєві. Зокрема встановлено, що зіткнення відбулось у крайній правій смузі руху на дорозі, яка має чотири смуги руху (по дві в кожному напрямку). Автомобіль УАЗ рухався зі сторони просп. Богоявленського в напрямку вул. Будівельників. Пішохід рухався зліва направо відносну руху автомобіля. Наїзд автомобіля на пішохода відбувся у межах пішохідного переходу.

Висновком експерта від 17.09.2025 № СЕ-19/115-25/13897встановлено, що час, який проходить з моменту виходу пішохода ОСОБА_8 напроїзну частину дороги в межах дорожньої розмітки, що позначаєнерегульований пішохідний перехід, до моменту наїзду на пішохода автомобілем «УАЗ 3909», р.н. НОМЕР_1 , що зафіксовано на відеозаписі з назвою «ДТП 13.08.2025», становить ~ 6,37...6,77 секунди.

Час який проходить з моменту зміни темпу руху (шляхом прискорення)пішоходом ОСОБА_8 , під час його перебування на проїзній частині дороги в межах дорожньої розмітки, що позначає нерегульований пішохідний перехід, до моменту наїзду на пішохода автомобілем «УАЗ 3909», що зафіксовано на відеозаписі з назвою «ДТП 13.08.2025»,становить ~ 3,33...3,53 секунди.

Належні дії водія автомобіля «УАЗ 3909» регламентуються вимогами п. 10.1.,16.2. Правил дорожнього руху.

Водій автомобіля «УАЗ 3909» мавтехнічну можливість запобігти наїзду на пішохода.

Дії водія а/м «УАЗ 3909» не відповідали вимогам п. 10.1.,16.2. ПДР та знаходяться в причинному зв`язку з подією з технічної точки зору.

Згідно протоколу огляду від 22.08.2025 з фототаблицею слідчим у присутності двох понятих за участю спеціаліста був оглянутий труп ОСОБА_8 .

Висновком експерта від 17.09.2025 № 20250815010002107 встановлено, що смерть ОСОБА_8 настала в результаті тупої поєднаної травми тіла у вигляді перелому кісток склепіння та основи черепу, крововиливу під тверду мозкову оболонку справа в тім`яній та частково передній, середній і задній черепних ямках у вигляді нашарування згортків крові, поширеного крововиливу під павутинну оболонку всіх часток правої півкулі з переходом на нижню їх поверхню та обох мигдаликів мозочку, забою головного мозку правої скроневої частки, численних переломів ребер по декільком анатомічним лініям, уламкового перелому лівої плечової кістки у нижній третині з послідуючим розвитком гнійного менінгіту, жирової емболії середнього ступеню судин малого колу кровообігу, набряку та набухання головного мозку, підтвердженого судово-гістологічним дослідженням.

Всі виявлені тілесні ушкодження прижиттєві, на що вказує наявність крововиливів, утворились від дії тупих твердих предметів зі значною силою одномоментно або в швидкій послідовності одне за одним, в строк не менш ніж за 9 діб до настання смерті в умовах ДТП, при зіткненні транспортного засобу грузового типу з пішоходом.

За ступенем тяжкості вищевказані тілесні ушкодження мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень та перебувають в прямому причинно-слідчому зв`язку з настанням смерті потерпілого.

Дата та час смерті, вказані в медичній карті стаціонарного хворого № 6322, а саме22.08.2025 в 20:34, не суперечать судово-медичним даним.

Згідно Висновкущодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 13.08.2025 ознак сп`яніння у ОСОБА_4 не виявлено.

V. Оцінка доказів. Мотиви суду щодо висунутого обвинувачення

За наслідками судового розгляду, суд приходить до висновку, що досліджені докази є належними, допустимим і достатніми, зокрема такими, що повністю доводять обсяг інкримінованих обвинуваченому протиправних дій, ставити їх під сумнів жодних підстав немає. Дослідженого обсягу доказів на переконання суду цілком достатньо для оцінки дій обвинуваченого, які органом досудового розслідування в наведеній частині були кваліфіковані вірно, що також знайшло своє підтвердження і в суді.

VI. Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання

Обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_4 суд визнає щире каяття, добровільне часткове відшкодування заподіяної шкоди.

Обставин, які обтяжують покарання судом не встановлено.

