Постанова від 18 березня 2026 р. у справі №372/1940/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110

e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи 372/1940/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/2234/2026Головуючий у суді першої інстанції - Сташків Т.Г. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Оніщук М.І.,

судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,

секретар Цалко Д.М.,

за участю:

представника скаржника Ганчар І.Д.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Ганчар Іриною Дмитрівною, на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 08 серпня 2025 року по справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, у якій просила:

- визнати бездіяльність заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, що полягає у не знятті арешту з майна ОСОБА_1 , накладеного в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1, протиправною;

- зобов`язати заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зняти арешт з майна ОСОБА_1 , накладений в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1.

В обґрунтування скарги боржник зазначала, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 21.12.2009 у справі № 2-1656-09 з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Фольксбанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 10 674 897,76 грн. та судові витрати.

01.09.2010 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на підставі виконавчого листа Обухівського районного суду Київської області від 05.07.2010 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, в межах якого накладено арешт на все належне ОСОБА_1 нерухоме майно.

23.05.2017 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про повернення виконавчого документу до суду, у зв`язку з поновленням судом строку на подання апеляційної скарги на судове рішення.

Станом на дату подання до суду цієї скарги виконавче провадження № НОМЕР_1 завершене, про що міститься відповідний запис в АСВП.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 19.10.2021 року замінено сторону виконавчого провадження у справі № 2-1656/09 з ПАТ «Фольксбанк» на його правонаступника - ТОВ «Діджи Фінанс».

Постановою Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 372/3765/21 ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 19.10.2021 та постанову Київського апеляційного суду від 23.02.2022 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ «Діджи Фінанс» про заміну стягувача у справі № 2-1656/09 щодо виконання рішення Обухівського районного суду Київської області від 21.12.2009 з ПАТ «Фольксбанк» на його правонаступника - ТОВ «Діджи Фінанс» відмовлено.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 27.09.2022 у справі № 372/2258/22, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 24.01.2023, в задоволенні заяви ТОВ «Діджи Фінанс» про поновлення строку на пред`явлення виконавчого документу № 2-1656/09, виданого 05.07.2010 року до виконання відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 24.01.2023 встановлено, що виконавчий лист № 2-1656/09 повернуто без виконання шляхом доручення до матеріалів справи.

26.02.2025 ОСОБА_1 звернулась до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про скасування арешту, накладеного на все нерухоме майно ОСОБА_1 в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1, мотивуючи її імперативними вимогами ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Листом ВПВР Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 25.03.2025 № 42725/35547-33-25/20.1 повідомлено, що матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_1 знищені, у зв`язку з чим неможливо зняти арешт з майна ОСОБА_1 .

За вказаних обставин, а також посилаючись на положення ст.ст. 39, 40 Закону України "Про виконавче провадження", ОСОБА_1 просила скаргу задовольнити.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 08.08.2025 у задоволенні скарги відмовлено (т. 4, а.с. 105-109).

В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матераільного права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким скаргу задовольнити.

В обгрунтування апеляційної скарги вказує на неврахування судом першої інстанції того, що в силу імперативної вимоги ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" арешт з її майна в рамках закінченого виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 з причин повернення виконавчого документу до суду, що його видав, повинен бути знятим і державний виконавець мав вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

При цьому, зазначає про помилковість висновку суду щодо неналежного способу захисту її порушеного права, адже вона, як особа, яка є боржником у виконавчому провадженні, не може пред'явити позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Також, вважає, що відмовляючи їй у захисті її порушеного права власності, суд першої інстанції фактично поставив виконання державним виконавцем свого прямого обов`язку щодо зняття арешту з майна боржника у зв`язку з поверненням виконавчого документу до суду, що його видав, не від вимог прямої норми статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", а від волі боржника в закінченому з таких підстав виконавчому провадженні, що жодним чином не узгоджується з принципами належного урядування (т. 4, а.с. 113-120).

Представник скаржника у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити.

Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини своєї неявки суд не сповістили.

Враховуючи положення ч.2 ст. 372 ЦПК України, а також вимоги ст. 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, судом апеляційної інстанції визнано за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явилися у судове засідання, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представника скаржника, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, постановою Київського апеляційного суду від 24.01.2023 у справі № 372/2258/22 встановлено такі обставини:

- 19.02.2008 між ОСОБА_1 та ПАТ «Фольксбанк» (правонаступник ВАТ «Електрон Банк») укладено кредитний договір № KF 47191;

- рішенням Обухівського районного суду Київської області від 21.12.2009 у справі № 2-1656-09 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Фольксбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 10 674 897 грн. 76 коп. та судові витрати 1 820 грн. Вказане рішення було оскаржено до апеляційної інстанції, проте ухвалою від 23.03.2010 залишено без змін;

- 05.07.2010 Обухівським районним судом Київської області виданий виконавчий лист № 2-1656/10;

- 01.09.2010 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1;

- ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 10.10.2013 у ПАТ «Фольксбанк» як сторону у виконавчому провадженні у справі замінено на ТОВ «ФК «Базель Фінанс»;

- 23.05.2017 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про повернення виконавчого документу до суду, у зв`язку з поновленням судом строку на подання апеляційної скарги на рішення;

- установлено, що виконавчий лист повернуто без виконання шляхом доручення до матеріалів справи 23.05.2017;

- з матеріалів справи убачається, що виконавчий лист було видано судом першої інстанції 05.07.2010, у зв`язку з чим відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 й постановою державного виконавця від 23.05.2017 виконавчий лист повернуто без виконання до суду.

Зазначеною постановою Київського апеляційного суду від 24.01.2023 у справі № 372/2258/22 залишено без змін ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 27 вересня 2022 року, якою відмовлено в задоволенні заяви ТОВ «Діджи Фінанс» про поновлення строку на пред`явлення виконавчого документа № 2-1656/09, виданого 05.07.2010 року, до виконання.