VI. Мотиви призначення покарання, звільнення від відбування покарання

Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Призначаючи обвинуваченому покарання за вчинене кримінальне правопорушення суд, керуючись положеннями частини 2 статті 50 та статтею 65 КК, враховує: характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки вчиненого кримінального правопорушення у виді смерті потерпілого, санкцію частини 2 статті 286 КК України; вчинення злочину передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України внаслідок грубого порушення правил дорожнього руху –ненадання дороги пішоходу, який переходив проїзну частину по пішохідному переходу; вік обвинуваченого, його особу, який є пенсіонером, працевлаштований, за місцем роботи характеризується позитивно, офіційно працевлаштований, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебував, має постійне місце проживання, одружений, раніше не судимий, винуватість у вчиненні кримінального правопорушення визнав, відшкодував витрати під час лікування потерпілого, частково відшкодував завдану у результаті вчинення злочину моральнушкоду; наявність пом`якшуючих та відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Отже, обвинуваченому слід призначити покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України – у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

При призначенні додаткового покарання суд також враховує, що користування правом керувати транспортними засобами є частиною трудових обов`язків обвинуваченого. Проте, суд приймає до уваги, що ОСОБА_4 крім заробітної плати має альтернативне джерело доходівоскільки є пенсіонером, а отже отримує пенсійні виплати. Після ДТП продовжує працювати на тому ж підприємстві виконуючи інші трудові обов`язки не пов`язані з керуванням транспортними засобами, а томутаке право обвинуваченого не є єдиним, основним джерелом його доходу. Крім того,не призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами негативно вплине на сприйняття іншими водіями необхідності суворо дотримуватися правил дорожнього руху.

При цьому зважаючи на тяжкість кримінального правопорушення та особу винного, який щиро розкаявся у вчиненому, частково відшкодував завдану злочином шкоду; відсутність у ОСОБА_4 судимостей, наявність соціальних зв`язків, його вік, виправлення обвинуваченого можливе без реального відбуття призначеного йому покарання, однак в умовах здійснення контролю за його поведінкою в період строку звільнення від покарання з покладенням обов`язків, передбачених ст.ст. 75, 76 КК України.

Перелічені обставини дійсно можуть бути підставою для застосування інституту звільнення від покарання з випробуванням, оскільки ще не втрачена можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, що також підтверджується його поведінкою після вчинення злочину, його критичним ставленням до скоєного, усвідомлення своєї провини і засудження своєї протиправної поведінки, часткового відшкодування завданої шкоди, що свідчить про дійсне прагнення стати на шлях виправлення.

V. Вирішення цивільного позову.

1. Потерпіла ОСОБА_6 до початку судового розгляду на підставі ст.ст. 15, 16, 23, 1166, 1167, 1168 звернулася із позовною заявою до ОСОБА_4 , якою просила стягнути з нього на свою користь 141 439,92 грн матеріальної шкоди пов`язаної з витратами на поховання та встановлення надгробного пам`ятника, а також 500 000,00 грн моральної шкоди.

2. Захисник заперечував проти задоволення позову, вказуючи, що належними відповідачами за позовними вимогами потерпілої є АТ «Миколаївобленерго», де працює ОСОБА_4 , та страхова компанія, яка несе відповідальність за шкоду завдану застрахованим автомобілем.

3. Згідно свідоцтва про шлюб від 07.07.2007 року потерпіла ОСОБА_6 перебувала у шлюбі із загиблим ОСОБА_8 .

Відповідно до рахунку-фактури та акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № В-0000020 від 21.11.2025, замовником яких зазначена ОСОБА_6 ,загальна вартість виготовлення та встановлення пам`ятника становить 54 800,00 грн. Наданими потерпілою квитанціями від 26.08.2025, від 27.08.2025, від 31.08.2025, від 05.09.2025 підтверджується придбання продуктів харчування та алкогольних напоїв вартістю 6 489,92 грн. З квитанції до прибуткового касового ордера № 396750 від 27.08.2025встановлено, що потерпіла оплатила поминальний обід. Крім того, згідно рахунків-замовлення № 01598 від 06.09.2025, № 01567 від 26.08.2025, квитанцій до прибуткового касового ордеру, товарного чеку від 06.09.2025 потерпіла оплатила вартість предметів та послуг похоронного призначення у сумі 54 150,00 грн.

Згідно розписки від 27.01.2026 потерпіла ОСОБА_6 отримала від обвинуваченого ОСОБА_4 50 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Також судом встановлено, що ОСОБА_4 працює на посаді водія автотранспортних засобі групи транспорту служби транспорту і механізації в АТ «Миколаївобленерго» з 07.10.1993, про що свідчить відгук-характеристика обвинуваченого з місця роботи від

Автомобіль, яким ОСОБА_4 керував під час вчинення ДТП належить АТ «Миколаївобленерго», що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 .

З подорожнього листа службового легкового автомобіля № 14803 від 13.08.2025 встановлено, що під час вчинення ДТП ОСОБА_4 керував автомобілем «УАЗ 3909», р.н. НОМЕР_1 , виконуючи трудові обов`язки водія АТ «Миколаївобленерго».

Крім того, згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 227104404 від 13.02.2025 відповідальність за шкоду заподіяну внаслідок використання транспортного засобу УАЗ 3909., н.з. НОМЕР_1 , застрахована у ПрАТ «СК «Арсенал Страхування».

4. Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану кримінально протиправними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред`явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом (ст. 62 ч. 1 КПК України).

Пунктом 7 частини першої статті 368 КПК України передбачено, що ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку.

Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала , зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України).

Відповідно до ст. 1201 ЦК особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.

Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Аналіз положень статей 1167, 1172, 1187, 1188 ЦК України щодо суб`єкта відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, свідчить, що ця шкода відшкодовується власником (володільцем) джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Приписи статей 1187, 1188 ЦК України є спеціальними стосовно статей 1166, 1167 цього Кодексу, у зв`язку з чим перевага в застосуванні має надаватися спеціальним нормам.

Згідно з узвичаєною практикою застосування зазначених положень цивільного законодавства, за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов`язків, відповідальність несе організація, з якою працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу.

Тобто не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом під час виконання нею своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею не укладено цивільно-правового договору.

Тлумачення ч. 1 ст. 1172 ЦК свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не тільки перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча й виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника (див. постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2019 року у справі № 355/1394/16-ц, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 серпня 2020 року у справі № 905/1391/19, постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року у справі № 349/381/19, від 29 травня 2024 року№ 496/503/22).

Судом встановлено, що ОСОБА_4 перебуває в трудових відносинах з АТ «Миколаївобленерго», шкоду у виді смерті ОСОБА_8 заподіяв у зв`язку та під час виконання своїх трудових обов`язків водія вказаного підприємства, керуючи транспортним засобом, що належить АТ «Миколаївобленерго».

Таким чином відповідачем за вимогами потерпілої про відшкодування моральної шкоди може бути АТ «Миколаївобленерго», оскільки шкода заподіяна під час та у зв`язку з виконанням ОСОБА_4 своїх трудових обов`язків.

Згідно висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 201/722/18 та Великої Палати Верховного Суду 05 грудня 2018 року в справі № 426/16825/16-ц, суд касаційної інстанції зазначив про те, що шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винуватим водієм.

Аналогічний висновок викладений і в постановах ВС від 15 лютого 2023 року

у справі № 523/10865/17, від 06 березня 2023 року у справі № 559/961/17-ц.

5. Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню.

Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.

Страхування - правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов`язаних з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством (стаття 1 Закону України «Про страхування» (далі - Закон №1909-ІХ)).

Предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України (стаття 4Закону №1909-ІХ ).

Предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.

Об`єктом страхування можуть бути: життя, здоров`я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати; відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну (стаття 980 ЦК України).

Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон № 3720-IX.

Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Закон № 3720-IX регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення здійснення виплати за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб під час використання наземних транспортних засобів в Україні.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 вказаного Закону об`єктом страхування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок використання забезпеченого транспортного засобу особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб внаслідок настання страхового випадку.

У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум та згідно з умовами, зазначеними у внутрішньому договорі страхування, зобов`язаний у встановленому цим Законом порядку здійснити страхову виплату у зв`язку із шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю та/або майну потерпілої особи, або прийняти обґрунтоване рішення про відмову в її здійсненні. (ч. 1 ст. 18 Закону № 3720-IX).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 20 Закону № 3720-IX у разі заподіяння внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди життю та здоров`ю потерпілої фізичної особи здійснюється страхова (регламентна) виплата у зв`язку з смертю потерпілої фізичної особи.