Постановою Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 372/3765/21 ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 19.10.2021 та постанову Київського апеляційного суду від 23.02.2022 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ «Діджи Фінанс» про заміну стягувача у справі № 2-1656/09 щодо виконання рішення Обухівського районного суду Київської області від 21.12.2009 з ПАТ «Фольксбанк» на його правонаступника - ТОВ «Діджи Фінанс» відмовлено.

Представник ОСОБА_1. звернулась до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про скасування арешту, накладеного на все нерухоме майно ОСОБА_1 в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1.

З копії листа відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від від 25.03.2025 року № 42725/35547-33-25/20.1 вбачається, що згідно з даними автоматизованої системи виконавчого провадження на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1656/10, виданого 05.07.2010 Обухівським райсудом Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Фольксбанк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 10 674 897,76 грн., сплачених позивачем судових витрат у розмірі 1 820,00 грн., а всього - 10 676 171,76 грн. Дане виконавче провадження перебувало на виконанні в період з 2010 року по 2017 рік. Згідно з Розділом ХІ Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 року № 1829/5, строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік. У зв`язку з цим надати більш детальну інформацію по виконавчому провадженню № НОМЕР_1 не вбачається можливим у зв`язку зі знищенням. Порядок зняття арешту з майна передбачено у ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження». Оскільки заявником не долучено документів, що підтверджують наявність обставин для винесення постанови про зняття арешту з майна боржника, підстави для зняття арешту з майна (коштів) боржника відсутні.

Зазначений лист відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 25.03.2025 № 42725/35547-33-25/20.1 підписано заступником директора Департаменту - начальником відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іваном Нещадним.

Звертаючись до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, ОСОБА_1., просила визнати бездіяльність заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, що полягає у не знятті арешту з майна ОСОБА_1 , накладеного в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1, протиправною та зобов`язати заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зняти арешт з майна ОСОБА_1 , накладений в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Так, умови і порядок виконання судових рішень, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі виконавчого листа 2-1656/10, пред`явлення його до виконання та накладення арешту на майно боржника були врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року (надалі - Закон № 606-XIV).

Згідно із ч. 1 ст. 55 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент накладення арешту на майно боржника) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Схожі за змістом приписи містяться у статті 56 Закону України«Про виконавче провадження» № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.

Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.

Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Разом з тим, відповідно до п. 10 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», підставою для закінчення виконавчого провадження є повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ.

Згідно зі ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

У своїй постанові від 14.05.2025 у справі № 2/1522/11652/11 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до положень частин першої, другої статті 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Схожі за змістом норми містяться у частинах першій, другій статті 40 Закону № 1404-VIII.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 04.06.2021 у справі №186/561/19, у тому випадку, коли виконавець, зокрема, під час відкриття виконавчого провадження, виконав вимоги частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» щодо накладення арешту на майно (кошти) боржника, то під час закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа виконавець зобов`язаний застосувати частину другу статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», тобто у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа повинен зазначити про зняття арешту з майна (коштів).

Також, згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 13.07.2022 у справі № 2/0301/806/11, застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених ч. 2 статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності.

Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Як вже зазначалося вище, виконавчий лист було видано судом першої інстанції 05.07.2010, у зв`язку з чим відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 й постановою державного виконавця від 23.05.2017 виконавчий лист повернуто без виконання до суду.

Отже, в силу імперативних вимог ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», - арешт з майна ОСОБА_1 в рамках закінченого ВП НОМЕР_1 з причин повернення виконавчого документу до суду, що його видав, повинен був бути знятим державним виконавцем.

Разом з тим, нормою пункту 16 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень (в редакції від 01 листопада 2022 року) визначено, що у разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення, знищено у зв`язку із закінченням строку його зберігання, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження.

Отже, виходячи з вищенаведених положень законодавства, а також встановлених обставин справи, отримавши заяву ОСОБА_1 про скасування арешту, накладеного на все нерухоме майно ОСОБА_1 в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Україниповинен був вжити заходів з відновлення матеріалів виконавчого провадження, за результатами їх розгляду встановити конкретні підстави завершення цього провадження та після цього прийняти рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 .

За вказаних обставин, висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для зняття заступником директора Департаменту- начальником відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іваном Нещадним, бездіяльність якого оскаржується боржником, арешту з майна ОСОБА_1 , накладеного під час виконання рішення Обухівського районного суду Київської області від 21.12.2009 року у справі № 2-1656-09, є помилковим.

Посилання суду першої інстанції на те, що скаржницею обрано неналежний спосіб захисту її порушеного права, колегія суддів вважає безпідставним, адже скаржниця, як особа, яка є боржником у виконавчому провадженні, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 577/454120.

Щодо висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для зняття арешту, визначених ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», слід зазначити, що зі змісту скарги вбачається, що остання обгрунтована тим, що арешт з майна повинен бути знятим в силу імперативних вимог з підстав ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» з підстав повернення виконавчого листа №2-1656/10 від 05 липня 2010 до Обухівського районного суду Київської області, а не з підстав ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», яка визначає підстави для зняття арешту у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).

Таким чином, постановлена судом ухвала підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення скарги у повному обсязі.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Ганчар Іриною Дмитрівною, - задовольнити.

Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 08 серпня 2025 року - скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - задовольнити.

Визнати неправомірною бездіяльність заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, що полягає у не вжитті заходів щодо зняття арешту з майна ОСОБА_1 , накладеного в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Зобов`язати заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зняти арешт з майна ОСОБА_1 , накладений в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 20 березня 2026 року.

Суддя-доповідач М.І. Оніщук

Судді В.А. Шебуєва

О.В Кафідова