Частинами 4, 5 ст. 25 Закону № 3720-IX встановлено, що страховик, а у випадках, передбачених частиною першою та пунктом 3 частини другої статті 43 цього Закону, - МТСБУ, відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю потерпілої фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим).

Загальний розмір таких страхових (регламентних) виплат зазначеним особам стосовно одного померлого становить 25 розмірів мінімальної місячної заробітної плати, встановленої законом на дату настання страхового випадку, і виплачується таким особам у рівних частинах.

Страховик (МТСБУ) здійснює страхову (регламентну) виплату особі, яка здійснила витрати на поховання та/або спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання йому документів на підтвердження таких фактів та витрат. Загальний розмір такої виплати стосовно одного померлого не може перевищувати 12 розмірів мінімальної місячної заробітної плати, встановленої законом на дату настання страхового випадку, і не залежить від сум, отриманих особою за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

Відтак основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, наведеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17.

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17).

Отже, внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 3720-IX виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених законом випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком або МТСБУ (постанова ВП ВС від 1412.2021 у справі № 147/66/17).

Враховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов`язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі №6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі №6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі №6-954цс16).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17 (пункт 46), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54) та № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 20 березня 2019 року у справі № 486/1459/17 (пункт 54), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 15 травня 2019 року у справах № 750/5785/18, № 570/2739/16-ц та № 554/9144/17, від 29 травня 2019 року у справі № 554/10303/17-ц, від 20 листопада 2019 року № 201/12877/16 (пункт 46), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71), від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц (пункт 43), від 19 травня 2020 року у справі № 263/17218/18 (пункт 24).

Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 75), від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункт 54) та 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 31)).

Отже, у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.

Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника.

Враховуючи, що розмір обов`язку страховика має істотне значення для встановлення обсягу відповідальності винної в ДТП особи, оскільки заподіювач шкоди зобов`язаний сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням, однак, страховик відповідача залучений до участі у цій справі позивачем не був, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування витрат на поховання та спорудження надгробного пам`ятника.

6. За таких обставин в задоволенні цивільного позову має бути відмовлено, у зв`язку із заявленням позову до неналежного відповідача.

VI. Судові витрати.

Відповідно до ч. 2 ст.124 КПК у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Проаналізувавши вказану норму закону, можна дійти висновку, що законодавець чітко ставить вимогу перед судом у разі постановлення обвинувального вироку про необхідність стягнення з винної особи усіх документально підтверджених витрат на проведення експертиз у рамках кримінального провадження (постанова ВС від 02.09.2025 року у справі № 484/2733/24).

Таким чином, оскільки в цьому кримінальному провадженні було призначено та проведено ряд експертних досліджень (від 12.09.2025 № СЕ-19/115-25/13358-ІТ, від 15.09.2025 № СЕ-19/115-25/13359-ІТ, від 17.09.2025 № СЕ-19/115-25/13897), вартість яких документально підтверджена, то витрати понесені на їх проведення у розумінні вимог ч. 2 ст. 124 КПК підлягають стягненню із особи, визнаної винуватою та засудженої вироком місцевого суду.

Загальний розмір витрат становить 11 588,20 грн, які підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.

VII. Речові докази.

Питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили (ч. 9 ст. 100 КПК України).

Автомобілі «УАЗ 3909», реєстраційний номер НОМЕР_1 ,має бути повернутий власнику АТ «Миколаївобленерго».

Керуючись ст.ст. 100, 124, 349, 373, 374 КПК України, суд,

у х в а л и в:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченогоч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити обвинуваченого ОСОБА_4 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі, встановивши іспитовий строк 2 (два) роки.

На підставі п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України зобов`язати обвинуваченого ОСОБА_4 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

В задоволенні цивільного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати на залучення експерта в розмірі 11 588 (одинадцять тисяч п`ятсот вісімдесят вісім) грн 20 коп.

Речові докази: автомобіль «УАЗ 3909», реєстраційний номер НОМЕР_1 , –повернути власнику АТ «Миколаївобленерго».

На вирок може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня проголошення до Миколаївського апеляційного суду через Інгульський районний суд міста Миколаєва.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Обвинувачений має право на ознайомлення з журналом судового засідання та подання на нього письмових зауважень.

Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Копія вироку негайно після судового засідання вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1